Охорона праці молоді

Законодавством України забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до 18 років, на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також і на підземних роботах Забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до нічних і надурочних робіт і до робіт у вихідні дні

Не допускається прийняття на роботу осіб, молодших 16 років . У виняткових випадках, за згодою батьків, можуть прийматись на роботу особи, які досягли 15 років . Всі особи, молодші 18 років, щорічно підлягають обов'язковому медичному огляду .

Щорічна відпустка підліткам надається тривалістю один календарний місяць в літній час або на їх бажання в будь-яку іншу пору року.

Звільнення неповнолітніх з ініціативи роботодавця не допускається без попередньої згоди районної (міської) комісії в справах неповнолітніх

Забороняється залучати осіб, молодших 18років, до перенесення і пересування важких речей, вага яких перевищує встановлені граничні норми

Час перенесення вантажів підлітками має становити не більш як 1/3 робочого часу в разі максимальної маси вантажу, що переноситься, а саме: 5,6-6,3 кг - для дівчат 16-17 років; 11,2-12,6 кг - для хлопців 16-17 років .

Охорона праці індивіда

З зазначених позицій охорона праці виступає в суспільстві й державі як об’єкт управління. Охорона праці як складна багатокомпонентна система вимагає системного вирішення в рамках Закону держави. Система управління охороною праці має відповідну ціль і завдання, які вирішуються в рамках певної структурно-функціональної схеми управління. Система управління охороною праці — це регламентована нормативними і організаційно-методичними документами діяльність по здійсненню організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних і санітарно-побутових заходів, спрямованих на гарантування безпеки. збереження здоров’я і високої працездатності людини у виробничому процесі. Законодавство України про охорону праці складається з Закону України “Про охорону праці”, Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів, котрі регулюють взаємовідносини між різними суб’єктами права у цій сфері. Закон України “Про охорону праці” прийнято Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року і введено в дію з 24 жовтня 1992 року. Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між власником підприємства, установи і організації і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Він (Закон) встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Закон України “Про охорону праці” складається з 8 розділів

Форми та види соціального захисту

Нині здійснення права на соціальний захист в Україні організовано в кількох формах, які розрізняються за такими ознаками: 1) коло осіб, що підлягають забезпеченню; 2) джерела і способи фінансування; 3) види, умови та розміри забезпечення; 4) органи, що надають забезпечення. Основною організаційно-правовою формою у системі соціального захисту є загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке, у свою чергу, є підсистемою соціального захисту і передбачає кілька видів такого страхування з утворенням відокремлених фондів та умовами надання соціальних виплат і послуг.Соціальний захист — це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Система соціального захисту в Україні включає : пенсії (ПФ, ФСС); допомога по безробіттю (ФЗ); система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини (ФСС, ПФ). Універсальні системипрограма допомоги сім‘ям із дітьми (ПФ, ФСС, МБ+ДБ); державні програми дотацій і житлових субсидій (ДБ); допомога на поховання (ФСС, ПФ, ФЗ, МБ); державна система охорони здоров‘я (МБ, ДБ, ЧФ); державна система освіти(МБ, ДБ).Соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕСцільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті); соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів). Соціальний захист через недержавні організаціїСоціальна допомога з фондів підприємств.

Особистісні права і свободи громадян.

Особистісні права - це такі права, які спрямовані на конкретизацію немайнових прав, свободи і вільний розвиток особи. До особистісних прав відносяться такі права: право на життя;

право на повагу честі і гідності людини; право на свободу й особисту недоторканність; недоторканність приватного життя, житла ;свободу пересування і вибору місця проживання; свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань; свободу вибору національності і вибору мови спілкування; право на судовий розгляд; свободу вираження поглядів; свободу інформації; свободу від катувань і інших форм нелюдського поводження і покарання; таємницю листування тощо.

По суті, цей блок прав охоплює фундаментальні аспекти свободи особи, висловлюючи гуманістичні принципи всякого демократично організованого суспільства.

У ст. З Конституції закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. В цій статті закріплені фізичні і особистісні права людини, як один із основних принципів правової держави і громадянського суспільства. Кожна людина має невід'ємне право на повагу до її гідності.

Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості(ст. 23).

Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини.

Медико-соціальна експертиза, її завдання.

Медико-соціальна експертиза - визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

МСЕ проводиться медико-соціальними комісіями, з яких утворюються у встановленому порядку центри, що належать до закладів охорони здоров’я при Міністерстві охорони здоров’я АРК, управліннях охорони здоров’я обласних, Київських і Севастопольських міських держадміністрацій. Медико-соціальна експертиза повнолітніх осіб проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів.

Огляд повнолітніх осіб з порушеннями стану здоров'я, інвалідів (за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу), дітей з порушеннями стану здоров'я та дітей-інвалідів проводиться після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності даних, що підтверджують стійкий розлад функцій організму у зв'язку з фізичними, психічними, інтелектуальними та сенсорними порушеннями, зумовленими захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами.

Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я особі, визнаній інвалідом, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

В-10