Тема 5. Інноваційно-інвестиційний розвиток підприємств в сучасних умовах

План

1. Об'єктивна необхідність інноваційного розвитку підприємств у сучасних умовах.

2. Інноваційний потенціал підприємства

3. Інноваційно-інвестиційна політика фірми

3.1. Змістова характеристика і напрями інноваційно-інвестиційної політики фірми.

3.2. Формування державної політики щодо інноваційно-інвестиційної діяльності фірми.

4. Обґрунтування інноваційно-інвестиційних програм

4.1. Обґрунтування інноваційно-інвестиційних програм: зміст, склад, структура.

4.2. Формування інноваційно-інвестиційної стратегії фірми; причини і методи обґрунтування інноваційно-інвестиційних програм.

4.3. Етапи практичної реалізації інноваційно-інвестиційних проектів.

5. Реінжиніринг як важливий напрямок інноваційної діяльності на підприємстві.

6.Напрямки розвитку інноваційних процесів у виробництві. Венчурне підприємництво. (самостійно)

1. Об'єктивна необхідність інноваційного розвитку підприємств у сучасних умовах

Сучасні підприємства, які функціонують у складному соціально-економічному середовищі, повинні постійно створювати і впроваджувати різного роду інновації, що забезпечують їх ефективну діяльність в ринковій економіці.

Інноваційна діяльність - це діяльність по перетворенню результатів наукової і науково-технічної діяльності в інновації та використанню останніх для забезпечення (або зміцнення) конкурентоздатності, успішної роботи та економічного розвитку підприємства.

Інновації - це процес постійного оновлення в усіх сферах діяльності підприємства. Інновації включають в себе не лише технічні й технологічні розробки, але й усі зміни, що сприяють поліпшенню діяльності підприємства (нові товари, нові послуги, нові сприятливі умови для клієнтів і т.д.).

Поняття "інновація" застосовується до всіх новин (новацій) як у виробничій, так і в організаційно-управлінській та інших сферах діяльності підприємства, до будь-яких удосконалень, що забезпечують економію затрат або навіть створюють умови для такої економії.

Процеси оновлення пов'язані з ринковими відносинами. Основна маса інновацій реалізується в ринковій економіці підприємницькими структурами як засіб вирішення виробничих, комерційних завдань, як надзвичайно важливий фактор забезпечення стабільності їх функціонування, економічного зростання і конкурентоздатності.

Отже, інновації орієнтовані на ринок, на конкретного споживача або потребу. Інноваційний процес охоплює цикл від виникнення ідеї до її практичної реалізації.

Інноваційний процес - це неперервна реалізація дій, спрямованих на використання результатів науково-технічної діяльності для забезпечення прогресивних, якісних змін, що безперервно виникають в часі та просторі у складній виробничо-господарській системі.

Усю сукупність процесів (явищ), що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи - традиційні та інноваційні. Традиційні процеси (явища) характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємства, а інноваційні - розвиток останніх на якісно новому рівні.

Результатом інноваційних процесів є новини (новації), а запровадження їх у господарську практику визнається за нововведення. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва й обігу (на ринку). Інноваційний процес включає в себе всі види наукової, науково-технічної й інноваційної діяльності в їх послідовному і пропорційному співвідношенні.

Наукова діяльність — це діяльність, спрямована на одержання нових знань про матеріальний світ або об'єктивну реальність (природне середовище, суспільство, людину). Науково-технічна діяльність - спрямована на одержання нових знань про об'єктивну реальність для вирішення технічних, технологічних, економічних, екологічних, соці­альних та ін. практичних проблем для забезпечення функціонування науки, техніки й виробництва як єдиної системи.

Всі види наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності повинні бути взаємопов'язані в рамках єдиних науково-відтворювальних процесів, які визначаються тривалістю, високим ступенем невиз­наченості (особливо на початкових стадіях) кінцевих соціально-еко­номічних, в т.ч. комерційних результатів (інноваційно-інвестиційні ризики), достатньо високою в більшості своїй енерго- і ресурсомісткістю. Ці інноваційно-відтворювальні процеси забезпечують функціонування науки, техніки, виробництва й ринку як єдиної системи.

Науково-відтворювальні процеси в цілому й такі їх складові, як інноваційна діяльність та інноваційні процеси потребують особ­ливих регулювання, підтримки, мотивації, наполегливості в досягненні їх завершення в діючому виробництві та на ринку. Все це може бути забезпечено проведенням відповідної політики (науково-технічної та інноваційної) в макроекономіці, регіонах, галузях, корпораціях, на окремих підприємствах за допомогою менеджменту й, зокрема, - інноваційного менеджменту.

Науково-технічна політика - виражає відношення держави до науки, науково-технічних факторів розвитку, науково-технічного потенціалу країни, наукової й науково-технічної діяльності. Вона проявляється в роботі державних органів, владних структур по ви­значенню, законодавчо-нормативному закріпленню та організац­ійно-управлінському забезпеченню тактичних і стратегічних цілей, принципів і завдань держави з розвитку науки, техніки, технологій заради перетворення всіх сфер життєдіяльності суспільства. Одночасно державні органи виробляють напрямки, способи, а також визначають ресурси досягнення цілей.

♦ Інноваційна політика виражає відношення держави до використання інновацій для вирішення основних завдань соціально-економічного розвитку. Вона проявляється в діяльності державних ор­ганів, владних структур по визначенню, організаційно-управлінсь­кому та ресурсному забезпеченню досягнення цілей перетворення продуктів наукової й науково-технічної діяльності в інновації та переводу господарських систем на інноваційний тип розвитку.

Інноваційний менеджмент - це особлива управлінська діяльність, спрямована на одержання економічних, соціальних та екологічних результатів функціонування соціально-економічної системи шляхом створення (придбання) та переважного використання у виробничо-комерційній діяльності інновацій в якості основних продуктів, а також факторів ефективної праці.

Інноваційний менеджмент покликаний гарантувати найбільш повне використання сучасних інновацій для забезпечення інноваційного типу розвитку господарських систем та стійкого економічного положення підприємств у динамічному ринковому середовищі. Інноваційний менеджмент - це менеджмент переважаючої інноваційної спрямованості функціонування й розвитку підприємства.

Соціально-економічні системи в ринкових умовах трансформуються в напрямку інноваційного типу розвитку - особливої різновидності інтенсивного типу розвитку. Ця еволюція об'єктивна, однак вона не здійснюється автоматично, а потребує особливого механізму використання інноваційних факторів.

Основне стратегічне завдання інноваційного менеджменту - переведення соціально-економічних систем на інноваційний тип розвитку. Виділяють два основні типи розвитку економіки різних господарських утворень - екстенсивний та інтенсивний, а таком: два змішані типи - переважно екстенсивний та переважно інтенсивний.

Екстенсивний тип розвитку — це спосіб економічного зростання, досягнення основних цілей за рахунок кількісних факторів розвитку (залучення додаткових ресурсів, створення нових виробництв, цехів, робочих місць) незмінного науково-технічного рівня.

Інтенсивний тип розвитку — спосіб економічного зростання, забезпечуваний використанням факторів більш ефективного ресурсоспоживання (працівників високої кваліфікації, раціональної організації й посиленої мотивації праці, прогресивної техніки й технології, нових предметів праці та інших).

Типи розвитку господарської системи визначаються перш за все сукупністю переважно використовуваних ресурсних факторів, їх основними можливостями у забезпеченні позитивної економічної динаміки.

На відміну від інтенсивного, інноваційний тип розвитку характеризується не лише переважно використовуваними інноваціями – факторами, але й виготовлюваними інноваційними товарами й послугами, а також сукупністю умов, що гарантують відтворення інноваційної стратегічної спрямованості розвитку господарської системи на постійній основі.

Умови відтворення інноваційної спрямованості розвитку господарської системи:

—► особлива структура підприємства, включаючи наукові підрозділи, їх активне забезпечення (в т. ч. венчурне)

—► формування й функціонування підприємницьких господарських зон, партнерські відносини з науковими установами

—► особлива наступальна стратегія розвитку

—► досконалий інноваційний менеджмент

—► націленість трудової мотивації на відтворення інновацій та їх ефективне використання

Перехід на інноваційний тип розвитку об'єктивно зумовлений рядом обставин:

По-перше, світовий ринок товарів і послуг заповнений. Зайняти в ньому місце можна лише формуючи: власну нішу ринку для нового товару.

По-друге, конкурентоздатність інноваційного продукту або послуги, технології їх виробництва - важливі складові інтегрованої властивості господарської системи - економічної стійкості в умовах невизначеного ринкового середовища.

По-третє, інноваційний тип розвитку в найбільшій мірі відповідає наростаючій світовій тенденції індивідуалізації потреб і, отже, споживчих якостей товарів.

По-четверте, сучасна конкуренція знаходиться в особливому співвідношенні зі своєю протилежністю -монополією. Це співвідношення стає все більш динамічним, що потребує інноваційної стратегії поведінки на ринку і в значній мірі визначає стійкість на ньому господарюючого суб'єкта.

Інноваційний тип розвитку характеризується взаємодією різних стадій єдиного науково-відтворювального циклу: наука - виробництво - ринок - споживання в їх логічній послідовності та пропорційному співвідношенні, генеральною метою якого є задоволення динамічного й постійно зростаючого платоспроможного попиту.

Інноваційний тип розвитку накладає особливий відбиток на менеджмент, його цілі, функції, методи, структуру тощо, формуючи в його складі особливе автономне ядро — інноваційний менеджмент, що спрямовує і регулює всю сукупність інноваційно-інвестиційних процесів у господарській системі для забезпечення складної інтеграції науки, виробництва і ринку.

Інноваційний менеджмент, забезпечує поступальний, пропорційний, ефективний розвиток системи, її економічну стійкість і безпеку. При цьому, як показує досвід, зокрема зарубіжний, менеджери зосереджують зусилля на чотирьох пріоритетних напрямках:

перетворення техніко-технологічної бази, зокрема, впровадження комплексної механізації й автоматизації виробництва та управління;

формування нового складу персоналу, зокрема, шляхом підвищення кваліфікації й творчої активності працівників;

інноваційне оновлення всіх сфер діяльності, напрямків організації виробництва і праці, складових системи управління;

посилення спрямованості діючої системи мотивації праці на підтримання інноваційної діяльності, інноваційного клімату на підприємстві.

2. Інноваційний потенціал підприємства

ля того, щоб підприємство вважалося зорієнтованим на інноваційну діяльність, воно має відповідати низці критеріїв інноваційності. Представимо дані параметри у вигляді таблиці, доповнивши її деякими показниками (табл.. 1).

Комплексною характеристикою спроможності підприємства до інноваційної діяльності є його інноваційний потенціал. У широкому розумінні поняття "потенціал" (лат. "potentia" — сила) — це засоби, запаси, джерела, що є в наявності и можуть бути використані, приведені в дію для досягнення певної мети, виконання плану, розв'язання завдань, можливості якої-небудь соціальної системи у певній області.

Сучасна економка запозичила термін "потенціал" iз фізики, де він означає кількість енергії, яку накопичила система i яку вона спроможна реалізувати в роботі. Визначення промислового потенціалу підприємства можна сформулювати як сукупність засобів i предметів npaцi, po6iників, їxнix навичок, мотивів, стимулів, виробничих відносин, що склалася за багато poкiв i пepeбуває у системній єдності. Потенціал — це прихована можливість використання виробничої сили ресурсу, він у самому наявному pecypci.

Таблиця 1 Комплекс параметрів інноваційності підприємства
№ п/п	Вид параметру	Показники, що характеризують (входять у) параметр
1	Параметри наукомісткості виробництва	чисельність науково-технічних кадрів у загальній кількості зайнятих (не менш як 15%); річний приріст витрат на НДДКР; обсяг фактично проведених i нормативних витрат на НДДКР (не менш як 5% обсягу продукції); обсяг витрат на оплату праці, послуг суб'єктів інноваційної інфраструктури щодо маркетингу, реклами, підготовки кадрів; частка прибутку, спрямована на НДДКР (не менш як 5%).
2	Параметри якості й конкурентоспроможності продукції	якість i диференціація продукту; чисельність каналів постачання й збуту готової продукції; частка ринку, його структура; обсяг витрат на проведення випробувань, сертифікацію продукції, строк чинності дії сертифікатів.
3	Параметри техніко-економічного рівня продукції	відповідність товарів національним i світовим стандартам; фондоозброєність; середній життєвий цикл інновацій (не більш як 3 роки); наявність у складі промислової продукції принципово нових товарів, які не випускаються іншими підприємствами.
4	Параметри оновлення продукції (технології)	частка принципово нової продукції у загальному обсязі виробництва (не менш як 10%); частка науково-технічних витрат у собівартості виробів (не менш як 30%); коефіцієнт оновлення продукції (не менш як 5% на piк); наявність технологічних інновацій (нових технологічних процесів); співвідношення інновацій-продуктів та інновацій-процесів (не менш ніж 2:1).
5	Параметри експортоспроможності продукції, виробництва	питома вага виробів, що знаходять збут за кордоном; обсяги зарубіжних ринків, їх сегментація; частка виробів, реалізованих за ВКВ.

Аналіз економічних аспектів поняття "інноваційний потенціал" виявляє широкий спектр підходів до його вивчення. Розглянемо деякі з них:

1. інноваційний потенціал — це одна з трьох складових інноваційного простору, яка включає в себе "особисті ділові якості керівників, професійну й економічну підготовку, професійні досягнення (авторські посвідчення, винаходи тощо), матеріально-технічне i фінансове забезпечення"[ Захарченко В.И. Экономический механизм процесса нововведений / Под ред. И.П. Продиуса; Всеукраинская академия экономической кибернетики. — Одесса: АОЗТ "ИРЭНТиТ". — с. 149. ]; I там само: "інноваційний потенціал визначається набором здійснюваних нововведень";

"інноваційний потенціал — сукупність piзних видів pecypciв, включаючи матеріальні, фінансові, інтелектуальні, інформаційні та інші ресурси, необxiднi для здійснення iнноваційної діяльності"[ Балабанов И.Т. Инновационный менеджмент: Уч. пособие. — СПб.: Питер. — 2000. — с. 208 ]; "інноваційний потенціал містить невикористані, приховані можливостi накопичених pecypciв, що можуть бути задіяні для досягнення цілей економічних суб'єктів"[Кокурин Д.И. Инновационная деятельность. — М. — 2001. — с. 111.];

"інноваційний потенціал регіону являє собою категорію особливого змісту, що включає не лише інноваційні ресурси й механізм їх використання в організаційно-господарській системі, а й активність інноваційних npoцeciв у регіональній економіці"[ Масалов А. Инновационный тип развития // Журнал для акционеров. — 1999. — № 9. — с. 12. ].

Існують різні підходи до тлумачення цього поняття. Одні автори роблять наголос на наявності pecypciв, інші на можливості їx використання. Але більшість керується так званим ресурсним підходом, тобто уявляє інноваційний потенціал як сукупність ресурсів, виділяючи найчастіше такі її елементи, як кадрова, інформаційно-методологічна, організаційна й матеріально-технічні складові. Окремо можна виділити фінансові ресурси, які забезпечують умови реалізації інших елементів і виконують роль їх кількісної оцінки. Усі складові частини мають бути узгоджені між собою і виконувати певні функції згідно з механізмом їх використання, який розробляється у надрах інноваційного менеджменту підприємства. Фінансова складова інноваційного потенціалу, наприклад, забезпечує надходження коштів для виконання інноваційних процесів, створює стимули і умови для розробки інновацій, впливає на вибір тематики інноваційних проектів відповідно до потреб функціонування і розвитку самої інноваційної сфери, сприяє ефективному формуванню витрат на інновації, реалізує необхідну еластичність надходжень фінансових ресурсів відповідно ддо протікання етапів інноваційного процесу. Вітчизняна модель фінансування інноваційної діяльності передбачає такі джерела:

• власні кошти підприємств (амортизаційні відрахування, мобілізація внутрішніх активів, виручка від реалізації окремих видів майна, нерозподілений прибуток й інші грошові накопичення;

• кредитні ресурси (кредити банків, фінансовий лізинг, кошти ДІФ та Фонду фундаментальних досліджень);

• бюджетні кошти (державного і місцевого рівня);

• вітчизняні та іноземні інвестиції (гранти, міжнародні програми, пайові внески іноземних інвесторів, кошти іноземних наукових фондів).

Аналіз джерел фінансування інноваційних заходів підприємств України за останні роки засвідчив, що із загальної суми використаних на інноваційні цілі фінансових ресурсів майже 60-70% становили власні кошти підприємств, фінансування з державного бюджету дорівнювало приблизно 2-4%, кредитні ресурси становили 2-3%, кошти інвесторів - 1-2%. Як видно з наведених даних, основним таким джерелом є власні кошти суб'єктів господарювання, і стає очевидним, що у майбутньому слід спиратися саме на них. Висока ризикованість інноваційних проектів зумовлює низьку частоту коштів інвесторів і кредитних ресурсів.

Матеріально-технічні ресурси є речовинною основою інноваційного потенціалу, визначають його техніко-технологічну базу, впливають на масштаби й темпи інноваційної діяльності. Формування інноваційного потенціалу може бути ускладнено труднощами їх одержання. Тому дуже актуально, особливо в наших умовах, орієнтувати його на створення нематеріаломістких нововведень, що дасть змогу максимально комплексно використовувати наявну сировинну базу, нові види матеріалів, утилізацію відходів відповідно до екологічних вимог, що висуває суспільство до виробників.

Кадрова складова інноваційного потенціалу може характеризуватися такими показниками, як загальна чисельність працівників, зайнятих у НДДКР, структурний розподіл чисельності персоналу за видами діяльності, за кваліфікаційними групами. Особливо важливим фактором є ставлення робітників до інноваційних процесів, розвиток їх свідомого бажання вкладати свої знання й навички в інноваційну сферу. Дані свідчать про середній рівень зацікавленності працівників українських підприємств у розвитку інновацій. На вагому роль інтелектуального потенціалу робітників вказують закордонні автори. Наприклад, працівники Національного французького агентства з енергозбереження нетрадиційно перефразували відомий закон Архімеда, заявляючи, що "будь-яка компанія, яка "занурена" в економічну кризу, може досягти стрімкого інноваційного зростання, яке прямо пропорційно масі мозку працівників підприємства, що перебуває в цьому стані". Як бачимо, саме здатність працівників до інноваційної діяльності може розв'язати проблему економічних негараздів. Тому не викликає сумніву, що розвиток кадрової складової має стати одним з пріоритетних напрямів у процесі формування й розвитку інноваційного потенціалу підприємства.

Отже, підхід до розгляду потенціалу лише як сукупності ресурсів і можливостей їх використання обмежений. Таке уявлення про нього не враховує цільової характеристики цієї категорії. Використання ресурсів завжди цілеспрямоване й певним чино організоване для реалізації потреб суспільства й суб'єктів господарювання. Цілями інноваційної діяльності можуть бути виживання підприємства й збереження ніші на ринку, збільшення конкурентоспроможності продукції, експансія, збільшення прибутку, тощо. До інноваційного потенціалу також має належати поняття, яке характеризує внутрішню можливість самого інноваційного середовища, у котрому перебуває підприємство, здійснювати цілеспрямовану діяльність із залучення конкретних господарських ресурсів, з їхньої раціональної переробки для формування інноваційного продукту. Слід ураховувати й зовнішні економічні фактори, що впливають на інноваційний потенціал, такі, як державна інноваційна політика, політика кредитних установ, конкурентні стратегії споживачів, тощо.

Отже, інноваційний потенціал підприємства - сукупність організованих у певних соціально-економічних формах ресурсів, що можуть за певних діючих внутрішніх і зовнішніх чинників інноваційного середовища бути спрямовані на реалізацію інноваційної діяльності, метою якої є задоволення нових потреб суспільства.

У цьому визначенні сконцентровано сукупність інноваційних ресурсів, їх цільову спрямованість (задоволення потреб), а також враховано фактор інноваційного середовища.