34

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ВІЛ/СНІД СЕРЕД ДІТЕЙ ТА В ЇХ СІМʼЯХ……………………………………………..6

1. ВІЛ-інфіковані діти як соціальна проблема………………………6

2. Проблеми дітей з ВІЛ/СНІДом та сімей в яких вони живуть….10

Висновки до першого розділу…………………………………………………11

РОЗДІЛ 2

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ, ЯКІ ІНФІКОАНІ НА ВІЛ/СНІД ТА ЇХ СІМʼЯМИ……………………………………………13

2.1 Основні методи соціальної роботи з ВІЛ-інфікованими дітьми……13

2.2 Соціальний супровід сімей, які мають ВІЛ-інфіковану дитину, в центрах соціальних служб для сімʼї, дітей та молоді…………………….20

2.3 Профілактика ВІЛ-позитивних дітей та підлітків……………………25

Висновки до другого розділу…………………………………………………27

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….32

ВСТУП

Останнім часом вченими доведено, що здоров'я лише в 7-8% випадків залежить від охорони здоров'я, більше ж ніж наполовину - від способу життя людей. За матеріалами Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ), здоров'я населення визначається в основному:

- Способом життя на 50%;

- Несприятливим впливом середовища проживання до 20%

сукупності факторів;

- Спадковістю 20%;

- Якістю медико-санітарної допомоги 10%.

А раз так, то повинна всіляко зростати роль кожної людини в боротьбі за власне здоров'я, більше того, необхідно, щоб це стало по-справжньому престижною справою. І тут потрібен механізм не тільки морального, а й соціального стимулювання здорового способу життя.

В останнє десятиліття в соціальній роботі зріс інтерес до проблематики здоров'я і хвороби. Це обумовлено тим, що проблеми, пов'язані зі здоров'ям і хворобою, що вважалися традиційно долею медицини, отримують нове наповнення. Особливу увагу соціальна робота приділяє проблемам ВІЛ-інфікування. З «екзотичної» хвороби ВІЛ перетворився на смертельну загрозу людству, щоденну біль десятків і сотень тисяч людей. Щорічно число хворих у багатьох країнах подвоюється, кожен другий хворий протягом року помирає.

Дані Всесвітньої організації охорони здоров'я за 2011 рік показують, що епідемія ВІЛ поширюється в багатьох частинах світу набагато швидше, ніж передбачалося раніше, і, перш за все, за рахунок включення в епідеміологічний процес шприцевих наркоманів. Розвиток епідемії ВІЛ-інфекції поставило суспільство перед зовсім новою проблемою збільшення кількості ВІЛ-інфікованих вагітних жінок, підлітків і дітей. Простеживши те, як протягом століть змінювалося ставлення до здоров'я і хвороби, як трансформувалося зміст цих понять, стає ясним перетворення досліджуваної сфери на невід'ємну частину соціального життя, а значить, не тільки в предмет досліджень, але і в область практичного втручання соціальної роботи в життя суспільства.

Все вищевикладене обумовило вибір теми мого дослідження: особливості соціальної роботи з дітьми, які інфіковані на ВІЛ/СНІД та їх сім’ями.

Проблему ВІЛ-інфікування дітей у медичному і психологічному аспектах досліджували А.Г. Асмолов, Є.В. Бикова, О.Є. Тен, В.М. Черносвітов. Соціальні проблеми, пов'язані з ВІЛ-інфікуванням вивчені Л.К. Грачовим, Г.І. Сидоренко, Г.Г. Онищенко, Є.І. Холостовой.

Об'єкт дослідження: соціальна робота з ВІЛ/СНІД-інфікованими дітьми.

Предмет дослідження: особливості соціальної роботи з дітьми, які інфіковані на ВІЛ/СНІД.

Мета дослідження: на основі аналізу дітей, що інфіковані на ВІЛ/СНІД розглянути особливості соціальної роботи з цією категорією клієнтів.

Завдання дослідження:

- Проаналізувати ВІЛ-інфікуваних дітей як соціальну проблему;

- Визначити основні проблеми дітей з ВІЛ/СНІДом та їх сімей;

- Розглянути ставлення до дітей, які живуть з ВІЛ/СНІД.

- Проаналізувати основні методи соціальної роботи з ВІЛ-інфікованими дітьми

Методи дослідження: Для досягнення мети, розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези мною було використано комплекс теоретичних та емпіричних методів, до якого увійшли: аналіз, систематизація, узагальнення теоретичних та експериментальних даних з проблеми, спостереження, бесіда.

Розділ 1 теоретико-методологічні основи розввитку віл/снід серед дітей та в їх сім’ях.

1.1 ВІЛ-інфіковані діти як соціальна проблема

У 80-х роках ХХ століття ВІЛ-інфекція розглядалася як досить повільно поширювана епідемія серед певних соціальних груп суспільства, мало зачіпає загальну популяцію, і вирішити яку можна буде як мінімум протягом одного покоління. Проте через три десятиліття епідемія набула світового характеру, перетворившись в пандемію, яка охоплює все нові країни, групи населення різні за статтю та віком, соціальним статусом, і стала являти собою одну з найактуальніших соціальних проблем сучасності, яка загрожує здоров’ю, соціально-економічному розвитку всіх країн, так як відбувається порушення працездатного і дітородного потенціалу нації. У сучасній Україні відзначаються досить швидкі темпи зростання ВІЛ-інфікованих після африканських держав, розташованих на південь від Сахари. До теперішнього часу ВІЛ-інфекція зареєстрована на всій території України. За даними, наведеними науково-методичним центром з профілактики та боротьби з ВІЛ-інфекцією, половина випадків фіксується серед людей молодше 20 років, тобто переважно серед дітей та неповнолітніх.

ВІЛ – це вірус імунодефіциту людини, який руйнує імунну систему організму. Під терміном «імунний дефіцит» слід розуміти зменшення притаманних організму здібностей протистояти інфекціям, внаслідок чого виникає різноманітна картина хвороб.

СНІД – це синдром набутого імунодефіциту, остання стадія ВІЛ-інфекції [26, с 169]. ВІЛ-інфікований – практично здорова людина, в організмі якого виявляється вірус імунодефіциту людини. СНІД розвивається у людей, щл заразилися ВІЛ-інфекцією, і є кінцевою стадією цього захворювання, що призводить до летального результату. Головна небезпека зараження ВІЛ в тому, що він «повністю порушує (припиняє) роботу імунної системи людини».

Дитина — людина, яка не досягла дорослого віку. Також можна казати про дитину, як про особу молодшого шкільного віку закінчення обов'язкової шкільної освіти або молодшу 15 років, причому враховуючи більш високий вік.

Вивчення наслідків епідемії ВІЛ/СНІДу в часі виявляє її багатопланову, складну природу і ті соціальні проблеми, які з нею пов’язані. Найголовніше, що при поширенні ВІЛ/СНІД-інфекції соціально-демографічні втрати поєднуються з соціально-економічними наслідками й у значній мірі обумовлюються ними. Комплекс соціальних причин, таких як небажання займатися проблемами виховання виховання і освіти молоді, організацією дозвілля, збереження можливості безкоштовної освіти і гарантії працевлаштування, зниження ролі сім’ї, активне нав’язування моди на вживання наркотиків у молодіжному середовищі та їх широка доступність досягли критичної маси і спровокували вибух соціальної хвороби – ВІЛ-інфекції вразили в першу чергу дітей.

За даними інформаційного бюлетеня "ВІЛ-інфекція в Україні", (Інформаційний бюлетень МОЗ України) можна простежити, що кількість ВІЛ-інфікованих неповнолітніх дітей, можна порівняти з населенням невеличкого міста. Експерти ООН стверджували, що 2010 року в Україні із 49 млн. населення 1,5 млн. будуть інфікованими. За прогнозами світових учених, саме Україна повинна стати епіцентром поширення СНІДу в Європі.  За даними Міністерства охорони здоров’я, починаючи з 1987 року, в Україні зареєстровано 43898 ВІЛ-інфікованих, серед них — 291 іноземець, понад 2000 дітей, 2922 особам поставлено діагноз СНІД. На сьогодні випадки ВІЛ-інфекції зареєстровано в усіх регіонах України. Найвищі показники захворюваності в Одеській (36,3 випадку на 100 тисяч населення), Миколаївській (32,0), Донецькій (31,2), у м. Севастополі (32,7). Ці цифри змушують замислитися про масштабність соціальної проблеми. У цілому на підставі представлених даних випливає висновок про те, що епідеміологічна ситуація щодо ВІЛ-інфекції в Україні на сьогоднішній день залишається досить складною. Представлені цифри відображають лише зареєстрованих хворих. Так як хвороба довгостроково протікає приховано і від зараження до розвитку СНІДу проходить в середньому 12 років, більшість ВІЛ-інфікованих не знають про те, що вони заражені. Тому оцінні цифри на сьогоднішній день досить приблизні.

Основними шляхами передачі ВІЛ-інфекції є:

• Природничі – статевий (при статевих контактах), вертикальний (від ВІЛ-інфікованої матері до дитини).

• Штучні – парентеральний (при медичних втручаннях, при ін’єкційному введенні наркотиків) [3, с.56]

Розвиток Віл-інфекції у дітей проходить інакше, ніж у дорослих, що має значення для спостереження, догляду, лікування. У дітей інфікованих ВІЛ під час вагітності або пологів, розвиток ВІЛ-інфекції може проходити швидше, і без лікування досить великий ризик того, що дитина серйозно захворіє вже в перші роки життя. Також ВІЛ-позитивні повільніше розвиваються, та статеве дозрівання у них починається пізніше. Як і ВІЛ-позитивні дорослі, вони стикаються із забобонами суспільства, переживають печаль, втрату, бояться хвороби і смерті. Особливу актуальність представляють проблеми взаємовідносин між ВІЛ-інфікованими та суспільством. Дослідження в цій області показали, що в більшості випадків ВІЛ-позитивні відчувають дискримінаційне, недоброзичливе ставлення з боку суспільства, однією з причин формування якого є недостатній рівень інформованості населення з проблем ВІЛ-інфекції.

Проблеми посилюються ще і тим, що більшість дітей з ВІЛ залишаються батьками на піклування держави в результаті офіційних відмов. Далеко не скрізь лікарняний персонал ставиться до таких дітей з турботою: їх тільки сповивають, годують і йдуть, не беручи їх на руки, не граючи, не спілкуючись – результатом чого є серйозна затримка фізичного, інтелектуального та емоційного розвитку, утруднений процес соціалізації неповнолітніх. Для багатьох наслідки життя в лікарні є незворотними. Всі фахівці в галузі дитячого розвитку сходяться на думці, що сім’я – у порівнянні з дитячим закладом – є більш кращою формою виховання. Але українські сім’ї не прагнуть усиновляти дітей-носіїв вірусу, а відсоток їх усиновлення дуже низький [14, с.34].

Подібна ситуація не може не викликати побоювання у громадськості, особливо при збереженні соціальних і медичних умов для поширення Віл: падіння життєвого рівня людей, відсутність достатніх коштів у держави для фінансування соціальних програм, зростання числа наркозалежних, відсутність або дорожнеча діагностичних тест систем, відмова від контролю на ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які поступили в медичні установи і багато іншого. Прагнення ВІЛ-інфікованих вплинути на медичну практику в галузі СНІДу, на соціальну політику та хід кампаній з профілактики цієї хвороби надає проблемі нового значення. В даний час вона стає не тільки медичною. Отримавши соціальне перевтілення, ця проблема стала політичною і соціальною. На особливий статус хвороби вказує і те, що дискусії про неї вийшли на міжнародний рівень: з’явився міжнародний день боротьби зі СНІДом (1 грудня), стали виходити друковані видання, проводитися семінари, присвячені проблемам динаміки епідемії, досягнень медицини в цій області, пошуку засобів лікування. Саме новий статус захворювання позначив і необхідність проведення соціологічних та соціально-психологічних досліджень у цій області [2, с 63].