2. Особливості розвитку політичної думки в XIX сторіччі.

Члени Кирило-Мефодіївського товариства перша половина XIX стор./, спираючись на ідеї християнського соціалізму, розробляли концепцію нового соціального ладу, де мали б панувати загальна справедливість, свобода, рівність і братерство. Головною метою діяльності товариства М. Костомаров, П.Куліш, М.Гулак та інші ставили боротьбу за реалізацію цих ідеалів. Вони визнавали божественне походження влади і наголошували на недопустимості абсолютизму. Кирило-мефодіівці висували і ряд соціальних вимог, серед яких були скасування кріпацтва, станової нерівності, розвиток освіти, ставили вимоги свободи слова, друку, справедливого судочинства. Однією з основних ідей була ідея створення слов'янської федеративної республіки на демократичних засадах.

Великий внесок у розвиток політичних ідей в Україні зробили представники демократичної інтелігенції в другій половині XI на початку XX сторіччя. Після скасування кріпосного права на українських землях швидкими темпами розвиваються капіталістичні відносини, розвивається промислове виробництво, що веде до значних змін в соціальній структурі населення, посилюється культурно-просвітницький рух. Все це знаходить відображення і в нових політичних концепціях.

Визначне місце в історії політичної думки України цього періоду посідала творчість М.Драгоманова. Основу його суспільно-політичних та державних поглядів становила автономно - средерал істична кон це п ція.

М. Драгоманов активно розробляв питання влади, взаємовідносин між державою і суспільством. В історію політичної науки він ввійшов і як один з фундаторів етнополітології, оскільки вивчав конкретно-історичні форми політичних режимів, особливості взаємовідносин центральної та місцевої влади у різних народів, влади світської та духовної.

М.Драгоманов мав досить послідовні погляди на походження та розвиток держави і права, роль матеріального виробництва, класової боротьби та людського розуму в цьому процесі. Розглядаючи форми держави, він віддавав перевагу федерації, оскільки вона забезпечувала децентралізацію влади і можливість формування сильних місцевих органів влади. Ліберально-демократичні позиції Драгоманова просліджуються в його тезах про те, суть держави полягає не у формі побудови держави, а у правах, якими наділені громадяни і нації у цій державі. До демократичних прав він відносив право виборів, обрання, відкрите ведення державних справ, урахування інтересів меншості.

Цікавим у поглядах М.Драгоманова те, що лібералізм мав служити засобом у боротьбі за соціалістичні ідеали.

Революційно-демократичний напрямок у розвитку політичної думки представлений перш за все творчістю І.Франка. Відомий поет, публіцист, філософ І.їранко аналізував тогочасні соціальні процеси на західноукраїнських землях, намагаючись визначити перспективи соціально-політичного розвитку та рушійні сили майбутніх перетворень. Будучи революціонером за поглядами, він все ж не поділяв точки зору марксистів про визначальну роль пролетаріату і необхідність встановлення диктатури. Критикуючи існуючий лад, І.їранко виступав за обмеження ролі держави і процесі становлення нового ладу, який він бачив демократичним і справедливим. Завдання держави полягає у забезпеченні "повної політичної волі і рівності кожної людської одиниці, забезпечення її людських прав". Його ідеал - демократична держава на основі широкого самоврядування общин, рівності націй, кооперації у процесі праці, держава, орієнтована на вирішення соціальних питань. Не будучи до кінця послідовним у визначенні шляхів становлення такої держави, їранко все ж був послідовним у її характеристиці як держави, безперечно, соціальної.

Питання про створення незалежної української держави було центральним у творчості представника націоналістичного напрямку М.Міхновського. На відміну від попередників він вважав державну самостійність визначальною умовою формування та існування нації, в той час як більш конкретні шляхи становлення національної держави окреслені в його творчості не досить чітко. Що стосується устрою такої держави, то Міхновський вважав, що влада повинна була належати народові, який би обирав законодавчий орган - двопалатний парламент та президента, якому б належала вся виконавча влада.

Представником консервативного напрямку з елементами націоналізму був В.Липинський, який стверджував, що тільки власна держава, збудована українською нацією на своїй території, забезпечить їй можливості розвитку, врятує від економічного розпаду і кривавої анархії. Українці повинні самі будувати свою державу. Його політичний ідеал - спадкова монархія, яку уособлював би гетьман як символ української національної ідеї. І

8

визначальна роль у творенні такої держави належить національній аристократії. Тобто з принципово інших позицій /згадаємо В.ГГарето/ Липинський розглядає політичну еліту і її роль у формуванні державності. Еліта - це провідна ініціативна меншість, яка здатна повести за собою пасивну більшість, організувати суспільство, створити й захистити національну державу. Значне місце в його концепції відводиться і аналізу ідеології, шляхів її формування та ролі у суспільстві.

Д.Донцов був представником української гілки соціального дарвінізму , вважаючи що в політичному житті, як і в суспільстві в цілому поширені експансія, насильство і фанатизм, а суспільне життя - це постійна боротьба за виживання, в тому числі і між націями. У боротьбі з російською державністю він вбачав необхідну умову виживання української нації. Його концепція виходила з того, що гуманізм і демократія несумісні з національною ідеєю. Націоналізм у концепції Д.Донцова виступає в якості світогляду, що лежить в основі і стимулює всі людські починання.

У творчості М.Хвильового поєднані ідеї національного відродження і соціалізму.