2Розвиток соціальної політики і соціального захисту населення в україні

Соціальна політика держави.

Державне регулювання соціальних процесів

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціаль­ної сфери, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансфор­маційній економіці.

→ Соціальна сфера — підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволен­ням їхніх потреб, інтересів.

→ Соціальна політика:

— діяльність держави щодо створення та регулювання соці­ально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справед­ливості та соціально-політичної стабільності у країні;

система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характе­ру із цілями економічного зростання.

це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знеціненя трудових заощаджень.

→ Державне регулювання соціальних процесів — вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Соціальна політика держави включає:

— регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламен­тацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

— вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефектив­ної зайнятості;

— розподіл і перерозподіл доходів населення;

— формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній час­тині населення;

— створення системи соціального захисту населення;

— забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструкту­ри (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

— захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюєть­ся тим, що соціальна політика виступає елементом:

— життєздатності суспільства;

— стабілізації та розвитку суспільства

консолідації суспільства.

Система соціального захисту населення в Україні

Система соціального захисту в Україні включає :

пенсії (ПФ, ФСС);

допомога по безробіттю (ФЗ);

система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини (ФСС, ПФ).

Універсальні системи

програма допомоги сім‘ям із дітьми (ПФ, ФСС, МБ+ДБ);

державні програми дотацій і житлових субсидій (ДБ);

допомога на поховання (ФСС, ПФ, ФЗ, МБ);

державна система охорони здоров‘я (МБ, ДБ, ЧФ);

державна система освіти(МБ, ДБ).

Соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС

Система соціальних допомог

цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті)

соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів).

Соціальний захист через недержавні організації

Соціальна допомога з фондів підприємств [8, 2-3]

Система соціального захисту населення складається з :

Соціального страхування

Соціальної допомоги

Соціальних гарантій [2,371]

Система соціального страхування і пенсійного забезпечення, що діє в Україні включає у себе :

пенсійну систему

соціальне страхування на випадок безробіття

соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

соціальне страхування від нещасних випадків

За даними Міністерства праці і соціальної політики України і пенсійного фонду, системою соціального страхування та пенсійного забезпечення охоплено приблизно 21 млн. застрахованих осіб та 14,4 млн. пенсіонерів.[3, 5

Державну соціальну допомогу, що надається в Україні, можна поділити відповідно до критеріїв відбору отримувачів:

- соціальна допомога, яка надається з урахуванням потреб, але без урахування майнового стану або доходу.

- адресна соціальна допомога, яка надається з урахуванням доходу або майнового стану[4,65]

В Україні у 2000 році було прийнято Закон “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” , у якому зазначено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Державні соціальні гарантії – встановленні законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленні законодавчо, що забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.[5]

Основні соціальні гарантії в Україні :

мінімальний розмір заробітної плати

мінімальний розмір пенсій за віком

мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів

стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів

індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін

забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки[6, 122-124]

Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук, право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом – 31% населення, за професійною ознакою – 13,8% економічно активного населення. Загальний обсяг пільг потребує щороку понад 30 млрд. гривень.[7,5]

особливості робочого часу окремих категорій жінок

Робочим часом вважається час, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові обов’язки згідно з діючим законодавством про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку і колективним, трудовим договором. Згідно з діючим законодавством можна виділити такі види робочого часу: 1) нормальна тривалість робочого часу; 2) скорочений робочий час; 3) неповний робочий час; 4) нормований і ненормований робочий час; 5) надурочний робочий час; 6) нічний робочий час. Згідно зі ст. 50 Кодексу законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Але підприємства й організації при укладанні колективного договору можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу, тобто менше 40 годин на тиждень. Скорочений робочий час установлюється для окремих категорій працівників. До них відносяться неповнолітні віком від 16 до 18 років, яким установлена тривалість робочого часу – 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учні віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) – 24 години на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда. За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний установлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Жінки, які мають дітей від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. Інваліди можуть залучатися до надурочних робіт також за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям. Згідно з законодавством до роботи в нічний час забороняється залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, неповнолітніх та деяких інших осіб.

Основні завдання та функції соціально – правової держави

Соціальна правова держава — це політична організація суспільства, влада якої будується за принципом розподілу на законодавчу, виконавчу і судову, що впорядковує життя суспільства на принципах верховенства права, справедливості і гуманізму; визнає, гарантує і забезпечує права і свободи людини і громадянина; забезпечує умови для досягнення певного рівня добробуту всіма його членами, усунення соціальних загроз, здійснення комплексу захисних функцій для громадян, що цього потребують.

Основними ознаками соціально-правової держави є: демократична організація державної влади й обмеження держави правом; чітке визначення юридичного статусу її органів; будова влади за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову; верховенство права; визнання, гарантування і забезпечення прав і свобод людини і громадянина; взаємна відповідальність держави та особи, держави й об’єднань громадян; законодавчо забезпечена можливість функціонування інститутів громадянського суспільства (всіх форм власності, ринкових відносин, громадських організацій, політичних партій, асоціацій, інститутів соціального контролю, незалежних засобів масової інформації тощо); високий економічний потенціал держави, соціально орієнтована економіч­на політика, наявність надійної системи соціальної безпеки (реальної можливості заробляти собі на життя працею, яку громадянин обирає або на яку погоджується; можливість громадян розраховувати на мінімум соціальних благ, гарантування державою мінімального (достатнього) життєвого рівня; наявність і матеріальне забезпечення соціальних програм з надання допомоги незахищеним верствам населення і громадянам, що цього потребують; наявність ефективного соціального законодавства).

Розвиток інституту власності, ринкових економіч­них відносин і вільної конкуренції, диференціація суспільства на різнорівневі верстви залежно від матеріальних благ і доходів людей, а також ріст безробіття зумовили необхідність створення нових механізмів соціальної регуляції і, в першу чергу, вдосконалення відносин суспільства і держави з метою забезпечення другого покоління прав людини, що виникли, — соціальних, економічних і культурних. З цього часу суспільство починає вимагати від держави здійснення соціально орієнтованої політики, гарантування і забезпечення соціальних, економічних і культурних прав, певного вирівнювання соціальної нерівності, створення для всіх рівних стартових умов. Вирішення цих проблем і є завданням соціально-правової держави. 

Серед функцій соціальної правової держави слід виокремити генеральну, внутрішні та зовнішні функції. Критерієм такої класифікації є об’єкти впливу держави: певна група суспільних відносин (відносини з приводу реалізації визначених конституцією та іншими законами загальних засад становлення і розвитку соціального та правового аспектів державності), а також суспільні відносини окремих сфер життєдіяльності суспільства (економіка, культура, освіта, охорона законності і правопорядку, прав і свобод людини і громадянина тощо).

У генеральній функції проявляється соціально-правовий зміст держави, характер її відносин з громадянським суспільством, суб’єктами міжнародних відносин. Вона «пронизує» інші функції держави, відіграє важливу роль у визначенні засобів, форм і методів управлінської діяльності держави.

Реалізація генеральної функції соціальної правової держави здійснюється через її внутрішні і зовнішні функції. Перші пов’яза­ні з реалізацією завдань суспільства всередині країни, останні — на міжнародній арені як суб’єкта міжнародно-правових відносин.

До внутрішніх функцій належать: а) політична — б) економічна — в) бюджетна і фінансового контролю; г) правоохоронна — д) екологічна — е) інформаційно-комунікативна — ж) культурна — з) соціальна —

До зовнішніх функцій належать: а) захист суверенітету; б) інтеграція в міжнародну спільноту самодостатніх демократичних держав; в) зовнішньоекономічна діяльність; г) дипломатич­на, співпраця з іншими державами; д) міжнародне співробітни­цтво з питань охорони довкілля; є) боротьба з міжнародним тероризмом, «відмиванням» коштів, здобутих злочинним шляхом, наркобізнесом, торгівлею людьми і нелегальною міграцією.

Роботи, на яких забороняється застосування праці жінок

         Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).

         Забороняється також залучення жінок до підіймання і пере­міщення речей, маса яких перевищує встановлені для них гра­ничні норми.         Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечни­ми умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підіймання і переміщення важ­ких речей жінками затверджуються Міністерством охорони здо­ров'я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

         1. Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я від 29 груд­ня 1993 року № 256. Перелік складається з двох розділів. На робо­тах, зазначених у розділі 1 Переліку, застосування праці жінок за­бороняється з дня введення у дію названого наказу (з 10 квітня 1994 р.). На роботах, зазначених у розділі 2 Переліку, праця жінок використовуватись може до спеціальної заборони. Такі заборони будуть установлюватися наказами Мінохоронздоров'я у процесі створен­ня в державі необхідних для цього економічних і технічних умов.

         2. При вивільненні з важких робіт та робіт з шкідливими умо­вами праці жінкам надаються такі пільги:

         а) збереження безперервного трудового стажу, якщо перерв, і між днем вивільнення від цих робіт і днем вступу на іншу роботу або навчання не перевищила шести місяців (ця пільга втратила практичне значення, оскільки безперервний стаж перестав бути критерієм диференціації розміру допомоги при тимчасовій не працездатності. Вона може мати значення тільки за умови, що колективним договором на підприємстві умови оплати праці (за­звичай це — умови виплати винагороди за підсумками роботи підприємства за рік) передбачають диференціацію оплати праці залежно від тривалості безперервного стажу, а порядок обчис­лення безперервного стажу передбачає посилання на діючі пра­вила, які передбачають збереження безперервного стажу);

         б) збереження середнього заробітку за місцем попередньої роботи на час перенавчання або перекваліфікації, але не більше шести місяців;

         в) збереження права користування відомчою житловою пло­щею, а також дитячими дошкільними установами за місцем по­передньої роботи.

         3. Заборонено також використовувати працю жінок на підзем­них роботах. Проте на деяких видах підземних робіт згідно з части­ною першою ст. 174 КЗпП застосування праці жінок можливе. При цьому називаються нефізичні роботи та роботи з санітарного та побутового обслуговування. В Україні перелік підземних робіт, на яких допускається застосування праці жінок, не затверджувався. Тому зберігає чинність Перелік посад, пов'язаних з підземними роботами, на яких дозволяється, як виняток, застосування праці жінок. Цей Перелік затверджений постановою Держкомпраці СРСР від 30 серпня 1957 року № 292. Він включає такі посади та роботи:

         а)  керівні і не пов'язані з застосуванням фізичної праці;

         б)  пов'язані з санітарним та побутовим обслуговуванням;

         в) пов'язані з необхідністю час від часу спускатися у підземні частини підприємства для виконання нефізичних робіт.

                  4. Частина друга статті, що коментується, забороняє залучення жінок до робіт з перенесення та переміщення важких речей, що перевищують установлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщення жінками важких речей затверджені на­казом Міністерства охорони здоров'я від 10 грудня 1993 року № 241. За умов чергування з іншою роботою до 2 разів на годину допус­кається підіймання та переміщення жінками вантажу вагою до 10 кг. Якщо ж підіймання та переміщення вантажів провадиться жінкою постійно протягом зміни, гранично припустима вага вантажу ста­новить 7 кг. Крім того, обмежена сумарна вага вантажу, який може переміщуватися жінкою протягом одного часу роботи. При підійманні вантажу з робочої поверхні (конвеєра, стола, станка) його сумарна вага протягом зазначеного часу не повинна перевищувати 350 кг. При підійманні вантажу з підлоги його сумарна вага протягом того ж часу не повинна перевищувати 175 кг.

Соціальні ризики і випадки тема № 1,пит.3

Медико-соціальна експертиза її завдання

Медико-социальна експертиза - окремий вид медичної експертизы, який здійснюється з метою визначення потреб людини особи в заходах соціального захисту і реабілітації за допомогою оцінки обмежень життєдіяльності, обумовлених стійкими розладами функцій організму. МСЕ проводиться для встановлення структури і ступеня обмеження життєдіяльності громадянина. Залежно від ступеня обмеження життєдіяльності, обумовленого стійким розладом функцій організму, що виникли в результаті захворювань, наслідків травм чи дефектів, громадянину, визнаному інвалідом, встановлюється I, II або III група інвалідності. Одночасно визначається ступінь обмеження здатності до трудової діяльності (III, II чи I ступінь обмеження) або група інвалідності встановлюється без обмеження здатності до трудової діяльності.

Система органів соціального захисту населення

Відповідно до Конституції України у сфері трудових відносин, зайнятості, соціального захисту та пенсійного забезпечення населення створено Міністерство праці та соціальної політики України. Мінпраці України реалізує єдину державну політику щодо соціального забезпечення населення й соціальної захищеності інвалідів і громадян похилого віку; несе відповідальність за розвиток цієї справи; займається організацією роботи щодо призначення та виплати пенсій відповідно до чинного законодавства тощо. Згідно з чинним законодавством до системи органів захисту населення входять відомчі органи соціального забезпечення (МВС, Служби безпеки, Міноборони України). Цим питанням займаються також управління (відділи) соціального забезпечення обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. Важливу роль у справі соціального забезпечення відіграє комісія для призначення пенсій при місцевих державних адміністраціях, виконкомах районної (міської) ради. У віданні органів соціального забезпечення перебувають ме-дико-соціальні експертні комісії, на які покладено визначення постійної або тривалої втрати працездатності й установлення групи інвалідності, її причин, часу настання, визначення для інвалідів умов праці безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях, перевірка правильності використання інвалідів на роботі відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії.

Варіант 30