Загальна характеристика господарства Латинської Америки

Попри всі позитивні зрушення, що мали місце в другій половині XX ст., Латинська Америка залишається регіоном слаборозвинених країн. Її ВНП на душу населення є нижчим від середнього світового. Головні країни регіону стали індустріально-аграрними, але і для них характерні негативні риси загального характеру.  Середній рівень зайнятості в сільському господарстві залишається ще надто високим – 26%. Щорічне споживання енергії на душу населення у вугільному еквіваленті лише 1,3 т, що значно менше від середньосвітового. Починаючи від іспанської та португальської колонізації Латинська Америка розглядалась як джерело сировини для Європи, а потім і для США та Японії. І зараз вона виступає в тій же ролі. Торгівля на 2/3 ведеться із США, Західною Європою та Японією, тільки 13% її реалізується в межах самої Латинської Америки. Країни регіону стали величезними боржниками розвиненого світу.  Усередині регіону розбіжності значні. За абсолютними розмірами економіки передують Бразилія, Мексика і Аргентина. Їхня частка у ВНП Латинської Америки дорівнює 3/4. За якісними показниками (ВНП на душу населення) попереду Аргентина, Уругвай, Чилі, Мексика, Бразилія, а також деякі малі країни Вест-Індії.

Промисловість

Енергетика. Латинська Америка в цілому – нетто-імпортер енергоресурсів, у першу чергу рідкого палива. Але три її нафтовидобувні країни – Мексика, Венесуела і Тринідад є експортерами нафти і нафтопродуктів на світовому ринку. Майже відсутні поклади кам'яного вугілля. Гідроенергетичний потенціал багатий і територіально розосереджений. Його активно використовують. За сукупними потужностями ГЕС, а вони виробляють 2/3 електроенергії регіону, Латинську Америку можна порівнювати із США чи Канадою. Гірничорудна промисловість. Ця галузь господарства Латинської Америки з самого початку свого існування була орієнтована на експорт. Спершу це було видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння. Із середини XIX ст. на експорт видобували перуанське гуано і чилійську селітру, потім мідь та інші кольорові метали. Мексика і Венесуела опинилися серед провідних експортерів нафти і нафтопродуктів. У широких розмірах почали вивозитися залізні руди і боксити. Нафтогазоносними районами є узбережжя та шельф Мексиканської затоки і Карибського моря, на боксити багаті Гвіана та острови Вест-Індії. Металогенічними провінціями є Мексиканське нагір'я, пояс Анд, Гвіанське та Бразильське плоскогір'я. Зараз на світовий ринок надходять (у дужках зазначені країни-експортери): нафта і нафтопродукти (Мексика, Венесуела, Тринідад), залізні руди (Бразилія, Венесуела, Чилі), мідь (Чилі), боксити (Ямайка, Суринам, Гайана), свинець, цинк, срібло (Мексика, Перу) тощо. Найвища частка Латинської Америки у світовому експорті залізної руди, міді і бокситів (від 30 до 40%). У гірничодобувній промисловості істотне значення мають іноземні капітали, техніка й технологія.  Обробна промисловість. В ній домінують традиційні галузі і практично відсутні нові наукоємні. І в цілому Латинська Америка залишається нетто-імпортером готових промислових виробів як виробничого, так і споживчого характеру. Найбільша за кількістю зайнятих харчова галузь включає цукрові, консервні, виноробні, м'ясо- і рибопереробні заводи. До 2/5 зайнятих працюють в кустарно-ремісничому виробництві, коріння якого сягає індіанських ремесел доколумбової Америки (виготовляють тканини, взуття, хатнє начиння, ковдри, капелюхи тощо). Чорна металургія і машинобудування існують лише у великих країнах – Бразилії, Мексиці, Аргентині, Венесуелі, Чилі. Особливе місце займають автомобілескладальні заводи. Експортерами машинобудівної продукції є тільки Бразилія та Мексика. Сучасна обробна промисловість концентрується в столичних районах і великих містах. Специфічним ареалом її зосередження стала прикордонна територія між Мексикою та США.