1. Законодавчі акти укр. Та нбу у сфері захисту і –ії.

ЗУ «Про ін-ію» (1992 р.), ЗУ «Про державну таємницю»(1994), ЗУ «Про телекомунікації»(1994), ЗУ «Про захист і-ії в інформаційно – телекомунікаційних с-мах»(1994), ЗУ «Про захист і-ії в автоматизованих системах», ЗУ «Про банки і банк. Д-ть»(2000), ЗУ «Про платіжні системи і переказ коштів в Укр» (2001), ЗУ «Про електронні документи та елект. документообіг»(2003), ЗУ «Про комерційну таємницю»(2007), ЗУ «Про захист персональних даних». Указ Президента №505 від 1998р. Про Положення «Про порядок здійснення криптографічного з –ту і –ії в Укр.», Указ Президента №1229 від 1999р. Про Положення «Про технічний захист і-ії в Укр.», Указ Президента №891 від 2001р. Про Положення «Про деякі заходи щодо захисту державної ін-ії ресурсів у мережах передачі даних».

2. Поняття державної, комерційної, банківської таємниці, конфіденційної інформації.

Поняття державної таємниці та принципи її захисту

Згідно із Законом про державну таємницю, державна таємниця – це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері обороги, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки, охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України. Державна таємниця охороняється державою. Комітет України з питань державних секретів затвердив звіт відомостей, що становлять державну таємницю. Охорона державної таємниці – це комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошення секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв. Охороняє державну таємницю СБУ. У 2005 р. при СБУ створено службу спеціального зв’язку та захисту інформації та департамент спеціальних телекомунікаційних систем із захисту інформації. Служба спеціального зв’язку та захисту інформації має свій сайт.

Комерційна таємниця та конфіденційна інформація, їх правовий захист

Комерційна таємниця функціонує в середовищі СПД. В цьому ж середовищі можливе неправомірне використання відомостей, що складають комерційну таємницю, а ще гірше промисловий шпіонаж. Комерційна таємниця є об’єктом інтелектуальної власності і майнові права на неї належать особі, яка правомірно визнала інформацію комерційною таємницею і не бажає її оприлюднювати. Комерційна таємниця стає відомою особі, внаслідок виконання нею трудових, посадових чи службових обов’язків. Це може бути інформація про управління, фінанси, комерційні переговори, методи ціноутворення, інформація про порядок збереження документів підприємства, програмний продукт, виріб, ноу-хао, склад продукту і т.д. Склад та обсяг відомостей, що складають комерційну таємницю визначає його керівник. Для цього на підприємстві створюється комісія, яка укладає документ під назвою «Перелік відомостей, що складають комерційну таємницю».

Не складають комерційну таємницю відомості, що є державною таємницею, а також відомості, що використовуються при проведенню аудиту і здійсненні перевірок певними органами.

Перед тим як взяти з працівників підписку про нерозголошення комерційної таємниці підприємства, керівництво повинно:

• Видати наказ по підприємству про встановлення комерційної таємниці;

• Затвердити перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю;

• Затвердити форму зобов’язання про нерозголошення комерційної таємниці;

• Розробити інструкції щодо дотримання співробітниками нерозголошення комерційної таємниці на кожному робочому місці.

Для охорони комерційної таємниці, використовують юридичні, адміністративні та соціально-психологічні заходи.

Конфіденційна інформація – це відомості , що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних чи фізичних осіб і поширюється за їх бажанням або відповідно до передбачених ними умов. У розвинутих країнах світу законодавчо-регламентовано відповідальність за правопорушення при роботі з конфіденційною інформацією. Зокрема з тією, що опрацьовується і передається засобами комп’ютерної системи і телекомунікації.

Банківська таємниця та її захист

Закон України про банки і банківську діяльність – глава 10 «Банківська таємниця та конфіденційна інформація»

Банківська таємниця – це інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Банківською таємницею є :       1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;

     2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

     3) фінансово-економічний стан клієнтів;       4) системи охорони банку та клієнтів;       5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;       6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;       7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;       8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Перелік інформації, що підлягає обов’язковому опублікуванню встановлює НБУ та додатково сам банк на його розсуд. НПА з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю видає НБУ.

Зберігання банківської таємниці банком забезпечують шляхом:

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; 2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю; 3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; 4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків.

Банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку. У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.