№ 6 світовий ринок праці та міжнародна міграція робочої сили

1 Міграція трудових ресурсів – це переміщення людей у територіальному просторі з метою пошуку місця роботи.

Можливість міжнародної міграції робочої сили створюється національними розходженнями в заробітній платі. Необхідність переселенських рухів найманої праці від країни до країни диктується нерівномірністю утворення відносного перенаселення на міжнародній арені. Робоча сила рухається від країн багатих трудовими ресурсами, до більш багатим капіталом країнам. Більш половини міжнародних мігрантів є вихідцями з країн, що розвиваються, 2/3 з них знаходяться в індустріальних країнах. Приплив нових контингентів мігрантів у ці країни зв'язаний з якісними диспропорціями на їхніх ринках праці.

Міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування економічних зв'язків у світовій системі господарства. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, взаємопов'язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку.

Міжнародна міграція робочої сили ґрунтується на можливостях, умовах і прагненні працездатного економічно активного населення працювати у будь-якій країні з метою задоволення своїх життєвих потреб.

Сьогодні у світі, за різними оцінками, налічується від 150 до 175 млн.осіб, які проживають за межами країни свого походження. Це становить понад 3% населення планети, з них близько 40% (понад 70 млн.осіб) становлять мігранти [1, с.9].

Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі утворилися постійні ринки робочої сили.

На думку провідних вчених, основними причинами, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили є наступні :

1. Незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції.

2. Стабільний порівняно високий рівень зарплати в основних імміграційних центрах (США, Західна Європа).

3. Порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції.

4. Соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції.

5. Природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища в країнах імміграції.

6. Політичні, релігійні, військові, національні, культурні причини

Вплив міграційних процесів на країни імміграції та еміграції є багатоаспектним. Наслідки цього впливу можуть бути як позитивними так і негативними.

Отже, міжнародна міграція робочої сили є складним і масштабним явищем, яке викликає неоднозначні результати: ліквідуючи дефіцит робочої сили в деяких галузях і регіонах, вона загострює конкуренцію на ринку праці; даючи можливість отримання надприбутків, створює додатковий тиск на соціальну сферу країн-реципієнтів (країн, в які спрямовані потоки робочої сили). Еміграція, з одного боку, відкриває можливості для взаємозбагачення культур, а з іншого – створює проблему збереження національної самобутності як іммігрантів, так і місцевого населення. У країнах-донорах робочої сили трудова еміграція сприяє вирішенню проблеми безробіття і, водночас, призводить до втрати якісно кращої національної робочої сили.

2 Міжнародні міграційні процеси потребують регулювання з боку держав, що беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю і регулюванню підлягають соціальний, віковий та професійний склад мігрантів, рівень в'їзду та виїзду іноземних трудящих. Функції міждержавного та внутрішньодержавного розподілу робочої сили, регулювання обсягу та структури міграційних потоків дедалі більшою мірою виконують міністерства праці, внутрішніх та закордонних справ, а також спеціально створені державні та міждержавні органи. Згідно з прийнятою в міжнародних відносинах практикою країни, які обмінюються робочою силою, визнають пріоритет норм міжнародного права над національним законодавством.

Різноманітні аспекти трудової міграції та статусу іноземних працівників регулюються двосторонніми та багатосторонніми угодами, відповідними національними законодавчими актами та урядовими постановами. Двосторонні угоди про обмін робочою силою укладені між ФРН і Туреччиною, ФРН і Італією, Марокко, між Нідерландами й Тунісом, Францією й Алжиром, Францією й Португалією. Окремі угоди регулюють міграцію в певних регіонах світу. До них належить, зокрема, укладена скандинавськими країнами угода про утворення «Скандинавського ринку праці», відповідно до якої між цими країнами встановлений вільний обмін робочою силою.

Засоби й методи реалізації міграційної політики західних країн змінюються залежно від конкретної ситуації на ринку праці.

Так, в умовах дефіциту трудових ресурсів у західноєвропейських країнах уряди цих держав уживали заходів до заохочення імміграції, в тому числі й нелегальної. Коли ж інтереси монополій почали вимагати зниження рівня імміграції, держава поставила перешкоди новому припливові іноземної робочої сили.

3 У регулюванні світового ринку праці провідну роль відіграє Міжнародна організація праці (МОП). МОП створена у 1919 р., а з 1946 р. вона є спеціалізованим закладом ООН. Керівними органами

МОП є:

- Міжнародна конференція праці (МПК) - це вищий орган, що збирається раз на рік;

- Адміністративна рада - головний виконавчий орган, який обирається на МКП на трирічний термін;

- Міжнародне бюро праці (МБП) - постійно діючий секретаріат МОП зі штаб-квартирою в Женеві (Швейцарія).

МОП узгоджує та узагальнює трудові відносини, які виникли на національних ринках праці. У своїх конвенціях та рекомендаціях МОП юридично закріплює норми трудових відносин як частину міжнародного права, тим самим втілює регулюючі заходи щодо світового ринку праці. Після ратифікації парламентами країн конвенції та рекомендації МОП стають уніфікованими складовими національного трудового права.

Міжнародні міграційні процеси регулюються країнами, які беруть участь в обміні трудовими ресурсами.

Міграція трудових ресурсів - переміщення людей у міжнародному територіальному просторі з метою пошуку місця роботи без зміни місця постійного проживання.

Регулювання цих питань здійснюється на одно-, дво-, та багатосторонніх засадах.

Одностороннє регулювання має на меті державне регулювання міграційних процесів відповідно до національних інтересів без узгодження з іншими країнами.

Двостороннє регулювання передбачає укладання двосторонніх міждержавних угод.

Багатостороннє регулювання міграційних процесів ґрунтується на міжнародних угодах та конвенціях, укладених на регіональному світовому рівнях, в рамках інтеграційних об'єднань.

Регулюванням міжнародної міграції робочої сили займається і МОП, метою якої є:

- сприяння забезпеченню соціальної справедливості для трудящих;

- організація безкоштовної служби допомоги мігрантам;

- запобігання недостовірному інформуванню мігрантів;

- полегшення від'їзду, переміщення й прийом емігрантів;

- розробка міжнародної політики та програми спрямованої на поліпшення умов праці та життя;

- встановлення міжнародних трудових стандартів;

4 Зростання відкритості українського суспільства неминуче приводить до дедалі більшого втягнення України в міжнародний обмін робочою силою. Перехід до ринкової економіки створює реальні умови для формування ринку праці. Одною з важливих рис його становлення є різке зростання міграційних процесів як усередині країни, так і за її межі. Посилення територіальної міграції населення зумовлюється такими причинами:

по-перше, структурною перебудовою економіки і пов'язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливанням;

по-друге, нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни;

по-третє, різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах;

по-четверте, інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті;

по-п'яте, розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.

Становлення ринкових методів господарювання відбувається в умовах гострих кризових явищ в економічному, соціальному і політичному житті. Ринкова трансформація економіки України здійснюється вкрай непослідовно й безсистемне, що призводить до зростання негативних явищ, поглиблення господарського хаосу.

№ 7 світовий фінансовий ринок

1 Інвестиції в системі міжнародного руху капіталу

Інвестиції у перекладі з латині означають «вкладення», тобто являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. В системі міжнародного руху капіталу інвестиції відіграють суттєву роль.

Закордонні інвестиції здійснюються в двох основних формах: прямих і портфельних капіталовкладень. Капіталовкладення в зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль над ними з боку інвестора, називаються прямими іноземними інвестиціями. У міжнародній статистиці до них зазвичай відносяться такі інвестиції, за яких у власності іноземного інвестора знаходиться не менше 25% акціонерного капіталу компанії. їх часто поділяють на первинні капіталовкладення {greenfleldinvestments), які є інвестиціями в новостворені підприємства, та інвестиції в існуючі підприємства, які здійснюються через механізми злиття і поглинання.

Іноземні портфельні інвестиції — це вкладення капіталу в іноземні облігації, акції зарубіжних підприємств та інші цінні папери з метою одержання прибутку, а не встановлення контролю за господарською діяльністю реципієнта. На міжнародному ринку випускаються та обертаються різни виді цінних паперів, які умовно можна поділити на:

- акціонерні цінні папери {equity securities), до яких відносяться прості й привілейовані акції;

- боргові зобов´язання (debt securities), що охоплюють облігації, прості векселя, боргові розписки;

- інструменти грошового ринку (money market instruments), а саме казначейські зобов´язання, інвестиційні, ощадні, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо;

- похідні цінні папери або, як їх ще називають, фінансові деривативи (financial derivatives), до складу яких належать форвардні та ф´ючерсні контракти, опціони, варанти, свопи тощо.

Прямі й портфельні інвестиції відрізняються між собою за економічним змістом, призначенням, ступенем контролю з боку іноземного інвестора й особливостями управління. Проте чітко визначеної межи між цими формами інвестування немає.

Міжнародний інвестиційний ринок є важливою складовою світового ринку. Він являє собою дуже складний механізм, що формується в результаті взаємодії в інвестиційній сфері діяльності значної кількості виробничих, комерційних, фінансових, інституціональних, інформаційних та інших структур, Як економічна категорія міжнародний інвестиційний ринок являє собою сукупність економічних відносин, які складаються між вітчизняними та зарубіжними продавцями й споживачами інвестиційних товарів, послуг та інших об´єктів інвестування в усіх їхніх формах.

2 Теорія прями та портфельних іноземних інвестицій

Прямі й портфельні інвестиції відрізняються між собою за економічним змістом, призначенням, ступенем контролю з боку іноземного інвестора й особливостями управління. Проте чітко визначеної межи між цими формами інвестування немає.

Прямі іноземні інвестиції здійснюються в основному транснаціональними корпораціями. Вони відіграють особливу роль серед інших форм міжнародного руху капіталу. За своїми якісними характеристиками ПІІ відносяться до категорії реальних інвестицій. Як уже відзначалося вище, їх основна мета — одержати контроль над підприємством, у яке інвестуються кошті, та мати можливість здійснювати його ефективне управління. Такі інвестиції носять довгостроковий характер і можуть суттєво впливати на економічний розвиток як країн-реципієнтів, так і країн-донорів.

Для економіки країн, що залучають капітал, прямі іноземні інвестиції мають велике значення порівняно з кредитами або іншими формами міжнародного руху капіталу. За допомогою ПІІ країни мають можливість одержати доступ до зовнішніх джерел фінансування, до нових технологій, передового управлінського досвіду, одержати допомогу в організації і збуті продукції. Одночасно такі інвестиції не збільшують зовнішній борг, а навпаки, сприяють одержанню коштів для погашення заборгованості.

В сучасних умовах міжнародні портфельні інвестиції є розповсюдженою формою інвестування. Інтерес до них відновився ще у 80-і роки XX століття й відтоді не вгасає. Постійно збільшуються обсяги портфельних інвестицій, розширюється їх географічна та інституціональна структура. Активізація діяльності на міжнародному ринку портфельних інвестицій пов´язана з багатьма чинниками. Серед найбільш важливих можна виділити: лібералізацію, дерегулювання і зростання різних сегментів фінансових ринків, введення багатьох фінансових інновацій, технологічне перетворення ринку цінних паперів на основі телекомунікаційних технологій, відновлення й модернізація роботи провідних фондових бірж, використання стратегій диверсифікації інституційними та індивідуальними інвесторами, зростання доступності інформації про зарубіжні ринки цінних паперів, уніфікація й стандартизація діяльності учасників фондового ринку тощо.