- •1. Поняття адміністративного права.
- •2. Предмет і система адміністративного права.
- •3. Адміністративне право, як юридична наука і навчальна дисципліна.
- •4. Співвідношення адміністративного права та державного управління.
- •5. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.
- •6. Загальне поняття управління.
- •7. Принципи державного управління.
- •8. Державне управління, як форма прояву державно-виконавчої влади.
- •9. Поняття суб'єктів адміністративного права.
- •10. Складові адміністративної правосуб'єктності.
- •11. Класифікація органів державної виконавчої влади.
- •12. Поняття місцевого самоврядування.
- •13. Місце органів державної виконавчої влади в системі державних виконавчо-розпорядчих органів.
- •14. Поняття державної служби і державного службовця.
- •15. Поняття посади і посадової особи.
- •16. Інститут державної служби України.
- •17. Характеристика обмежень щодо держаних службовців.
- •18. Відповідальність державних службовців.
- •19. Управління державною службою.
- •20. Поняття механізму адміністративно-правового регулювання та його складові частини.
- •21. Поняття адміністративно-правової норми.
- •22. Відміна адміністративно-правових норм від норм інших галузей права.
- •23. Реалізація норм адміністративного права.
- •24. Структура адміністративно-правової норми.
- •25. Класифікація адміністративно-правових норм.
- •26. Поняття адміністративно-правових відносин.
- •27. Види адміністративних правовідносин. Адміністративно-правові відносини, що виникають за участю правоохоронних органів та суду.
- •28. Поняття форм державного управління.
- •29. Правові акти державного управління як владні дії державних виконавчо-розпорядних органів.
- •30. Поняття, особливості і мета адміністративного примусу.
- •31. Заходи адміністративного попередження і припинення.
- •32. Поняття законності і дисципліни у державному управлінні.
- •33. Характеристика адміністративного нагляду, що застосовується міліцією.
- •34. Державно-правовий механізм забезпечення законності у державному управлінні.
- •35. Контроль і нагляд , як засоби забезпечення законності у державному управлінні.
- •36. Поняття адміністративного правопорушення.
- •37. Склад адміністративного правопорушення.
- •38. Відокремлення адміністративних правопорушень від злочинів і дисциплінарних проступків.
- •39. Відповідальність неповнолітніх, посадових осіб, військовослужбовців.
- •40. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність.
- •41. Поняття адміністративного стягнення.
- •42. Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх.
- •43. Поняття адміністративного процесу.
- •44. Суб'єкти адміністративного процесу.
- •45. Адміністративне провадження: поняття, стадії, система, види.
- •46. Характеристика управління економікою в сучасний період.
- •47. Складові елементи економічної сфери.
- •48. Органи управління економікою.
- •54. Поняття та особливості міжгалузевого управління.
- •55. Система органів управління кредитно-банківською сферою.
- •56. Особливості державного управління в галузі статистики та обліку.
- •57. Суб'єкти міжгалузевого управління.
- •58. Поняття, зміст та особливості управління адміністративно-політичною сферою.
- •59. Система органів управління обороною.
- •60. Система органів управління державною безпекою України.
- •61. Управління в галузі охорони державного кордону.
- •62. Система управління органами юстиції.
- •63. Управління закордонними справами.
- •64. Понятгя соціально-культурної сфери.
- •65. Суб'єкти державного управління соціально-культурною сферою.
- •66. Управління освітою.
- •67. Управління наукою.
- •68. Управління соціальним захистом населення.
67. Управління наукою.
Суб’єктами державної науково-технічної політики є органи державної влади та державного управління.
Верховна Рада України є суб’єктом державної науково-технічної політики. ВРУ формує науково-технічну політику на основі щорічного звіту Уряду України.
До державних органів, які здійснюють науково-технічну політику належать:
- Уряд України, який для здійснення державної науково-техн. політики створює відповідні організаційні структури.
- Міністерства, відомства та ін. центральні органи держ. управління Укр., місцеві органи держ. влади і управління беруть участь у здійсненні держ. науково-техн. політики в межах своїх повноважень, передбачених чинним законодавством.
- Організації, установи та підприємства (організації науково-техн. експертизи, інформації, сертифікаційні служби) можуть брати участь у здійсненні державного впливу в науково-техн. сфері.
- До самоврядних наукових організацій, що фінансуються державою належать Академія наук України та Українська академія аграрних наук. Ці організації залучаються до фундаментальних досліджень, розробки і втілення наук.-техн. політики, експертизи важливих наукових та народногосподарських проектів.
- Держ. органи здійснюють наук.-технічну політику за участю громадських наукових та наук.-техн. об’єднань.
Закон України «Про наукову й науково-технічну діяльність» визначив основні повноваження суб'єктів державного регулювання й керування в сфері наукової й науково-технічної діяльності.
Так, Верховна Рада України:
- здійснює державне регулювання в сфері наукової й науково-технічної діяльності;
- визначає основні початки й напрямки державної політики в сфері наукової й науково-технічної діяльності;
- затверджує пріоритетні напрямки розвитку науки й техніки й загальнодержавні (національні) програми науково-технічного розвитку України;
- здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України ставляться до її ведення.
Президент України як глава держави й гарант її державного суверенітету сприяє розвитку науки й техніки з метою забезпечення технологічної незалежності країни, матеріального добробуту суспільства й духовного розквіту нації. Президент України відповідно до Конституції й законів України:
- визначає систему органів виконавчої влади, які здійснюють державне керування в сфері наукової й науково-технічної діяльності в Україні;
- забезпечує здійснення контролю за формуванням і функціонуванням системи державного керування в сфері наукової й науково-технічної діяльності;
- для здійснення своїх повноважень у науковій і науково-технічній сфері створює консультативно-дорадча рада з питань науки й науково-технічної політики.
Важлива роль і місце в системі державного регулювання й керування в сфері науково-технологічної діяльності належить Раді з питань науки й науково-технічної політики при Президенті України.
Відповідно до Положення про Раду з питань науки й науково-технічної політики при Президенті України основними завданнями Ради є:
- внесення пропозицій щодо державної політики в сфері наукової й науково-технічної діяльності, інтелектуальної власності й трансферту технологій;
- оцінка стану науки й техніки в Україні;
- експертиза проектів законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України з питань наукової й науково-технічної діяльності, інтелектуальної власності й трансферту технологій;
- аналіз проектів національних і державних науково-технічних програм, пропозицій щодо пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки, основних початків і напрямків кадрової політики, підготовки, атестації наукових кадрів, міжнародного співробітництва із цих питань, поліпшення соціального захисту науковців і підйом суспільного престижу їхньої роботи;
- сприяння координації діяльності академій наук, вищих навчальних закладів, галузевих науково-дослідних інститутів, підприємств, установ і організацій у сфері наукової й науково-технічної діяльності;
- розробка пропозицій щодо створення цивілізованого ринку об'єктів інтелектуальної власності в Україні;
- підготовка пропозицій щодо фінансування наукової й науково-технічної діяльності, аналіз ефективності використання засобів, що виділяються для цього.
Рада утвориться в складі Голови, першого заступника й заступника Голови, відповідального секретаря й членів Ради. Очолює Рада Президент України. Персональний склад Ради затверджує Президент України, Голова, перший заступник і заступник Голови, відповідальний секретар і члени Ради беруть участь у його роботі на громадських засадах.
Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади має, зокрема, такі повноваження в сфері наукової й науково-технічної діяльності:
- здійснює науково-технічну політику держави;
- представляє Верховній Раді України пропозиції щодо пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки і її матеріально-технічне забезпечення;
- забезпечує реалізацію загальнодержавних науково-технічних програм;
- затверджує державні (міжвідомчі) науково-технічні програми відповідно до певного Верховною Радою України пріоритетними напрямками розвитку науки й техніки.
МОЗ України в процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з Радою з питань науки й науково-технічної політики при Президенті України, Міжгалузевою радою по професійно-технічному утворенню, Комісією Кабінету Міністрів України з питань науково-технічного розвитку, Міжвідомчим комітетом із проблемам захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності, органами виконавчої влади, академіями наук, Радою міністрів Автономної Республіки Крим і органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.
Інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень:
- здійснюють керування в сфері наукової й інноваційної діяльності й відповідають за рівень науково-технічного розвитку відповідних галузей;
- визначають напрямок розвитку наукового й науково-технологічного потенціалу галузей, направляють і контролюють діяльність підлеглих їм наукових організацій;
- беруть участь у формуванні пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки в Україні, державних наукових і науково-технічних програм і державного замовлення;
- формують програми науково-технічного розвитку відповідних галузей і організують їхнє виконання;
- організують розробки, освоєння й виробництво сучасної конкурентоспроможної продукції на основі використання нових високоефективних технологій, устаткування, матеріалів, інформаційного забезпечення;
- готовлять пропозиції щодо вдосконалення економічного механізму забезпечення науково-технічного розвитку відповідних галузей;
- здійснюють інші повноваження, передбачені законодавством України.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади щодо наукової й науково-технічної діяльності відповідно до їх компетенції:
- забезпечують виконання державних наукових і науково-технічних програм;
- розробляють і організують виконання регіональних (територіальних) програм науково-технічного розвитку;
- створюють місцеві інноваційні фонди відповідно до законодавства України;
- сприяють розвитку технопарків, технополисов, інноваційних бізнес-інкубаторів;
- залучають відповідні наукові установи (з їхньої згоди) до рішення проблем науково-технічного розвитку регіону.