План
Вступ
1.Причини Першої світової війни
2.Утворення військово – політичних блоків
3. Військові кампанії 1914-1915 рр.
а) Бойові дії 1914р.
б) Австро-німецький наступ на Східному фронті у 1915 р.
в) Вступ у війну Італії. У 1915 р.
4.Основні битви 1916р.
а) Верденська битва
б) Брусиловський прорив російської армії.
в) Контрнаступ військ Антанти на р. Соммі.
г) Підводна війна.
5. Події 1917–1918 рр.
а) Вихід Росії з війни
б) Вступ у війну США
в) Воєнні дії на Західному фронті
г) Поразка Німеччини та її союзників
6.Насілідки Першої світової війни
7.Підсумки Пршої світової війни
а)Результати Першої світової війни
б)Розвиток техніки
в)Зміни у повоєнний час
г)Політичні міни у повоєнний час
Висновок
1.Причини Першої світової війни
Основною причиною війни 1914 – 1918 року було загострення загострення суперечностей між провідними країнами світу внаслідок їх нерівномірного розвитку. Другою причиною війни був той факт, що на початку ХХ ст.. розвиток науково-технічного прогресу привів до нових, більш могутніх засобів винищення людей, мілітаризація економіки та свідомості величезних мас.
Формальним приводом для початку Першої світової війни стало вбивство 28 червня 1914 року у столиці Боснії м. Сараєво 19-річним студентом Гаврилом Принципом спадкоємця айстро-угорського престолу Франца – Фердинанда та його дружини. Гаврила Принца було схоплено на місці. Він виявися членом таємної організації «Молода Боснія», до якої входили й вищі офіцери сербської армії. Ця організація боролась за приєднання Боснії до Сербії . легко зрозуміти, як у монархічній Європі сприйняли цю подію, - австрійці пережили шок. Виникла чергова балканська криза.
У Сербії існував конфлікт з Австро – Угорщиною ще з 1908 року , коли Австро – Угорщина захопили провінції Боснії та Герцеговини значну частини населення цих провінцій становили серби. У Сербії набув розвитку рух за обєднання всіх балканських держав в єдину державу під егідою Сербії. Цей рух підтримала Росія, яка прагнула впливу на православне населення Балкан. Але у 1908 році Росія була змушена відступити, тому що не була готова до війни.
У 1914 році ситуація змінилася. Сербія зміцнила свої позиції в перебігу Балканських воєн 1912-1913 року. Німеччина і Австро – Угорщина сподівались на те, що ескалація конфлікту із Сербією спровокує до дій Росію і Францію,які ще не були готові до війни і це принесе перемогу Німеччині та її союзникам.
Після вбивства Франца - Фердинанда , заручившись підтримкою Берліна, 23 липня Відень висунув Сербії ультиматум, пункти якого означали відверту втручання в її внутрішні справи. Отримавши цей документ, сербський уряд перед усім звернувся до Росії. Водночас розпочалася евакуація Белграда на айстро-сербському кордоні.
Союзниця Сербії Росія спробувала залагодити конфлікт, запропонувавши проект дипломатичного демаршу трьох держав – Великої Британії ,Франції і Росії. Одначе союзники Росії відмовились від компромісу, а призедент Франції Пуанкаре наполягав на проведені «твердої» політики стосовно айстро-німецького блоку. Не зважаючи на те, що Сербія погодилась на всі умови ультиматуму 28 липня Австро – Угорщина оголосила їй війну. Це стало початком світової війни.
2.Утворення військово - політичних блоків
На початку 80-х pp. у міжнародних відносинах сталися кардинальні зміни—почалося формування військово-політичних союзів, спрямованих проти не реального, а гіпотетичного (хоча й визначеного) противника, які мали на меті не просто перемогу над якоюсь окремою країною, а світове панування.
Перший крок у цьому напрямі зробила Німеччина. 7 жовтня 1879 р. у Відні було укладено австро-німецький союз. Одночасно Бісмарк не полишав надій на утримання Росії на рівні нейтральної держави. У 1881 р. було відновлено Союз трьох імператорів, а 1887 р. укладено російсько-німецький «перестрахувальний договір».
Проте це не виключало Росію з гурту головних суперників Німеччини. Того ж року Німеччина відмовилася надати Росії кредити. У 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина та Італія уклали між собою Троїстий союз на 5 років, який через кожні 5 років поновлювався і проіснував до 1915 р.
На тлі загострення російсько - німецьких відносин відбувалося російсько-французьке зближення. У 1887 р. Франція надала Росії значний кредит. Почалися переговори про укладення союзу. У липні 1891 р. відбувся візит до Кронштадта французької ескадри. Наступного місяця було підписано франко-російський консульський пакт. У 1892 р. країни підписали військову конвенцію, яку було ратифіковано 1893 р. Отже, в Європі утворилися два ворожих військово-політичні союзи.
Проте залишалась одна велика держава — Англія, від позиції якої залежала перевага якогось із блоків.
Наприкінці XIX ст. Англія все ще проводила політику «блискучої ізоляції» (непрямого втручання у справи європейських країн). Єдиною турботою країни було розширення та утримання колоніальних володінь. Зберігалися напружені відносини з Францією через розподіл колоній в Африці та Азії. У 1902 р. було укладено англо-японський союз, спрямований проти Росії, що дало Японії можливість перемогти у війні 1904-1905 pp.
Однак в англійських політичних колах зростало розуміння того, що головна небезпека для Великої Британії йде від Німеччини, яка стала на шлях підготовки до війни за переділ світу (почалося будівництво могутнього океанського флоту). Англо-німецьке суперництво в економічній та військовій сферах призвело до перегляду зовнішньої політики Англії.
8 квітня 1904 р. в Лондоні було підписано англо-французьку таємну угоду. В ній розмежовувалися сфери впливу між двома державами в Африці. Англія визнавала право Франції на Марокко, а Франція — право Англії на Єгипет. Ця угода отримала назву «Сердечна згода» — Антанта.
Після поразки Росії у війні 1904-1905 pp., а також подій революції 1905-1907 pp., які ослабили країну, Англія вже не сприймала її як небезпечного конкурента.
Більше того, тепер вона мала підстави вважати Росію своєю союзницею у боротьбі проти Німеччини та національно-визвольних рухів народів Азії. Ініціаторами зближення двох держав стали міністр закордонних справ Англії Е. Ґрей (ліберал) і міністр закордонних справ Росії О. Із-вольський. Воно увінчалось укладенням 31 серпня 1907 р. англо-російської конвенції про розмежування сфер впливу в Ірані, Афганістані й Тибеті. Так було завершено створення Антанти.
Проте єдиної угоди між трьома державами не існувало, її уклали лише на початку Першої світової війни.
Отже, підсумком розвитку міжнародних відносин на зламі століть став поділ Європи і світу на два ворожих військово-політичних блоки — Троїстий союз та Антанту. Основним змістом політики великих держав у складі названих союзів була підготовка до світової війни за переділ уже поділеного світу. Перші такі війни розпочалися наприкінці XIX ст.: іспансько-американська (1898 р.), англо-бурська (1899-1902 pp.), російсько-японська (1904-1905 pp.), італо-турецька (1911р.), балканські війни (1912-1913 pp.) .