1. Загально-соц та соц-кримінологічне попередження злочинності, їх співвідношення

Попередження злочинності - комплекс взаємопов'язаних заходів, що проводяться державними органами і громадськістю з метою зниження рівня злочинності і усунення причин, що її породжують.

Як правило, називають два види попередження: загальна профілактика й індивідуальна.

Загальносоціальна профілактика злочинів здійснюється в господарському і культурному будівництві, організації праці, відпо­чинку, побуті, вихованні (по суті в усіх сферах життя суспільства). Заходи цього виду профілактики переслідують мету здійснювати позитивний вплив на формування особи всіх членів суспільства.

Спеціально-кримінологічна профілактика злочинів - це діяльність державних органів і громадських організацій щодо реалізації заходів, спрямованих спеціально на те, щоб у суспільстві не вчинялися злочини, і адресованих усім членам суспільства.

2. Поняття віктимної поведінки потерпілих від злочину. Їх роль в детермінації злочину.

Дослідження показують, що поводження злочинця нерідко обумовлено як поводженням його жертви, так і особливими якостями її, а також взаєминами злочинця з потерпілим, сформованими раніше або в процесі зіткнення. Нерідко злочинне поводження провокується негативним поводженням потерпілого. У злочинах, де є в наявності мотиви міжособистісного порядку, це видно особливо чітко. Українські вчені-кримінологи НАВС України розрізняють такі види поведінки жертви:

- провокуюча — образа, приниження, напад, знущання тощо;

- позитивна (не провокуюча);

- нейтральна щодо впливу на поведінку злочинця;

- пасивна — найхарактерніша для взаємодії близьких родичів.

Роль жертви у кримінологічному механізмі злочину може бути найрізноманітнішою — від нейтральної до максимально провокуючої злочинця на вчинення злочину. Жертві може бути завдано шкоди і в результаті її необачливих дій, неправильної оцінки ситуації, а через це й неправильної поведінки. Віктимологічно значущою може бути також позитивна поведінка жертви, якщо вона полягатиме у здійсненні захисту будь-якої особи від злочинних посягань, при виконанні службових або громадських обов’язків. У таких випадках, якби жертва не діяла певним способом, вона б не викликала відповідної насильницької реакції з боку злочинця.

3. Принципи організації та функціонування системи попередження злочиності

Принципи організації і діяльності системи попередження злочинності – це вихідні положення, які забезпечують її відповідність вимогам, інтересам суспільства, врахування закономірностей його розвитку, повне використання його профілактичного потенціалу. Принципи:

- гуманізм (профілактика як особливий вид діяльності, зазвичай, пов'язана із завданням конкретним особам позбавлень та правообмежень і спрямована на запобігання злочинам з боку конкретних осіб.);

- наукова обґрунтованість (Профілактична діяльність неможлива без кримінологічних досліджень, за допомогою яких вивчаються стан і тенденції злочинності, причини й умови, що впливають на її територіальні особливості, тощо);

- законність (Правові основи профілактики повинні регламентувати її основні напрями й форми, компетенцію суб'єктів, підстави для застосування заходів індивідуально-профілактичного впливу, а також передбачати гарантії захисту прав і законних інтересів осіб, стосовно яких вони здійснюються);

- економічна доцільність (при плануванні профілактичної діяльності необхідно брати до уваги майбутні витрати на заплановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість);

- диференційованість; -своєчасність (врахування специфіки факторів, які детермінують злочинність через криміногенний уплив на особу, а також індивідуальні особливості правопорушників);

- плановість (полягає у здійсненні профілактичної діяльності за відповідною програмою, а не спонтанно);

- комплексність (використання різноманітних форм, методів і засобів запобігання, спрямованих не тільки на злочинність, а й на ті соціальні, економічні, політичні, духовні та інші фактори, що її зумовлюють).