41. Це узагальнення з питань № 37 – 42.

42. Життя та діяльність С.Ф.Русової.   Софія Федорівна Русова (Дівоче прізвище Ліндфорс) - видатний український педагог, культурно-освітній діяч, письменниця.

Народилася Софія Федорівна 18 лютого 1856 р. на Чернігівщині в с. Олешня  в інтелігентній сім’ї. Батько – шведського походження, мати – француженка. Після реформи 1861 року сім’я Ліндфорсів переїжджає до Києва. Тут Софія вступає до фундуклеївської  гімназії і в 15 років /1871 p./ із золотою медаллю закінчує її. З дитячих років, особливо навчаючись в гімназії, Софія захоплювалася грою на фортепіано і досягла певних успіхів. Навіть мріє згодом поступити до Петербурзької  консерваторії.    В  сім’ю Ліндфорсів  приходить горе – помирає матір, а згодом і батько. Сестри Марія (старша) і Софія залишаються сиротами. Створюються скрутні матеріальні умови. Сестри Марія і Софія Ліндфорс вирішують організувати дитячий садок, причому приватний дитячий садок.

Так, незважаючи на молодість сестри Марія і Софія , якій було всього 15 років, в 1871 році в Києві організовують приватний дитячий садок.

Сестри переконують попечителя Київської шкільної округи В.І.Антиповича і він дав дозвіл на відкриття. Отож 1 вересня 1871 року в Києві було відкрито сестрами Марією і Софією приватний дитячий садок на 20 вихованців.

Це були переважно діти інтелігенції. Дитячий садок Софії Федорівни відвідували дочки письменника М.Старицького (Марія і Людмила).

Приміщення дитячого садка стало одним із центрів культури Києва. У вечірні години тут відбувались заняття драмгуртка, в якому брали участь Марія і Софія Ліндфорс.   Згодом молодому подружжю Русових Київська Українська громада доручає без скорочень видати “Кобзар” Т.Шевченка. Із-за цензурних утисків та заборони української мови цього у Києві зробити було неможливо, тому Русові видають “Кобзар” за кордоном  у Празі.

Після повернення з Праги, сім’я Русових переїжджає до Чернігова.    Саме працюючи в дитячому садку. Софія Русова проявила себе як педагог практик і теоретик. Вона виступає з лекціями перед педагогами, вихователями, студентами.

У 1917 році С.Русову запрошують прочитати курс лекцій з педагогіки дошкільної, дошкільного виховання у Київському педінституті (нині Драгоманова), який на той час готував вихователів для дошкільних установ.     І хоча Софія Федорівна не мала диплома про вищу освіту та лекторського стажу читання лекцій, ці лекції вона прочитала блискуче.

В перші роки радянської влади С.Русова бере активну участь в товаристві поширення писемності серед населення України.

У 1917 р. Софія Русова бере активну участь у встановленні в Україні Народної Республіки і стає її діячем. на пропозицію секретаря міністерства України С.Ф.Сташевського Софію Федорівну призначають головою відділу дошкільного виховання Міністерства освіти України.

У 1918 р. Софія Русова у Катеринославі /Кіровограді/ видає підручник “Дошкільне виховання”, який на конкурсі у Парижі одержав першу премію.

Згодом С.Ф.Русову запрошують прочитати курс лекцій з питань дошкільного виховання у Парижі у дошкільному вузі. 1919 р. внаслідок наступу більшовицьких військ на Українську Народну Республіку уряд УНР переїзджає до Кам’янця-Подільського.   В 1921 р. С. Русова емігрує за кордон, де продовжує наукову-педагогічну діяльність.

У 1940 р. С.Ф. Русова померла у Празі /Чехословакії тоді/.

З-під пера С.Ф.Русової вийшли в різні роки такі твори : “Дошкільне виховання”, “До сучасного становища сучасного вчителя”, “Нова школа”, “Український буквар”, “Теорія і практика дошкільного виховання”, “Початкова географія”.

С.Ф.Русова володіла надзвичайними здібностями оповідача, публіциста-пропагандиста наукових знань. 43. С.Ф.Русова про національне виховання.    У працях “Дошкільне виховання”, “Нова школа” та ін. Русова С.Ф. широко розглядає ідею національного виховання. Націоналізм в його позитивному значенні, який характерний для кожного народу, який проживає в незалежній самостійній державі, ідентичний патріотизмові.    Національне виховання – не сумісне з шовінізмом, це виховання в дусі своєї рідної мови, на українських переказах, віруваннях, звичаях історії свого народу, своїй культурі, фольклорній творчості народу.    Національне виховання, як стверджує С.Ф.Русова, виховання високоосвіченої людини можливе при правильній організації національної школи, національної освіти і національної системи виховання при наявності національних вчителів і педагогічних кадрів.

В кожній народності поруч з загальними педагогічними ідеями, вселюдно визначеними, є риси своєї національних рис і особливостей.    Кожна дитина, школяр належить до того чи іншого народу, до певної народності, яка має свої національні особливості.    У справі національного виховання важливе місце займає ідея національної самосвідомості – усвідомлення того, що ти належиш до певного народу, з його мовою, культурою, звичаями, гордості за свою державу.    Національна самосвідомість формується в дитини в соціально-національному середовищі /оточені/, в своїй духовності сім’ї. Батьки, і вчителі сприяють моральному вихованню, етичному, моралі рідного краю, самовідчуття, самовідданості і самоаналізу, що ти належиш до тієї чи іншої народності.

Українська самосвідомість – відчуття задоволення, гордості за приналежність особистості до своєї нації, до своєї держави…

Національна самосвідомість формується в сім’ї та школі, коли вони спілкуються рідною мовою, співають і слухають рідні пісні, слухають рідну музику, музику своїх композиторів, свого народу, дотримуються своїх обрядів і традицій.

Велике значення в національному вихованні має обряд відзначення народних свят.

В праці “Нова школа” С.Ф.Русова відзначає значення національних свят, ювілеїв, річниць, видатних письменників, народних героїв, діячів, історичних подій, дат, релігійних свят. Зокрема Різдво Христове, святий вечір, колядки, вечір вертепу, Водохреща, його ритуалу Великодню, весняні танці – ягілки, окрашування яєчок-крашанок, писанок, освячення Пасхи, розгавляння, обряд поминок-Проводів.

Зелені свята, Івана Купала, Андрія, Миколая, празники сіл, Покрови, Петра-Павла, Наума(14 грудня), Віри, Надії, Любові – 30 грудня.    В Україні повинна бути своя національна школа, на своїй державній рідній мові.

Завдання школи – формувати дитину-українця на своїй національні    й основі, народній педагогіці.

Педагогіка повинна опиратися на національний світогляд в Україні і на національну філософію, якою має оволодіти педагог, щоб успішно формувати в учнів компонент духовності.    С.Ф.Русова ввела в педагогіку такі терміни як “народні погляди”, “духовність особистості” та ін.       Русова піклується про народного вчителя, його матеріальне становище, необхідно давати йому ґрунтовну педагогічну підготовку.