3) Капітал як фактор виробництва. Вибір у часі. Споживання та інвестиції Капітал як чинник виробництва. Чиста продуктивність капіталу

Одним з найважливіших факторів виробництва є капітал. 6 економічній теорії та практиці немає однозначного визначення сутності цієї досить поширеної категорії. Аналіз існуючих точок зору дає можливість виділити три основні підходи до трактування сутності капіталу:

— капітал розглядається як джерело процента; це означає, що будь-яке благо, що протягом тривалого часу дає дохід, можна розглядати як капітал;

— капітал ототожнюється з грошима як загальною формою багатства;

— більшість економічних досліджень визначає цю категорію як сукупність засобів, застосування яких збільшує ефективність людської праці. До таких засобів належать: будівлі та споруди виробничого призначення, машини, устаткування, інструменти, сировина, матеріали, енергія, тобто виробничі фонди. Останні є капітальним благом, використання якого може збільшити доходи. Однак капітальне благо не виникає на порожньому місці. Його утворення потребує певних витрат та часу.

Розглянемо такий приклад. Припустимо, що перед нами два острови, які мають первинні чинники виробництва — працю та землю. На острові А немає будь-яких пристосувань, що полегшують працю землероба та дають додатковий прибуток. На острові В частку землі та праці використовують для виготовлення таких капітальних благ, як плуги, лопати, інші засоби виробництва, що підвищують продуктивність праці. З часом острів В зможе мати певний запас різних капітальних благ.

Цей запас дасть змогу населенню острова В виробляти значно більше продукції, ніж на острові А, наприклад на 150 одиниць. Підвищення продуктивності праці на цьому острові стало можливим завдяки тому, що його мешканці змушені були скорочувати поточне споживання, припустимо, на 100 одиниць.

Отже, мешканці острова В, бажаючи збільшити споживання у майбутньому, пішли на певні жертви в поточному періоді. Чиста продуктивність капіталу в нашому прикладі становить:

150-100 = 50

Чисту продуктивність капіталу можна виразити й у процентах:

Ця відносна величина і є дохід з капіталу, або природна норма процента.

Для кожного проекту капіталовкладень можна точно визначити чисту продуктивність. Для цього слід обчислити первісну вартість придбаних засобів виробництва для чергового виробничого циклу, після цього визначити загальну суму надходжень від продукції, яку вироблено за цей час. Вона мусить бути більшою, ніж первісні витрати, інакше капітал не матиме чистої продуктивності.

Такі підрахунки роблять для зіставлення різних проектів капіталовкладень (наприклад, проект вирощування картоплі і проект вирощування яблук, проект будівництва житлового будинку або кафе). Для порівняння різних варіантів капіталовкладень використовують показник річної норми процента. Отже, чиста продуктивність капіталу (або проекту капіталовкладень) — це виражений у процентах річний дохід, який можна отримати, якщо вкласти в цей проект гроші.

Рівень процентної ставки є показником, яким суспільство користується при виборі варіанта капіталовкладень.

Якщо рівень процента виявиться високим, то за таких умов можуть здійснюватися тільки ті варіанти капіталовкладень, які мають найвищу продуктивність. Однак поступово зі зростанням нагромаджень починає діяти відомий закон спадної доходності, процентні ставки знижуються. За таких умов можуть здійснюватися і проекти капіталовкладень з нижчою чистою продуктивністю.

Згідно з теорією капіталу дохід на капітал не слід ототожнювати з орендною платою за користування капітальними благами. Дохід на капітал — це річна процентна ставка, яка підраховується на певний період часу тільки у процентах. Якщо процентна ставка становить 10% річних, це означає, що вона є доходом (або ціною) від загальної вартості капітальних благ, вираженої у грошових одиницях.

Капітал — це фактор виробництва, застосування якого дозволяє підвищити ефективність людської праці.

Для придбання засобів виробництва потрібні нові кошти, джерелом яких є неспожиті доходи. Якщо людина частину свого доходу не споживає, а відкладає на зберігання, то ці заощадження стають кредитними капіталами, що надаються в тимчасове користування для придбання споживчих благ (споживчий кредит) або для інвестування у виробництво (інвестиційний кредит). Таким чином, заощадження стають об'єктом купівлі-продажу на ринку факторів виробництва, де й складається їх ціна — плата за право користування цими капіталами, що називається позичковим відсотком. Норма відсотка (г) — це процентне відношення позичкового відсотка (ПВ) до позичкового капіталу (ПК):

r = ПВ/ПКх 100%

Норма відсотка впливає на рівень інвестування в економіку (рис. 15.1). Низькі процентні ставки сприяють підвищенню ділової активності підприємців, а чим вище норма відсотка, тим рідше гос-

подарські агенти будуть використову- _г вати позичковий капітал як засіб інвестування.