8. Назвіть чинники, що лежать в основі традиційної системи жанроутворення.

Під визначенням жанру в журналістиці прийнято розуміти «усталений тип твору, який складався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури». Жанри різняться між собою за методом літературної подачі, стилем викладу, композицією і навіть просто кількістю рядків. Під жанрами розуміються стійкі типи публікацій, об'єднані схожими змістовно-формальними ознаками. Подібного роду ознаки називаються жанротворчими чинниками (факторами). Як основні серед них виділяють такі фактори: мета журналістської творчості, методи дослідження предмета, масштаб охоплення дійсності, особливості літературно-стилістичних засобів вираження задуму, ступінь проникнення в дійсність, характер та властивості; додаткові: форми викладу матеріалу, форми персоніфікації інформації, обсяг матеріалу, предмет відображення, тематична настанова (функція) відображення, метод відображення. Знання жанрових ознак дозволяє краще уявити мету своєї творчості, цілеспрямовано підібрати матеріал і представити його відповідно до вимог жанру. Таким чином, розуміння жанрової специфіки публіцистичних творів має значення як для автора, так і для адресата. У формуванні набору характеристик публіцистичних текстів, що визначають їхню жанрову приналежність, найбільш значну роль відіграє метод відображення дійсності. У журналістиці, як зазначає дослідник О. Тертичний існує три головних способи відображення: фактографічний; аналітичний; наочно-образний. Перший і другий способи відрізняються один від іншого, насамперед, ступенем глибини проникнення в сутність предмета відображення. Перший спосіб націлений на фіксацію деяких зовнішніх, очевидних характеристик явища, на одержання коротких фактів про предмет (що, де і коли відбулося?). Другий спосіб націлений на проникнення в сутність явищ, на з'ясування схованих взаємозв'язків предмета відображення. Третій спосіб наочно-образного відображення дійсності націлений не тільки і не стільки на фіксацію зовнішніх рис явища чи раціональне проникнення в суть предмета, скільки на емоційно-художнє узагальнення пізнаного. Нерідко це узагальнення досягає такого рівня, що називається публіцистичною (чи навіть - художньою) типізацією, що зближає журналістику з художньою літературою. На основі цих способів виділяються три групи жанрів: інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні.

9. Наведіть приклади різних класифікацій жанрів. Яке місце в них відведено сатиричним жанрам?

Система журналістських жанрів становить собою об’єкт аналізу, актуальний для будь-якої епохи. Жанр щільно пов’язаний зі змістом і певною мірою визначає його. Жанр як усталена форма спрощує журналісту пошук відповідної конструкції для адекватного передавання подій довкілля та пришвидшує темп його роботи. Традиційна структура журналістських жанрів складається з трьох основних родів: інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних. Традиційну побудову жанрів підтримують такі дослідники як Ворошилов, Грабельников, Здоровега, Кодолай, Мельник, Михайлин, Михайлов, Солнцева, Тепляшина, Тертичний. Тертичний до художньо-публіцистичних жанрів відносить і сатиричні і виділяє нарис, фейлетон, памфлет, пародію, сатиричний коментар, життєву історію, легенду, епіграф, епітафію, анекдот, жарт, гру. Кройчик оперує поняттями не «жанр», а «текст» і виділяє п’ять груп: оперативно-новинні – замітка в усіх її різновидах; оперативно-дослідницькі – інтерв’ю, репортажі, звіти; дослідницько-новинні – кореспонденція, коментар, «колонка), рецензія; дослідницькі – стаття, лист, огляд; дослідницько-образні (художньо-публіцистичні) – нарис, есе, фейлетон, памфлет. Антонова виділяє дев’ять груп жанрів: інформаційно-новинні – замітка (розширена, рубрикацій на, автономна), репортаж (пізнавальний, подієвий), звіт (стенографічний, інформаційний, коментований) та інформаційний лист; інтерактивні – інтерв’ю-бесіда, інтерв’ю-полілог, інтерв’ю-діалог; інформаційно-аналітичні – стаття, кореспонденція, аналітичний лист, огляд преси, огляд, коментар, анкета, журналістське розслідування; документально-публіцистичні – нарис, замальовка, есе; сатиричні (креативно-сатиричні) – фейлетон, памфлет, шарж, анекдот, пародія; полісемантичні (гібридні) форми – авторський монолог, змістово-морфологічні інтерпретації листів, рецензія; рекреативні форми – фрагменти поетичних, прозаїчних художніх текстів; кросворди, чайнворди, сканворди; рекреативно-гедоністичні форми – публікації розважального плану типу «Все про себе», «Про найсокровенніше», «Він та вона»; рекламно-довідкові публікації – програми телевізійних передач, анонси, оголошення, рекламні заставки тощо. Гуревич до художньо-публіцистичних жанрів відносить замальовку, нарис, фейлетон, памфлет, пародію, епіграму, есе. Принципово нову, сучасну класифікацію пропонує Олег Пархітько. Він изначає сім чинників жанроутворення: предмет відображення, мета журналістської творчості, методи дослідження предмета, форми викладу матеріалу, масштаб охоплення дійсності, об’єктивність відтворення дійсності, ступінь опосередкованості контакту з дійсністю. За ступенем опосередкованості контакту з дійсністю дослідник поділяє жанри на дві групи, два роди – емпіричні (сприйняття дійсності через органи відчуття) та раціоналістичні (інтелектуальна обробка емпіричних даних), а за об’єктивністю відтворення дійсності він виділяє чотири видові групи: наративні (оповідні, описові) – замітка, звіт, кореспонденція, питання – відповідь, журналістське розслідування та життєва історія; індивідуально-творчі – репортаж, лист, експеримент, фейлетон, памфлете, есе, пародія, нарис; аналітично-об’єктивні – соціологічне резюме, рецензія, стаття, огляд ЗМІ; аналітично-інтерпритаційні – інтерв’ю, коментар, огляд. Наративні та індивідуально-творчі жанри утворюють рід емпіричних жанрів, аналітично-об’єктивні та аналітично-інтерпритаційні – рід раціоналістичних жанрів.

Сатира – це не лише викриття чогось негативного, а спосіб відображення дійсності. Сатира утверджує позитивні ідеали через викриття негативних явищ, недоліків. У сучасній газетно-журнальній сатирі дослідники налічують щонайменше півтора десятка жанрів – сатирична замітка, репліка, фейлетон, памфлет, гумореска (гумористичне чи сатиричне оповідання), байка, пародія (пародійна хроніка), епіграма, усмішка, анекдот, сатиричний афоризм (фраза), комедія, сатирична повість, сатиричний роман. Сатирична замітка – твір газетно-журнальної сатири, в якому стисло, в яскравій дотепній формі повідомляється про негативний факт з метою його усунення. Сатирична замітка є засобом вияву недоліків. У фейлетоні факти виступають у загальному вигляді як засіб типізації. Найпоширеніший спосіб фактологічного матеріалу – пародіювання твору іншого жанру. Тут автор намагається якомога далі відійти від прямої констатації факту. Пародія дає змогу якнайширше користуватися іронією. На перший план висуваються незначні подробиці, найчастіше вигадані. Другим за частотою вживання є спосіб продовження лінії міркувань негативного персонажа, тобто зведення їх до абсурду. Використовуючи його, автор вдавано переходить на позицію «героя». Прийом проведення аналогій. Іноді просто використовується літературне оформлення фактів. Фейлетон – сатиричний художньо-публіцистичний жанр, який виявляє комічну суть негативних фактів і явищ дійсності. Найчастіше фейлетони оділяють на документальні та проблемні. Памфлет – сатиричний гостро-викривальний твір, у якому розвінчуються суспільно-небезпечні явища, розрахований на ідейне знищення об’єкту критики. Виділяють три різновиди байок: байки-мініатюри, байки у прозі, сюжетні байки. Гумореска – невеликий за обсягом художній твір, в якому розповідається про комічну пригоду чи рису характеру людину. Основні ознаки гуморески – яскравий динамічний сюжет і відсутність докладної характеристики персонажу. Епіграма – це короткий, найчастіше моно строфа, сатиричний вірш, спрямований проти негативного суспільного явища або конкретного носія недоліку. Для епіграми характерна гранична концентрація думки, стрімкий розвиток теми, несподівана кінцівка. Як бачимо, нашим сатирикам є чим озброїтися, щоби сміхом боротися проти всього віджилого, проти недоліків, які гальмують поступальний рух сучасного суспільства.