54. Формування Одеської школи м.Слабченка та її діяльність

Власну наукову школу М.Слабченко створював впродовж багатьох років. Перші спроби відносяться до 1906-1907pp. в Одесі за допомогою "Просвіти", однак невдало. У 1925 р. з такою пропозицією до наркомату освіти звернулися працівники Одеського інституту народної освіти і збори науковців. В рез. в Одесі було ств. секцію (філію) Харків.науково-дослідної каф. історії укр. культури, яку оч.М.С. Своїх учнів він орієнтував на дослідження регіональних проблем, ознайомлення з історією укр. іст-фії. До школи М.С. належав історик О.Оглоблин, який вивчав мазепинську добу, історію мануфактури Гетьманщини, генеалогію стар­шинських родин. У 1925р. видав "Очерки истории украинской фабрики. Предкапиталис­тическая фабрика". І.Курас пов'язує з творчістю М.С. форм. нового державницького напряму в нац.іст-фії. Досліджуючи історію Запорожжя і Пд. України, вчений відійшов від ідеаліс­тично-романтичних схем традиційної укр.іст-фії. Праці М.С. розгляд. як такі, що стали одним з дж. формування укр. політології. Історіософія М.С. буд. на основі поєднання соціологічних, політичних та юридичних теорій, прагнув сполучити марксистські підходи з напрацюваннями державницької школи в укр.. іст-фії, використовував проблемний, хронологічний, порівняльно-історичний методи. М.С. багато робив для перетворення Одеси в авторитетний регіональний науковий центр, порушив пит. про ств. Одеської комісії краєзнавства і Одеського наук. т-ва при ВУАН, Одеської філії Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства. Серед учнів М.С. був і його син Тарас, Б.Варнеке та Є.Загоровський – поглиблено вивчали історію Причорномор'я, співпрацювали з Комісією Полудневої України. У січні 1930р.- арешт М.С., вся його школа, за винятком О.Оглоблина, у 30-х рр. знищена. М.С. відбув строк покарання.Т. ч., практично жодна з наукових шкіл, які займалися дослідженням регіонів України, не мала шансів зберегтися в роки тоталітарного терору.

58. 7 періодів різних адміністративно-територіальних устроїв. 1. Перехід від племінної організації до впорядкованої системи адміністративного управління Київської Русі. Поділ був на землі, що органічно відбивало традиції розселення. 2. Перехід під владу ВКЛ. Від початку змін в адміністративно-територіальній системі небагато. Поділ на землі, волості та округи. Замість удільних князівств поступово – намісництва. Ті землі, що під владою Польщі – система староств (староста зосереджував у своїх руках усю повноту влади, судової та політичної). Після Люблінської унії – поряд із традиційним земельним та крайовим поділом, поділ на воєводства, повіти, комітати. Вплив Магдебурзького права – місто як окремий простір, окремий регіон. 3. Час формування власної державності. Скасовано польську адміністративно-територіальни й устрій і запроваджено полково-сотенний. Адміністративному поділу надано рис військової організації. Специфічна ієрархія територіальних одиниць (полки, сотні, курені)підпорядковувалась завданням ведення війни. Подібний устрій не мав жодних аналогій у світовій практиці за Я.дашкевичем. були притаманні ознаки децентралізації, які диктувались економічною та військовою необхідністю. Полково-сотенна система виявила свою надзвичайну ефективність та життєздатність. 4. Поширення на українські землі російського та айстро-угорського адміністративно-територіального устрою. Росія поступово вводила поділ на губернії (намісництва) та повіти, Австро-Угорщина – на провінції (коронні краї), які поділялися на округи (в Закарпатті – жупи). Кордони адміністративно-територіальних одиниць проводились довільно, без урахування економічної доцільності, етнічних чи ін..особливостей. 5. УНР та ЗУНР. Був прийнятий «Закон про поділ України на землі» 6 березня 1918р. територію УНР поділено на 32 землі. 6. Формування системи адм.-тер.устр. УРСР. Регіонами першого прядку стали союзні республіки, а другого порядку – автономні. Третій рівень – області (з 1932), економічні адміністративні райони, міста обласного підпорядкування; четвертий порядок – райони, міські та сільські ради, тощо. Міжвоєнне Закарпаття – воєводства, повіти, краї. 7. Від 1991. Сучасний устрій.

59. Упродовж ХІХ ст. на українських територіях усталилися триступенева адміністративно-територіальна структура: губернії (з часом об’єднувались в ген-губерн.), повіти, волості та населенні пункти. Окремі території мали статус градоначальств. Як експеримент була запроваджена система військових поселень, але від неї швидко відмовились. На територіях під Австрією – двоступенева система (коронні краї та округи – цинути, жупи). Упродовж ХІХ ст. регіональна структура Наддніпрянської України вималювалась досить чітко, тому що в її основі лежали історичні та соціокультурні чинники.