14. Педагогічні ідеї в. Мономаха.

Найдавнішою літературною пам’яткою вітчизняного походження, у якій звучать питання педагогічного змісту, був філософсько-педагогічний трактат "Слово про закон і благодать". Твір написаний київським митрополитом Іларіоном між 1037-1050 рр. Це був виступ Ілларіона перед Ярославом Мудрим та прихожанами Київського храму Софії. Твір має морально-патріотичне спрямування.

Вищим досягненням педагогічної думки Київської Русі є "Повчання дітям" Володимира Мономаха (1096 або 1117 р.). Твір написаний за аналогією до "Повчання дітям" Ксенофонта. Воно є перший у середньовічній Європі педагогічний твір, написаний світською особою.

Тут вперше у Європі було обґрунтовано необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до виховання, яке пов’язане з практичними потребами людини. Мономах також вперше у вітчизняній літературі вказав на зв’язок освіти з потребами життя і діяльністю особистості. До нього в давньоруській книжності проблеми виховання та навчання розглядалися в аспекті "пізнання волі божої". Мономах вважав, що основою всіх успіхів людини є її праця. Виховання необхідно здійснювати не шляхом повчань, а в процесі діяння добрих справ.

У своєму "Повчанні..." Мономах дає важливий матеріал для суджень про виховний ідеал Київської Русі. Викладаючи думки про гуманні відносини між людьми, він вперше закладає гуманні начала, які згодом стали основою педагогіки українського народу.

У творі піднімаються важливі проблеми морального, трудового, патріотичного, релігійного виховання. Мономах вказує на важливу роль освіти у вихованні. Наводив приклад свого батька, який умів розмовляти п’ятьма іноземними мовами, за що його поважали й за кордоном.

Значне місце у вихованні дітей відводив ролі прикладу старших. Тактовно ілюструє свої настанови прикладами із власного життя.

14. Педагогічні ідеї п. Русина.

Павло Русин належить до того кола діячів європейської культури, які, будучи народжені в Україні, прилучалися до латиномовної освіти й літератури в університетах Західної Європи. Саме з XV–XVI ст. у списках цих університетів з’явилися імена юнаків з «Рутенії» — за тодішньою назвою Русі-України.

Доробок магістра можна умовно поділити на три основні групи :

1. Духовна поезія («Пісня Павла Кроснянина до всіх святих», «Інша інвокація до всіх святих», «Пісня до божественного Севастяна, мученика і найславнішого воїна»). До цієї групи варто віднести панегірики релігійного змісту до святих Станіслава й Владислава.

2. Панегіричні твори, присвячені тогочасній світській і духовній знаті, а також поезія на злобу дня («Елегія до благородного і шановного пана Стефана Баторія», «Ода до благородного пана Габріеля Переньї).

3. Морально-дидактична поезія, пов’язана з поетичною творчістю й педагогічною діяльністю магістра Павла («Ода Павла Русина з Кросна до Аполлона», «До Талії», «До читача», «До книжечки», «Похвала Валерію Максиму», «Пісня, яка містить похвали поетичному мистецтву…», «Пісня, яка в загальних рисах охоплює життя поета Горація»).

Риси ренесансно-гуманістичного світогляду особливо виразно проступають у морально-дидактичних віршах поета. Дидактична поезія мала великий вплив на читачів як у середні віки, так і впродовж усього Ренесансу. Тогочасні творці вважали, що людину формує не лише природа, а й цілеспрямоване виховання. Такі погляди поділяв і Павло Русин. Морально-дидактичні твори просвітителя пов’язані з його педагогічною діяльністю в стінах Краківського університету, де він у 1507–1516 рр. (з перервами) як «collega minor» тлумачив римських письменників Вергілія, Овідія, Лукіана, Клавдіана, Сенеку

Як магістр, Павло Русин намагався не лише заохотити академічну молодь до вивчення римської літератури, а й допомогти їй знайти своє місце в житті. Дороговказом тут можуть бути книжки як джерела мудрості, зазначав просвітитель.

Основна цінність творів, які поет рекомендує своїм слухачам, полягає в тому, що вони вчать доброчесності. Саме в цьому магістр Павло вбачав високе призначення літератури. Оголошуючи про початок лекції, присвяченої коментуванню того чи іншого автора, він закликав молодь читати твори давньоримських авторів передусім з огляду на їхнє виховне значення: у них прославляються чесноти й засуджуються негативні риси людей.

У християнській релігії Павло Русин також вбачав засіб морального вдосконалення людей. Він намагався ствердити такі християнські чесноти, як скромність, простота, поміркованість.

Гуманістичні погляди на виховання, формування позитивних рис особистості Павло Русин висловив у вірші «Похвала Валерію Максиму». Хто такий Валерій Максим, залишилось невідомим, але його ім’я та прізвище дають змогу припустити про українське або білоруське походження студента, оскільки при Краківському університеті діяла бурса для вихідців з України та Білорусі і з яких складалося значне за кількістю культурне земляцтво. Про молодість студента Валерія Максима свідчать такі слова вірша : «Тебе ж прошу я, поки ще розум твій, гнучкий і свіжий, поки душа твоя, як промінь світла…». Окрім моральних настанов, магістр Павло пропонував юнакові книжки, що мають вести його «прямим і ясним шляхом» у житті.

Звертаючись до образів історичних осіб, мислитель вихваляв тих, хто опікувався освітою, підтримував філософів і поетів. У такому дусі він характеризував Сигізмунда І, славу якого як освіченого монарха ширив Еразм Роттердамський.

У своїх творах Павло Русин виступав послідовним прихильником миру. Він сам і його позитивні герої цінували мир, який асоціювався з достатком, і намагалися його зберегти. Поет протестував проти кровопролиття й насильства, у війнах вбачав одну з найголовніших причин страждань людей. І якщо захищати рідну землю він вважав святим обов’язком кожного, то до загарбницьких війн ставився різко негативно, запитуючи : «Чи не краще було б жити на землі, де народилися, біля власних домівок, ніж спустошувати навколишні землі й часто передчасно гинути ? »

Літературні герої Павла Русина наділені не лише патріотизмом, а й іншими чеснотами, високими моральними рисами: вони вірні друзі, турбуються про хворих, утішають надломлених духом, однаково ставляться до бідних і багатих, приємні в спілкуванні з людьми, справедливі і, головне, освічені. Водночас ідеальний герой підноситься над народом: «…йому слід нехтувати тим, чого, як вважає простий люд, слід бажати, і прагнути того, чого, на думку юрби, треба уникати». Змальовуючи жінку, поет акцентує увагу на її красі, але наділяє також світськими чеснотами, релігійною добродійністю та освіченістю.

Багатогранна освітньо-педагогічна та культурно-мистецька діяльність Павла Русина з Кросна була яскравою сторінкою не лише в українській історії XV— початку XVI ст. Без урахування просвітньої діяльності його, так само, як і Юрія Котермака, та інших українських гуманістів раннього періоду, важко об’єктивно проаналізувати освітній процес в Україні наприкінці XVI— на початку XVII ст. з його орієнтуванням на латиномовну освіту європейського зразка.