Тема: Психологічний аналіз діяльності
План:
Поняття про діяльність.
Мета і мотиви діяльності.
Структура діяльності.
Способи діяльності та процес їх опанування.
Перенесення та інтерференція дій.
Види діяльності.
Діяльність і творчість.
Єдиний шлях, що веде до знання – це діяльність
Джордж Бернард Шоу
Є тільки одне благо – знання
і тільки одне зло – неуцтво
Сократ
Важлива не кількість знань, а якість їх.
Можна знати дуже багато, не знаючи найпотрібнішого
Л. Толстой
Ключові поняття теми: діяльність, мотив, ціль, інтеріоризація, екстеріоризація, зворотна аферентація, дія, вміння, навички, вправи, автоматизація навичок, перенос навичок, інтерференція, гра, навчання, праця.
Основна чисто зовнішня відмінність живої матерії від неживої, вищих форм життя від нижчих, більш розвинутих живих істот від менш розвинутих заключається в тому, що живим істотам від природи властива активність, яка забезпечує життєво-важливі зв’язки організму з середовищем.
Життя у всіх його формах пов’язане з рухом, в міру розвитку рухова активність набуває все більш досконалих форм. Елементарні найпростіші живі істоти набагато активніші, ніж рослини, що мають найскладнішу будову. Це відноситься до різноманітності і швидкості руху, можливості переміщуватися в просторі на певну віддаль. Найпростіші можуть жити лише в водному середовищі, земноводні виходять на сушу, птахи піднімаються в небо. Людина здатна створити собі умови і жити в будь-якому середовищі і в будь-якому місці земної кулі. Жодна жива істота не може зрівнятися з людиною різноманітністю, поширеністю і формами активності.
Активність рослин обмежена обміном речовин з довколишнім середовищем. Активність тварин включає елементарні форми дослідження середовища і научіння. Активність людини найрізноманітніша. Окрім всіх видів і форм, що характерні для тварин,, вона містить особливу форму, що називається діяльністю.
Діяльність – специфічний вид активності людини, що спрямований на пізнання і творче перетворення довколишнього світу, включаючи самого себе і умови свого існування. В діяльності людина створює предмети матеріальної і духовної культури, удосконалює свої здібності, зберігає і удосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без її активності в природі би не існувало.
Діяльність людини – складне явище. Різні сторони діяльності вивчаються різними науками: її суспільна сутність є предметом вивчення суспільних наук; фізіологічні механізми – предметом фізіології; психологія вивчає психічну сторону діяльності. Коли мова заходить про психологічне вивчення діяльності, зазвичай мається на увазі діяльність окремої особистості, хоча останнім часом під впливом запитів практики об’єктом психологічного дослідження стає сумісна чи групова діяльність.
Результатом людської діяльності є певний продукт. Більшу частину того, що робить людина, вона робить не для себе, а для суспільства. В свою чергу, безліч інших людей, членів даного суспільства, задовільняють потреби кожної особистості. Навіть тоді, коли людина щось робить для себе особисто, вона в своїй праці використовує досвід інших людей, користуючись отриманими від них знаннями.
Діяльність – категорія суспільно-історична. Поза суспільними зв’язками і відносинами індивідуальна діяльність не може існувати. Навіть Робінзон Крузо, опинившись на острові, де немає людей, організував своє життя в відповідності з тими нормами, правилами і принципами, які сформувалися в нього в процесі життя в суспільстві. Оскільки індивідуальна діяльність є лише складовою частиною діяльності суспільства, то й аналіз її повинен починатися з вивчення функцій індивідуальної діяльності в системі суспільного життя. Тому основним є вивчення індивідуальної діяльності в системі суспільних відносин, що складаються в даному суспільстві, на даному ступені історичного розвитку. Види діяльності, які існують в даному суспільстві, визначаються рівнем розвитку його виробничих сил і системою суспільних відносин, що склалися. В діяльності індивід виступає як суспільна істота.
Що ж в індивідуальній діяльності цікавить психологію? Об’єктом її аналізу є індивід як суб’єкт діяльності.
З точки зору А.Н. Леонтьєва діяльність – це реальний зв’язок суб’єкту з об’єктом, в який певним чином входить психіка. Виконуючи ту чи іншу діяльність, індивід може сприймати, запам’ятовувати, думати, бути уважним; в процесі діяльності виникають ті чи інші емоції, виявляються вольові якості, формуються установки, відносини. Діяльність, під час виконання якої людина не сприймає, не мислить, не переживає, така діяльність існувати не може. Якщо в індивіда немає побуджуючих до діяльності мотивів, якщо він немає мети, якщо він не сприймає тих предметів чи моделей з якими, чи за допомогою яких він діє, якщо він не пам’ятає що і як потрібно робити, то діяльність не здійснюється. Простіше кажучи, в діяльності формується, розвивається, виявляється так чи інакше вся система процесів, станів і властивостей індивіду, які прийнято визначати, як психічні.
Психологія якраз і вивчає в діяльності той аспект, який пов’язаний з вивченням різних форм, видів і рівнів суб’єктивного відображення об’єктивної дійсності людиною, що діє. В дослідженні діяльності психологію цікавлять мотиви, мета, воля, емоції і т.д., які являють собою специфічні форми суб’єктивного відображення суспільних відносин. Діяльність, що розглядається окремо від суб’єкта, ніякими психологічними характеристиками не володіє. Ними володіє тільки суб’єкт діяльності.
Що ж примушує людину діяти певним чином? Джерелом активності людини, як і будь-якої іншої живої істоти, є її потреби, тобто стан індивіду, що виражає його залежність від конкретних умов існування і розвитку.
Людські потреби , що є джерелом активності, є дуже різноманітні. У процесі їх задоволення вони постійно змінюються, їх кількість зростає. Причиною цього є незавершеність форм продуктів людської діяльності, що постійно вдосконалюється. Це спричинює зміну потреб, які породжують нові форми активності.
Потреби людини мають і особистий і суспільний характер. Навіть у задоволенні суто особистої потреби внаслідок суспільного поділу праці опосередковано бере участь багато людей. так, при задоволенні потреби в їжі, хліб виступає як уречевлена праця агрономів, трактористів, мельників, пекарів і т.д.
Усю різноманітність людських потреб класифікують за:
походженням;
характером предмета.
За походженням потреби бувають:
природні (ті, що є життєво необхідними для людини, незадоволення яких протягом тривалого часу може призвести до загибелі організму – їжі, сні, питті, одязі, житлі, особі протилежної статі і т.д.
Хоча перелік природних потреб людини залишається сталим протягом усього періоду її історичного розвитку, за своєю психологічною суттю вони докорінно відрізняються від природних потреб тварин. До того ж змінюються способи і знаряддя їх задоволення, а також самі потреби.
культурні виявляється залежність активної діяльності людини від продуктів культури.
Наприклад, удосконалення знарядь праці (комп’ютер, робототехніка) вимагає більшої активності, ставить вищі вимоги до психологічних, інтелектуальних особливостей. До об’єктів культурних потреб відносять предмети, необхідні як для задоволення природних потреб (тарілка, ложка), так і для спілкування і громадського життя людини (книга, радіо, телевізор і т.п.). культурні потреби з розвитком суспільства також змінюються.
За характером предмета потреби поділяють на:
матеріальні (виявляється залежність людини від предметів матеріальної культури (потреба в житлі, одязі і т.п.);
духовні (залежність від продуктів суспільної свідомості).
Обидва види потреб пов’язані між собою. Так, для задоволення духовних потреб використовують матеріальні предмети (газети, книги) і навпаки – для виготовлення речей, що задовольняють, наприклад, матеріальну потребу в одязі відповідно до традицій певної культури, потребує знань, які можна здобути, читаючи книги і т.д.
Отже, природна за походженням потреба може бути за предметом матеріальною, а культурна за походженням – матеріальною чи духовною.
На життєвому шляху людини бувають такі вузлові моменти, в які досить різко змінюється напрям життєвого шляху. Це залежить від особистості і від обставин, частково незалежних від людини. досвідчений художник, щоб окреслити ролі діючих особистостей художнього твору і їх характер, зазвичай самостійно підбирає ті ситуації, в яких він їх послідовно вводить так, щоб в різноманітності різних проявів, властивих реальній живій особистості виявити стержневу лінію. Мистецтво композиції в тому, головним чином, і заключається, щоб дібрати ситуації адекватні до виявлення основного стержня особистості як діючої особи.
В житті ніхто спеціально не підбирає для людини таких ситуацій. Людина протягом життя повинна пройти шлях крізь різні ситуації і обставини, які не співпадають з характером і поведінкою її і штовхають на інший шлях.
Діяльність людини має наступні основні характеристики:
мотив;
мету;
предмет;
структуру;
засоби
Єдність діяльності виступає як єдність тих цілей, на які вони спрямовуються і мотивів з яких вони випливають. Мотиви і цілі діяльності як такої, на відміну від мотивів і цілей окремих дій, носять узагальнений інтегрований характер, виражаючи загальну спрямованість особистості, яка в ході діяльності не лише виявляється, але і формується.
Поняттям мотиву і цілі належить визначне місце в психологічному аналізі діяльності. Немотивованої діяльності, так як і нецілеспрямованої просто не може існувати. Мотив і ціль створюють свого роду вектор діяльності, що визначає її спрямованість, величину зусиль, які розвиває особистість для її здійснення. Цей вектор організує всю систему психічних процесів і станів, що формуються і розвиваються в ході діяльності.
Коли мова йде про мотиви діяльності людини (її поведінку в цілому), то мається на увазі стимул до діяльності. Для особистості її мотив виступає як внутрішня збуджуюча сила, що спонукає її до діяльності і спричинює ту чи іншу поведінку. в загальному – мотив це відображення потреби, що діє як об’єктивна закономірність, виступає як об’єктивна необхідність.
А.А. Фрайзуллаєва вважає, що мотив має кілька послідовних етапів свого формування:
етап усвідомлення побуджень, на якому мотиваційне збудження усвідомлюється і виконує спрямовуючу функцію. Відсутність цього етапу приводить до сліпого пошуку і імпульсивної поведінки;
етап прийняття мотиву означає перетворення усвідомленого побудження в мотив особистості. При цьому проходить співставлення і підключення побудження в ієрархію суб’єктивно-особистісних цінностей. Коли мотив внутрішньо не приймається, виникає почуття роздвоєння, невпевненості, нерішучості. Можливе також формування другої паралельної системи мотивів;
етап реалізації мотиву , на якому проходить насиченість його змісту. Неможливість реалізації мотиву викликає фрустрацію побудження;
етап закріплення мотиву зумовлений тим, що багаточисленне повторення призводить до перетворення мотиву в рису характеру, в постійну побуджуючу силу. Коли закріплення мотиву не відбувається, то формується нецілеспрямованість характеру, виникає відчуття соціально-рольової неадекватності;
етап актуалізації побудження закладається в рисах характеру людини. з нього може розпочинатися новий цикл формування мотиву.
Мотиви людської діяльності можуть бути:
Органічні – спрямовані на задоволення природних потреб організму ( в людини – на створення умов, що сприяють цьому). Ці мотиви також пов’язані з ростом, самозбереженням і розвитком організму. Це виробництво продуктів харчування, житла, одежі.
Функціональні – задовільняються за допомогою різного роду культурних форм активності, наприклад гра та заняття спортом.
Матеріальні – побуджують людину до діяльності, яка спрямована на створення предметів домашнього вжитку, речей і інструментів безпосередньо в вигляді продуктів, що обслуговують природні потреби.
Соціальні – породжують види діяльності, що спрямовані на те, що зайняти певне положення в суспільстві, отримати визнання й повагу навколишніх людей.
Духовні – лежать в основі видів діяльності, що пов’язані з самоудосконаленням особистості
Мотиви людської діяльності найрізноманітніші, оскільки випливають з різних потреб і інтересів, які формуються у людини в процесі суспільного життя. В своїх вершинних формах вони базуються на усвідомленні людиною своїх моральних обов’язків, завдань, які ставить життя в суспільстві, так що в своїх найвищих, найбільш усвідомлених проявах поведінка людини регулюється усвідомленою необхідністю, в якій набуває істинної свободи.
З суспільною природою мотивації людської діяльності пов’язаний вплив оцінки, зумовленої суспільними нормами, навколишніх, особливо тих, думка яких для людини є дорогою.
Було б невірно думати, що оцінка має лише позитивний чи негативний знак, плюс чи мінус, реєструє те, що людина робить. Оскільки людина – істота свідома – очікує і передбачує оцінку, оцінка впливає на її діяльність, направляє її в той чи інший бік, підвищує чи знижує рівень. Але оцінка все ж здійснюється на основі результатів діяльності, досягнень чи провалів, недоліків чи переваг і тому сама оцінка повинна бути результатом, а не метою діяльності. Там, де оцінка стає метою діяльності, до якої прагне людина, де установка на оцінку зміщує мету, в діяльності наступають порушення і відхилення.
Вплив установки на оцінку як мотиву діяльності залежить від характеру ставлення між діючим суб’єктом і оцінюючим оточенням. Відомо, настільки легше робити якусь справу в сприятливому доброзичливому оточенні. Недоброзичливість оточуючих сковує, паралізує, особливо чутливих і нестійких людей. відчувши сприятливу атмосферу, вони одразу знаходять себе, оволодівають своїми силами, і проявляють себе з позитивної сторони.
У деяких людей ці особистісно-соціальні моменти оцінки перевищують об’єктивні, пов’язані з самою діяльністю. Наприклад, часто приходиться спостерігати, як надміру самолюбива дитина виходить з гри в якій програла; гра. яка тільки що захоплювала її, втрачає свій зміст через програш; щоб не програвати, дитина вважає за краще взагалі не грати.
Вплив оцінки зумовлений рядом обставин. Так, оцінка, спрямована на особистість діючого суб’єкту, сприймається по-іншому. Ніж оцінка спрямована лише на дії. Зовсім інший психологічний ефект на людину, в тому числі і на дитину, поведінка якої оцінюється має фраза: “така-то дія невдала, чи твій вчинок не добрий” ніж “ти не хороший”. Різка негативна і жорстка критика дії чи вчинку не так зачепить людину, коли не буде сприйнята нею як посягання на особистість.
Одна і та ж негативна оцінка тої чи іншої дії чи вчинку сприймається по-різному, в залежності від того, чи буду вона на фоні загального позитивного чи негативного ставлення, чи буде виходити від людини з якою встановилися хороші стосунки.
Негативна оцінка вчинку людиною, чиє ставлення є позитивним, дієва, оскільки не ображаючи особистості, вона дозволяє оцінити свої дії з іншої позиції.
Мотивація діяльності буває близька (здійснити бажане в найближчий час) та віддалена (здійснення бажаного планується на тривалий час).
Розрізняють мотиви і за рівнем усвідомлення. Бувають – яскраво і чітко усвідомлені мотиви – обов’язки перед колективом, відповідальність, дисциплінованість. Але в багатьох випадках діють неусвідомлені мотиви, наприклад звички, упереджене ставлення до певних фактів життя, людей. Проте, незалежно від ступеня усвідомлення мотиву діяльності. Він є вирішальним чинником у досягненні поставленої мети.
Мета діяльності - це ідеальна уява її майбутнього результату, яка як закон визначає характер і способи дій людини. мета є, таким чином, феноменом попереднього відображення.
Цілі людської діяльності виникли і розвивалися історично, в процесі праці. Їх зумовлюють суспільне життя, умови, в яких живе людина. вони залежать від ролей, які виконує людина, суспільних доручень, від її розвитку та індивідуальних особливостей.
При цьому важливо мати на увазі, що мета не входить в індивідуальну діяльність ззовні, вона формується індивідом. В цей процес обов’язково входить досвід, накопичений людством, який даний індивід засвоює в процесі навчання і виховання.
Мета, що сформувалася, реалізується в індивідуальній діяльності. При цьому, складність діяльності залежить від того, наскільки ціль віддалена від предмета, а також від тих засобів (чи рівня володіння ними), якими людина володіє.
Зазвичай в процесі діяльності людина має не одну ціль, а цілу систему цілей. Які підпорядковуються одна одній. Якщо школяр розв’язує приклад з алгебри, то найближча його мета – виконати дію так, щоб отримати вірний результат. Але за цим безпосереднім завданням стоїть подальша ціль – навчитися алгебраїчним перетворенням. Дана мета підпорядковується, в свою чергу ще більш віддаленій меті – вивчити математику. Але і це не є кінцевою метою школяра. За цим завданням стоїть загальна головна мета – прагнення стати освіченою людиною і знаючим спеціалістом.
Таким чином, можна виділити цілі близькі і далекі.
Віддалена мета реалізується в низці ближчих, часткових цілей, які крок за кроком ведуть до здійснення віддаленої мети в перспективі.
Коли людина керується тільки близькими цілями, в неї може не бути перспектив діяльності. Це говорить про обмеженість її інтересів чи відсутність необхідних принципів. Люди, які керуються тільки близькими цілями, часто примітивні, не схильні відмовляти собі в чомусь, вони не звикли переборювати перешкоди. Людина, що керується далекою мотивацією, розглядає найближчі цілі тільки як етап, як щабель на шляху до досягнення головної мети в своїй діяльності. Труднощі не лякають таких людей. віддалені невдачі не послаблюють, а лише підсилюють їх прагнення до вирішення поставленого завдання, яке є метою всього життя.
Суспільно важлива, змістовна мета стає джерелом активності особистості. Тільки велика мета народжує велику енергію. Така мета викликає єдність розумової, емоційної та вольової діяльності, цілеспрямовану зосередженість свідомості на поставлених цілях. “Рефлекс мети”, писав І.П. Павлов, має велике життєве значення, він є головною формою життєвої енергії людини.
Життя тільки в того красиве і сильне, хто весь час прагне до певної мети. Як тільки зникає мета, воно стає безбарвним і непривабливим.
Проблеми, що зачіпалися вище, відносяться до особистісного аспекту діяльності. Інший аспект – це вивчення динаміки сенсомоторних, перцептивних, інтелектуальних і інших психічних процесів в реальній діяльності суб’єкта. Сучасна психологія має багато даних, що показують особливості протікання психічних процесів в реальній діяльності суб’єкта. Той же вектор – ціль – мотив, який є вищим регулятором діяльності, певним чином організує і включені в неї психічні процеси. Власне ціль і мотив визначають вибірковість сприймання, особливості уваги, доставання інформації з пам’яті і т.п.
Завдання психологічного аналізу діяльності вивчення того:
■ як предмет, умови і засоби відображаються в голові людини;
■ яким чином це відображення здійснює регулюючу функцію по відношенню до тих рухів органів людського тіла, за допомогою яких дана діяльність виконується;
■ які форми, рівні і динаміка суб’єктивного відображення дійсності;
■ який механізм психічної регуляції діяльності;
■ який вплив діяльності на розвиток психічних процесів, станів і властивостей людини, психічного складу особистості в цілому;
Як відображаються в психіці результати дії, яка ще нездійснена?
Зовнішня предметна діяльність відбувається після внутрішньої діяльності таким чином, що предметні дії замінюються психічними операціями.
Процес переходу від зовнішньої реальної дії до внутрішньої (ідеальної) – інтеріоризація.
Прикладом є процес оволодіння рахунком у дітей: спочатку дитина вчиться рахувати на палочках, перекладаючи їх, потім переходить до рахунку, поставивши їх перед собою, не здійснюючи дії (перекладання), потім настає момент, коли для рахунку палочки непотрібні, дії здійснюються подумки.
Науці поки невідомо як проходить інтеріоризація, якісних змін психічної діяльності.
Таким чином, в діяльності людини нерозривно поєднані зовнішня (фізична) і внутрішня(психічна) сторони.
Зовнішня сторона – рух – за допомогою якого людина впливає на зовнішній світ, визначається і регулюється внутрішньою (психічною) стороною діяльності.
Зовнішню предметну діяльність можна розглядати як екстеріоризацію внутрішньої, психічної діяльності, тому що людина в діяльності завжди реалізує її ідеально представлений план.
Схематично процес діяльності внутрішнього плану виражається в такій послідовності:
потреба → мотив → ціль → завдання;
Схематично процес діяльності зовнішнього плану виражається в такій послідовності:
діяльність → дія → операція → рух.
Перші спроби аналізу будови (структури) діяльності пов’язаніз уявленням про її елементи.
Під елементами розумілись найпростіші рухи (взяти, підняти, покласти) – Ф. Тейлор, Д. Джільберт запропонували описувати діяльність як послідовність елементів.
Підходи до психологічного аналізу діяльності:
- Діяльність розглядається як послідовність операцій чи дій;
- Діяльність розглядається в плані аналізу динаміки мотивів, що направляють її.
- Діяльність розглядається зі сторони аналізу механізмів діяльності, що регулюють її.
Діяльність – це динамічна система взаємодіє людини зі світом, в процесі якої проходить виникнення і відтворення в об’єкті психічного образу. Даний образ виступає як усвідомлена ціль діяльності. Власне наявність цілі дозволяє визначити активність – як діяльність.
Всі інші сторони діяльності – мотив, планування, переробка інформації і прийняття рішення – можуть усвідомлюватися чи ні.
Діяльність людини має певну ієрархічну будову. Вона складається з декількох рівнів:
І рівень – рівень особливих видів діяльності;
ІІ рівень – рівень дій;
ІІІ рівень – рівень операцій;
ІУ рівень – рівень психофізіологічних функцій.
Людина займається різними видами діяльності. Основні види діяльності відповідають потребам. Такими видами є гра, навчання, праця.
Центральне місце в ієрархічній будові діяльності займає дія – що є основною одиницею аналізу діяльності.
Дія – кожен відносно закінчений елемент діяльності, спрямований на виконання простого завдання.
Дія – це процес, який направлений на реалізацію мети, що може бути визначена як образ бажаного результату.
Кожна дія може виконуватися по різному, тобто різними способами.
Операція – спосіб виконання дії. Головна властивість операцій в тому, що вони не усвідомлюються зовсім, чи усвідомлюються мало, це складова частина із яких складається дія.
Найнижчий рівень структури діяльності – психофізіологічні функції – фізіологічні механізми забезпечення таких процесів, як здатність до відчуття, моторні здібності, можливість фіксації відбитків минулих впливів, вроджені механізми.
Коли людина виконує діяльність протягом певного проміжку часу – виконання її стає досконалішим (діяльність виконується швидко, точно і без помилок).
Вправа – багаторазове виконання певних дій чи видів діяльності, метою яких є засвоєння, що опирається на розуміння і корекцію, яка супроводжується свідомим контролем.
Вправа має певні ознаки:
• уявлення про те, що треба здійснити – утримання в свідомості еталону – взірця;
• знання результатів кожної окремої вправи і її недоліків.
Вміння – обов’язковий компонент діяльності. Одні дослідники вважають, що вмінню передує навичка, інші – що вміння виникає раніше, ніж навичка.
Причина розходження – багатозначність слова вміння.
Вміння – перетворення знань і навичок в реальні дії.
Вміння – засвоєний людиною спосіб виконання діяльності.
Вміння – ширші, ніж навички, вони знаменують різні варіанти дій. Формування вмінь – оволодіння системою операцій з переробки інформації, що міститься в знаннях і інформації, яка отримана за допомогою предмета операцій із засвоєння інформації і співставлення її з діями.
Коли операції, що лежать в складі діяльності, добре засвоєні, то вони виконуються автоматично без контролю свідомості.
Навички – повністю автоматизовані компоненти вмінь, які реалізуються на рівні неусвідомленого контролю, подібно до інстинкту.