Висновки

У ході даного дослідження згідно з метою та поставленими завданнями ми дійшли до таких висновків:

1. На початку ХХ ст. відбувається прорив за межі звичайного мистецтва, що склалося в ХІХ ст. Різноманіття стилів і методів у культурі ХХ ст., що відійшли від класичних прийомів художньої творчості, одержало назву модернізм. Нарівні з модернізмом, паралельно з ним, існував і продовжував розвиватися реалізм. «Вододіл» між модернізмом і реалізмом проходить не по лінії форми, художньо-стильових прийомів, а з точки зору вихідної філософської позиції, тобто концепції людини. Можна сказати, що слабкому, безпомічному, іноді приреченому герою модернізму протистоїть активний, спроможний боротися герой реалістичної літератури.

2. «Дублінці» – перший зрілий твір Джойса і перший реалістичний твір ірландської літератури ХХ ст. та новий етап у розвитку європейської новелістики, не менш важливий, ніж чеховська проза.

3. Говорячи про реалістичні тенденції збірки «Дублінці», можна відмітити наступні риси джойсівської манери:

• Зображення подій сучасної епохи; у зображенні місця дії присутня строга конкретність. Відсутня абстрактність місця дії. У оповіданнях збірки «Дублінці» чітко названі вулиці й парки, магазинів і ресторанів Дубліна: Піджен-хауз, («Зустріч»), Хаут Хілл («Евелін»), Дейм-Стріт («Після гонок»).

• Джойс звертає увагу на взаємозв'язок героя із середовищем, що його оточує, із суспільством, у якому він перебуває, тому що саме середовищем і суспільством визначається поведінка індивідуума.

• У ранніх творах Джойса є присутнім аналітичний підхід до дійсності. Джойс замислюється не тільки про факт дії, але й про його причини й наслідки.

• Джойс зображує маленьких, дріб'язкових персонажів: клерки, торговці, вульгарні нувориші, люди у футлярах, жінки, що задихаються без кохання. Це і Шарль Сегуен, і Корлі, і О'Коннор, і Чендлер, і Емілі Сініко. Джойс звертає увагу на дрібниці побуту, що визначають характер героя та його відносин з іншими. Саме у зображенні таких дрібниць виявляється джойсівська деталь.

• До реалістичних тенденцій також належить відсутність автора у тексті або передача авторського голосу іншим героєм твору. Тут Джойс наслідував об'єктивний метод Флобера.

6. Вже у ранній творчості письменника формуються и проявляються новаторські риси поетики, які стануть основою майбутнього «інакотворення» Джойса–модерніста:

• Джойс міфологічний і тому музичний. Проза Джойса пишеться з багатьох позицій, багатьма голосами, але в ній зовсім не виконується звичне правило прози традиційної – щоб кожен голос належав визначеному, зримому обличчю.

• Джойсу належить відкриття можливості передати потоком слів внутрішнє життя свідомості: дуже щільний текст, безліч підтекстів, перспективізм, пріоритет звукового початку, художній максималізм, абсолютна довіра мові, занурення в нього, як у природну стихію, звукові образи слова.

• Експерименти Джойса з категорією часу, можливо, і є ключ до розуміння його мистецтва. Джойс ввів в оборот поняття "now and here", що з'єднує в собі тріаду "час – простір – людина", що стане властиве культурі модернізму в цілому.

• Джойс відчуває "тепер" як "плідний момент", що включає в себе усі часи, як нерозривна єдність минулого, сьогодення і майбутнього з людським простором і свідомістю, як злиття воєдино світу і століття людей.

• Джойс почав спробу створити нову мову, що глибше повсякденної мови, як підсвідомість глибше свідомості, – мова alter ego, мова для вираження глибинного "я". Він повернув мові її споконвічну поетичну і міфологічну природу.

• Техніка листа, монтаж були "пунктиками" Джойса, але він прагнув до змістовності форми, до адекватності змісту і стилю. Манера Джойса побудована на оголенні суті самої розповіді, на свідомому підкреслюванні того, як відбувається процес розповідання.

• Епіфанія – запатентоване нововведення Джойса. У його тлумаченні «епіфанії» – це моменти пізнання, найвища ступінь сприйняття, прозріння, необхідна умова для розуміння прекрасного, заключний етап у розумінні краси.

7. Головною темою збірки «Дублінці» є зображення атмосфери дублінського життя, яка визначається як духовний параліч жителів, міста, доби в цілому. Джойс замислюється про те, що привело Ірландію до такого стану. Параліч для Джойса – це символ ненависних йому пороків сучасного ірландського життя: низькопоклонства, корупції, культурної відсталості, бездуховності.

8. Композиція «Дублінців» тісно пов’язана з жанровими особливостями збірки. Структура кожної новели і структура збірки дублюють одна одну. Естетика Джойса може бути виражена декількома тріадами: повнота, гармонія, епіфанія. Тут гармонія – музична погодженість, стилістична і семантична єдність частин, тем, мотивів, строго продумана, послідовність творів встановлена самим письменником; епіфанія – осяяння, інтуїтивність виявлення істини і сутності життя. Осяяння є в кожній розповіді (це кінцівка, що виділяється із усього оповідання особливою ритмічною організацією прози), і у всій збірці (розповідь «Мертві», у якому тема фізичної й духовної смерті й духовного відродження звучить особливо пронизливо).

9. У «Дублінцях» зустрічаються два типи метафори: метафора-символ, що реалізується на рівні підтексту (і в цьому сенсі всю збірку можна назвати розгорнутою метафорою), і метафора-гротеск, або метафора–евфемізм, яка маркує пародійну направленість оповіді. Останні не зашифровані, а виставлені на огляд. Приклади таких метафор можна знайти у більшій частині оповідань збірки, особливо багато їх у сатиричних новелах про «зрілість» та «соціальне життя».

10. Проза «Дублінців» – проза урбаністична. Джойс змалював Дублін як окремий світ, сповнений вульгарності, нечестивості, бруду. Метою Джойса було показати трагедію щоденності: місто застигло у своїх проблемах і дріб'язках, воно немов залишився поза часом, тим самим типізуючи себе й своїх жителів. Тут ми бачимо прагнення автора відобразити «життєву правду» у незначних дрібницях, деякий курйозний «гіпернатуралізм» (термін Біргіт Боймерс).

11. У «Дублінцях» герої оповідань представляють різні соціальні та культурні прошарки Дубліна. Джойса прагне окреслити характер, у персонажах підкреслено загальнолюдське (дитина, старий, дівчина, священик, художник). В основу нашої типології ми поклали ті морально-етичні якості людини, які осмислює Джойс у розгалуженій палітрі від сатири до співчуття. Ми виділяємо п'ятнадцять основних типів персонажів відповідно до кількості оповідань збірки.

12. Щодо символістичного навантаження колористики, Джойс чітко спланував кожну деталь, добиваючись певної асоціативної схеми у уяві читачів, методом повторення окремих колористичних моделей у схожих ситуаціях. Жоден колір, тон, відтінок не використаний випадково, навмання. Найбільш часто зустрічаються у Джойса золотий і синій із множинними їхніми відтінками. Поряд із двома лейтмотивними кольорами, Джойс використає ряд інших відтінків палітри. Яскравими, помітними, і занадто строкатими кольорами Джойс відзначає вульгарність і аморальність: жовтогарячий, яскраво-жовтий,. Сірим кольором Джойс користувався переважно для опису людей. Замість чистого чорного найчастіше зустрічається просто незрозумілий темний відтінок: бурий, темний, похмурий. У Джойса присутні два лейтмотивні основні звуки: це шум юрби на вулицях міста та нависаюча тиша. Можна помітити, що Джойс у своїх творах він не протиставляє, а ставить на один щабель. І у шумі юрби, і у тиші Джойс знаходить ознаки духовного омертвіння, паралічу, бездуховності та стану відчужденності.

13. Отже, основними принципами і прийомами художньої поетики збірки «Дублінці» є: епіфанія, джойсівська деталь (апелює до підтексту), техніка лейтмотиву (тема паралічу, вибудувана за вагнерівською музичною моделлю), повторення (градація), метафора–гротеск, метафора-іронія, принцип контрасту (життя і смерть, свято і будні), внутрішня мова alter ego(зачатки потоку свідомості), газетний стиль (корпус газетно-редакторського мовлення), техніка монтажу, «гіпернатуралізм» (фотографічна точність у зображенні побітових деталей).