3. Виникнення козацької держави - Запорозької Січі

Наприкінці XVII - XVIII ст. Запорозька Січ усе більше набу­вала рис окремої держави.

Її територія, що включала в себе

• численні міста, села і слободи,

• поділялася на військово-адміністративні округи — паланки на чолі з паланковими полковниками.

• Паланки, у свою чергу, поділялися на сотні.

Козацька адміністративна і судова влада розповсюджувалась як на козаків, так і на некозацьке населення, що проживало на території війська.

При цьому чіткого станового поділу між козаками, з одного боку і посполитими (селянами і міщанами) з іншого, не були; люди могли досить вільно переходити з одного стану в інший.

У виборах паланкової і сотенної старшини брало участь не все доволі численне населення запорозьких земель, а лише козаки.

Селяни і міщани обирали сільських і городових ота­манів, влада яких розповсюджувалась лише на некозацьке населення даного міста чи села.

Останні кошові отамани Січі, особливо Петро Калнишевський, який утримував свою посаду протягом 38 років, мали величезний вплив на Січі, зосередивши у своїх руках політичну й економічну владу над козацтвом.

Січ стала зародком нової української державності, створивши

• органи влади (Кіш) і

• територіального управління (паланки),

• військо і мор­ський флот,

• установивши дипломатичні відносини з бага­тьма державами - Австрією, Ватиканом, Росією, Швецією, Молдавією.

Видатний філософ, соціолог і економіст XIX ст. Карл Маркс, ознайомившись із матеріалами з історії Запоро­зької Січі, охарактеризував її як «демократичну християн­ську козацьку республіку».

Напередодні свого зруйнування російськими військами (14 серп­ня 1775 р.) Запорозька Січ мала практично всі ознаки держави.

4. Козацька символіка

Козацька символіка (клейноди) існувала окремо у запорі­зьких і реєстрових козаків.

Запорожці мали свою символіку:

• корогви — бойові прапори малинового або червоного кольору із зображенням святого архангела Михаїла на одній стороні полотнища і білим хрестом - на іншій,

• бунчуки - дерев'яні тичини з прикріпленими до них кінським хвостом і металевим навершям.

Серед кольорів прапорів і корогв реєстрових полків переважали зелений, жовтий, блакитний і різні відтінки черво­ного.

• вій­ськова печатка, литаври, артилерія.

На печатці Війська Запорозького був зображений козак з мушкетом. Символом влади кошового отамана або гетьмана була булава, символом влади полковника - пернач.

5. Виникнення реєстрового козацтва

Польський уряд намагався використовувати козаків для захисту кордонів і боротьби з татарськими набігами.

Універ­салом від 5 червня 1572 р. король Сигізмунд II Август доручив польському коронному гетьманові (головнокомандуючому) Язловецькому створити загін із 300 козаків, встановивши їм плату по 2,5 злотих на квартал і сукно на жупан.

Прийнятих на королівську службу козаків вносили до спеціального спис­ку — реєстру (звідки походить їх назва — реєстрові козаки, реєстровці).

Старшим над ними був поставлений шляхтич Ян Бадовський, завданням якого було за допомогою реєстров­ців «приборкати свавілля» запорізьких козаків.

Перший коза­цький реєстровий загін проіснував недовго, але вже в 1578 р. король Стефан Баторій створив полк у складі 500 реєстровців (козацька делегація була запрошена і на його коронацію).

Старшим реєстру був призначений шляхтич Ян Оришовський.

У володіння козакам передавалося м. Трахтемирів неподалік від м. Канева разом із розташованим у ньому монастирем.

У місті повинен був розміститися арсенал, а в монастирі - козацький шпиталь.

Реєстровому війську нада­ли:

• кілька гармат,

• королівський прапор,

• бунчук,

• булаву і литав­ри.

Крім того, король надав православним майстрам привілей постачати козацтво шаблями угорсько-польського типу.

На реєстрове козацтво покладалося завдання охороняти кордони Речі Посполитої з Диким Полем, і боротися зі «свавіллям» нереєстрових, т.зв. низових козаків, аж до застосування проти них військової сили.

Чисельність реєстру не була постійною: у воєнний час вона збільшувалася, у мирний — скорочувалася.

Іноді козацтво за допомогою повстань змушувало уряд збільшувати реєстр. Наприкінці XVI ст. козацький реєстр зріс до 1 тис чол.

Офіційна назва реєстрового козацького війська — «Військо Запорозьке Низове» - збігалася із назвою Запорозької Січі, оскільки реєстровці несли свою службу за дніпровськими порогами, в безпосередній близькості від Січі (яку вони повинні були контролювати).

До реєстру записували «кращих» козаків, тобто заможних, оскільки вони повинні були служити за власний рахунок (жалування виплачувалося нерегулярно).

Справжнім козаком вважався лише той, хто потрапляв до цього списку. Інша величезна невизнана більшість потрапляла в становище незаконного, «самовільного козацтва».

Реєстр як самостійний стан користувався певними пра­вами й обов'язками і мав обмежену автономію. На чолі реєстру стояв старший (самі козаки називали його гетьманом), що обирався (в окремих випадках призначався) на загальновій­ськовій раді.

Разом з ним обиралася військова старшина:

• наказний старший (під час походу, у разі відсутності стар­шого),

• 4 осавули,

• обозний — начальник артилерії,

• писар, пол­ковники і сотники.

Польський уряд прагнув висувати на старшинські посади своїх кандидатів, щоб забезпечити конт­роль над реєстром.

Козаки, що вступили до реєстру, одержували ряд приві­леїв:

• вони цілком переходили під юрисдикцію Війська,

• звіль­нялися від податків і повинностей,

• одержували право на володіння землею.

Однак, їхні права і привілеї часто пору­шувалися магнатами і місцевою адміністрацією.

Таким чином, на початку XVII ст. існувало три категорії козаків:

• реєстрові;

• запорозькі або низові, що жили за межами «волості» і не визнавалися польською адміністрацією;

• волосні і городові, які жили « на волості», але також не мали офіційного статусу.

Нездоланної межі між різними категоріями козацтва не було.

Сини багатих козаків ішли на Низ, а розбагатілі запо­рожці вступали до реєстру.

Але всі козаки прагнули набути законного статусу і разом з ним - свободу від зловживань місце­вої влади та економічного гніту.