Стратегії ціноутворення

Процес розроблення стратегії ціноутворення складається з трьох етапів): 1)збір первинної інформації; 2)стратегічний аналіз; 3)формування стратегії.

Стратегії ціноутворення щодо цінового рівня:

1. Стратегії високих аби низьких цін - Високі, «престижні» ціни асоціюються у споживачів із високою якістю товарів. Висока ціна, відіграючи роль індикатора якості, має найбільший вплив під час купівлі складних і цінних товарів (автомобілів, дорогої парфумерії тощо).

Низькі ціни, привабливі для значної частини ринку, дають змогу збільшувати обсяги продажу товарів, вести активну цінову конкурентну боротьбу.

2. Ціни на нові товари мають на меті дві альтернативи — отримання високої частки прибутку або завоювання великої частки ринку. Відповідно до цього підприємства можуть застосовувати: 1)стратегію «зняття вершків»: фірма спочатку встановлює на свій товар високу престижну ціну, яка робить його досяжним лише для верхніх ешелонів ринку. Після сповільнення першої хвилі збуту ціни поетапно знижують, що дає змогу поступово залучати до купівлі товару дедалі більшу кількість ринкових сегментів, знімаючи з кожного з них фінансові «вершки». 2) стратегію «проникнення»: відразу встановлення на свою новинку порівняно низьку ціну, сподіваючись у такий спосіб залучити велику кількість споживачів та захопити значну частку ринку.

3 Стратегії незаокруглених цін — базуються на психологічному ціносприйнятті. Такі ціни — на кілька одиниць нижчі під подальшого круглого числа (9,95грн, 199 грн) - здебільшого сприймаються споживачами як ретельно розраховані і створюють враження трохи нижчого рівня ціни, ніж насправді.

Стратегії єдиних та перемінних цін

1. Єдині ціна. Застосовуючи стратегію єдиних цін, фірма встановлює однакову ціну для всіх споживачів, вона єдина для всіх споживачів за однакового поєднання товарів та послуг. ==

2. Перемінні ціни — це такі ціни, які мають різну величину залежно від певних факторів. Відповідно до цих факторів розрізняють різні види перемінних цін.

Якщо витрати на виробництво чи реалізацію продукції змінюються під впливом певних факторів, може бути застосована стратегія гнучких цін. Якщо фірма за незмінних витрат продає товар за двома чи більше рідними цінами, вони можуть мати дискримінаційний характер

Цінові стратегії щодо товарного асортименту

1. Цінові лінії. На кожному рівні якості продукції, яку випускає одна фірма, коливання цін на аналогічні товари незначне, зате з переходом від одного рівня якості до іншого ціна змінюється суттєво. Таким чином виникають так звані «цінові лінії».

2. Ціни на супутні товари, Багато фірм поряд зі своїм основним продуктом пропонують до нього супутні товари. Установлюючи ціни на такі товари, фірма повинна стратегічно визначитись, що саме з цього обладнання буде на серійному варіанті продукції і входитиме в її базову ціну, а що можна пропонувати додатково і за окремою ціною.

3. Ціни на «обов'язкове приладдя». Виробники основних товарів часто призначають на ці товари доволі низькі ціни, а на обов'язкове приладдя до них — досить високі.

Етапи встановлення вільних цін

Ціноутворення —процес встановлення ціни на конкретний товар. Ціна на продукцію підприємства значною мірою визначається зовнішніми чинниками, серед яких вплив конкуренції, учасників каналів товаропросування, політики держави. Після врахування зовнішніх чинників підприємство починає формувати вихідну ціну. Вихідну ціну встановлюють у кілька етапів.Перший етап. Визначення мети ціноутворення.Підхід до ціноутворення визначається залежно від мети, яку ставить перед собою підприємство: 1)намагання вижити змушує підприємство встановлювати низькі ціни, оскільки для нього важливіше вижити, ніж отримати прибуток; підприємство здійснює комерційну діяльність доти, поки зниження ціни покриває виробничі витрати; 2)максимізація поточного прибутку; в цьому разі поточні результати важливіші, ніж довготермінові; 3)захоплення більшого сегменту ринку; для цього підприємство максимально знижує ціни; 4)завоювання лідерства на ринку за показниками якості; для досягнення цієї мети продукція підприємства має бути вищої якості з усіх товарів, що пропонує ринок, і це потребує встановлення високої ціни.Другий етап. Визначення попиту на товар.Для більшості товарів зниження ціни сприяє підвищенню попиту. Вихідна ціна орієнтується на попит покупця і підтримується на максимальному рівні.Третій етап. Оцінка витрат виробництва. Як відомо, витрати поділяються на постійні й змінні за обсягом виробництва. Орієнтація вихідної ціни на витрати виробництва визначає її мінімальний рівень.Четвертий етап. Аналіз цін і товарів конкурентів.Інформацію про ціну конкурента можна отримати шляхом здійснення порівняльного придбання товару, одержання доступу до прейскурантів цін, опитування покупців тощо.П'ятий етап. Вибір методу ціноутворення.

Методи встановлення цін. 1. Метод, названий витрати плюс середній прибуток. При цьому методі до витрат фірми з виробництва того чи іншого товару додається прибуток у вигляді певного фіксованого відсотка.2. Агрегатний метод. Ціна в цьому випадку визначається підсумовування ціни спільного для всіх виробів блоку (наприклад, міксер) і цін на окремі конструктивні елементи («насадки» до нього). 3. Метод аналізу беззбитковості. Метод заснований на розрахунках сукупних витрат фірми і її сукупного доходу, одержуваного в результаті реалізації різних обсягів виробленої продукції. Метод вимагає розгляду різних варіантів ціни, і визначення їх впливу на обсяг збуту, необхідного для подолання рівня беззбитковості.

Дії держави в регулюванні цін можуть бути короткостроковими та довгостроковими. Державне регулювання цін здійснюється різними методами, серед яких можна виокремити такі: 1)визначення переліку продукції та послуг, що підлягають державному регулюванню, у тому числі монопольної продукції; 2)встановлення граничних рівнів цін і тарифів, а також торговельних надбавок (знижок); 3)нормування рентабельності; 4)замороження цін; 5)встановлення податків на додану вартість і розміру акцизного збору.

Державному регулюванню насамперед підлягають ціни на продукцію та послуги підприємств державної власності. До них належать тарифи на залізничні перевезення, комунально-побутові послуги та квартирну плату, послуги зв'язку тощо. У кризових ситуаціях державні органи можуть встановлювати граничні ціни на товари недержавного сектора (хліб і хлібобулочні вироби, маслосиромолочну продукцію, продукти дитячого харчування тощо). Державну цінову політику в Україні здійснює Кабінет Міністрів України, який і визначає перелік продукції, товарів та послуг, державні фіксовані й регульовані ціни й тарифи, а також визначає повноваження органів державного управління з метою їх визначення та контролю.

Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні й застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. А при дії вільних цін контролюється правомірність їх додержання щодо вимог антимонопольного законодавства. Функції контролю за дисципліною ціноутворення покладені на такі державні органи, як податкова служба, Комітет цін при Кабінеті Міністрів України, Комітет статистики, Антимонопольний комітет.

Сутність маржинального прибутку

Маржинальний дохід — дохід, який отримує фірма при продажі останньої (крайньої) додаткової одиниці продукції. Якщо продукцію вдається реалізувати за незмінною ціною, то дохід від продажу кожної додаткової одиниці буває дорівнює цій ціні. Звичайно ж фірмі приходиться згодом знижувати ціну, щоб підвищити обсяг попиту (відповідно закону попиту), тому в міру продажу нових одиниць продукції маржинальний дохід знижується. Економічна наука затверджує, що для максимізації валового прибутку фірмі варто продовжувати виробництво даного виду продукції доти, поки маржинальний дохід не зрівняється з додатковими витратам.

Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукцiї за мiнусом змiнних витрат. Вiн включає власне прибуток i постiйнi витрати. Отже, такий прибуток за величиною збiгатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здiйснюватиметься лише за змiнними витратами. Маржинальний дохід розраховується: Маржинальний дохід =Виручка відреалізації-Змінні витрати, а також Операційний прибуток =Маржинальний дохід -Постійні витрати

Коеф.маржинального прибутку - сума маржинального прибутку, поділена на дохід від реалізації. Відображає пропорцію, в якій кожну зароблену від продажу грошову одиницю спрямовують на покриття постійних витрат і забезпечення прибутку. kп.м= Пм/ В, де kп.м — коефіцієнт маржинального прибутку

Заг. хар-ка цінних паперів

Ці́нні папе́ри — грошові документи, що визначають взаємовідносини між особою, компанія яка їх випустила та їх власником: засвідчують право володіння корпоративними правами (як акції) чи відносини позики (як облігації), і здебільшого передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Види цінних паперівЗгідно з діючим законодавством за формою існування цінні папери поділяються на документарні та бездокументарні, а за порядком їх розміщення на емісійні та неемісійні. До емісійних цінних паперів належать  акції,облігації  підприємств, облігації місцевих позик, державні облігації України, іпотечні сертифікати, іпотечні облігації, сертифікати фондів операцій з нерухомістю, інвестиційні сертифікати, казначейські зобов'язання України. Акція — вид цінних паперів, що являє собою свідоцтво про власність на визначену частку статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства і надає її власнику (акціонеру) певні права, зокрема: право на участь в управлінні товариством, право на частину прибутку товариства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації — на частину залишковоївартості підприємства.

Одночасно акція є одиницею капіталу, переданого акціонерами у користування акціонерному товариству.За черговістю отримання доходу та обсягу прав власника: 1)Проста акція — надає право власнику на отримання — за класичного розуміння поняття «дивіденди» — деякої частини прибутку акціонерного товариства чи — за українським законодавством — отримувати дивіденди незалежно від фінансових результатів діяльності акціонерного товариства (за наявності на те рішення загальних зборів) та брати участь в управлінні товариством. 2)Привілейована акція — надає власнику безумовне право на отримання встановленого умовами випуску річного доходу, при цьому власник п.а. має пріоритет (щодо власників простих акцій) при розрахунках товариства з акціонерами; п.а., як правило, не дає власнику права на участь в управлінні товариством, у тому числі — права голосу на зборах акціонерів. Сумарна номінальна вартість всіх випущених акціонерним товариством п. а. не може перевищувати 25% величини статутного фонду (складеного капіталу) акціонерного товариства.

За характером розпорядження:а)Іменна акція; б)Акція на пред'явника Форми існування акцій; в)Документарна — існують у матеріальній формі як, власне, акції, так і сертифікату акцій, котрий є документом, що посвідчує право власності на вказану в ньому кількість акцій; г)Бездокументарні — існують у формі електронних записів на рахунках. Документом, що посвідчує право власності, є виписка з рахунку у цінних паперах.

Облігація  — емісійний цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.Казначейські зобов'язання — боргові цінні папери, що емітуються державою в особі її уповноважених органів,розповсюджується винятково на добровільних засадах серед фізичних таюридичних осіб і засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та дають право на отримання фінансового доходу або інші майнові права, відповідно до умов їх випуску. Інвестиці́йний сертифіка́т — цінний папір, який випускається інвестиційним фондом  чи інвестиційною компанією і дає право на отримання прибутку у вигляді дивідендівабо за рахунок зростання курсової вартості самого сертифіката. Ощадний сертифікат — цінний папір, випущений банком, як письмове свідоцтво про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на отримання після закінчення встановленого строку суми депозиту та процентів за ним. Ве́ксель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачу).