7. Фонетико-фонологічна система мови

Рівневою од. є фонема, як найменша лінійно неподільна одиниця мови, що слугує для розпізнавання і розрізнення значущих одиниць – морфем, до складу яких вона належить як мінімальний сегментний компонент, а через них – і для диференціації слів.

Функціями фонеми є:

1)Конститутивна (фонема є буд. матеріалом для одиниць вищого мов. рівня).

2)Дистинктивна (сигніфікативна, розрізнювальна) фонема – одиниця розрізнення семантики морфем і слів (сміється - тьсь)

3)Розпізнавальна (ототожнювальна)фонема – один., що аудіально вичленовуючись із мовленнєвого потоку, дає змогу мовцеві розпізнавати морфеми і слова (лук-луг).

Франц. Лінгвіст А. Мартіне виокремлює 4 ф-цію фонеми – експресивну – коли реципієнт сприймає не лише знач. мовних одиниць, а й ставлення мовця до них, його оцінку, почуття, тобто той ореол, що супроводжує безпосереднє лекс. знач. (Н.: в рос. та укр.. м. вираження емоційності досягається наголошенням гол.).

Кожна фонема реаліз.. в мовленні у вигляді варіантів свого актуального втілення – алофонів.

Розрізняють: Інваріант, що мінімально залежний від позиції у слові та сусідніх звуків. Додаткові варіанти, серед яких виокремл.: - позиційні (залежні від позиції у слові: поч…,кін., нагол., ненагол.); - комбінаторні (залежні від фонет. оточення – в-в’ ); - факультативні (необовязковий, але можливий замість головного вар.. у незалежній позиції).

Суч..лінгв. оперує такими термінами: - Архіфонема – це одиниця фонет.-фонолог. сист. мови за умов нейтралізації, тобто втрати диферент.. ознак фонеми у слабкій позиц. (вона становить собою сукупність спільних елементів двох чи кількох фонем). (Н: архіфонемами в рос., пол.., нім. .м. вважають приглушеніу фінал.. позиціях звук.. реалізації дзвін.. фонем – любов, кровь). – Кінакема – диферент.. та інтеграційні ознаки фонеми, сист.. яких своєрідна в кожній мові.

Система кінакем склад.. з підсистем консонантної та вокалічної, кожна з яких поєдн.. 2 категорії: 1) модальну (спосіб артикуляції у пригол.. та ступінь ніднес.. у гол.); 2) локальну (місце артикул.. у приг.. та ряд у гол.).

Парадигматика Фонема протиставлена всім ін.. фонемам у сист.. мови. Фонологічна парадигматика становить сист.. фонемних опозицій, двома типами яких є кореляція – протист.. за однією диферент.. ознакою; і диз’юнкція – протист.. за кількома диференц. ознаками. Тому можна з одного боку виокремити фонеми, що належ.. до корелятивних пар, а з іншого – ізольовані (ф, г, х).

Виокремлюють 2 основні класи: вокальні та консонантні.

Гол.. мають тон, але відсутній шум. Залежно від язика в роті класифікують: - за рядами (перед.-(і,и,у), серед.(е,о), задній(а)) та – за піднесеннями (вис(і,и,е)., сер., вис-сер, низьке(у,о,а)).

За полож.. губ розрізн.: лабіалізовані (у,о) та нелабіаліз.. В нім..мові огубл..

За полож.. мяк.. піднебіння гол.. поділ. на ротові та носові. При твор. Ротових мяк.. піднебіння підняте, при твор.. носових – опущене. (багато нос.. фонем у мові гінді).

За тривалістю звучання розрізн.: довгі та короткі голосні (нім..м.. bett-beet; анг.м.)

Пригол. Класифікують: - за участю гол. та шуму: сонорні (голос над шумом – в,й,р,л,м,н,р`,л`,н`); дзвінкі (шум над голосом – з, д, ц, дз,г…); глухі (шум – х, ф, т, п….). – за місцем творення: губні (б,п,в,м,ф), язикові, глоткові, овулярні (дрижання у франц.. мові), гортанні. – за пасивним артикулятором губні поділяються: губно-губні (б,п,в,м) , губно-зубні (ф).Язикові поділ.. на: пердньоязикові, середньояз.(й), задньояз(г,к,х).

– за пасивним артикулятором передньоязикові поділ.. на: зубні (д,т,з,ц…), міжзубні (th- анг.м), піднебінні(ш,ч,щ).

До гортанних належ.. зв., що утвор.. при зближенні рухомих хрящів гортані (гузин., араб.м.).

-За способом творення виокремлюють: зімкнені(б,п,д,т), щілинні(в,з,с,ж), африкати(дж,дз,ц,ч), вібранти(р), аспірати (придихові – пригол.,які х-зуються великим струменем видих.. повітря, що призводить до появи фази шуму вкінці звучання. Притаманні кит., корейськ., нім.м., хінді- theatr ).

Cинтагматика. Реалізація фонеми залежить від позиції у слові чи комбінаторики, тому вона може зазнавати позиційних або комбінаторних змін. До позиційних належ: - Редукція – ослаблення артикул.. ненагол.. звуків, наближення їх у вимові один до одного (в рос.м. нагол.. склад у півтора раза сильніший від першого перед наголошеного і в три раза від ін. ненагол. - mълако). – Протеза – поява перед гол., що стоїть на поч.. слова приставного пригол.звука (Н: отець-вітчизна (г,в,й, перед а,о,у)). – Приглушення – вимова вкінці слова та складу глухих на місці парних їм дзвінких (рос.- морковь, кров).

Комбінаторні зміни диференціюють на: акомодацію, асиміляцію, дисиміляцію, дієрезу, епентезу, метатезу, гаплологію, субституцію, аферезу.

Акомодація- пристосування зв. у вимові. В А. обов’язково беруть участь зв.. різних класів: гол.. до приг.. і навпаки. Укр.. мові властива регресивна консонантна акомодація (вивів). Рос.м. властива прогресивна вокалічна акомодація (имя - безыменный).

Асиміляція – артикуляційне уподібнення одного звука до іншого. Тут беруть участь зв.. одного класу (гол-гол, приг-приг.). Проявом асим.. гол.. э приклад тюркських мов – сингармонізм – уподібнення голосному кореня голосного звука у суф. (дашлар, евлер). Є такі різновиди асим.: А) за напрямом: - прогресивна (попер.. до наступ. Звука – пчела-бджола). – регресивна (наступ.зв. до попер.); - обопільна (взаємна). (тьсь-[ц`:]). Б)за результатами: -повна (матч- ч/т) – неповна (лічба- ч/дж). В) за розташуванням: - контактна, - дисканта. Г) за характером впливу: - за дзвінкістю-глух (молотьба); - місцем творення; -за способом творення; за мякістю (зір); - за місцем і способом твор.

Дисиміляція – це розподібнення артикуляції двох схожих звуків, втрата ними спільних фонет.. ознак. (смачний-смашний, яєчня-яєшня).

Дієреза – це випадання звуків для зручності вимови (спрощення приг.) (проїзний, серце).

Епентеза – це поява вставного звука. В укр..м.. це здебільшого інтервокальні й,в (Зінаїда, паук-павук).

Метатеза – це взаємна перестановка звуків або складів у межах слова (тарілка- теллер, ведмідь-медвідь).

Гаплологія- випадання одного з двох сусідніх складів чи звукосполучень (трагі(ко)комедія).

Субституція – це зміна в запозичених словах невластивого для певної мови звука на фонетично схожий звук чи звукоспол. (Филип-Пилип, фасоль-квасоля).

Афереза – це випадання гол.. на поч… слова у разі, якщо попер.. слово закін.. також на гол.(все’дно).

Ієрархія. Фонема є буд.. матеріалом для морфем. Якщо фонема має лише план звучання, то морфема є двоплановою одиницею, маючи ще план знан значення, тобто функціонуючи у мові як мінімал.. знак (брата).