Лекція1 2.поняття та ознаки держави Термін "держава" в юридичній та іншій науковій літературі тлумачать по-різному. У субстанціональному значенні держава — організоване в певні корпорації населення, що функціонує в просторі й часі. В атрибутивному значенні — це устрій певних суспільних відносин. В інституційному значенні — це апарат публічної влади. У міжнародному значенні державу розглядають, як єдність території, населення і суспільної влади. Отож, держава — це суверенна, політико-територіальна організація влади певної частини населення, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами. До основних ознак держави відносять: суверенітет; територіальне розселення населення країни; наявність апарату управління і примусу; здатність видавати загальнообов'язкові правила поведінки; здатність збирати податки, робити позики і давати кредити; спроможність виражати і захищати інтереси певної частини населення. Суверенітет держави — це верховність, самостійність, повнота, єдність і неподільність влади в державі у межах її території, а також незалежність і рівноправність країни в зовнішніх відносинах. Населення в державі розселене по всій її території, яка поділяється на адміністративно-територіальні чи політично-територіальні одиниці. Держава має спеціальний апарат — систему законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів, а також відповідні матеріальні засоби для виконання своїх завдань. До них належать: армія, поліція виправні установи, служби національної безпеки, Держава встановлює загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки і закріплює їх у нормах права. Держава збирає податки, що використовуються для утримання організацій державного механізму. У соціальне неоднорідному суспільстві влада виражає та захищає інтереси певної частини населення. Державу розглядають під різним кутом зору. Як офіційний представник суспільства держава повинна робити все від неї залежне для поліпшення життя людей. 3. завдання та функції держави
Перед будь-якою державою постає більше чи менше коло завдань, для вирішення яких вона використовує свої економічні, ідеологічні та політичні сили, бюджет тощо. З усієї сукупності цих завдань можна виділити такі, що визначають її сутність, без яких вона не може повноцінно діяти, наприклад, забезпечити перехід до ринкових відносин, гарантувати свободу підприємництва та вільної конкуренції, створити умови для реалізації кожною особою права бути власником, провести політичну реформу в інтересах народу для подальшої демократизації політичної системи.
Роль держави в суспільному житті яскраво виявляється в її функціях.
Функції держави — це основні напрямки діяльності держави щодо управління суспільством.
Класифікувати функції держави можна таким чином:
1. Загальноприйнятою є класифікація функцій держави на внутрішні та зовнішні (основна увага приділяється функціям сучасної держави).
До внутрішніх функцій зараховують:
1) політичну — держава регулює сферу політичних відносин, визначає "правила гри" суб'єктів політичної системи суспільства, забезпечує здійснення народовладдя;
2) економічну — держава регулює сферу економічних відносин, але її втручання обмежене ринковими відносинами, які розвиваються на основі саморегулювання;
3) соціальну — держава забезпечує соціальну захищеність особи, її діяльність спрямована на зняття та пом'якшення соціальних суперечностей;
4) культурно-виховну — держава займається організацією освіти, виховання, підтримкою та розвитком науки, культури;
5) екологічну — держава забезпечує екологічну безпеку особи, видає та впроваджує в життя відповідні природоохоронні закони;
6) функцію охорони правопорядку — держава забезпечує охорону й відновлення порушеного правопорядку внаслідок державно-правового регулювання суспільних відносин;
7) фінансового контролю — держава контролює легальність прибутків фізичних та юридичних осіб, частина з яких спрямовується у бюджет для задоволення загально-соціальних інтересів, утримання державного апарату.
Основними зовнішніми функціями вважають:
1) економічну співпрацю — держава сприяє інтеграції національної економіки у світову;
2) співпрацю у забезпеченні світового правопорядку — держава бере участь у збереженні миру, у боротьбі з наркобізнесом, тероризмом тощо;
3) співпрацю у розв'язанні глобальних проблем сучасності;
4) оборону — держава захищає незалежність і територіальну цілісність країни, виконує міжнародні зобов'язання.
2. За соціальним значенням державної діяльності виокремлюють такі функції:
1) основні — найбільш загальні та важливі комплексні напрямки діяльності держави щодо здійснення завдань і цілей, які стоять перед державою в конкретний історичний період (оборонна, соціальна, охорона правопорядку тощо);
2) неосновні — напрями діяльності держави щодо здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя (управління персоналом, матеріально-технічне забезпечення та управління майном тощо).
3. За часом виконання функції класифікують на:
1) постійні — здійснюються на всіх етапах розвитку та існування держави;
2) тимчасові — напрями діяльності, зумовлені конкретним етапом історичного розвитку суспільства
4. Поняття форми держави
Розглядаючи державу, як складний суспільний феномен, необхідно знайти поняття, яке давало б уявлення про основні характеристики тієї чи іншої держави, про основні шляхи здійснення в ній державної влади.
Таким поняттям є категорія “форми держави”. Отже, форма держави — це спосіб (порядок) організації і здійснення державної влади. Вона включає у себе три елементи:
форма державного правління — спосіб, або порядок організації та взаємодії вищих органів державної влади;
форма державного устрою — порядок організації територіального устрою, тобто поділу держави на певні складові частини, та співвідношення держави, як цілого, з її складовими частинами;
форма державного режиму — порядок здійснення державної влади певними способами і методами.
Таким чином, форма держави — це складне поняття, що характеризує державу з точки зору існуючих у ній форм правління, державного устрою та державного режиму.
Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Всі її елементи мають правову основу — вони фіксуються у конституції, законах та підзаконних актах. Хоча слід мати на увазі, що закріплені у конституції положення і реальна дійсність можуть не збігатися і не відповідати дійсному характеру існуючих відносин. Слід відзначити, що поняття форми держави, як певної структури, не означає механічної, довільної сукупності елементів, що її утворюють. Форма держави відображає єдність, взаємообумовленість об'єднаних у ній елементів, у результаті чого народжується нова якість, яка не властива жодному з цих окремо взятих елементів. При цьому, форма правління і державний устрій характеризують, головним чином, структурний аспект форми держави, а державний режим — її функціональний аспект. В цілому, форма держави — це така категорія, яка характеризує єдність структури і територіальної організації, а також методів здійснення державної влади.
5. Громадське суспільство та правова держава
Громадянське суспільство – це суспільство, в якому спосіб життєдіяльності індивідів, потреби та інтереси задовольняються не державними та політичними методами, а сукупністю природних форм їх життєдіяльності.
Важлива ознака громадянського суспільства – його саморегульованість. Діяльність політичних інститутів та організацій в ньому перебуває під суворим контролем народу або вони зовсім відсутні.
Суттєвою ознакою громадянського суспільства є також економічна і соціальна свобода його індивідів. Останні не відчувають відчуженості від власності, від результатів своєї праці, можуть вільно вибирати різні форми власності, не зазнають обмежень при переході з однієї соціальної групи в іншу, мають право на вираження і захист своїх інтересів.
Ознакою громадянського суспільства є специфічний характер влади. Влада виступає не як влада сили, а як влада авторитету, що спирається на загальнолюдські принципи. Основні функції влади зводяться до захисту соціальних прав та інтересів кожної людини, створення необхідних умов для самореалізації індивіда.
В цілому, можна сказати, така влада має безпосередньо виражати волю самих індивідів, а не волю певних організацій, партій чи об'єднань. Найбільш повно такий стан забезпечує безпосередня, а не представницька демократія, що втілюється в об'єднаннях та організаціях, які діють в різних сферах життєдіяльності суспільства. Механізм розподілу влади в громадянському суспільстві і контроль за її реалізацію здійснюється на основі особистої і громадської ініціативи індивідів, за їх підтримки та довіри.
Важливою ознакою громадянського суспільства є те, що воно в своїй життєдіяльності спирається на природні, органічно властиві права людини. Тобто воно створює необхідні сприятливі умови для найбільш повного задоволення потреб та інтересів кожної особистості, кожної соціальної групи. В таких умовах кожний член громадянського суспільства відчуває і проявляє свою відповідальність за утвердження злагоди і взаємодопомоги в людських відносинах. Громадянське суспільство – це суспільство, в якому повною мірою втілюється принцип соціальної справедливості.
Громадянське суспільство тісно пов'язане з правовою державою. Успішне функціонування, виконання суттєвих принципів громадянського суспільства можливе лише в умовах правової держави. Основною характерною рисою правової держави є беззаперечне панування закону в усіх сферах суспільно-політичного життя.
Правова держава:
– створює закони і одночасно обмежує свою діяльність законами, виконання яких має бути святим;
– забезпечує непорушність свободи індивіда;
– охороняє і гарантує права, інтереси, честь і гідність особи;
– забезпечує реалізацію громадянських прав і свобод людини на рівні міжнародно визнаних норм.
Взаємозв'язок громадянського суспільства і правової держави проявляється в обов'язковій взаємній відповідальності держави та особистості. А це, у свою чергу, передбачає, по-перше, чіткий розподіл влади і, відповідно, чітке функціонування законодавчої, виконавчої і судової гілок влади. По-друге – чітке законодавче закріплення та дотримання політичного і правового статусу особистості.
Лекція 2 1.Правові відносини
Правовідносини - це врегульоване нормами права суспільні відносини, учасники якого мають взаємні права й обов'язками, гарантованими державою.
Основні ознаки правовідносин:
Правовідносини являють собою вид соціального зв'язку (юридичний зв'язок) суб'єктів соціального спілкування;
Правовідносини виникають на основі норм права, тобто правовідносини - це не всяке фактичне відношення, а тільки те яке врегульовано нормами права;
Суб'єкти правовідносин мають взаємозалежними (взаємними) юридичні права й обов'язки;
Правовідносини є двостороннім юридичним зв'язком, тобто здійснюється через взаємні юридичні права й обов'язки;
Правовідносини існують остільки, оскільки учасники є носіями відповідних прав і обов'язків;
Правовідносини є вольовим юридичним зв'язком, тобто є результатом волевиявлення обох сторін правовідносини, або однієї з його сторін;
Правовідносини - індивідуалізований юридичний зв'язок, оскільки індивідуальні його суб'єкти, об'єкт.
Правовідносини гарантуються державою: у випадках передбачених законом або договором, виконання невиконаних або неналежне виконаних обов'язків, захист, відновлення порушених прав суб'єктів правовідносини забезпечуються примусовими заходами.
Види правовідносин
По галузевій ознаці - конституційні, цивільні, адміністративні й т.д.;
За рівнем правового регулювання - матеріальні (цивільні, карні), процесуальні (цивільно-процесуальні, карно-процесуальні);
По характері юридичного обов'язку - активні (відбуваються певні дії на користь управомоченного), пасивні (не відбуваються певні дії на користь управомоченного);
По кількісному складі учасників - прості (виникають між двома суб'єктами), складні (виникають між трьома й більше суб'єктами);
По тривалості дії - короткочасні, довгострокові (триваючі);
По ступені визначеності сторін - відносні (поіменно визначені всі управомоченные й зобов'язані суб'єкти правовідносин), абсолютні (конкретно визначений управомоченный суб'єкт, абсолютно всі інші особи - особи правообязанные, тобто зобов'язані втримуватися від порушення інтересів управомоченного суб'єкта).
По характері розподілу прав і обов'язків - однобічні (одна сторона правовідносин мають тільки права, інша - тільки обов'язку), двосторонні (обидві сторони мають як права, так і обов'язку).