- •Україна і утворення срср
- •Голодомор 1932-1933 рр.
- •Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні. Масові репресії
- •Наслідки репресій:
- •Причини поразок радянських військ
- •Оборонні бої літа-осені 1941 р.
- •22 Липня 1942 р. Після захоплення м.Свердловська Ворошиловградської області гітлерівці остаточно окупували всю територію Української рср.
- •Україна в роки німецької окупації
- •Рух Опору в західноукраїнських землях
- •Промисловість
- •XIX партійна конференція (червень 1988 р.) прийняла рішення про кардинальне реформування політичної системи, закріпила курс на гласність.
- •Виникнення багатопартійності
- •Утворення незалежної української держави
- •Розпад срср та утворення снд
Радянська Україна в 20-30-ті рр.
Соціально-економічні перетворення в Україні на основі непу
Причини переходу до непу
На кін. 1920 - поч. 1921 рр. більшовицька Росія і Україна опинилися в ситуації глибокої економічної, соціальної та політичної кризи, викликаної:
воєнними діями, що велися майже безперервно сім років;
політикою "воєнного комунізму", яка руйнувала основи еко номіки, паралізувала сільське господарство і викликала опір пере важної більшості населення, особливо селянства.
Основні зміни в період непу:
1. У сільському господарстві:
заміна продрозкладки продподатком;
дозвіл на вільну торгівлю надлишками сільськогосподарської продукції;
дозвіл на оренду землі і використання найманої праці.
2. У промисловості:
продаж у приватні руки і передача в оренду дрібних і частини середніх підприємств. В Україні було здано в оренду 5200 підприємств — майже половина наявного фонду;
децентралізація управління промисловістю. Багато підприємств об'єднувалися в трести і переводилися на госпрозрахунок. Найбільшими в Україні стали трести "Донвугілля", "Хімвугілля", "Південь-сталь", "Цукротрест";
3. У галузі торгівлі і фінансів:
відмова від розподілу продукції за картками, від прямого продуктообміну і перехід до вільної купівлі-продажу. Розвиваються три види торгівлі: кооперативна, приватна, державна;
у великих містах відкрилися торговельні біржі;
Україна і утворення срср
Під час громадянської війни на території колишньої Російської імперії утворилося шість радянських республік — Російська Федерація,
Україна, Білорусія, Азербайджан, Вірменія, Грузія та дві народні республіки — Бухарська і Хорезмська. Республіки формально вважалися незалежними, але фактично ніякого суверенітету вони не мали і управлялися єдиним центром — ЦК РКП(б). Залежність республік від московського центру прикривалася системою двосторонніх та багатосторонніх угод, яка отримала назву "договірної федерації".
На основі ленінського плану І з'їзд рад СРСР ЗО грудня 1922 р. прийняв рішення про утворення СРСР. До його складу ввійшли Російська Федерація, Українська РСР, Білоруська РСР, Закавказька Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан). У документах, покладених в основу СРСР (Декларація і Договір), права центру превалювали над правами республік. Так, із 29 пунктів Союзного договору лише один стосувався прав республік. Формально кожна республіка мала право виходу із СРСР, але механізму такого виходу не було розроблено.
Юридичне оформлення СРСР остаточно завершилося в 1924 р., коли була прийнята Конституція СРСР.
Політика українізації
Суть українізації
Українізація — це політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-ті рр. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу:
Наслідки українізації
20-ті рр. стали періодом подальшого національного відродження.
У 1930 р. чисельність шкіл з українською мовою навчання становила 85%, на українську мову було переведено 75% діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90% газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54%.
Українізація сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М.С.Грушевський.
Причини згортання українізації
Українізація почала виходити за дозволені центром рамки:
вона охопила все суспільно-культурне життя республіки;
зростав прошарок української інтелігенції, якій режим Сталіна не довіряв і бачив у ній ідейного конкурента партії;
українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої.
Індустріалізація України
У грудні 1925 р. XIV з'їзд РКП(б) проголосив курс на індустріалізацію: передбачалося прискорення промислового росту Радянського Союзу і досягнення ним у короткі строки рівня розвитку економічно розвинутих країн світу. Сталін заявив, що "ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні подолати цю відстань за 10 років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть". Індустріалізацію передбачалося здійснювати плановими методами (п'ятирічками).
Причини індустріалізації
Курс на індустріалізацію був об'єктивно необхідний, оскільки СРСР залишався економічно відсталим і знаходився у ворожому зовнішньому оточенні.
Наслідки індустріалізації
Політика прискореної індустріалізації призвела до важких соціально-економічних і політичних наслідків:
Поряд із цим, індустріалізація мала і значні позитивні досягнення:
Україна із аграрної країни перетворилася в індустріально-аграрну;
у 1940 р. рівень промислового потенціалу у порівнянні з рівнем 1913 р. збільшився у сім разів;
за обсягом виробництва важкої промисловості Україна випереджала ряд розвинутих західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі по виробництву машин (після Англії) і виплавці чавуну (після Німеччини);
Колективізація
Курс на колективізацію був проголошений XV з'їздом ВКП(б) у Р-> а з 1929 р. почалося її насильницьке форсоване здійснення.
Причини колективізації
Згідно з більшовицькою доктриною, шлях до соціалізму був пов'язаний із переходом селянства до колективного виробництва. Форсована колективізація, як і форсована індустріалізація, здійснювалася в рамках єдиної політики "соціалістичного штурму".
Беручи курс на колективізацію, сталінське керівництво прагнуло:
завдяки колгоспам повністю підпорядкувати сільське господарство державі;
забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування і сировиною, отримати кошти для індустріалізації;
ліквідувати дрібнотоварний селянський уклад, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі.