Тема. Соціологія праці. / Трудові конфлікти: моделі, аналіз вирішення.

План

1. Сутність, завдання та категорії соціології праці.

2. Індустріальна соціологія — початок сучасного етапу розвитку соціології праці.

3. Сучасні світові тенденції розвитку сфери праці.

4. Поняття структура закономірності розвитку трудового колективу.

5. Соціальне управління колективом. Керівник у системі управління колективом.

6. Трудові конфлікти: моделі, аналіз вирішення.

І

Соціологія праці, як наукова галузь виникла у 20-х роках XX століття, ж необхідний атрибут підвищення ефективності виробництва ( індустріальна соціологія). Це спеціальна соціологічна теорія, котра вивчає працю, як соціально-економічний процес, його тенденції та закономірності фактори, що впливають на його функціонування та генезу.

Вона має загальнотеоретичний інтегруючий характер. З одного боку вона стикується з теоріями „середнього рівня" які досліджують взаємозв'язок людини з людиною у трудовому процесі та конкретизують її. З іншого боку соціологія праці досліджує і доповнюється науками несоціологічного профілю - економіка праці, технічна естетика, гігієна праці і т ін.

Об'єктом соціології праці є її об'єктивні та суб'єктивні спеціальні фактори, а також спеціальні характеристики, явища та процеси, притаманні об'єкту праці. Основоположними з-поміж них є : закономірності те тенденції суспільної кооперації, організації та поділу праці. Насамперед — це функції та структура виробничих колективів, напрямки і характер трудових відносин ( співробітництво, конкуренція, партнерство, протистояння) , а також соціальні наслідки взаємодії працюючих із засобами виробництва. Загалом у центрі соціології праці є матеріальні, моральні, професійно-кваліфікаційні, соціально - психологічні, етичні, естетичні та інші види взаємовідносин, що притаманні трудовим відносинам на сучасному етапі. Надзвичайно важливу роль у цій системі відіграють і суб'єктивні стимули - мотиви та ставлення до праці, задоволення нею і т ін. Загальновідомо, що у загальному обсязі виробництва соціальні чинники складають 30-40%, безсумнівно вирішальним з усіх перелічених факторів найважливішим є людський.

Розглядаючи предмет соціології праці необхідно наголосити, що соціологічна наука покликана також виявляти і формулювати протиріччя трудового процесу, та здійснювати його теоретичне забезпечення, сприяти практичній ефективності.

Таким чином мета соціологічного пошуку - це розробка напрямків і методів, рекомендацій та пропозицій щодо управління та організації трудової

І

діяльності, її регулювання та прогне _ .ння, створення належних умов для функціонування колективу та одержання високих результатів його трудової діяльності.

Зміст соціології праці визначають її категорії/Зупинимось детальніше на ключових.

„ Праця" - це поняття означає доцільну діяльність людини щодо створення нею матеріальних і духовних благ, у процесі взаємодії людини з природою. Безпосереднє створення споживчої вартості отримало назву конкретної, а обмін між працюючими — абстрактної (діяльності). Необхідно зазначити, що людина у процесі своєї трудової діяльності, використовуючи і змінюючи природу для задоволення своїх потреб соціалізується, творить саму себе, як особистість, у чому і полягаз і соціальна сутність праці. Таким чином праця має подвійну соціально-економічну природу і є одночасно соціальною та економічною категорією.

Складовими праці є:

1. Засоби виробництва, до яких вхс дять предмети праці і засоби праці.

2. Праця, як власне доцільна трудова діяльність.

При цьому необхідно пам'ятати, що праця виконує ряд функцій, а саме:

• Створення матеріальних та культурних благ;

• Забезпечення матеріального добробуту працівника;

• Соціально-диференційна;

• Ціннісна функція;

• Функція формування особистості.

У світлі наведених функцій наголосимо на фундаментальному положенні: економічно ефективними можуть бути лише тільки соціально спрямовані функції праці.

До ключових категорій соціології праці належать також: умови праці, зміст праці, суспільна форма праці, характер праці, ставлення до праці, мотиви праці.

Конкретизуємо їх.

Умови ^ ці - це сукупність факторів col _ш но-економічного, виробничого, техніко-організаційного та природного характеру, котрі впливають на здоров'я, працездатність та ставлення до прг ц і ступінь задоволеності нею.

До соціально-економічних умов праці відносять:

• Форми власності та трудової кооперації; , " - . ь

• Система морального та матеріального стимулювання пра_мі;

• Економічні механізми регулювання ринку;

• Нормативо-правове регулювання умов праці;

• Рівень розвитку продуктивних сил та характер трудових відносин у

суспільстві і т. ін.

До виробничих в тому числі техніко-'організаційних умов пра ді

включають:

• Рівень механізації та автоматизації виробництва;

• Санітарно - гігієнічні умови праці;

• Психофізіологічні;

• Естетичні;

• Соціально -психологічні умови трудової діяльності;

• Природні умови праці ( клімат, характер ґрунту, можливість стихійних лих, рівень забрудненості навколишнього середовища. І

Категорію умови праці певною мірою конкретизують поняття змісіт праці та організація праці*

Зміст праці означає сукупність трудових функцій зумовлених специфікою трудової діяльності, технікою і технологією виробництва.

Суспільна форма праці уособлює систему трудових відносин котра склалась на основі того чи іншого способу виробництва та форм власності, соціальних відмінностей працюючих, відносин розподілу п^аці і т. ін.

Характер праці можна визначити, як якість трудової діяльності, що зумовлена змістом та суспільною формою праці і заключається у спрямованості

Щоб глибше зрозуміти сучасний рівень наукових надбань соціології праці, а також світові тенденції розвитку сфери праці, варто ознайомитися принаймі з її основними теоретико-практичними здобутками, в історичному плані. Основний акцент тут необхідно зробити на індустріальній соціології, яка виникла наприкінці 20-рр. XX ст. у США.

2. ІНДУСТРІАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ - ПОЧАТОК СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ ПРАЦІ.

В індустріальній соціології праці вчені виділяють три основні етапи. Основоположником першого етапу вважається Федерік Тейлор. Суть його новації - науковий менеджмент - система раціональної організації праці та виробництва на грунті досягнень науки і техніки з метою здобуття максимуму додаткової вартості. Особливість системи вченого полягає у наступному

1. ретельний добір і професійне навчання робітників.

2. ^/жррстка регламентація трудового процесу поєднана з відрядною оплатою праці детальний інструктаж працівників тощо.

3. використання новітніх досягнень у галузі науки. Запобігання соціальним конфліктам тощо.

Дана система була спробою об'єднати технічну і соціальну сторони виробництва.

Однак у 1930-х рр. „тейлоризм,, уже не міг повністю задовольнити потреби виробництва, запобігти соціальним конфліктам, які виникали, а НТР вимагала пошуку нового типу робітника, який був здатен мислити, а в разі необхідності самостійно приймати рішення. Саме у той період було започатковано новий підхід до регулювання виробничої поведінки робітників, який отримав назву „менеджменту людських стосунків,, його основоположником був Ельтон Мейо, який на підставі проведених досліджень дійшов висновку, що продуктивність праці та ефективність виробництва у великій мірі залежать від соціально-психологічпих факторів виробництва. Головними положеннями теорії „людських стосунків,, згідно концепції ученого є:

1 Ох

1. Пріорінш людини перед технічними чинниками виробництва;

2. Створення сприятливого морально-психологічного клімату, підвищення задоволеності робітників від своєї праці, згуртованість трудового колективу

3. Гуманізація процесу праці та участь робітників в управлінні трудовим колективом;

4. Удосконалення стилю керівництва та „ досягнення миру в промисловості;

З часом ставлення до даної теорії стало критичним. її опоненти доводили, що підвищення продуктивності праці, через поліпшення морально-психологічних умов у колективі не є гарантією виробничого успіху.

Третії підхід щодо питання розвитку індустріальної соціології' пов'язаний з іменем американського вченого Берреса Скіннера - це ситуативний менеджмент. У ньому використовуються матеріальні та соціальні стимули, а саме:

1. Винагорода за працю поєднується з досягненнями конкретних результатів у трудовому процесі;

2. Головною турботою менеджера постає оцінка ефективності діяльності робітника та відеовідне „дозування,, згаданих ашмріів, ойтимізація управлінських стилів.

У руслі подальшої розробки вищеназваної концепції розроблено ряд теорій, які її органічно доповнюють, а саме:

1. Теорія збагачення праці. її основною настановою є стимулювання праці самою працею, тобто використання потреби людини у самовизначенні як головной) стимулу.

2. Замість практики постійного закріплення та регламентації трудових операці пропонувалося, з одного боку, посилити мотивацію праці, а з іншого суттєво полігщягш гігієнічні чинники праці. Все це у комплексі мало поліпшиш трудову активність та результативність у роботі.

Таким чином, сучасна західна індустріальна соціологія представлена двома шкодіми.

1. Психологічною, яка надає перевагу соціально-психологічним чинникам праці.

2. Організаційно-змістовою, яка основну увагу зосереджує на збагаченні творчого змісту праці та поліпшенні умов праці.

Щодо розвитку соціології праці на теренах колишнього СРСР у тому числі й України то можна виділити два етапи.

1. Дожовтневий.

2. Сучасний у якому виділяють два періоди А) 1920 - 193о-ті рр.

Б) 1950-ті 2000 -ті рр.

Основними напрямами розвитку соціології першого періоду були:

1. Теоретико-методологічний аналіз проблем праці, особливо бюджету робітників, взаємоіязку науки та виробництва.

2. Проводилися прикладні дослідження соціально-трудових процесів.

3. Соціальна інженерія.

4. Психотехніка та профорієнтація.

У той період одним із головних центрів розвитку соціології праці став Всеукраїнський інститут праці (Харків), який займався питаннями управління трудовими колективами, досліджувалися проблеми формування колективу, виховання лідерства тощо.

Однак із скасуванням владою соціології, як окремого напряму знань цей науковий доробок учених так і не викристалізувався в цілісну теорію праці. Лише із середини 1950-х років, відбулося відродження соціології праці. Упродовж 1950-х—2000-х років українські соціологи досліджували такі проблеми як:

1. Проблеми соціального планування.

2. Теорія та методологія праці.

3. Управління колективом.

4. Проводилися дослідження соціальних чинників праці., виховання.

з

5. Проблеми управлінської активності .трудящих, соціально-професійних і трудових орієнтацій молоді .

6. Вивчалися проблеми ціннісної свідомості та активізації людського фактора на виробництві.

7. Організації праці, соціальної регуляції трудової поведінки.

8. Проводився і проводиться аналіз стимулювання та мотивів трудової діяльності.

і

Нині пріоритетним науковим напрямом українських "соціологів є дослідження соціальних проблем праці за умов ринкових перетворень у нашому суспільстві. Саме цьому сприяє діяльність Соціологічної асоціації України, Інституту соціології НАНУ, а також підготовка соціологів у вищих навчальних закладах нашої держави.

3. Сучаші «вітові тенденції розвитку сфери праці. Це питання Є ОДНИМ І ключових у соціологічній теорії праці, водночас воно є недостатньо вивченим і розроблене у науковій літературі.

Узагальнюючи по даній проблематиці науковий матеріал виокремимо домінуючі сучасні тенденції функціонування і розвитку сфери праці.

1. У сучасному світі дедалі Інтенсивніше вдосконалюються і розробляються нові адсоїй техшяогй. Вони, насамперед інформаційні технології передбачають і диктують нові способи розв'язання всього комплексу соціальних проблем* які існують не лише у сфері праці, а й у суспільстві в цілому.

2. Серед новітніх технологій нині особливу роль відіграє біотехнологія. Її

1

Поширення і значення з кожним роком у ст гі зростають, що дозволило вченим виокремити цей процес як важливу мегагенденцію у сфері праці, тому, що більшість вчених XXI столітті вже називають століттям біології, яка йде на зміну віку фізики.

3. Соціальні технологічних інноваційних технологій ведуть з одного боку до нових тийів розподілу праці, а з іншого до підвишення гнукості ринку робочої сили, формування зайнятості в сучасних економічних та соціальних умовах, стимулюють працівників до продуктивної роботи, а окремі професії відносяться до пріоритетних.

4. Кардинальним чинником підвищення ефективності праці все більше стає наукове знання. Дана тенденція зумовлена самим характером суспільства, яке ґрунтується передусім на використанні розумових здібностей людини, а не фізичної. Саме тому знання стають символічною формою капіталу, який і, невичфИШИ і доступним незрівнянно більшій кількості людей ніж це було б^р®й*шжи раніше.

5. Саме звідси випливає тенденція неухильного збільшення обсягу інформації та формування інформаційного простору як наслідок накопичення знань. Саме тому інформація є стратегічним ресурсом оптимїжції праіі і розвитку

суспільства. Таким чином, на шлях наступного етапу цивілізації вступає інформаційне суспільство.

6. Нині у світі існує позитивна тенденція до підвищення ролі рентабельності турботи про людину з конкретизованою адресністю. Предметом такої уваги є працівники найвищого рівня кваліфікації, великого обсягу знань та умінь - „золоті комірці,,. Цілком логічно що у цьому напрямі передують розвинуті держави. Контроль за працею „золотих комірців,, не має сенсу, тому що вони є само дисциплінованими* само організованими, керуються почуттям співпричетності та особистої зацікавленості у високих результатах своєї праці,

7. Нині досить помітною є тенденція перерозподілу зайнятості населення особливо в індустріальному та постіндустріальному світі - скорочується кількість працюючих у матеріальному виробництві і зростає їх чисельність у нематеріальному виробництві, інфраструктурі сервісу, побуту, культурі. Зокрема у найбільш розвинутих країнах світу близько двох третин працівників зайняті у сфері обслуговування. З огляду на це окремі соціологи виокремлюють таку тенденцію як перехід індустріального суспільства до суспільства послуг. Ці тенденції пояснюються зростанням попиту на сферу послуг.

8. Одночасно з цим нині на жаль у світі існує також і негативна тенденція, а саме зростання безробіття. НшважакНЩ на те, що у більшості розвинутих держав світу вживаються ефективні заходи щодо зменшення безробіття однак повністю подолати це негативне явище нині ще не вдалося. Вважається що природна норма безробіття, частка безробітних, яка відповідає доцільному рівню зайЩтост! населенні в економії країни, має знані коЦИвання від 5,5 до 6,5%.

Причини безробіття називаються різні.

А) ..Циклічні теорії,, посилаються на циклічний характер саме ринкового

виробництва.

⁶ Я

Б) „Структурні теорії,, повязують незайнятість структурними змінами ринку, що зумовлені раціоналізацією виробництва, посиленням експорту капіталу з країни, наявністю дешевої робочої сили, насамперед з числа іммігрантів (хоча саме серед них як правило найвищий рівень безробіття), що зумовлено рядом обставин.

По-перше, більшість з емігрантів не мають достатніх навичок та вмінь, що отримати відповідну роботу.

По-друге, вагому роль у цьому відіграє „мовний бар'єр,, тому, що значний відсоток емігрантів на володіють мовою країни, до якої вони емігрували, що й є перепоною, для отримання роботи.

По-третє значна частина цих осіб безпідставно розраховує на субсидії з боку держави.

ГІо-четверте, у сучасному світі великих розмірів набрала нелегальна еміграція, а саме представники цієї групи емігранті виконують найбільш низькооплачувану роботу, або поповнюють лави безробітних.

Саме безробіття породжує вкрай негативні соціальні наслідки. Учені СІЛА довели що його зростання лише на 1% збільшує кількість скоєних у державі убивств на 5,7%, самогубств на 4,1%, тощо.

Проблема безробіття нині є актуальною й для українського суспільства. Хоча за останні роки спостерігається позитивна тенденція до його скорочення, однак за офіційними даними нині в Україні близько півмільйона офіційно зареєстрованих безробітних. Нині серед безробітних значний відсоток молоді віком до 25-ти років та жінок. Незважаючи на те. Що держава робить певні кроки щоб подолати це явище, однак вони поки. Що є недостатніми, у зв'язку з тим, що безробіття продовжує існувати.

9. Не можна оминути нині й таку тенденцію, як посилення соціального партнерства в управлінні сферою праці. Її сутність полягає в налагодженні взаєморозуміння і співробітництва між працюючими та роботодавцями. Підґрунтям для цих стосунків, як стверджують вчені є зближення інтересів партнерів унаслідок залучення робітників до управління виробництвом,

7 Є,

робітничого самоврядування, володіння працюючих акціями підприємства на якому вони працюють, отримання ними права участі в розподілі прибутків за річними результатами роботи.

Таке партнерство є особливо дійовим на тих підприємствах де існує колективна форма власності, Однак необхідно враховувати, що соціальне партнерство це лише один із засобів досягнення консенсусу в світі промисловості, а не кардинальний спосіб розв'язання всього комплексу соціально-трудових протиріч на сучасному етапі розвитку виробничих відносини.

Таким, чином, викладені вище тенденції щодо розвитку сфери праці у сучасних умовах не вичерпують усього їх розмаїття, але вони є провідними та найбільш актуальними і відіграють ключову роль при дослідженні даної проблеми.

праці, в стані та статусі її суб'єктів, ставленні їх до праці і т. ін. Однак характер праці за її формою має домінуюче значення. Тобто праця має бути добровільною та приносити задоволення тим хто її виконує, в іншому випадку вона буде підневільним виконанням певних повинностей, що неодмінно позначиться на її результатах.

У системі категорій праці важливе місце посідає термін організація праці , який означає управлінську функцію, яка забезпечує управлінську базу організації виробництва. і

Крім розглянутих важливу роль відіграють також і категорії суб'єктивного характеру; Ставлення до праці;

Мотиви праці. р \іА ^ * /