41. Ультразвук та інфразвук, їх шкідлива дія на організм людини. Захисні заходи та засоби.

Ультразвук - це мехашчні коливання пружнього середовища з частотою більше 20 кГц. Ультразвук створює шкідливу дію на організм людини, приводячи до функціональних розладів нервової системи, зміни тиску, складу та властивостей крові, головної болі, швидкої втомлюваності, втрати слухової чутливості. Ультразвук може діяти на людину як через повітряне середовище, так i через рідку та тверду фазу (контактна дія на руки). Згідно з нормами рівень звукового тиску в діапазоні частот 20-100 кГц не повинен перевищувати 110 дб.

Ультразвук використовують для дефектоскопії обладнання, зварних швів, фізико – хімічних досліджень при визначенні густини, пружності структури матеріалу та іншого; очищення поверхонь i т. д.

Захист від дії ультразвуку забезпечується:

- використанням в обладнанні більш високих робочих частот, що мають допустимі piвнi звукового тиску;

- використання звукоізолюючих кожухів та екранів та розміщення звукоізолюючих установок в окремих приміщеннях;

- запобігання безпосереднього контакту з інструментом, рідинами або виробами;

- використання спеціальних приспосіблень: сітки, ручки з віброізолюючим покриттям, гумові рукавищ.

Інфразвук - це коливання пружнього середовища з частотою менше 16 Гц. Дія інфразвуку з рівнем звукового тиску 100 - 120 Дб викликає головний біль, а підвищення рівня звукового тиску - відчуття вібрації внутрішніх органів (на частотах 5-10 Гц), зниження уваги, працездатності, появу відчуття страху, порушення функцій вестибулярного апарату. Відповідно з санітарними нормами рівні звукового тиску в октавних полосах з середньогеометричними частотами 2, 4, 8 та 102 Гц.

Основні джерела інфразвуку: ДВС, реактивні двигуни, вентилятори, поршневі компресори, машини та механізми, що працюють з числом робочих цикшв менше 20 за секунду, кондиціонери, самохідні машини та інше.

Основні заходи боротьби з інфразвуком:

- підвищення швидкохідності машин, що забезпечує перевід максимуму випромінювань в область слухових частот;

- підвищення жорсткості конструкцій великих розмірів;

- установка глушників реактивного типу, в основному резонансних та камерних;

- усунення низкочастотних вібрації;

На відміну від методів боротьби з шумом та вібрацією основним є запобігання виникнення інфразвуку, тобто усунення джерела його виникнення.

Тема 7. Захист від дії іонізуючих випромінювань.

42. Види іонізуючих випромінювань та їх властивості.

         Іонізуючим випромінюванням називається любе випромінювання, яке прямо чи побічно викликає іонізацію середовища (тобто утворення заряджених атомів чи молекул – іонів).

          Іонізуючі властивості мають космічні промені, а також природні іонізуючі випромінювання Землі, тобто поклади радіоактивних речовин.

          Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є: ядерні реактори, прискорювачі заряджених частин, рентгенівські установки, штучні радіоактивні ізотопи.

         Радіоактивність – це властивість деяких хімічних елементів (урану, торію, полонію, плутонію) самовільно розпадатись і випускати невидимі випромінювання.

            До іонізуючих випромінювань відносяться: корпускулярні випромінювання – (альфа, бета і нейрони) і електромагнітні випромінювання (гама та рентгенівське), які мають здатність при взаємодії з речовиною утворювати в ній заряджені атоми і молекули – (іони).

         Альфа–частини представляють собою потік ядер гелію, який випускається речовиною (який несе подвійний позитивний заряд і масу, яка рівна 4). Їх енергія не перевищує кількох МеВ (мегаелектронвольт). Чим більша енергія частинки, тим більша повна іонізація, яку вона створює в речовині. Пробіг альфа-частинок,які випускають радіоактивні речовини, становить 8-10 см. в повітрі, 10-50 мм. в алюмінії, а в м’якій біологічній тканині – кілька десятків (30 мікронів) ( 0,03…0,04 мм). Маючи порівняно велику масу, альфа-частинки швидко тратять свою енергію при взаємодії з речовиною, що обумовлено їх низькою проникаючою спосібністю і високою питомою іонізацією, яка утворюється в повітрі на 1 см. шляху – кілька десятків тисяч пар іонів (до 30 тисяч пар іонів).

         Бета частинки – потік електронів чи позитронів, який виникає при радіоактивному розпаді. Швидкість їх близька до швидкості світла (300 000 км/с), максимальна енергія лежить в діапазоні кількох МеВ (до 3 МеВ).   Максимальний пробіг в повітрі складає 18 метрів, в металах – 1мм, в біологічних тканинах – 1-2см. Іонізуюча можливість бета-частинок менша (кілька десятків пар на 1 мм. пробігу), а проникаюча можливість вища, як альфа-частинок, так як вони мають значно меншу масу і більшу швидкість розповсюдження в речовині.

          Гама-випромінювання – це високочастотні електромагнітні випромінювання, які виникають при переході атомів з одного енергетичного стану в інший в процесі ядерних реакцій чи радіоактивного розпаду. Гама-промені мають велику проникаючу здатність – (вони вільно проходять через тіло людини та інші матеріали) і мають малу іонізуючу дію. Енергія їх лежить в границях від 0,01 до 10 МеВ.

         Рентгенівське випромінювання – це електромагнітні випромінювання з дуже короткою довжиною хвилі (0,006-2нм), які виникають при бомбардуванні речовини потоком електронів. Рентгенівське випромінювання являє собою діапазон енергії квантів, які є в границях від 1КеВ до 1МеВ, в залежності від величини прискорюючої напруги між атодом і катодом. Рентгенівські промені можна створити в любих електровакуумних установках, в яких використовується достатньо велика напруга (десятки і сотні кіловольт). Рентгенівське випромінювання має малу іонізуючу здатність і велику глибину проникнення.

         Нейтронне випромінювання – характеризується тим, що нейтрони при проходженні через речовину взаємодіють тільки з ядрами атомів, передають їм частину енергії, а самі змінюють напрямок свого руху. Ядра атомів ,,вискакують” з електронної оболонки, і проходячи через речовину, проводять їх іонізацію. Нейтрони також створюють і наведену реактивність.   Нейтрони тратять частину своєї енергії при зіткненні з атомами водню. Тому в якості сповільнювачів нейтронів використовують легкі речовини – вуглець, парафін.

44.  Нормування ГДД та ГД радіоактивних речовин, їх значення в залежності від групи критичних органів.

Допустимі рівні іонізуючого випромінювання регламентуються „Нормами радіаційної безпеки НРБ 76/87" та „Основними санітарними правилами роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання" ОСП 72/87.

Згідно з цими нормативними документами опромінювані особи поділяються на наступні категорії:

А — персонал — особи, котрі постійно або тимчасово працюють з джерелами іонізуючого випромінювання;

Б — обмежена частина населення — особи, що не працюють безпосередньо з джерелами випромінювань, але за умовами проживання або розташування робочих місць можуть підлягати опроміненню;

В — населення області, країни.

За ступенем зниження чутливості до іонізуючого випромінювання встановлено 3 групи критичних органів, опромінення котрих спричиняє найбільший збиток здоров'ю:

І — все тіло, гонади та червоний кістковий мозок; Н — щитовидна залоза, м'язи, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик очей;

III — шкіра, кістки, передпліччя, литки, стопи.

В залежності від групи критичних органів для категорії А встановлена гранично допустима доза (ГДД) за рік, для категорій Б — границя дози (Гд) за рік.

ГДД — найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, котре при рівномірному впливі протягом 50 років не викликає в стані здоров'я персоналу несприятливих змін, котрі виявляються сучасними методами.

Еквівалентна доза Н (бер), накопичена в критичному органі за час Т (років) з початку професійної роботи, не повинна перевищувати значення, отриманого за формулою:

Н = ГДД x Т                                              (2.59)

В середньому нормальна опроміненість людини від природного радіоактивного фону, що складається з космічного випромінювання; випромінювання природно розподілених радіоактивних речовин на поверхні Землі, в приземній атмосфері, в продуктах харчування, воді тощо, складає протягом року приблизно 0,1 рад.

54. Вимоги охорони праці до обладнання і технологічних процесів Підвищення безпеки роботи обладнання і технологічних процесів здійснюється на основі ССБП, яка є основою для ССБП країн-членів СЕВ. Безпека працюючих в значній мірі залежить від властивості виробничого обладнання зберігати безпечний стан при виконані заданих функцій у визна¬чених умовах на протязі встановленого часу, тобто його безпеку. В залежності від призначення, конструкції, характеристики робочого середовища, а також умов протікання технологічного процесу обладнання поділяється на обладнання з підвищеною небезпекою і небезпечне. Підвищена небезпека обладнання визначається наявністю небезпечних і шкідливих факторів, які при порушені тих чи інших правил техніки безпеки можуть привести до аварій чи нещасних випадків. В значній мірі підвищена небезпека технологічного обладнання залежить від властивостей переробляємих речовин чи характеристики робочого середо¬вища (привести приклади різних фабрик і заводів). Виробниче обладнання повино бути безпечним при монтажі, експлуатації, ремонті, транспортуванні і зберіганні, не наносити шкоди навколишньому середовищу. Безпека обладнання забезпечується: 1. Правильним вибором конструктивної схеми і принципом дії. 2. Використанням систем механізації і автоматизації, технічних засобів захисту і виконання ергономічних і естетичних вимог. 3. Виробниче обладнання повино забезпечувати видалення в процесі роботи, вибухопожежонебезпечних речовин безпосередньо від місць їх утворення. 4. Конструкція виробничого обладнання виконується таким чином, щоб запобігалась можливість випадкового доторкання працюючих з горя¬чими, рухаючими і обертаючими частинами. Повинен передбачатися захист від ураження електричним струмом. 5. Обладнання повинно забезпечувати, щоб шум і вібрація не перевищува¬ли санітарні норми. 6. Забезпечення обладнання КВП, сигналізіруючими пристроями, по мож-ливості необхідно використовувати дистанційне управління. 7. Схеми управління поточними лініями повинні передбачати послідовність вмикання і вимикання елементів ліній при аварійних ситуаціях. 8. Необхідно передбачати систему блокування всього обладнання, якщо воно знаходиться в ліннії. 9. Виробниче обладнання потрібно забезпечувати конструктивними пристроями, які запобігають видаленню конвективного і променистого тепла, водяної пари, газів, пилу (укриття, теплоізоляція, місцеві відсмоктувані, гідротранспортери і ін.). 10.Трубопроводи для переміщення міцних кислот, лугів, ядовитих речовин нобхідно зєднувати тільки зварюванням (фланцеве зєднання допускається тільки до обладнання). 11.Конструкція обладнання не повинна затрудняти розвантаження, санітарну обробку і по можливості забезпечувати безрозбірне миття. 12.Деталі обладнання, які соприкасаются з харчовими продуктами, виго-товляють із антикорозійних матеріалів, які не оказують шкідливої дії на продукти. Матеріали повинні бути хімічно стійкими до дії кислот, лугів і солей, забезпечувати герметичність системи, зберігати свої властиво¬сті при дії температур, легко очищатися від забруднення. Основні вимоги до технологічних процесів 1. До виконання технологічних процесів допускаються особи, які мають професійну підготовку, відповідний стан здоровя і вік, навчені і пройшли інструктажі. 2. У відповідності з характером технологічного процесу робочі забезпечують небхідними санітарно-побутовими приміщеннями і пристроями. 3. При введенні технологічного процесу не можно допускати безпосереднього контакту із сировиною, готовою продукцією і відходами, які чинять шкідливу дію на працюючих 4. Небезпечні технологічні відходи своєчасно видаляють і обеззаражують. 5. Технологічні процеси не повинні проводитися виділенням шкідливих речовин в робочу зону, які перевищують ГДК. 6. Необхідно використовувати механізацію трудомістких, небезпечних і шкідливих процесів 7. Необхідно збільшувати ступінь безперервності технологічних процесів. 8. Необхідно запобігати накопиченню вибухонебезпечних речовин 9. Необхідно використовувати флегметацію (введення в реакційне середо-вище речовин, які зменшують або зупиняють небажаний напрямок реак¬ції, обривають ланцюгові реакції горіння і вибуху). 10. Використовувати системи зкидання і ліквідації вибухонебезпечних токсичних газів. 11. Необхідно використовувати резервне обладнання. 12. Необхідно виносити обладнання на відкриті площадки (аміачно-холодильні установки). Небезпечні зони обладнання, засоби і заходи захисту Загальні вимоги безпеки до технологічних процесів передбачають: - усунення безпосереднього контакту працюючих з вихідними матеріа¬лами, заготовками, напівфабрикатами, готовою продукцією і відходами виробни¬цтва, що виявляють шкідливу дію; - заміну технологічних процесів і операцій, повязаних з виникненням небезпечних і шкідливих виробничих факторів, процесами і операціями, при яких зазначені фактори відсутні чи мають меншу інтенсивність;  - комплексну механізацію і автоматизацію;  - герметизацію обладнання; - застосування засобів комплексного захисту працюючих; - раціональну організацію праці і відпочинку з метою профілактики монотонності і гіподинамії, а також обмеження важкості праці; - систему контролю і управління технологічного процесу, що забезпечує захист працюючих і аварійне відключення виробничого обладнання; -своєчасне отримання інформації про виникнення небезпечних і шкідли¬вих виробничих факторів на окремих технологічних операціях; -видалення і знезараження відходів виробництва, які є джерелами небез-печних і шкідливих виробничих факторів. При експлуатації технологічного обладнання в результаті дії небезпечних факторів створюється можливість травматизму. Простір в якому постійно чи періодично діють ці фактори називається небезпечною зоною. Небезпечні зони виникають біля ремінних, зубчатих та ін. передач, транспортерів у місцях набігання стрічки на барабан чи ролик, валиків вальцевих станків, ріжучих інструментів, робочих органів вантажопідйомних машин і т.п. Розміри небезпечних зон можуть бути постійними (у передач, вальцевих верстатів і т.п.) і змінними (різання при зміні режимів обробки, перемонтування матеріалу, навантажувально-розвантажувальні роботи і т.п.). Для захисту від дії небезпечних факторів застосовуються колективні та індивідуальні засоби захисту. Можливо виділити чотири групи колективних засобів захисту: огороджувальні пристрої, запобіжні сигналізаційні системи відключення системи попередження і системи дистанційного управління технологічними процесами. 1. Огороджувальні пристрої бувають стаціонарні, зйомні і переносні. Стаціонарні огородження постійно закривають доступ до небезпечних зон і знімаю¬ться лише на час огляду, змащування і ремонту робочих органів. Такими огоро¬дженнями є корпуса обладнання, суцільні кожухи, барєри, незйомні огороджен¬ня передач тощо. Зйомні огородження ставлять на обладнання в місцях, потребуючих періодичного доступу до небезпечних зон для допоміжних операцій, наприклад заміни інструменту, його заточки, завантаження і розміщення сировини в машинах пе¬ріодичної дії і т.п. Зйомні огородження слід блокувати з робочими органами, що забезпечують неможливість експлуатації машини при відкритих огородженнях. Блокувальні пристрої, що використовують в зйомних огородженнях, бу-вають механічні, електричні, фотоелектричні, електромеханічні і т.п. Переносні огородження небезпечних зон встановлюються на час прове¬дення ремонтно-будівельних робіт, наприклад для огородження траншей, мон¬тажних та інших прорізів. 2. Запобіжні пристрої служать для попередження аварій і поломок окре¬мих частин обладнання і повязаною з цим небезпекою травматизму. При пору¬шенні встановлених параметрів запобіжні пристрої спрацьовують автоматично, відключаючи відповідне обладнання чи його вузол. По способу поновлення працездатності виключеного ланцюгу запобіжні пристрої підрозділяють на три групи систем: - з автоматичним поновленням ланцюгу після того, як контролюємий пара-метр прийшов у норму (наприклад, запобіжний клапан установок, працюючих під тиском); -з ручним поновлення ланцюгу органом управління (наприклад, електро-магнітні розцеплювачі); - з поновленням ланцюгу шляхом заміни вибулого з ладу слабкого запобі-жного пристрою (наприклад, запобіжні мембрани, плавкі вставки, зрізуючіся шти-фти). Запобіжні пристрої надзвичайно різноманітні по призначенню і конструктивному устрою і встановлюються майже на всіх видах обладнання. Так, на ван¬тажопідйомних пристроях встановлюються обмежувачі висоти підйому (кінцеві вимикачі), на центрифугах - обмежувачі швидкості, на верстатах - пристрої, попе¬реджуючі перевантаження (самовідновлюючі запобіжники, зрізаючі штифти і шпильки, фрикційні муфти і т.д.). 3. Сигналізаційні пристрої призначені для інформації персоналу про роботу обладнання і виникаючих при цьому небезпечних і шкідливих виробничих факто-рів. Сигналізація буває оперативна, попереджувальна та ін. По способу сповіщен-ня оперативна і попереджувальна сигналізація поділяється на знакову, індикатор-ну, світлову, звукову, кольорову і комбіновану і використовується для контролю різних параметрів: кількості продукту, тиску, температури і вологості середовища, хімічного складу, швидкості, параметрів вібрації і шуму тощо. До попереджу-вальної сигналізації відносяться також написи, що вивішуються на обладнанні: "Не включати - працюють люди!", "Обережно, яд!" і т.п. 4. Системи дистанційного управління дозволяють усунути дію на організм людини теплових випромінювань, запиленості, вібрації, шуму та інших шкідливих і небезпечних факторів. Дистанційне управління застосовується на підприємствах по зберіганню і переробці зерна, хлібопекарних, кондитерських, пивоварених та ін. Впровадження в харчову промисловість потоково-механізованих ліній з пуль-тами дистанційного управління дозволяє не тільки покращити умови праці, але і підвищити її продуктивність. До індивідуальних засобів захисту відносять: одяг, взуття, каски, шлеми та ін. Основні вимоги безпеки до устрою та експлуатації техно¬логічного обладнання Загальні вимоги безпеки до конструкції виробничого обладнання встанов¬лені ДНАОП. Безпека виробничого обладнання забезпечується дотриманням: при проектуванні - принципів технологічності і ергономічності конструкції, застосуванням раціональних кінематичних схем, принципу безперервності процесу, дистанцій¬ного або автоматичного управління, забезпечення запобіжними та захисними си¬стемами; при виготовленні - застосуванням сучасних технологій машинобудуван¬ня, дотримання передбачених допусків та посадок; при збірці та монтажі - точним дотриманням технології; при експлуатації - своєчасним обслуговуванням та про¬філактичними оглядами, дотриманням експлуатації тощо. Виробниче обладнання повинно бути пожежо- і вибухонебезпечним. Воно не повинно створювати небезпеки в результаті дії вологості, сонячної радіації, механічних коливань, високих і низьких тисків і температур, агресивних речовин, мікроорганізмів тощо. Важливою умовою безпечної експлуатації обладнання є дотримання вимог санітарних норм і правил, галузевих стандартів і правил техніки безпеки щодо розмірів виробничих приміщень, галерей і тунелів, мінімальної висоти до низу виступаючих будівельних конструкцій, ширини проходів тощо. Матеріали, що застосовуються в конструкції виробничого обладнання, не повинні бути небезпечними і шкідливими. Складові частини обладнання (в тому числі трубопроводи, проводка, кабелі і т.п.) повинні виконуватися з таким розра-хунком, щоб виключалась можливість їх випадкового пошкодження, що може створити небезпеку. Конструкція обладнання, що має газо-, паро-, пневмо-, гідро-та інші системи, повинна відповідати вимогам безпеки, які діють для цих систем. Рухомі частини обладнання, що є джерелом небезпеки, повинні бути огороджені, за виключенням частин, огородження яких не допускається їх функціона¬льним призначенням. У цих випадках передбачається сигналізація попереджувальна про пуск машин в роботу, і засоби зупинки і відключення джерел енергії. При наявності машин значної довжини (наприклад, транспортерів) засоби зупинки повинні розмішуватись не рідше, як через кожні 10 м їх довжини. Елементи конструкцій виробничого обладнання не повинні мати гострих кутів, кромок і поверхонь з нерівностями, що становлять собою джерело небезпе-ки, якщо їх наявність не визначається функціональним призначенням обладнання. Конструкція обладнання повинна виключати можливість випадкового до¬тику працюючих до гарячих і переохолоджених частин. Виділення і поглинання обладнанням тепла, а також виділення їм вологи у виробничих приміщеннях не повинно перевищувати гранично допустимі рівні (концентрації) в межах робочої зони. Виробниче обладнання, обслуговування якого повязане з переміщенням персоналу, повинно бути обладнане безпечними і зручними по конструкції і роз-мірам проходами і пристосуваннями до ведення робіт (робочими майданчиками, драбинами тощо). При необхідності, конструкція обладнання повинна передбачати установку місцевого освітлення, що відповідає умовам експлуатації, при цьому повинна виключатись можливість випадкового доторкання людини до струмоведучих частин системи освітлення. Конструкцією виробничого обладнання повинна передбачатися сигналіза¬ція, а в необхідних випадках і засоби автоматичної зупинки і відключення облад¬нання від джерел енергії при небезпечних несправностях, аваріях і при режимах роботи, близьких до небезпечних. В необхідних випадках виробниче обладнання повинно мати засоби гальмування, ефективність дії яких повинна бути достатня для забезпечення безпеки і відповідати вимогам стандартів на вироби. Спрацюва¬ння термінової зупинки не повинно створювати небезпеки для працюючих або аварійної ситуації. Робочі органи обладнання, що мають зажимні і підйомні пристрої та їх при-води, повинні бути обладнані засобами, що запобігають виникненню небезпеки при повному чи частковому припиненні подачі енергоносіїв (електричного струму, рідини в гідросистемах, стисненого повітря тощо), а також засобами, які вик-лючають самовключення приводів робочих органів при відновленні подачі енер-гоносіїв. Конструкція обладнання повинна передбачити захист від ураження електричним струмом (включаючи випадки помилкових дій обслуговуючого персона¬лу), а також виключати можливість накопичення зарядів статичної електрики в небезпечних кількостях. Виробниче обладнання, в якому є ланцюги, вміщуючі електричні ємності, повинно обладнуватися пристроями для зняття залишкових електричних зарядів. Виробниче обладнання повинне мати вбудовані пристрої для виводу шкід-ливих, вибухо- і пожежонебезпечних речовин, що виділяються в процесі роботи, безпосередньо від місць їх утворення і накопичення, або мати місця для встанов-лення таких пристроїв, якщо вони не входять в конструкцію обладнання. Конструкція виробничого обладнання повинна забезпечувати виключення чи зниження до регламентованих рівней шуму, ультразвуку, вібрації. Стандарти і ДНАОПи вміщують такі вимоги до органів управління виробничим обладнанням і засобами захисту, що входять в конструкцію виробничого обладнання. Зокрема, зазначається, що зйомні, відкриті і розсувні спорудження робочих органів, що ві-двертають небезпеку при роботі обладнання, а також двері, кришки, щитки в огородженнях чи корпусах обладнання, що відчиняються, повинні мати пристрої, які виключають їх випадкове зняття і відмикання за допомогою інструменту тощо, а при необхідності мати блокування, що забезпечує припинення робочого проце¬су при зніманні чи відчиненні огороджень. Важливе значення має правильне проектування, устрій та експлуатація ор-ганів управління обладнанням, як одного із основних елементів систем, що за-безпечує його безпечну експлуатацію. Органи управління повинні відповідати та-ким вимогам: кнопки "Пуск", для уникнення випадкового їх включення, повинні бути заглиблені в корпуси коробок управління; кнопки "Стоп" повинні виступати і бути пофарбовані в червоний колір і встановлені в тих місцях, де частіше всього виникає чи може виникнути необхідність в терміновій зупинці обладнання. Гарячі поверхні теплоізолюються, і допустима температура поверхні ізоля¬ції не повинна перевищувати 35°C - для приміщень особливо небезпечних і підви-щеної небезпеки згідно з ПУЕ і 45°C- для приміщень без підвищеної небезпеки. Обладнання, яке в процесі роботи виділяє виробничі шкідливості (пил, дим, пару, газ, вологу) в навколишнє середовище, повинно бути герметизоване і забезпечене аспіраційно вентиляційними установками. З метою попередження перевантаження окремих елементів машин, апара¬тів, посудин, що працюють під тиском встановлюють запобіжні пристрої (муфти, клапани і гідравлічні пристрої). На вантажопідйомних машинах мають бути обмежувачі ходу. Крім цього, існує ще цілий ряд запобіжних способів і методів, які викорис-товуються в залежності від умов технологічного процесу і конструктивних особливостей обладнання, що експлуатується. Сигнально-попереджуючі пристрої і фарбування обладнання. Для попередження про небезпеку як сигнальні елементи, застосовують знакові, світлові і кольорові сигнали. Сигнальні пристрої встановлюються а зонах ви¬димості і слухового відчуття обслуговуючого персоналу. Сигнали небезпеки по-винні чітко сприйматися у виробничій обстановці. Нормативами визначаються основні і допоміжні сигнальні кольори. Основ-ними сигнальними кольорами є червоний - забороняючий, засвідчуючий про без-посередню небезпеку, жовтий - зосереджуючий увагу і застерігаючий про мож¬ливу небезпеку, і зелений - позначаючий безпеку. Допоміжними сигнальними кольорами прийняті оранжевий, синій, чорний. Вони призначені для виробничо інформаційного посилення контрасту ос¬новних чи забороняючих кольорів і для попереджуючих надписів, що виконані основним сигнальним кольорам. Сигнальні кольори наносяться на технологічне підйомно-транспортне обладнання, трубопроводи, елементи будівельних конструкцій та інші споруди. Сигнально-попереджувальне фарбування (жовтими і чорними смугами) наноситься на елементи будівельних конструкцій і міжцехового транспорту. Так, жовто-чорною смугою позначаються низькі балки, виступи і перепади у площині підлоги, краї люків і колодязів, кабіни і перила кранів, вантажні крюки, бічні поверхні електрокарів, навантажувачів, візків, стріл автокранів тощо. Огородження небезпечних зон із зовнішньої сторони фарбують в жовтий колір з внутрішньої - в червоний. Двері аварійних і рятувальних виходів для евакуації людей, пунктів швид¬кої допомоги, аптечки і місця зберігання спеціальних засобів фарбуються в зеле¬ний сигнальний колір. Габарити проїздів, проходи і робочі місця на підлозі виробничих примі¬щень позначаються смугою чи штриховими лініями білого чи жовтого кольору. Вимоги до технологічних трубопроводів -Трубопроводи у відповідності з ГОСТ 14202-69 з метою захисту від зовнішньої корозії та позначення роду середовищ, що транспортуються, повинні бути пофарбовані в такі кольори: трубопроводи для транспортування води - зелений; трубопроводи для транспортування пари - червоний; трубопроводи для транопортування повітря - синій; трубопроводи для транспортування газів - жовтий; трубопроводи для транспортування кислот - оранжевий; трубопроводи для транспортування лугів - фіолетовий; трубопроводи для транспортування органічних рідин - коричневий; трубопроводи для транспортування решти речовин - сірий. На поверхні трубопроводів, якими транспортуються найнебезпечніші речовини, повинні бути нанесені фарбою попереджувальні кільця: червоного кольору - для легкозаймистих та інших вибухопожежонебезпечних речовин; жовтого кольору - для отруйних та токсичних речовин.

На робочих місцях основними технічними засобами охорони праці колективного захисту є захисні та блокувальні пристрої. Захисні пристрої застосовуються для виключення впливу на робочих шкідливих і небезпечних виробничих факторів. Вони поділяються на огороджувальні, блокувальні, запобіжні, спеціальні, гальмівні, автоматичного контролю і сигналізації, дистанційного управління (ГОСТ 12.4.125-83).

Огороджувальні пристрої - це захисна перешкода між небезпечними, шкідливими факторами і людиною: кожухи, екрани, щити, козирки та бар'єри і т. д.

Вони можуть бути стаціонарними, пересувними, знімними, рухомими і нерухомими. Вимоги до огорож викладені в (ГОСТ 12.2.062-82), ССБТ.

«Обладнання виробниче. Огородження захисні ». Огорожа повинна бути забезпечене зручними ручками, скобами для зйомки, а поверхня забарвлюється у сигнальний колір із застосуванням попереджувального знаку.

Блокуванням називається сукупність методів і засобів, призначених для запобігання аварійних і травмонебезпечних ситуацій. За принципом дії вони поділяються на: механічні, електронні, електромагнітні, електричні, комбіновані та ін

Блокувальні пристрої виключають включення механізму без засобів захисту (знятий кожух).

Рис. 3.1.1. Схема дії захисного блокування з застосуванням фотоелемента:

1 - джерело світла; 2, 4 - лінзи, 3 - пучок паралельних світлових променів, 5 - приймач світлових променів; 6 - контрольне реле; 7 - підсилювач.

Рис. 3.1.2 Схема радіоактивної автоблокування:

1 - трубка Гейгера; 2 - тиратронах лампа, 3 - контрольне реле; 4 - аварійне реле.

Блокувальні пристрої служать засобом для розмикання магнітних датчиків при впливі на робочих і прилеглої до них території електромагнітних полів вище допустимих значень (час спрацьовування - 0,01 сек.). Блокувальні пристрої можуть спрацьовувати на замикання включення педалі, рукоятки, приводу при знаходженні людини або його частин тіла (рука, нога) в небезпечній зоні (фотоелектричний ефект).

До спеціальних пристроїв безпеки відносяться:

вловлювачі у ліфтах і підйомниках, система захисту від ураження електричним струмом, блок-замки, обмежувачі обертання або переміщення вантажу і т. д.

Запобіжні пристрої призначені для автоматичного відключення устаткування при виникненні аварійних ситуацій в працюючому обладнанні, внаслідок перевищення допустимих робочих параметрів: перевищення швидкості, тиску, температури, електричної напруги, механічних навантажень і т.д. (Запобіжні клапани, розривні мембрани плавкі вставки і т.д.).

Гальмівні пристрої призначені для уповільнення або зупинки рухомого обладнання або їх частин при виникненні небезпечних виробничих факторів (робочого, стоянкового, екстреного гальмування).

Світлова та звукова сигналізація попереджають про включення в роботу механізму, про роботу в небезпечній зоні, про досягнення граничної концентрації шкідливих речовин у робочій зоні, граничних температурах чи тиску в установках (комбіновані - светозвуковая сигналізація).

Кольори сигнальні та знаки безпеки регламентуються ГОСТ 12.4.026-76 *.

ГОСТ встановлює сигнальні кольори з наступними значеннями: червоний - "Стоп", "Заборона", "Явна небезпека"; жовтий-"Увага", "Попередження про можливу небезпеку"; зелений - "Безпека", "Дозвіл", "Шлях вільний" ; синій - "Інформація". Для посилення контрастусигнальних кольорів, а також для виконання пояснювальних написів і символічних зображень на знаках слід застосовувати ахроматичні кольори: білий-на червоному, зелений - на синьому, чорний - жовтому і білому фонах.

Червоний сигнальний колір застосовують: а) у забороняють знаки; б) для виконання написів і символів на знаках пожежної безпеки; в) для позначення відключається пристроїв машин і механізмів, в тому числі аварійних; г) для позначення внутрішніх поверхонь кожухів і корпусів, огороджувальних рухомі елементи машин і механізмів, та їх кришок, рукояток кранів аварійного скидання тиску, пожежної техніки (вогнегасників, пожежного інвентарю тощо); д) для фарбування сигнальних ламп, що вказують порушення умов безпеки;

е) для окантовки щитів білого кольору, до яких прикріплюють пожежний інструмент і вогнегасники (ширина окантовки від 30 до 100 мм).

Жовтий сигнальний колір застосовують: а) у попереджуючих знаках, б) для фарбування огорож небезпечних зон, місць складуваннябудівельних конструкцій і матеріалів, позначення елементів будівельних конструкцій, які становлять небезпеку для працюючих (низьких балок, виступів і перепадів в площині підлоги, малопомітних ступенів, пандусів , країв люків і колодязів, звуження проїздів); в) для позначення крайок огороджувальних пристроїв, не повністю закривають небезпечні місця обладнання (наприклад, огородження абразивнихкіл, зубчастих коліс, приводних ременів, ланцюгів і ін), поручнів естакад розчинних вузлів, виносних прийомних майданчиків; г) для позначення елементів будівельних машин і механізмів, обойм вантажних гаків, захоплень і майданчиків вантажопасажирських (вантажних) підйомників, бамперів і бічних поверхонь навантажувачів, візків, зовнішніх бічних стінок ковшів екскаваторів; д) для фарбування рухомих монтажних пристроїв або їх елементів вантажозахоплювальних пристосувань, рухомих частин кантувачів, траверс, рухомих частин монтажних вишок і сходів; е) для фарбування ємностей, що містять речовини з небезпечними і шкідливими властивостями (фарбу наносять смугою шириною 50-150 мм в залежності від розмірів ємкості).

Попереджувальну забарвлення об'єктів, зазначених у пунктах б, г, д, слід виконувати у вигляді похилих під кутом від 45 ° до 60 ° смуг шириною 30-200 мм жовтого і чорного кольорів при співвідношенні ширини смуг 1:1.

Зелений сигнальний колір застосовують у розпорядчих знаках, для фарбування пристроїв і засобів забезпечення безпеки, аварійних та рятувальних виходів, пунктів першої допомоги, аптечок, а також сигнальних ламп, що сповіщають про нормальному режимі роботи машин і механізмів.

Синій сигнальний колір використовують в вказівних знаках і для позначення елементів виробничо-технічної інформації (наприклад, в'їздів і виїздів на будівельному майданчику, робочих входів, місць стоянки автотранспорту, марок будівельних конструкцій в зоні складування і др.).

Сучасні умови будівельно-монтажних робіт вимагають швидкої віддачі і точної інформації про можливу виробничої небезпеки. Для цієї мети повинні застосовуватись знаки безпеки згідно з ГОСТ 12.4.026-76 *. Знаки безпеки призначені для привернення уваги працюючих до безпосередньої небезпеки, попередження про можливу небезпеку, припису та дозволу певних дій з метою забезпечення безпеки, а також для необхідної інформації. Але вони не замінюють необхідних заходів щодо безпеки праці і засобів захисту працюючих.

Знаки безпеки слід встановлювати в місцях, перебування в яких пов'язано з можливою небезпекою для працюючих, а також на виробничому обладнанні, що є джерелом такої небезпеки.

Знаки безпеки, встановлених біля в'їзду (входу) на об'єкт (ділянку), означають, що їх дія поширюється на об'єкт (ділянку) в цілому. При необхідності обмежити зону дії знаку відповідну вказівку слід приводити в пояснюючим написи, що розміщується під знаком.

Знаки безпеки повинні контрастно виділятися на навколишньому фоні і перебувати в полі зору людей, для яких вони призначені. Їх розташовують так, щоб їх було добре видно, не відволікали уваги працюючих і самі по собі не становили небезпеки. ” (номер знака 2.7. по ГОСТ 12.4.026-76* ) рекомендуется устанавливать на высоте 0,5 м от верхнего горизонтального элемента ограждения опасной зоны до нижней стороны знака через 20-25 м. Знак безопасности “Вход (проход) воспрещён” (номер знака 1.3 по ГОСТ 12.4.026-76*) рекомендуется устанавливать у входа в опасную зону на высоте 0.5 м от верхнего элемента ограждения до нижней стороны знака. Так, знак безпеки "Обережно! Працює кран!" (Номер знака 2.7. За ГОСТ 12.4.026-76 *) рекомендується встановлювати на висоті 0,5 м від верхнього горизонтального елемента огородження небезпечної зони до нижньої сторони знаку через 20-25 м. Знак безпеки "Вхід (прохід) заборонено" (номер знака 1.3 за ГОСТ 12.4.026-76 *) рекомендується встановлювати біля входу в небезпечну зону на висоті 0.5 м від верхнього елементу огорожі до нижньої сторони знака.

Місця та розташування інших знаків безпеки, їх число і варіанти розмірів встановлюються керівниками організацій. Для уточнення, обмеження або посилення дії знаків безпеки допускається застосовувати додаткові таблички прямокутної форми з пояснюючими написами або з вказівною стрілкою (голівка стрілки по ГОСТ 10807-78 *). Додаткові таблички розміщують горизонтально під знаком безпеки або вертикально праворуч від нього. Довжина додаткової таблички повинна бути не більше діаметра та довжини відповідної сторони знака безпеки.

Додаткові таблички повинні мати сигнальний колір знаку, разом з яких їх застосовують. Пояснюють написи і вказівні стрілки на них слід виконувати контрастним кольором.

Знаки безпеки бувають: забороняючі, попереджуючі, розпорядчі та вказівні.

Заборонні знаки призначені для заборони певних дій. Форма знака: коло червоного кольору з білим полем усередині, білої по контуру каймою і символічним зображенням чорного кольору на внутрішньому білому полі, перекресленим похилій смугою червоного кольору (кут нахилу 45 °, зліва зверху направо вниз). Ширина кільця червоного кольору повинна бути 0.09 - 0.1 зовнішнього діаметра, а ширина похилій червоної смуги - 0.08 зовнішнього діаметра, ширина білої облямівки по контуру знака - 0.02 зовнішнього діаметра.

Допускається застосовувати заборонні знаки з написом-, виконаної шрифтом чорного кольору. При цьому похилу червону смугу не завдають. На знаках пожежної безпеки написи, що пояснюють необхідно виконувати червоним кольором.

Попереджувальні знаки призначені для попередження працюючих про можливу небезпеку. Форма знака: рівносторонній трикутник з округленими кутами жовтого кольору, звернений вершиною вгору, з каймою чорного кольору шириною 0.05 сторони з символічним зображенням чорного кольору.

Розпорядчі знаки призначені для дозволу певних дій працюючих при виконанні конкретних вимог безпеки праці (обов'язкове застосування засобів захисту працюючих, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки праці), вимог пожежної безпеки і для вказівок шляхів евакуації.

Форма знака: квадрат зеленого кольору з білою облямівкою по контуру завширшки 0.02 сторони квадрата і білим полем квадратної форми всередині його, сторона якого дорівнює 0.7 сторони квадрата зеленого кольору. Усередині білого квадратного поля повинні бути нанесені чорним кольором символічне зображення або пояснюючий напис. На знаках пожежної безпеки написи, що пояснюють необхідно виконувати червоним кольором.

Вказівні знаки призначені для зазначення місцезнаходження різних об'єктів і пристроїв, пунктів медичної допомоги, питних пунктів, пожежних постів, пожежних кранів, гідрантів, вогнегасників, пунктів сповіщення про пожежу, складів, майстерень. Форма знака: синій прямокутник, окантований білою облямівкою по контуру, шириною 0.02 меншої сторони прямокутника з білим квадратом з боку, що дорівнює 0.7 меншої сторони прямокутника. Усередині білого квадрата повинні бути нанесені символічне зображення або пояснюючий напис чорного кольору, за винятком символів і пояснюють написів пожежної безпеки, які необхідно виконувати червоним кольором.

Вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування є дуже травмонебезпечними роботами. Так, згідно зі статистичними даними 70% нещасних випадків зі смертельним результатом відбувається через падіння піднімається або переміщуваного вантажу, 18% з-за поразки електричним струмом, перекидання вантажів, вантажопідіймальних машин, падіння робітників з висоти і т.д.

Основними причинами травматизму, при цьому є: неправильна організація робіт, низька підготовка обслуговуючого персоналу, низький контроль з боку ІТР за веденням робіт. Невідповідність застосовуваного обладнання технологічного процесу вантажно-розвантажувальних і транспортувальних робіт, використання технологічного та вантажопідйомного обладнання, що не пройшов технічний огляд і випробування, робота без засобів індивідуального захисту.

Для ведення вантажно-розвантажувальних робіт допускаються особи не молодше 18 років, які пройшли медичний огляд і цільовий інструктаж з охорони праці. При веденні розвантажувальних робіт небезпечних вантажів (токсичних речовин, кислот і лугів, вибухових речовин і т.д.) робітники проходять спеціальне навчання з обов'язковою їх атестацією.

У залежності від ступеня небезпеки вантажно-розвантажувальні роботи поділяються на чотири групи:

група - малонебезпечні (метал, лісо-і будматеріали);

група - небезпечні (з урахуванням габаритів вантажів);

група - пилять і гарячі (цемент, вапно, крейда, гіпс, асфальт, бітум);

група - небезпечні (небезпечні за рахунок можливості вибуху, пожежі, отруєння, опромінення, опіку, хвороби та інші).

56. Посудини, що працюють під тиском-це герметично закриті ємності, призначені для хімічних і теплових процесів, а також для зберігання і перевезення стиснених, зріджених і газів і рідин, які знаходяться під надлишковим тиском.  Правила, які визначають вимоги безпеки до оснащення, виготовлення, монтажу, ремонту та експлуатації посудин, що працюють під тиском, поширюються на:  -Посудини, що працюють під тиском понад 0,07 МПа (0,7 кгс/см2) без урахування гідростатичного тиску;  -Цистерни та бочки для перевезення зріджених газів тиск пари яких при температурі до 500С перевищує 0,07 МПа;  -Посудини, що працюють під тиском води з температурою вище 1150С, і судини під тиском інших рідин з температурою вище точки кипіння при тиску 0,07 МПа;  Правила не поширюються на:  -Прилади парового і водяного опалення;  -Судини та балони місткістю менше ніж 25 л, в яких добуток ємності в літрах на робочий тиск в атмосферах не перевищує 200;  -Частини машин, які не представляють собою самостійних посудин;  судини з неметалічних матеріалів;  -Трубниие печі незалежно від діаметра труб;  -Судини, які складаються з труб з внутрішнім діаметром не більше ніж 150 мм;  -Повітряні резервуари гальмового обладнання транспортних засобів;  -Посудини, що працюють під тиском води з температурою не вище 1150С, і судини під тиском інших рідин з температурою не вище точки кипіння при тиску 0,07 МПа;  -Судини спеціального призначення військового відомства.  Кожна посудина, виготовлений за проектом, поставляється заводом-виробником замовнику з паспортом та інструкцією щодо її монтажу та безпечної експлуатації.  Всі посудини, що працюють під тиском, повинні виготовлятися за технологією, яка забезпечує високу герметичність і міцність зварних швів. Зварні з'єднання контролюються ультразвукової дефектоскопії і просвічуванням рентгенівським або гамма-променями.  Дозвіл на експлуатацію посудин, які не підлягають реєстрації в органах Держгірпромнагляду, видає особа, призначена наказом по підприємству для нагляду за судинами, на підставі результатів їх технічного огляду.

58. У виробничих процесах часто застосовують різноманітні балони, призначені для зберігання, перевезення та використання стиснених (азот, повітря, кисень, сірководень), зріджених (аміак, сірчистий ангідрид, діоксид вуглецю, фреон) чи розчинних (ацетилен) газів під тиском 0,6 15 МПа. Найчастішими причинами вибухів балонів є: - удари або їх падіння, особливо при високих чи низьких температурах, оскільки у першому випадку різко зростає тиск у балоні за рахунок нагрівання газу, що міститься у ньому, а у другому - матеріал, з якого виготовлений балон, набуває крихкості; - переповнення балона зрідженим газом без залишення вільного нормованого об'єму (біля 10% від усього об'єму балона); - нагрівання балона сонячними променями чи іншими джерелами, що спричиняє збільшення тиску у ньому вище допустимого; - помилкове використання балона, наприклад наповнення кисневого балона метаном; - занадто швидке наповнення балона, яке також супроводжується різким нагріванням газу і, як наслідок, збільшенням тиску. Застосування спеціальних матеріалів і способів виготовлення, що підвищують механічну міцність балонів, обладнання запобіжними ковпаками й опірними башмаками підвищує їх безпеку. Балони виготовляють з вуглецевої та легованої сталі безшовними при тиску 3 МПа і вище, та зварними зі швами при меншому тиску. Вентилі та редукційні клапани забезпечують відбір газу при більш низькому тиску, ніж у балоні, що запобігає вибуху балона при наповненні чи відборі. Для запобігання неправильному використанню балонів, призначених для різних газів, вентилі мають різну різьбу (для кисню та інертних газів - праву, для горючих - ліву). Крім того, балони фарбують у різні кольори та наносять на них кольорові смуги та відповідні написи (табл. 19.3). Таблиця 19.3 Маркування балонів Газ Колір балона Напис Колір напису Колір смуги Азот Чорний Азот Жовтий Коричневий Аміак Жовтий Аміак Чорний - Ацетилен Білий Ацетилен Червоний — Кисень Блакитний Кисень Чорний — Повітря Чорний Стиснене Білий - Сірчистий Чорний повітря Сірчистий Білий Жовтий ангідрид ангідрид При зберіганні балонів необхідно їх розміщувати на відстані не менше 1 м від джерел тепла та на відстані не менше 5 м від джерел відкритого полум'я. Переміщення балонів здійснюють за допомогою спеціально пристосованих для цього візків або інших пристроїв. Балони зберігаються і транспортуються з накрученими запобіжними ковпаками. Під час перевезення у горизонтальному положенні між балонами встановлюються підкладки із дерев'яних брусів з вирізаними гніздами, та одягаються мотузкові або гумові кільця товщиною не менше 25 мм (по два кільця на балон), на які балони опираються, при цьому вентилі балонів укладають в один бік. Перевезення балонів у вертикальному положенні здійснюють у спеціальних контейнерах або без них з використанням прокладок між балонами і стропувальним закріпленням від можливого падіння. Газові балони зберігаються як у спеціальних приміщеннях (складах), так і на відкритому повітрі за умови їх захисту від сонячних променів та дії атмосферних опадів. Наповнені балони зберігаються у вертикальному положенні в спеціальних гніздах, клітках або огороджуються бар'єром для запобігання їх падінню. Балони без башмаків можуть зберігатись у горизонтальному положенні на дерев'яних рамах або стелажах. Склади для зберігання балонів з газами будуються одноповерхові з негорючих матеріалів, що не утворюють іскор. При зберіганні на балони не повинно потрапляти сонячне проміння. Не допускається зберігати разом з балонами вибухо- та пожежонебезпечні матеріали. Приміщення повинні добре вентилюватися. Електричні мережі повинні бути виконані в іскрозахисному варіанті. Балони з отруйними газами зберігають в спеціальних закритих приміщеннях. При обслуговуванні, переміщенні і транспортуванні балонів повинні виконуватись правила безпеки, що виключають можливість травмування людей та пошкодження балонів.

59. Навантажувальні і розвантажувальні роботи досі залишаються найбільш травмо- небезпечними і трудомісткими процесами предметної діяльності.

Незадовільна організація праці на цих видах робіт, не дотримування вимог безпеки при укладанні, ув’язуванні і штабелюванні вантажів, неправильне використання вантажопідйомних машин, пристроїв і транспортних засобів можуть призводити до аварійних ситуацій з тяжкими наслідками.

Важливу роль у забезпеченні безпеки навантажувально-розвантажувальних робіт відіграє підготовка території (зони складування) для їх виконання. Майданчики поділяють на базові (постійні) і зони складування на будівельному об’єкті (тимчасові).

У межах фронту робіт можна використовувати бокову, торцеву косокутну схеми розташування транспортних засобів під навантаження або розвантаження.

Для безпечного руху транспортних засобів на території майданчиків встановлюють знаки: “В’їзд”, “Виїзд”, “Розворот” та ін..

Для забезпечення вимог техніки безпеки на цих видах робіт необхідно знати фізико-хімічні і механічні властивості вантажів, їх розміри, способи упаковки, ув’язки і їх транспортабельність.

За властивостями вантажі поділяються на такі основні класи:

• навалочні;

• штучні;

• наливні;

• спеціальні.

За ваговими властивостями вони поділяються на три категорії:

• І – вантажі вагою одного місця до 80 кг, а також сипучі, штучні, що перевозяться навалом;

• ІІ - вантажі вагою одного місця від 80 до 500 кг;

• ІІІ - вантажі вагою одного місця понад 500 кг.

За ступенем небезпеки при навантажуванні, розвантажуванні вантажі поділяються на сім груп:

• вантажні мало небезпечні;

• горючі вантажні;

• пилові і горючі;

• балони зі стиснутим газом;

• обпікаючі рідини;

• вантажні небезпечні за своїми розмірами;

• вантажні особливо небезпечні.

Кожен вантаж має своє маркування, що дозволяє вибирати способи складування,зберігання і переміщення, а також безпечні прийоми при виконанні вказаних операцій.

Безпека вантажно-розвантажувальних і транспортних робіт залежить від того, наскільки правильно розміщені вантажі на транспортних засобах.

Для перевезення вибухових, радіоактивних, легкозаймистих і отруйних речовин існують відповідні правила та інструкції. На перевезення великогабаритних вантажів потрібно отримати дозвіл від ДАІ.

Транспортування нафтопродуктів являє собою певну небезпеку. Транспортні засоби повинні мати іскрогасники, а при наливі і зливі заземлення. Основною умовою при їх транспортуванні – не переповнювати рідиною ємності і забезпечувати їх герметичність.

Для безпечної організації робіт важливе значення має правильний вибір вантажопідйомних механізмів, транспортних засобів та пристосувань.

Способи складування вантажів залежать від їх призначення, методів строповки, методів монтажу і т. ін.

При влаштуванні зон складування встановлюють відповідні проходи між штабелями, але вони мають бути не меншими за шириною як 1 м.

Підвищені вимоги безпеки стосуються зберігання отруйних, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин. Дозволяється їх зберігання тільки в окремих приміщеннях, віддалених від житла.

Працівники, зайняті на вантажно-розвантажувальних роботах зобов’язані проходити попередні і періодичні медичні огляди у відповідності з чинним законодавством. Особи, допущені до навантаження і розвантаження небезпечних і особливо небезпечних вантажів, проходять спеціальне навчання з наступною атестацією.

61. Дія електричного струму на живу тканину на відміну від дії інших матеріальних факторів (пари, хімічних речовин, випромінювання та ін.) носить своєрідний і різнобічний характер. Проходячи через організм людини, електричний струм здійснює термічну, електролітичну і механічну дію. Ці фізико-хімічні процеси притаманні як живій, так і неживій матерії. Одночасно електричний струм здійснює і біологічну дію, яка є специфічним процесом, властивим лише живій тканині:

• - термічна дія струму проявляється в опіках окремих ділянок тіла, нагріванні до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, які знаходяться на шляху струму, що викликає в них серйозні функціональні розлади;

• - електролітична дія струму проявляється в розкладанні органічних рідин, у тому числі і крові, що супроводжується значними порушеннями їх фізико-хімічні складу;

• - механічна (динамічна) дія струму виявляється у розриві, розшаруванні та інших пошкодженнях різних тканин організму, в тому числі м'язової тканини, стінок кровоносних судин, судин легеневої тканини та ін.;

• - біологічна дія струму проявляється в подразненні й порушенні живих тканин організму, а також у порушенні внутрішніх біоелектричних процесів, що протікають при нормальному функціонуванні організму.

Електричний струм, проходячи через організм, подразнює живі тканини, викликаючи в них відповідну реакцію – збудження, яке є одним з основних фізіологічних процесів і характеризується тим, що живі утворення переходять зі стану відносного фізіологічного спокою в стан специфічної для них діяльності.

Так, якщо електричний струм проходить безпосередньо через м'язову тканину, то збудження, зумовлене подразнюючою дією струму, проявляється у вигляді мимовільного скорочення м'язів. Це так звана пряма, або безпосередня, подразнююча дія струму на тканини, по яких він проходить.

Однак дія струму може бути не тільки прямою, а й рефлекторною, тобто здійснюватися через центральну нервову систему. Інакше кажучи, струм може викликати збудження тих тканин, які не знаходяться у нього на шляху. Справа в тому, що електричний струм, проходячи через тіло людини, викликає подразнення рецепторів – особливих клітин, яких є велика кількість у всіх тканинах організму і які володіють високою чутливістю до дії факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.

Центральна нервова система переробляє нервовий імпульс і передає його як виконавчу команду до робочих органів: м'язів, залоз, судин, які можуть знаходитися поза зоною проходження струму.

За допомогою експериментальних досліджень було встановлено, що людський організм починає відчувати подразнюючу дію змінного струму промислової частоти силою 0,6-1,6 мА і постійного струму 5-7 мА. Такі струми не є серйозною небезпекою для діяльності організму людини.

Дослідження з визначення впливу роду струму на небезпеку ураження людини показали, що змінний струм частотою 50 Гц є найбільш несприятливим. При збільшенні частоти (вище 50 Гц) сила відчутного і невідпускаючого струмів зростає. Також зростає сила цих струмів при зменшенні частоти. Наприклад, встановлено, що сила фібриляційного струму при 400 Гц приблизно в 3,5 рази перевищує струм при частоті 50 Гц, тому підвищення частоти струму застосовують як один із заходів підвищення електробезпеки.