79.Опозиція у політичному конфлікті.Насильницькі та ненасильницькі форми боротьби.

Сучасні конфлікти — головний чинник дестабілізації. Вони можуть набувати різних якісних форм політичної боротьби — насильницьких чи ненасильницьких, мирних. Від вдалого вибору форми боротьби значною мірою залежить, чи буде досягнута опозиційними силами їхня мета, чи буде розв'язаний конфлікт і політична криза подолана в їхніх інтересах.

Щодо політичного насильництва, то в сучасній політології існують різні точки зору на цю проблему. Звичайно, є політичні цілі, які не можуть бути досягнуті без використання форм насильницької боротьби. Без них, мабуть, неможливо обійтися, коли реакційні сили чинять збройний опір назрілим демократичним перетворенням. Багато дослідників вважає, що у сучасному світі без насильства не можна покінчити з терором. Навіть у суспільствах, які прагнуть гуманізму, свободи і демократії, насильство вважається дієвим засобом розв'язання надзвичайних конфліктів, а тому й необхідним. Проте за своєю суттю воно не може бути по-справжньому конструктивним, иозаяк, будучи адекватним засобом тільки для нейтралізації існуючого насильства, теж не втрачає своєї руйнівної сили. Його використання і з етичної, і з прагматичної точок зору виправдане лише тоді, коли руйнівні наслідки його менші від руйнівних наслідків того насилля, яке потрібно знищити.

Інші вчені доводять, що насильство є зло, бо за своєю природою воно замкнуте на несправедливість навіть тоді, коли служить добру.

Справжньою опозицією насильству, адекватним засобом боротьби за соціальну справедливість може бути тільки ненасильство. Політична влада врешті-решт будується на соціальному співробітництві та діях мас, а не на насильстві. Історичний досвід засвідчує, що значення і потенціал ненасильницьких способів боротьби зростає. У позитивному змісті ненасильства можна виділити деякі моменти. По-перше, — вирішення конфліктів через співробітництво. Необхідно зрозуміти супротивника, визнати законність його інтересів, спільно знайти вихід, який би забезпечував виграш для обох сторін. По-друге, ненасильницькі форми боротьби вимагають участі всіх, хто втягнений у конфлікт, відтак вони відкривають перспективу солідарності.

Методи ненасильницької боротьби дуже різноманітні — це і форми символічного протесту, соціального бойкоту, відмова від економічного і політичного співробітництва, ненасильницьке втручання. Використання ненасильницьких дій здатне позбавити владу можливості протидіяти опозиційним силам, а за певних умов навіть змусити її погодитися на пропозиції опозиції. Якщо ж ненасильницькі акції здійснюються великою кількістю людей та основними інститутами суспільства, то вони здатні не лише паралізувати, а навіть зруйнувати те, проти чого спрямовані.

Успіх ненасильницьких дій залежить від багатьох чинників: кількості та співвідношення тих, хто співробітничає, і тих, хто чинить опір, мужності останніх перед загрозою репресій, підтримки ненасильницької дисципліни, тиску третіх сил та ін. Досягти успіху можна таким чином: > оберненням, коли опонент докорінно змінює свої погляди на проблеми; > згодою, коли досягається компромісність з тієї чи іншої проблеми; > ненасильницьким примусом, коли в опонента немає іншого вибору, крім мовчазної згоди; > руйнуванням, коли режим чи окремі інституції опонента розпадаються.

Проте, використання ненасильницьких методів може не привести до системних перетворень. Важливо під час конфлікту не піддаватися почуттю політичної помсти, уникати непотрібної конфронтації і максималізму. Необхідно не лише своїми гаслами, а й практично показати бажання і можливість конструктивної роботи заради досягнення стабільності на основі демократичного оновлення суспільства.