1. Нова конфігурація світової структури.

У роки “холодної війни” склалося стійке уявлення про принаймні три групи країн, що становили одну загальну світову систему: “світ капіталізму”, “світ соціалізму” і “третій світ” – дещо проміжне і нестійке, об’єкт гострої боротьби за вплив між першими двома світами. Ці три світи і становили основну частину міжнародної структури. Ця структура міжнародної системи проіснувала майже 4 десятиліття: з 50-х до кінця 80-х рр.

Завершення “холодної війни” спричинилося до значних змін у її внутрішньому стані. Перший світ, світ капіталізму, зберігся і незрівнянно посилився, хоча називати його тепер стали інакше – “Захід”, “світ розвинених демократичних держав”, “країни золотого мільярда” (мається на увазі населення цієї групи найрозвинненіших та заможних держав) тощо. Другий світ практично зник, залишивши після себе деякі анклави – КНДР, Кубу, частково В’єтнам. Решта ж країн почали розвиватися у напрямку зближення із Заходом, утворивши разом з групою країн колишнього “третього світу”, які також ступили на шлях реформ, “світ країн перехідного типу”. Новим третім світом стали держави, як сьогодні часто називають “державами, що не відбулися”, найбідніші, найменш розвинуті державами, більшість із яких знаходяться у південній півкулі, і які інколи узагальнено називають бідним Півднем.

Особливий інтерес становить еволюція колишньго соціалістичного світу, який майже цілком перейшов у категорію країн перехідного типу, відмітною рисою яких є реформування чи не всіх сфер суспільного життя, а насамперед політичної та економічної. Внаслідок цього вся група країн, які стали називатися країнами перехідного типу, стала включати окрім таких держав, як Індія, Пакистан, Єгипет, Мексика, Бразилія, ще й Росію, Китай, Україну, інші країни СНД, країни Східної Європи, колишньої Югославії, Балтії, В’єтнам тощо. Відмінною рисою цієї групи країн є процес реформ, які проводяться для того, щоб досягнути швидкого економічного і соціального прогресу, щоб наблизитися до групи високорозвинутих країн, як це свого часу зробили так звані “нові індустріальні країни” Тайвань, Південна Корея, Філіппіни, Сінгапур, Малайзія за основними параметрами національної могутності.

Реформи, які проводяться, мають насамперед політичну та економічну складові. Політична складова насамперед пов’язана із розбудовою сучасної політичної системи, демонстрацією готовності дотримуватись демократичних принципів і норм тощо. Це – права людини, права етнічних меншин, створення незалежних правових інститутів, боротьба з корупцією, незалежні ЗМІ, гарантії опозиції, дотримання загальних норм міжнародного права тощо. Економічна складова – це прагнення цих країн приєднатися до світової економіки з загальноприйнятими там правилами і принципами (вступ до СОТ), намагання залучити інвестиції, технології для перетворення економіки у більш продуктивному напрямі тощо.

Результати реформаторської діяльності серед цієї групи держав неоднакові. Одні з них, наприклад Китай, пішли далеко в економічному реформуванні, домігшись значних успіхів у зростані темпів економічного розвитку (Китай сьогодні часто називають світовою фабрикою). Інші, як наприклад країни ЦСЄ, можливо менш успішні у реформуванні економіки, однак домоглися значних успіхів у становленні демократії у своїх країнах і сьогодні успішно приєдналися до таких потужних міжнародних структур як ЄС та НАТО.

До групи країн перехідного типу безперечно належить і наша держава. На жаль, Україна не робить значних успіхів на шляху реформування, що може призвести до серйозних наслідків, таких як, наприклад, позбавлення сучасних можливостей, наданих міжнародною системою: ринки, кредити, досвід, інвестиції тощо.

Перший світ (розвинені країни) – „золотий мільярд”, який складається із трьох зон: Північна Америка, Західна Європа і Японія із стійкими формами ринкової економіки і демократії. У кожного із трьох субрегіонів існують свої інтеграційні зони: в Західній Європі – Європейський союз, у Північній Америці – НАФТА, у Східній Азії – інституційно не оформлена підсистема Японія - США - Асоціація країн Південно-Східної Азії – АСЄАН.У першому випадку -як розвинена інтеграція, у другому – як процес, що розпочинається, у третьому – як тенденція.

Другий світ (середньорозвинені країни) – СНД, частина країн Східної Європи, Китай і Індія. Їх специфіка – політика реформ, відмова від попередніх моделей соціалізму чи держкапіталізму і намір переходу на нові моделі, які є близькими до західних моделей капіталізму. Цей світ не інтегрований і є об’єктом глобалізації. У той же час серед цієї групи держав є наміри інтегрувань, наприклад: східноєвропейські держави до Євросоюзу, в рамках СНГ навколо Росії і у Південно-Східній Азії навколо Китаю. На полі інтернаціоналізації Другий світ також є об’єктом, а не суб’єктом, за винятком Китаю, Південної Кореї і Тайваню, зовнішньоекономічна діяльність яких є відчутною на ринках інших держав, у тому числі, в зоні „золотого мільярду”. Слід зазначити, що серед країн Другого світ є два претенденти (challenoder) на статус великої держави – Росія і Китай. На це вказує їх офіційна стратегія формування ”багатополярного світу” – намір зламати існуючу структуру міжнародних відносин.

Другий світ в усіх відносинах є значно слабшим від Першого і відчуває до нього синдром любові і ненависті. З одного боку, прагне до економічного співтовариства, з іншого – відстоює свою незалежність і самостійність. Важливим полюсом цього світу є Китай. Другий світ менш цілісний і менше взаємопов’язаний з економічної точки зору і фактично є географічною зоною: у нього немає єдиної політики, союзницьких відносин,, одна частина може примкнути до Першого світу – інша до Третього.

Третій світ (країни, що розвиваються) традиційно складається із країн Африки, Латинської Америки, Близького і Середнього Сходу, Східної Азії (за винятком Південної Кореї, Тайваня і КНР) і Південної Азії (за винятком Індії). Всіх їх об’єднує не тільки низький рівень соціально-економічного розвитку, але і те, що вони майже всі є країнами – об’єктами , а не суб’єктами світової політики.

У цьому світі в основному немає інтеграційних полів, він функціонує у сфері інтернаціоналізації в якості об’єкту і одночасно є об’єктом глобалізації. Сьогодні Третій світ – це конгломерат держав, який за своїм соціально-політичним устроєм знаходиться на стадії розвитку феодального суспільства з елементами капіталізму (Африка), на феодально-капіталістичному (Південно-східна Азія), на кримінально-капіталістичному рівні (країни Латинської Америки).