7. Виховання і освіта в стародавньому Римі

Провідну роль у формуванні особистості юного римлянина грало домашнє навчання і виховання. У т. зв. епоху царів (VIII - VI ст. до н. е..) вже склалися міцні традиції сім'ї-вдома як осередку суспільства і виховання [8,123].  Тут діти отримували релігійне виховання, при цьому батько виконував обов'язки жерця. Родині древніх римлян покровительствовало безліч богів: Юнона шанувалася як охоронниця шлюбу і кохання, дволикий Янус охороняв двері дому та й т д. Батько був у сім'ї необмеженим володарем. Він мавправо навіть продати своїх дітей в рабство. Мати користувалася куди меншими правами, ніж батько, але грала у вихованні почесну роль. Дівчатка та дівчата знаходились під невсипущим наглядом матері аж до заміжжя. Хлопчики до 16-річного віку під наглядом батька вивчали домашню та польові роботи, опановували мистецтво володіння зброєю. Весь цей час їм потрібно було носити довге волосся [5,19].  Атмосфера в родині часто була далеко не ідилічної. Нерідко матері довіряли дочкам свої таємні захоплення та зради. На очах дітей батьки творили жорстоку розправу над рабами, брали участь у непристойних пиятиках.  Протягом всієї римської історії сімейне виховання грало більшу або меншу роль, але сім'я завжди була відповідальна за моральне, громадянське становлення юних римлян. У період розквіту Римської імперії сім'я помітно поступилася своїми позиціями державній системі освіти. Зате на заході римської цивілізації домашнє виховання знову стає провідним у підготовці підростаючого покоління. "Вся наука з рідного дому" - так писав про освітню ролі сім'ї єпископ Сидоний (V ст. Н. Е..).  Як стверджує римський історик Лівії, перші спроби створити навчальні заклади відносяться до 449 р. до н. е.. Заняття проводили приватні особи у форумі - місці громадських зборищ римлян. До III ст. до н. е.. з'являється професія наставника. Його роль виконували раби. Рабині-няньки стежили за дітьми до 4 -5 років. Раби-педагоги навчали хлопчиків читанню, листу і рахунку. Рабинь-няньок і педагогів містили заможні громадяни. Решта римляни посилали дітей навчатися у форум. Ремесло педагога вважалось в римському суспільстві для вільних громадян принизливим.  Вже на зорі римської історії грецька освіченість шанувалася як еталон. Римський філософ і політик Цицерон пише про дитинство царя Стародавнього Риму Сервія Тулія (578 - 534 до н. Е..), Що йому було дано "прекрасну освіту за грецькими зразками" [6,119].  З II ст. до н. е.. на організацію шкільного навчання в Римі все більший вплив чинила традиція елліністичних центрів античного світу.  Разом з тим римська система освіти і виховання ніколи не втрачала своєї самобутності. При збереженні помітної ролі сімейного виховання і наявності поряд з громадськими приватних навчальних закладів вона мала більш практичну спрямованість: підготовку сильних, вольових, дисциплінованих громадян. З програми виховання нещадно виключали витончені мистецтва - музику і спів, бо вони, як вважали багато римляни, "спонукають більш мріяти, ніж діяти". Девіз "користь" можна назвати альфою і омегою римського виховання і навчання, головною метою яких було забезпечити певну кар'єру, будь то військова справа чи політичне мистецтво оратора [11,207].  У перші століття нашої ери в Римській імперії встановився стійкий і зовні однаковий канон змісту, форм і методів освіти. У I ст. основними вважалися дев'ять шкільних дисциплін: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика, медицина та архітектура. До V ст. з цього списку були виключені медицина та архітектура. Таким чином оформилася програма семи вільних мистецтв з двухчастном поділом на тривіум(граматика, риторика, діалектика) і квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія і музика).  Нижчою ступінню навчання вільних громадян були тривіальні школи. Тривалість навчання не перевищувала двох років. Вчилися хлопчики і дівчатка приблизно з семирічного віку. У коло дисциплін входили латинська грамота (іноді грецька), загальне знайомство з літературою, початки рахунку. На заняттях арифметикою систематично користувалися особливою лічильної дошкою - абаки, вважати вчили на пальцях. Вчитель займався окремо з кожним учнем. Школи знаходилися в не пристосованих для занять приміщеннях. Широко практикувалися фізичні покарання батогом та палицею, в ході були заохочення для встигали.  Приватні граматичні школи були навчальними закладами підвищеного типу. Тут звичайно навчалися підлітки з 12 до 16 років після домашньої підготовки. У порівнянні з тривіальними граматичні школи розміщувались в більш упоряджених приміщеннях, пропонували широку програму. Крім предметів, що вивчаються зазвичай в тривіальної школі, тут були обов'язковими грецька мова, основи римського права (12 таблиць), граматикалатинської мови, риторика. Кількість учнів - обмежене, навчання - переважно індивідуальне. У більш пізній період робилися спроби розбити учнів на групи (класи). У ряді приватних шкіл на додаток до вказаної програмі для дітей заможних батьків проводилися уроки фізичної підготовки. У школах не навчали ні музиці, ні танцям. Військову підготовку молодь проходила в військових формуваннях - легіонах [10,171].  У IV ст. з'явилися риторичні школи за грецьким зразком. Тут вивчали грецьку і римську літературу, основи математики, астрономії, права і досить інтенсивно - філософію. В останньому випадку нерідко практикувалися диспути в дусі софістики не найкращої властивості. До нас дійшли теми таких диспутів, наприклад прославляння мухи або плішини. Риторичні школи виконували певний соціальне замовлення - готували юристів для разраставшейся бюрократичної державної машини Римської імперії.