27. Партійно – політична карта Миколаївщини на сучасному етапі ( 2007 – 2010)

28. Електора́т  — сукупність громадян, яким надано право брати участь у виборах певного органу, політичної партії чи конкретної особи. Прихильники політичної партії, які голосують за висунутих нею кандидатів на виборах. В організаційно неоформлених партіях відсутнє членство. За таких вважаються виборці, що голосують за партію на виборах, тобто її електорат. На основі досліджень електоральної поведінки в галузі економіки, соціології, психології та інших суспільствознавчих наук можна виділити основні моделі (а відповідно і детермінанти) голосування виборців.

1. Ретрорефлексія. Голосування “по традиції”, “за звичкою”. Об’єкти уваги дослідника: політичні традиції країни та їх впливовість, історичний політичний досвід, зацікавленість населення (особливо людей похилого віку) у поточних політичних подіях чи байдужість до них, ставлення до самого процесу голосування (відповідальне чи байдуже) та ін.

2. Іміджева модель. Орієнтація на особистість конкретного політичного лідера. Дослідникам необхідно проводити опитування та експерименти у фокус-групах, виявляти домінуючі в суспільстві системи цінностей (метод побудови шкал), розробити на їх основі модель ідеального кандидата та спів ставити її з реально існуючими політичними акторами.

3. Раціоналістична модель. Її основа – прагнення виборців перш за все до реалізації власних потреб та максимізації своїх інтересів. З огляду на це, доречно проводити аналіз агрегованих даних та статистичні дослідження з метою виявлення домінуючих в суспільстві (або в певній соціальній групі) інтересів та потреб. Наступний крок – співставлення отриманих результатів з передвиборчими обіцянками, програмами, гаслами та політичними орієнтаціями кандидатів на президентське чи парламентське крісла (в т.ч. застосування контент-аналізу).

4. Ідеологічна модель. Заснована на ідеї про наявність у партій чи кандидатів – прихильників певної ідеології – стійкої соціальної бази. Тому завдання дослідників – виявити сталий відсоток голосів, відданих за цю політичну силу (якщо вона бере участь у виборах не вперше), зміни у її рейтингах протягом всієї її політичної діяльності, виявити політичні “лейбли” у всьому спектрі політичних сил, представлених на виборах, та їх вплив на суспільство тощо.

5. Адміністративно-примусова модель. Йдеться про тиск з боку певних владних структур: підкуп, погрози, фінансовий та фізичний тиск, обіцянки и т.д. Дослідників в такому випадку має цікавити рівень корупції в країні, стан свободи слова, наявність і розвиток громадянського суспільства, рівень дотримання чинного законодавства та ставлення до нього громадян тощо.

6. Модель захисту. Полягає у виникненні у певної групи виборців прагнення “захистити” кандидата (певну політичну силу), на якого було зроблено наклеп, а отже віддати за нього свій голос. Об’єкти уваги дослідників: характерні емоційно-психологічні та культурні риси електорату чи певної його частини, основні канали передачі інформації та ступінь довіри до них тощо.

7. Модель навіювання. Йдеться про маніпуляцію свідомістю виборців. Необхідні дослідження: моніторинг, відповідні експерименти та глибокий аналіз основних способів нав’язування громадянам певного вибору, їх ефективності та специфіки.

8. Модель поведінкового стереотипу. Дослідникам необхідно виявити наявність (чи відсутність) та основні особливості стереотипів соціальної (і політичної) поведінки, поширені в даному суспільстві шляхом соціологічних опитувань, експериментів, біхевіористичних досліджень, соціально-політичного моніторингу та ін. методів.

9. Групова модель. Мова йде про приєднання до думки більшості, до політичних преференцій референтної групи чи групи членства. Дослідникам необхідно виявити рівень конформності громадян, поширеність групових цінностей в суспільстві, наявність та впливовість суспільних авторитетів тощо.

10. Модель індивідуальної значущості. Йдеться переконаність виборця в тому, що віддавши голос за певного кандидата чи політичну партію, він відіграє активну роль у реалізації своїх експектацій та надій на майбутнє. Тому дослідників має зацікавити, на кого виборці в основному покладають відповідальність за майбутнє, який ступінь довіри до об’єктів виборчого процесу, наскільки значущими вважають ці вибори громадяни і т.п.

Отже, одночасно в суспільстві можуть діяти кілька (а то й майже всі) перераховані моделі електоральної поведінки, але їх відсоткове відношення індивідуальне для кожного окремого суспільства та історичного періоду. Тому виникає необхідність при дослідженні електоральних пріоритетів населення країни враховувати основні фактори, які можуть детермінувати той чи інший тип поведінки виборців, а також його поширення. Результати таких дослідження можна застосовувати в прикладній політології для розробки стратегії ведення передвиборчої боротьби, складання виборчих програм, формулювання електоральних прогнозів та ін.

Для нашого часу більш характерні: Іміджева модель, Модель навіювання, Групова модель, Модель індивідуальної значущості