80. Основні категорії етнополітики

Етнополітику розуміють у двох значеннях:

1) як галузь політології, що вивчає політичну суб'єктність таких спільнот, як етнос (народ), етнічні групи, нація;

2) як політику держави у сфері етнічних відносин, формування і консолідації нації.

Щоб правильно визначити поведінку суб'єктів етнополітики, потрібно з'ясувати такі основні поняття, як етнос, етнічна група, нація, націоналізм і національні меншини, етнічні конфлікти тощо.

Етнос — це стійка культурна спільнота, котра має спільну історичну територію або зберігає символічний зв'язок з нею, спільні культурні та психологічні риси, що сформувалися впродовж століть.

Важливим елементом етносу є спільна історична територія, де проходив процес його становлення і розвитку. Для етнічної ідентифікації більше має значення символічний зв'язок з територією, ніж реальний факт проживання на ній. До основних елементів етносу також відносяться такі психологічні й культурні явища, як історична пам'ять, мова, релігія і держава. Історична пам'ять включає як реальні факти, так і історичні міфи. Історичними фактами можуть бути елементи культури (могили, храми, замки) і природного ландшафту (краєвиди

За допомогою мови, яка постійно оновлюється, змінює свою структуру, етнос передає з покоління у покоління свій історичний досвід, зберігає самобутність і безперервність.

Релігія, надаючи нормам співжиття етносу священного змісту, закладає культурну основу етнічної ідентичності. Світова релігія, хоч і виходить за межі етнічного, однак через обрядовий колорит забезпечує основну функцію етнічної інтеграції.

Цю ж функцію виконує державне утворення, яке шляхом воєн мобілізує різні групи в єдиний етнос. Основним засобом мобілізації етносу на воєнні дії був страх перед чужинцями. Він мав найбільший ефект на рівні етносвідомості, оскільки проводив різку межу між «ми» і «вони».

Існує два способи утворення етносу: об'єднання та поділ. З одного боку, етнос формується шляхом об'єднання племен, міст-держав, з іншого — утворюється внаслідок сектантського розколу або етнічного розпаду, при якому одна з етнічних груп відколюється від основної і стає новою етнічною спільнотою.

Етнос може змінюватися, зникати або оновлюватися. Цілковите зникнення етносу можливе лише за умови геноциду і етноциду. Геноцид — це свідома політика фізичного знищення етносу (наприклад, знищення нацистами євреїв або турками вірмен). Геноцид потрібно відрізняти від масових убивств окремих груп населення з метою придушення їхнього опору. Етноцид передбачає знищення культури етносу, його асиміляцію.

До основних чинників оновлення етносу належать: релігійна реформа, культурні запозичення, рух народних мас, міф про етнічну обраність.

Однією з основних категорій етнополітики є нація, її розуміння грунтується на трьох концепціях: територіальній, етнічній, етнотериторіальній.

Територіальна концепція, що є власне західною, виділяє такі основні елементи нації, як спільна територія, спільна громадянська культура, спільні економіка, правова і політична системи. Нація включає ті самі системні елементи, що й етнос, але деякі з них розуміються по-іншому. Скажімо, спільна історична територія в структурі етносу, як уже зазначалося, має символічний зміст, а в структурі нації — тільки реальний (тобто не може бути нації без території).

Отже, згідно із західною концепцією, нація — це етно-політична спільнота, яка має спільні територію, громадянську культуру, економіку, правову і політичну системи. До її складу входять усі громадяни, незалежно від етнічного, соціально-класового походження, релігійної належності.

Етнічна концепція зосереджує увагу на таких рисах нації, як спільне родове походження, народ як суб'єкт історії, мова, звичаї.

Етнотериторіальна концепція поєднує територіально-громадянський та етнічний принципи — формування нації навколо історичних цінностей корінного етносу (історичної назви, звичаїв і національно-державної символіки).

Щодо походження нації також існують два підходи: прімордіалістичний і модерністський.

Прімордіалісти вважають, що нація виникає тоді, коли сформувався етнос, який складає ядро імперсько-державного утворення і проходить різні стадії розвитку, зберігаючи при цьому свої базові етнічні ознаки (мову, звичаї, національний характер). Згідно з цим підходом, наприклад, українська нація виникла в період Київської Русі.

Модерністи стверджують, що нації виникають в період централізованої держави і зародження капіталістичних відносин, коли юрисдикція державної влади і спільний ринок створюють спільні юридичні, політичні, економічні та культурні ознаки на всій території проживання етносу або декількох етносів.

Якщо перші нації у Європі формувалися шляхом державної інкорпорації без широкої народної мобілізації, то нації XIX—XX ст. виникали на основі сильних національних рухів з відповідною національною ідеологією. Таке явище дістало назву «націоналізм».

Термін «націоналізм» має багато значень і позначає такі явища:

1) увесь процес формування й утворення нації (національно-визвольну боротьбу, розбудову національної держави, виховання національної свідомості);

2) національну свідомість (усвідомлення своєї приналежності до нації);

3) національну ідеологію, яка формує основну мету, принципи боротьби за національну незалежність, розбудову національної держави;

4) культурний і політичний рух, спрямований на боротьбу за утвердження національних пріоритетів у культурній та адміністративній сфері або здобуття національної незалежності.

Основні положення ідеології націоналізму можна сформулювати так:

1) нації є єдиними й неповторними суб'єктами історичного процесу, в якому кожна нація має власну індивідуальність, своє історичне призначення;

2) нація — найвища цінність, джерело політичної влади;

3) свободу людина здобуває лише тоді, коли вона ідентифікує себе з нацією;

4) свобода і безпека нації є умовою світового порядку і справедливості.

Націоналізм як ідеологія по-різному тлумачиться наукою. Так, Ентоні Сміт виділяє такі типи націоналізму:

антиколоніальний (прагне здобути незалежність від чужоземних володарів і створити на місці колоній державну націю);

інтеграційний (після здобуття незалежності намагається об'єднати етнічно строкате населення у територіальну націю);

сепаратистський і діаспорний (прагне відокремитися від більшої політичної одиниці й заснувати на власній історичній території етнічну націю);

іредентистський, або паннаціоналістичний (формує націю шляхом приєднання до історичної території своїх родичів, які проживають за її межами, або формує союз близьких за етнокультурними ознаками національних держав).

Націоналізм ще поділяють на такі типи: романтичний (проповідувався інтелігентами-інтелектуалами у XIX — на початку XX ст. як філософські і мистецькі ідеї), націонал-демократичний, інтегральний, соціал-націоналістичний і расовий (фашистський), імперсько-шовіністичний, а також протекціоністсько-економічний. Нині під націоналізмом також розуміють ідеологію, яка синтезує у постколоні-альних державах ряд центристських ідеологій (ліберальних, соціал-демократичних, неоконсервативних) під кутом зору розбудови національної держави і формування нації.

Термін «національна меншина» не має чітко визначеного юридичного статусу. Під ним, як правило, розуміють етнічну групу, яка не є корінним етносом, але члени якої — громадяни національної держави — мають певні етнокультурні (мовні, релігійні, звичаєві) особливості! намагаються їх виразити через відповідні соціальні інститути.