17. Пристосування (вфрп) внутрішньо фірмового ринку праці до змін на підприємстві.

Найбільш поширеними є такі форми пристосування персоналу до економічних змін.

По-перше, при постійному складі персоналу та постійному робочому часі це:

• передача найманих працівників іншим підприємствам;

• зниження додаткових добровільних послуг та особливих винагород;

• перенесення часу роботи та відпусток;

• внутрішньофірмові переміщення персоналу;

• скорочення інтенсивності праці.

По-друге, при постійному складі персоналу, але зі скороченим робочим часом — це:

• скорочення часу понадурочної роботи, дозвіл неоплачуваних невиходів на роботу;

• введення неповного робочого часу; тривале скорочення регулярного робочого часу без компенсацій заробітної плати;

• перехід від повного робочого дня до неповного.

По-третє, при скороченні складу персоналу без звільнень -це:

• припинення наймання;

• тимчасові трудові угоди після закінчення терміну дії не поновлюються;

• заохочення плинності, допомога працівникам у пошуках роботи;

• припинення трудових відносин за згодою, достроковий вихід на пенсію.

По-четверте, шляхом звільнення кадрів — це

• окремі звільнення, тимчасові звільнення;

• масові звільнення.

Другим напрямком пристосування працівників до економічних змін, як зазначалось, є звільнення. За умови широкого використання даного виду пристосувань до економічних змін важливим є планування вивільнення персоналу, що потрібне для установлення і своєчасного або випереджаючого зменшення його «надлишків». Випереджаюче планування вивільнення персоналу широко застосовується на підприємствах Західної Європи. Це пояснюється тим, що персонал розглядається як людський капітал, як вирішальний фактор успіху діяльності підприємства, оскільки персонал повинен використовуватися протягом тривалого періоду і в нього були зроблені капіталовкладення (наприклад, на заходи, пов’язані з первісною і подальшою освітою працівників)

17. Сутність та структура індивідуального пропонування на ринку праці.

В загальному розумінні пропозиція характеризує кількість товару, який продавці бажають продати за певний час. Товаром на ринку праці виступає сама праця. Особливості визначення кількості товару, тобто праці, залежать від рівня дослідження пропонування праці. Так, при визначенні індивідуального пропонування на ринку праці одиницею виміру, як правило, виступає кількість робочих годин на тиждень, місяць, рік, протягом яких індивід бажає працювати, перебуваючи на ринку праці. Такого підходу до визначення індивідуальної пропозиції праці притримуються російські економісти [86, c. 46]. Ми ж підтримуємо позицію українських вчених, таких, як В. М. Петюх, В. С. Васильченко, П. М.

Василенко, згідно з позицій яких індивідуальна пропозиція праці крім кількості робочих годин на тиждень, місяць, рік, протягом яких індивід бажає працювати, перебуваючи на ринку праці (7), включає ще й якість роботи, що визначається рів-нем його здібностей, загальної та професійної підготовки, досвідом індивіда (Я), а також інтенсивність праці, яку людина проявляв в процесі виробництва продуктів.

Тобто індивідуальну пропозицію праці можна виразити у вигляді формули:

Пі = Т • Кя • Кі,    

де Кя — коефіцієнт якості праці,

Кі— коефіцієнт інтенсивності праці. Існує думка, що індивідуальна пропозиція праці надходить від тимчасово незайнятих працівників.

А. I. Рофе вважає, що пропозиція праці надходить від безробітних, осіб, що вперше шукають роботу та найманих працівників, що незадоволені умо-вами своєї праці, які шукають нове місце роботи [86, c. 46]. Ми притримуємось іншого, широкого підходу до визначення по-питу і пропозиції на ринку праці, і вважаємо, що індивідуальна пропозиція праці надходить від всього економічно активного на-селения, як працюючого, так і тимчасово безробітного, що про-понує свою робочу силу певної якості на певний робочий час з певною інтенсивністю використання.