1.Наукова психологія — це галузь науки, що досліджує процеси виникнення, функціонування й розвитку психіки як форми активного відображення навколишньої дійсності. Наголосимо, що у даному визначенні психологія тлумачиться як галузь науки в цілому. Тобто вона застосовує — поряд із деякими специфічними методами пізнання — загальнонаукові прийоми пошуку, тлумачення і верифікації психологічних фактів та явищ. Результатом у науці е встановлений науковий факт, закон, модель того чи іншого процесу. Практична психологія — це галузь професійної діяльності, яка має на меті визначення психологічних особливостей життєвої ситуації та індивідуальності людини або групи, внесення позитивних змін у процес взаємодії між ними і профілактику небажаних форм поведінки для найбільш повного розкриття сутнісних сил людини. Практична психологія є однією з форм духовної практики, спрямованою на оптимізацію індивідуального розвитку людини та збереження її індивідуальності. Отже, якщо у випадку наукової психології мова йде про дослідження явищ психічного життя людини, то у випадку практичної психології — про діагностично-корекційну та профілактичну роботу з окремим індивідом або групою для збереження їхнього психічного здоров'я та запобігання небажаних явищ у поведінці й розвиткові. Досягнення цього відбувається за допомогою специфічних психологічних методів, методик і технологій. Структура практичної психології багато у чому подібна до структури психології академічної. Разом із тим існують і деякі розбіжності. Головне — в орієнтації не на вивчення, дослідження, а на активне втручання у процеси індивідуальної або групової активності Скажімо, у науковій психології є така галузь, як соціальна психологія, у практичній — немає. Вона реалізується через психологію управління, психологію реклами, консультативну психологію, групову психотерапію і т. ін. Взагалі структура наукової психології складалась у зв'язку із основними факторами, що зумовлюють розвиток психіки (Ж. Годфруа, Г. Костюк, А. Петровський, С. Рубін-штейн). До них відносять фактори онтогенезу й філогенезу та фактори взаємодії людей у різних суспільних системах. Тому найрозвинутішими у даний час є такі галузі наукової психології, як вікова, соціальна, диференціальна, медична, психологія праці, етнопсихологія та ін. Прикладна психологія формувалася на основі запитів різних сфер професійної діяльності людини, в ході розв'язання конкретних практичних проблем. Та й нині її розвиток тісно пов'язаний з розвитком техніки, виробництва, суспільних відносин тощо. Найбільш розвиненими зараз напрямами практичної психології є психологія менеджменту, психологія навчання (освіти), політична психологія, психологія соціальних служб та общини, психологія спорту, військова, клінічна, консультативна психологія та ін. Практична психологія на відміну від наукової ще не має сталої структури, тим більше це стосується української практичної психології. Разом із тим уже сьогодш активно формуються кілька основних напрямів, що, на нашу думку, заслуговують на увагу. Серед них — психологічна служба системи освіти, військова психологія, соціально-психологічна служба для молоді, психологія сім'ї та соціально-психологічної допомоги общині, юридична психологія, психологія бізнесу, політична психологія, психологія управління. Професія психолога у масовій свідомості завжди мала певну загадковість. Психолог сприймався як людина втаємничена у знання про підсвідоме, для якої свідомість іншої людини — відкрита книга, як спеціаліст, що може швидко розв'язати будь-яку складну проблему іншої людини, і т. ін. Через це багато хто хотів би бути психологом. У наш час, коли держава не повністю контролює суспільне життя, це стало можливим. Маємо багато прикладів, коли приватно практикуючі астрологи, знахарі, екстрасенси, біоенергетики називають себе "астропсихологами", "психологами", "психотерапевтами" та ін. Поряд із тим досить велика кількість спеціалістів працюють у різних установах в якості психологів, практикуючих психологів, психологів-консультантів. Потреба у кваліфікованій психологічній допомозі відчувається зараз багатьма — від урядовців до домогосподарок. Тому існує значна кількість відомчих психологічних служб, психологічних і сімейних консультацій, психологів, що працюють у недержавному секторі економіки та надають приватні психологічні послуги. Мабуть, перша галузь, де відчувається масова потреба у практичній психології, є освіта. Тут відбуваються бурхливі процеси становлення нової педагогіки, яка неможлива без ґрунтовного знання про індивідуальність вихованця (учня). Необхідність диференціації та індивідуалізації навчання, застосування новітніх методів виховання, стимулювання саморозвитку учнів вимагає залучення психолога до навчально-виховного процесу. Від психолога у школі очікують розв'язання численних конфліктних ситуацій, здійснення відбору дітей для навчання у спеціалізованих класах, визначення ефективності тих чи інших педагогічних методів, роботи з профілактики правопорушень та неуспішності, ефективного спілкування з батьками та багато іншого. Великі проблеми існують із діагностикою відхилень у психічному розвиткові дітей та складанням програм їх корекції. Більшість нинішніх шкільних психологів — це колишні вчителі, що пройшли спеціальну перепідготовку. Як правило, вони не можуть повною мірою задовольнити усі очікування з боку педагогічного колективу. Основні види їхньої роботи — це консультування учнів та батьків, психодіагностика якостей особистості учнів, проведення уроків з основ психологічних знань, інша просвітницька робота. Практична психологія освіти розв'язує у даний час різноманітні завдання. За традицією, що склалась у педагогіці в минулі роки, ці завдання розділяють наосвітні та виховні. Підвищення ефективності процесу навчання постало нині з особливою гостротою у зв'язку з урізноманітненням навчальних програм та навчальних закладів (ліцеї, гімназії, спеціалізовані школи). Ці процеси породили необхідність розробки методів оцінки педагогічних інновацій з огляду суб'єктивної цінності навчання. Крім того, індивідуалізація та диференціація навчання втрачають свій сенс без психологічного відбору учнів та адаптації їх на початкових стадіях навчання. Найважливіше для психолога — визначити інтелектуальну, особистісну та мотиваційну готовність учня до навчання у тому чи іншому класі. Іноді психологові доводиться вивчати причини неуспішності або відставання учиш. Як правило, визначаються: рівень розумового розвитку учня, умови його виховання й навчання, стан здоров'я та ін. Іноді достатньо дослідити рівень розвитку когнітивних, мотиваційних та операційних складових розумової діяльності, іноді необхідно провести патопсихологічне обстеження, що наближає даний вид діяльності шкільного психолога до психолога клінічного. Окремий напрям роботи практикуючого психолога системи освіти — профорієнтація та рекомендації щодо вибору професії. Основні завдання: вивчення здібностей та нахилів учнів з метою правильного вибору ними професії, рекомендації у пошуку психологічно виправданих програм індивідуального навчання, визначення шляхів саморозвитку та самовиховання для учнів. Що стосується так званих виховних проблем, то тут існують також досить великі за обсягом і різноманітністю види роботи. Насамперед варто назвати профілактику та корекцію девіантної поведінки дітей. Психолог має засоби для раннього виявлення відхилень у поведінці, алкоголізму, наркоманії та ін. Виявивши такі тенденції, він уживає заходів для корекції розвитку дітей, аби не допустити поглиблення небажаних тенденцій. Велике значення для психологічної служби системи освіти має робота з контактними групами (академічні групи, класи). Тут психолог має справу з великим комплексом соціально-психологічних проблем: визначення неформальної структури класу, діагностика та корекція становища особистості у неформальних взаєминах, керівництво розвитком контактної групи, регуляція стосунків між учителем та учнівським колективом, профілактика та розв'язання конфліктів. Індивідуально-психологічна робота з усіма учасниками навчально-виховного процесу пов'язана з охороною їхнього психічного здоров'я. Здійснюється вона в основному шляхом консультацій і націлена на розв'язання проблем особистого життя, корекцію та проектування життєвого шляху індивідуальності. Практична реалізація ідеї створення національної системи соціально-психологічної служби почалась у березні 1992 р. з підготовки двох листів на адресу Комісії Верховної Ради України з питань науки і народної освіти: "Про створення державної системи психологічної служби України" і "Про кадрове забезпечення державної психологічної служби". Затим, у квітні, Комісія прийняла ухвалу про створення Концепції державної системи психологічної служби і доручила Інститутові психології координацію робіт з її створення. Концепція тричі розглядалася згаданою Комісією, у січні 1993 р. була схвалена й передана до Кабінету Міністрів для доопрацювання та реалізації. Текст її було пізніше оприлюднено. Незалежно від того, яке рішення буде прийнято Кабінетом Міністрів, інтеграція відомчих психологічних служб — це справа часу. Розвиток суспільства буде успішним лише тоді, коли діяльність усіх його інституцій спиратиметься на обдарованих і компетентних професіоналів, їх пошук і залучення до розв'язання важливих державних завдань, сприяння розвиткові здібностей і обдаровань має здійснити Національна соціально-психологічна служба (НСПС). Нині окремі елементи НСПС уже існують у різних міністерствах і відомствах, але у своїй діяльності вони не виходять за межі вузьковідомчих інтересів, а їхня робота ніким не координується. При цьому безліч гострих соціально-психологічних проблем залишаються поза увагою як суспільства взагалі, так і фахівців, оскільки "не вкладаються" у відомчі структури. З цього випливають нагальна потреба пріоритетного розвитку соціально-психологічних служб у таких галузях, як медицина, освіта, управління державою, оборона, захист правопорядку, економіка, соціальне забезпечення і т. ін., а також необхідність координації діяльності таких служб на території адміністративних одиниць. Наявність розгалуженої системи захисту особистості, психічного здоров'я населення є показником зрілості демократичного суспільства.

2. Практична психологія спрямована на досягнення як перспективних, так і актуальних цілей.

Перспективні цілі передбачають розвиток, становлення індивідуальності кожного індивіда, формування його психологічної готовності до життєвих ситуацій.

Перспективні цілі передбачають розв'язання таких завдань:

- збереження психічного здоров'я і попередження емоційних розладів, зняття психічного напруження, яким супроводжується у дітей та дорослих період адаптації до нових умов навчання, роботи та життя;

- створення умов, які б сприяли розвитку здібностей кожної дитини, можливостей для самовираження індивіда, розкриттю його творчого потенціалу, розвитку самостійного та творчого мислення, зацікавлення у відкритті нового, активізації пізнавальної діяльності дітей;

- сприяння розвитку кращого розуміння індивідом себе, його самосприйняття, усвідомлення власного "Я", почуття впевненості в своїх силах;

- формування групової згуртованості та навичок спілкування з ровесниками, дорослими, навичок співробітництва;

- формування психологічної компетентності.

Актуальні цілі діяльності практичного психолога вимагають орієнтації на вирішення щоденних поточних психологічних проблем, пов'язаних з тими чи іншими труднощами.

Вони передбачають розв'язання таких завдань:

o вивчення причин зниження продуктивності діяльності та пошуки шляхів їх подолання;

o регуляція стосунків у системах: вчитель-дитина, дорослий- діти, керівник-підлеглий, колега-колега тощо. Залагодження конфліктів;

o виявлення соціально-психологічних труднощів, проблем індивідуального розвитку і соціалізації особистості та вживання відповідних заходів;

o розв'язання психологічних проблем особистого життя людини.

Основними видами діяльності практичного психолога є:

- просвітницько-пропагандистська робота;

- пропедевтична і профілактична робота;

- психологічне консультування;

- психодіагностика і прогностика;

- психокорекція, психотерапія та соціально-психологічна реабілітація.

Яким буде конкретне поєднання видів роботи практичного психолога, які з них виявлятимуться як пріоритетні, залежить від специфіки установи, де працює практичний психолог, та розв'язуваної проблеми.

Слід зауважити, що види діяльності практичного психолога становлять цілісну систему, утворену із взаємопов'язаних компонентів, які розрізняються професійними цілями, поставленими психологом у конкретній ситуації. При цьому результат психологічної допомоги включає як передбачувані, заплановані компоненти, так і побічні. Як правило, внаслідок заходів, здійснених практичним психологом, незалежно від виду його діяльності, виявляється багатокомпонентний ефект, що дозволяє клієнту отримати нові знання (просвітницький ефект), відповісти для себе на питання "Як попередити...?" (профілактичний ефект), "яким я є і можу бути?" (діагностично-прогностичний), "як треба діяти в цій ситуації?" (консультативний), а також виробити у себе нові мотиви, установки, способи поведінки (психокорекційний ефект).

Аналогічно збір інформації про клієнта практичний психолог здійснює не тільки у ситуаціях психодіагностики, а й у всіх видах своєї роботи.

Вирізняючи види діяльності практичного психолога, слід мати на увазі умовність цього поділу та комплексність отримуваного ефекту психологічної допомоги.

Одним із найважливіших видів діяльності практичного психолога, в якій сфері він би не працював, є просвітницька робота. Необхідність такого виду роботи викликана тим, що впродовж тривалого періоду штучно стримувалися розвиток і поширення психологічних знань взагалі і психологічної допомоги зокрема.

Просвітницьку роботу 3. Кісарчук пропонує розглядати у широкому і вузькому розумінні [34, 256-257].

У широкому тлумаченні будь-яка діяльність служби (діагностика й моніторинг умов та рівня розвитку особистості, консультативно-методична робота чи психотерапевтична робота, реабілітаційні заходи тощо) спрямовані на психологічну просвіту людей, оскільки знайомлять їх зі специфікою діяльності практичного психолога, її методами, можливостями.

Вузьке розуміння просвітницької діяльності охоплює цілеспрямовані дії психологів, які пов'язані із поширенням психологічних знань.

Завданнями просвітницької діяльності є:

o поступове усвідомлення громадянами цілей, завдань та можливостей соціально-психологічної служби, розуміння кола проблем, які вони можуть розв'язати за допомогою психолога чи соціального працівника; уявлення про те, до якої саме служби варто звертатися;

o підвищення психологічної компетентності людей з метою розширення їхніх можливостей самостійно розв'язувати проблеми й конфлікти, які виникають в особистому житті та професійній діяльності;

o підвищення психологічної культури суспільства в цілому, оскільки розв'язання багатьох соціальних проблем, що виникають у суспільстві, неможливе без знання та врахування психологічних чинників (це, зокрема, такі проблеми, як наслідки Чорнобильської аварії, міжнаціональні конфлікти, феномен "Білого братства" тощо);

o психологічних знань потребують державні діячі, політики та керівники всіх рангів.

Форми просвітницької діяльності обираються залежно від специфіки сфери функціонування психологічної служби і включають: лекції та виступи на семінарах та нарадах, бесіди, консультації, методичні листи та рекомендації, виступи у пресі, тренінги, "круглі столи", виставки літератури, диспути, виступи психологів на радіо та телебаченні тощо.

Загальні завдання та форми реалізації просвітницької роботи конкретизуються залежно від сфери соціальної практики, в межах якої функціонує соціально-психологічна служба.

Так, наприклад, шкільна психологічна служба дбає про психологічну просвіту педагогів, учнів, батьків. Практичний психолог знайомить учасників навчально-виховного процесу з основами психології, самонавчання і самовиховання, формує потребу у психологічних знаннях, знайомить з причинами, проявами та корекцією аномалій психофізичного розвитку дітей, з причинами появи важковиховуваних підлітків та особливостями психолого-педагогічних впливів на них. Найчастіше для здійснення просвітницької роботи в галузі освіти використовуються такі форми роботи: виступи на батьківських зборах (психолого-правовий всеобуч), психолого-педагогічні консиліуми, бесіди, консультації, лекції, випуск газет, оформлення стендів, організація виставок.

Просвітницька діяльність психологічної служби у вищих навчальних закладах спрямована на психологічну просвіту адміністрації, викладачів та студентів і передбачає розкриття можливостей психології для вдосконалення навчально-виховного процесу. Важливими завданнями є поширення психологічних знань, популяризація наукової психологічної літератури, формування інтересу до психологічних знань. Основними її формами є лекції, психолого-методичні семінари, виступи у внутрішній пресі, консультації, бесіди, методичні листи та рекомендації для студентів і викладачів.

Соціально-психологічні служби Збройних Сил здійснюють просвітницьку діяльність, яка спрямована на підвищення психологічної компетентності всіх категорій військовослужбовців, активізацію інтересу до психологічних знань та формування потреби до їх використання. Найпоширенішими формами просвітницької роботи у Збройних Силах є лекції, семінари, інструктивно-методичні листи, виступи в армійській пресі, консультації та тренінгові заняття, диспути тощо.

Отже, конкретна просвітницька робота в тій чи іншій сфері передбачає такі важливі моменти:

- пропаганду діяльності психологічної служби;

- ознайомлення певного контингенту людей із психологічними знаннями, які відповідають їх актуальним потребам і запитам;

- вибір таких форм просвіти, які полегшують сприймання психологічної інформації, викликають інтерес до психологічних знань, формують потребу користуватися ними у житті.

3. Профілактична робота практичного психолога

З просвітницькою функцією соціально-психологічної служби найтісніше пов'язанапрофілактична діяльність. З. Кісарчук зазначає що можна вважати профілактику одним з основних завдань просвітницького напрямку діяльності психологічної служби [32, 260]. При цьому профілактика здійснюється побічно, виступає аспектом у досягненні специфічних цілей психологічної просвіти. Водночас у багатьох ситуаціях діяльності практичного психолога виникають потреби у спеціальній профілактичній роботі зі своїми характерними цілями. У цих випадках є всі підстави розглядати профілактичну роботу самостійним видом діяльності практичного психолога.

Соціально-психологічна профілактика - це система заходів, спрямованих на охорону психічного здоров'я; попередження неблагополуччя у розвитку людини, групи, суспільства; створення психологічних умов, сприятливих для цього розвитку.

Важливо, що профілактика як психологічна допомога клієнту надається вже тоді, коли ще немає особливих труднощів та ускладнень у поведінці, житті та діяльності людини чи групи людей. Як правило, на основі моніторингу соціально-психологічних змін у житті суспільства, окремих його груп, особливостей та умов індивідуального розвитку людини прогнозують ті чи інші ускладнення і проводять попереджувальну роботу.

Отже, психопрофілактична робота спрямована не на розв'язання актуальних психологічних проблем, а на перспективу.

Найважливішими напрямками психопрофілактичної роботи, за З. Кісарчук, є:

o профілактика стресових і постстресових станів, пов'язаних із природними та технічними катастрофами;

o попередження виникнення надмірної психологічної напруги в суспільстві, що переживає кризові явища (економічні та політичні кризи, міжетнічні, міжконфесійні конфлікти тощо);

o психологічна підтримка найбільш вразливих верств населення (пенсіонери, інваліди війни, праці, безробітні та ін.);

o робота з попередження розпаду сім'ї, сімейних дисгармоній, відхилень у психічному розвитку дитини, які пов'язані із сімейними проблемами;

o профілактика порушень у психічному та особистісному розвитку вихованців дитячих будинків та учнів шкіл-інтернатів;

o профілактика девіантної поведінки молоді (правопорушення, пияцтво, наркоманія, токсикоманія) [34].

Ці напрямки реалізовуються всією системою соціально-психологічних та психологічних служб. Профілактична діяльність психологічної служби в окремих галузей має свої особливості в кількох напрямках.

Наприклад, шкільний психолог спрямовує профілактику, в першу чергу, на створення в школі сприятливих умов для розвитку особистості дитини у процесі її навчання і виховання. Це може бути вивчення адаптаційних процесів, виявлення обдарованих учнів та дітей із затримкою психічного розвитку, диференціація та індивідуалізація навчання, рання профілактика соціальної та педагогічної занедбаності дітей, створення сприятливого соціально-психологічного клімату.

Профілактична робота служби сім'ї спрямована на попередження причин, які призводять до розпаду сім'ї, сімейних дисгармоній, зниження якості сімейного виховання. Це і консультування молодих сімей та тих, хто вступає у шлюб; проведення роботи із самотніми людьми для подолання причин, які заважають створенню сім'ї; просвіта батьків з питань сімейного виховання тощо.

Профілактична робота служб профорієнтації та працевлаштування спрямована на створення умов для запобігання масовому безробіттю, полегшення працевлаштування тощо.

Основними формами психопрофілактичної роботи є:

лекції, бесіди, семінари, тренінгові заняття, "телефон довіри", "пошта довіри", психолого-педагогічні консиліуми, індивідуальне та групове консультування, анкетування, випуск інформаційних бюлетенів, довідників для молоді тощо.

Таким чином, конкретна психопрофілактична робота соціально-психологічної служби в тій чи іншій сфері базується на:

-прогнозуванні можливих ускладнень у житті чи поведінці певного контингенту, який є основним об'єктом діяльності служби;

- визначенні соціально-психологічних умов, за яких ці ускладнення можна попередити або пом'якшити їх переживання;

- розробці системи заходів, які б забезпечували ці умови, із залученням до їх здійснення всіх зацікавлених сторін.

 Основні принципи роботи практичного психолога.

Розглянемо основні принципи роботи психолога. Частина з них очевиднаі є загальноприйнятим стандартом поведінки людини в суспільстві, а частинавизначається специфікою професійної діяльності психолога.

Очевидні принципи можна позначити такими правилами, як «не бийсяз клієнтом »,« не плюй у клієнта »,« Не вбивай клієнта »,« не наноси йомукаліцтв »,« не проводи консультацію у п'яному стані або в нижній білизні »і т.п.  Такого роду правила є самі по собі зрозумілі і їх повинен знати івиконувати будь-який вихована людина (в цьому сенсі дані правила єнавіть банальними). Але, на жаль, іноді і ці правила хтось рідко, алепорушує, тому їх виділення все-таки правомірно.

Розглянемо традиційні (етичні) принципи консультування. Хочаетичні принципи ще не сформульовані для профконсультанта,психотерапевта, практичного психолога і соціального працівника взагальноприйнятому вигляді, але спроби їх виділення є (див. Фірсов, 1993;  Климов, 1986; Мелібруда, 1986; Петровська, 1982; Рудестам, 1990; Пряжников,  1994). У самому узагальненому вигляді можна виділити наступні принципи:

1. Не нашкодь! Або принцип ненанесенія збитку випробуваному.  Організація роботи психолога повинна бути такою, щоб ні її процес, ні їїрезультати не завдавали шкоди його здоров'ю, стану або соціальногоположенню.

2. Чи не оцінюй! Оскільки взагалі без оцінок (в тому числі, іпозитивних) працювати немислимо, іноді цей принцип уточнюють: ненавішувати ярликів! Але можна було б сказати ще простіше: не вимовляйнегативних оцінок вголос!

3. Принцип неупередженості психолога. Неприпустимо упередженеставлення до випробуваному, яке б суб'єктивне враження він не робивсвоїм виглядом, юридичним та соціальним становищем.

4. Принцип обізнаного згоди. Необхідно сповіщати випробуваногопро етичні принципи і правила психологічної діяльності.

5. Приймай людину такою, якою вона є. Цей принцип потребуєособливому коментарі. Л. А. Петровська, аналізуючи підходи К. Роджерса, пише:  «Коли у Роджерса мова йде про таку установці терапевта, як« безумовнепозитивне прийняття », слід мати на увазі що вона ставиться до почуттів  «Клієнта» і аж ніяк не передбачає схвалення всього його поведінки. Мається наувазі визнання права на будь-яку гаму власних почуттів без ризикувтратити повагу психолога, терапевта »(Петровская, 1982, с. 36).

6. Принцип конфіденційності, тобто збереження професійноїтаємниці. Матеріал, отриманий психологом в процесі його роботи з випробуванимна основі довірчих відносин, не підлягає свідомому чи випадковомурозголошенню і повинен бути представлений таким чином, щоб він не мігскомпрометувати ні випробуваного, ні замовника, ні психолога, ніпсихологічну науку.

7. Поважай своїх колег по роботі, їх право на професійнетворчість і самостійний вибір методів роботи. Критика і дискусіїповинні проводитися аргументовано і тактовно. Неприпустимим єз'ясування стосунків між колегами і співробітниками у присутності клієнта.

8. Принцип професійної компетентності: не передавай складніпсихологічні методики непідготовленим фахівцям і сам не використовуйметодики, якими належною мірою не володієш. Психолог має правобратися за вирішення тільки тих питань, за якими він професійнообізнаний і наділений відповідними правами і повноваженнями виконанняпсихокорекційних або інших впливів.

9. Дотримуйся міру взаємного одкровення з клієнтом, не дозволяй йомурозповідати про себе найпотаємніші свої таємниці (у кожної людини завждиповинен залишатися хоч невеликий потайничок душі, недоступний нікому), атакож сам зберігай деяку дистанцію з клієнтом, інакше можна втратити йогоповагу і довіру.

10. Чи не віднімай у клієнта права самому відповідати за свої права івчинки.

11. Чи не роби свої знання напоказ, прямуй допомагати клієнтуспочатку самостійно формулювати ті або інші положення і висновки.  Конкретно цей принцип може проявлятися хоча б у тому, що психолог повиненмиттєво замовкати кожного разу, коли клієнт захоче щось сказати, навітьтоді, коли сам психолог «ще не договорив» і тоді, коли клієнт хоческазати «якусь дурість »...

12. Принцип добровільності участі у психологічних процедурах.  Психолог виходить з поваги особистої гідності, прав і свобод,проголошених і гарантованих Конституцією України. Роботадопускається тільки після отримання згоди випробуваного в ній брати участь.

13. Принцип безпеки застосовуваних методик. Психолог застосовуєтільки такі методики дослідження, які не є небезпечними дляздоров'я випробуваного.

14. Принцип попередження неправильних дій замовника. Психологінформує випробуваного про характер переданої замовнику інформації таробить це тільки після отримання згоди випробуваного.

15. Принцип співпраці психолога і замовника. Психолог зобов'язанийповідомити замовника про реальні можливості сучасної психологічноїнауки в області поставлених замовником питань, про межі своєїкомпетентності і межі своїх можливостей.

16. Принцип професійного спілкування психолога і випробуваного.  Психолог повинен володіти методами психодіагностичної бесіди, спостереження,психологічного впливу на такому рівні, який дозволяв би, з одногобоку, ефективно вирішувати поставлене завдання, а з іншого - підтримувати увипробуваного почуття задоволення від спілкування з психологом. Виконуватипсихотерапевтичну роботу з хворим дозволяється тільки при наявностіспеціалізації з медичної психології, отриманої в ЛДУ, МГУ, НДІ ім.  В. М. Бехтерева, ГІДУВе.

17. Принцип обгрунтованості результатів досліджень психолога.  Психолог формулює результати дослідження в термінах і поняттях,прийнятих у психологічній науці.

18. Принцип адекватності методик. Застосовувані методики повинні бутиадекватні меті дослідження, віком, статтю, освітою, станомвипробуваного, умовами експерименту.

19. Принцип науковості результатів дослідження. У результатахдослідження повинно бути тільки те, що неодмінно отримає будь-який іншийдослідник такий же спеціалізації і кваліфікації, якщо він повторносправить інтерпретацію первинних даних, які пред'являє психолог.

20. Принцип виваженості відомостей психологічного характеру.  Психолог передає замовнику результати досліджень в термінах і поняттях,відомих замовнику, у формі конкретних рекомендацій. Він не передаєніяких відомостей, які могли б погіршити стан випробуваного,замовника.

21. Принцип кодування інформації. На всіх матеріалах психологічногохарактеру вказуються не прізвище, ім'я, по батькові досліджуваних, а присвоєнийїм код, відомий тільки психолога.

22. Принцип контрольованого зберігання відомостей психологічногохарактеру. Психолог повинен заздалегідь узгодити із замовником списокосіб, які мають доступ до матеріалів, що характеризує випробуваного, а такожмісце та умови їх зберігання, цілі використання і терміни знищення.

23. Принцип коректного використання відомостей психологічногохарактеру. Відомості психологічного характеру про випробуваному в жодномуразі не повинні підлягати відкритого обговорення, передачу або повідомленнямкому-небудь поза форм і цілей, рекомендованих психологом

24. Поважай себе як людину і як фахівця! Часто можна почутитакі красиві слова: «Головним засобом роботи психолога - це йоговласна особистість ». Але особистість є найвищою цінністю і тому вонане повинна виступати як «кошти». Як засіб досягненнябудь-яких цілей і людина, і його особистість виступають лише за перекрученомурозумінні ринкових відносин, коли все, що завгодно (і особистість, і любов,і дружба) може бути товаром, засобом для збагачення або для отриманняякихось благ.

Як ми бачимо, етика роботи практичного психолога грунтується назагальнолюдськихх моральних і моральних цінностях, на положеннях  Конституції Російської Федерації, що захищають права людини. Передумовивільного і всебічного розвитку особистості та її поваги, зближеннялюдей, створення гуманного суспільства є визначальними для діяльностіпсихолога. Етичні принципи роботи психолога формують умови, заяких зберігаються і усталюються його професіоналізм, гуманність йогодій, повагу людей, з якими він працює.

3. Організаційно-методичні аспекти діяльності

практичного психолога

Діяльність психологічної служби закладу освіти за основними напрямами здійснюється на основі річного плану.

Передумовою планування роботи на рік є аналіз діяльності за попередній рік з урахуванням специфіки виконаної роботи. Використовуючи досвід роботи обласних центрів практичної психології і соціальної роботи, зокремаЧернівецького обласного науково-методичного центру психології і соціології освіти, при проведенні аналізу діяльності за попередній рік важливо дотримуватися наступних етапів:

1. Збір інформації про стан розвитку психологічної служби, фіксування невідповідностей між тим, що є, і тим, що має бути в діяльності практичного психолога, виходячи з його професійних можливостей.

2. Опис змісту діяльності практич­ного психолога: завдання, які виконані у досягненні мети діяльності психологічної служби, функції практичного психолога і його взаємодія з іншими підсистемами закладу (адміністрація, класні керівники, вихователі тощо).

3. Аналіз причин виникнення проб­лем за алгоритмом:

• проблема;

• причина її появи;

• ранжування умов, за яких виникла проблема;

• наслідок;

• структурування проблем, які необхідно вирішити в майбутньому.

Структура плану

Обов'язковими структурними компонентами річного плану є:

• тема, над якою буде працювати школа (інформацію про тему можна отримати в адміністрації закладу);

• проблема, над якою буде працювати служба (визначається психологом на основі проблемної теми закладу);

• мета служби (визначається на основі проблемної теми закладу в цілому і проблеми психологічної служби зокрема);

• завдання служби (поетапні кроки, які необхідно здійснити для реалі­зації наміченої мети);

• склад служби (до складу психологічної служби крім психолога і со­ціального педагога входять педагогічні працівники, які забезпечують психологічний супровід навчально-виховного процесу в межах своєї професійної компетенції (заступник директора з виховної роботи, класні керівники, куратори, які беруть участь у психолого-педагогічних дослідженнях, цікавляться психологією тощо), а також представники суміжних галузей: медичний працівник, логопед-дефектолог.

Основні розділи плану

Планування роботи здійснюється за такими розділами:

1. Вступ (тема школи, проблема психологічної служби, мета, завдання, склад служби).

2. Робота з учнями.

3. Робота з педагогічним колективом.

4. Робота з батьками.

5. Науково-методична, дослідно-пошукова робота.

6. Організаційно-методична робота.

7. Зв'язки з громадськістю.

8. Самоосвіта і підвищення кваліфікації.

9. Додатки (схеми, графіки, таблиці тощо).

 

Основні напрями діяльності психологічної служби

Діяльність психологічної служби за основними напрямами є обов'язковою для планування за всіма розділами (з усіма категоріями — дітьми, батьками, педагогами).

 

Психодіагностичний напрям

Психодіагностичний напрям передбачає діагностику особливостей розвитку дітей на певному віковому етапі, діагностику дитячого колективу (класу, групи), педагогічного колективу, особливостей внутрішньосімейних стосунків тощо. Плануючи психодіагностичну роботу з учнями, практичному психологу варто враховувати наступні фактори:

• проблемну тему, над якою працює заклад, і проблему психологічної служби зокрема;

• вік дитини;

• особливості закладу, в якому навчається і виховується дитина (заклад нового типу, школа, дошкільний за­клад, інтернатна установа, позашкільний заклад та ін.);

• запит педагогів (вихователів) і адміністрації щодо вивчення окремих параметрів — діагностика когнітивної сфери, характеру та рівня інтелектуальної активності, обдарованості, спрямованості особистості, характеру, темпераменту;

• запит батьків (індивідуальна діагностика особливостей розвитку дитини, її ставлення до сім'ї).

 Психолог не вповноважений ви­значати медичний діагноз. Він лише обстежує психіку дитини, складає психологічну характеристику, яка може бути використана у медичній резолюції. Метою психодіагностичної роботи є встановлення психологічного діагнозу — опис характерних особливостей інтелектуальної, емоційно-вольової сфери, рис характеру, системи цінностей, інтересів особистості. Психолог не діагностує тип аномального розвитку (розумову відсталість, затримку психічного розвитку, порушення діяльності аналізаторів), оскільки ця функція належить психолого-медико-педагогічній консультації (ПМПК). Проте психолог проводить глибоке психолого-педагогічне обстеження дітей, результати якого впливають на рішення ПМПК.

Враховуючи те, що у закладі працює не лише психолог, а психологічна служба, до співпраці з психологом залучаються педагоги, які проводять педагогічне спостереження за учнями, їх поведінкою, емоційними реакціями у різних ситуаціях.

Психодіагностика педагогічного колективу планується, виходячи із запиту адміністрації закладу, педагогічного колективу. Як складова просвітницького напрямку може використовуватися психодіагностика і з ініціативи психо­лога. За цим самим принципом планується така робота з батьками.

У своїй діяльності практичному психологу доцільно поєднувати індивідуальні і групові форми психодіагностичної роботи. Вибір форми обстеження залежить від мети та від методик, які використовуються. Групове тестування використовується у випадках, коли необхідно обстежити значну кількість дітей. Після опрацювання результатів виділяється декілька дітей, які для уточнення діагнозу потребують більш глибокої індивідуальної діагностики.

Під час індивідуальної діагностики ми маємо можливість отримати додаткову інформацію про дитину, спостерігаючи за поведінкою під час тестування, фіксуючи її емоційну реакцію на завдання тесту. Результат психодіагностичної роботи — надання рекомендацій, розроблення програми подальшої психологічної допомоги, планування консультативної роботи з педагогами і батьками. Плануючи психодіагностичну роботу, важливо враховувати такий аспект цієї роботи, як доцільність. Якщо використання певних методик для конкретної вікової категорії дітей психолог вважає недоцільним, діагностику варто провести в інший період.

Враховуючи особливість надання психологічної допомоги при робочому навантаженні практичного психолога 0,5 ставки, під час планування доцільно врахувати основні напрямки діяльності з усіма категоріями (діти, батьки, педагоги) з розрахунку 20 год. на тиждень. Детальнішу інформацію про планування при неповному навантаженні можна отримати у методиста, який відповідає за психологічну службу.

 

Методика профорієнтаційної роботи практичного психолога

З переходом системи загальної освіти на етап запровадження профільного навчання важливою складовою діяльності психологічної служби є професійна орієнтація учнів.

Досвід становлення і розвитку психологічної служби в нашій державі показує, що профорієнтаційний напрямок у роботі практичного психолога забезпечувався не лише шляхом психологічної просвіти (інформація про світ професій, екскурсії в центри зайнятості населення тощо), але й у навчальній діяльності. В середині 90-х років у шкільну практику запроваджувалась програма курсу «Основи вибору професії», яка передбачала обсяг систематизованих професійно-інфор­мацій­них знань, умінь, необхідних для прийняття правильного рішення щодо професійного самовизначення. Програма була розрахована на 34 навчальні години і містила матеріал про основні психічні процеси та індивідуальні особливості людини. Сьогодні, коли інтерес до професійної орієнтації учнів відновлюється, доречним, на нашу думку, є використання набутого досвіду.

Основні форми і методи роботи практичного психолога в напрямкупрофорієнтації

(за виданням: Клімов Г. І., Седляр І. О., Янцур М. С. Професійна орієнтація і методика профорієнтаційної роботи. — К., 1995.)

• Анкетування учнів з метою профорієнтації.

• Вивчення інтересів людини до різних сфер діяльності. Опитувальник «Карта інтересів».

• Вивчення інтересів та нахилів школярів на основі класифікації професій. Диференційно-діагностичний опитувальник.

• Вивчення комунікативних і ор­ганізаторських нахилів, пізнавальних та соматичних здібностей.

• Вивчення рис характеру людини.

Реалізація завдань профорієнта­ційного напрямку буде комплексною і повною у разі співпраці психологічної служби з організаціями, які надають допомогу у виборі професії, зокрема центрами зайнятості населення. Досвід співпраці психологів м. Рівного з психологами-консультантами обласного та міського центрів зайнятості дозволяє забезпечити такі структурні компоненти профорієнтаційної роботи, як професійна просвіта, попередня професійна діагностика, професійне консультування.

 

Психокорекційний напрям

Вітчизняна література розглядає психологічну корекцію як форму «психолого-педагогічної діяльності, спрямовану на виправлення таких особливостей психічного розвитку, які не відповідають гіпотетичній оптимальній моделі нормального розвитку» (Дубровіна І. В.). Психокорекція не націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і може здійснюватись у тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних вправ. Цей напрямок роботи психолога застосовується для виправлення недоліків пізнавальної та емоційно-вольової сфери, інтелектуального та особистісного розвитку.

 

Організація психокорекційної роботи

На основі психологічного діагнозу складається програма корекційної роботи, складовими частинами якої є:

• мета;

• напрями корекції;

• психологічні механізми допомоги;

• приблизна кількість занять, їх частота і тривалість;

• перелік методів і прийомів, які використовуються;

• форма занять (індивідуальна чи групова).

Психокорекційні заняття проводяться за попередньо складеним конспектом (сценарієм), у якому відібрані завдання, спрямовані на реалізацію усіх зазначених у програмі напрямів. Після заняття психолог аналізує його успішність і складає конспект наступного заняття. Вибір форми психокорекційної роботи обумовлений метою. Так, наприклад, якщо об'єктом психокорекційного впливу є навички спілкування з однолітками, то ефективнішою буде групова форма роботи. Корекцію ж недоліків пізнавальних процесів доречніше проводити індивідуально. Кількість учнів у корекційній групі не повинна перевищувати 5. За такої умови психолог може виразно усвідомлювати все, що відбувається у психіці кожної дитини (на відміну від роботи тренінгової групи, де працює 7—12 осіб).

(повний

. Національна система соціально-психологічної служби

Ідея створення загальнодержавної соціально-психологічної служби як єдиної системи охорони й підтримки психічного здоров'я населення виникла досить давно. На сторінках журналу "Вопросы психологии" ці питання обгово­рювались у 1979 та 1982 роках. Особливої актуальності набула ця проблема зі створенням структур практичної психології у різних відомствах. Коли 1991 р. в Інституті психології запо­чатковувався Центр психологічної служби системи освіти, перед ним ставилося завдання вивчення теорії та практики організації різних служб, що проводять практичну психологічну діяльність. Науковцями Центру був здійснений аналіз проблеми, вивчений іноземний досвід створення й розвитку структур практичної пси­хології, оцінені перспективи поступу практичної психології в Україні Усе це було покладено в основу розробки стратегії розгортання мережі практичних соціально-психологічних центрів, які б надавали допомогу населенню та органам управління державою, з одного боку, і стимулювали б розви­ток самої соціально-психологічної служби — з іншого.

Аналіз умов розвитку практичної психології в Україні показав наявність кількох небезпечних тенденцій:

1. Підготовка практикуючих психологів, що відбувається у закладах освіти, за своїм змістом є підготовкою викладачів психології, а не психологів-практиків, і тому потребує до­корінної перебудови.

2. Розвиток і формування практичної психології здійсню­ються за "відомчим принципом'', що дуже часто призводить до паралелізму в роботі відомчих психологічних служб, розпорошення нечисленних кадрів науковців і методистів по паралельних напрямах науково-методичної роботи, до нера­ціонального використання державних коштів.

3. Існує методична неузгодженість у діяльності відомчих структур практичної психології, а відтак і грубі порушення прав людини у процесі психодіагностичної та психокорекцій-ної роботи, і численні спекуляції та шахрайства різного роду "цілителів" на психологічному грунті.

4. Допомога людині, захист її психічного здоров'я не бу­дуть ефективними, якщо вони спираються на відомчий підхід. Тому практична психологія має бути якщо не позавідомчою, то міжвідомчою, загальнонаціональною.

Практична реалізація ідеї створення національної системи соціально-психологічної служби почалась у березні 1992 р. з підготовки двох листів на адресу Комісії Верховної Ради України з питань науки і народної освіти: "Про створення державної системи психологічної служби України" і "Про кадрове забезпечення державної психологічної служби". За­тим, у квітні, Комісія прийняла ухвалу про створення Кон­цепції державної системи психологічної служби і доручила Інститутові психології координацію робіт з її створення.

Концепція тричі розглядалася згаданою Комісією, у січні 1993 р. була схвалена й передана до Кабінету Міністрів для доопрацювання та реалізації. Текст її було пізніше оприлюд­нено.

Незалежно від того, яке рішення буде прийнято Кабінетом Міністрів, інтеграція відомчих психологічних служб — це справа часу. Розвиток суспільства буде успішним лише тоді, коли діяльність уеіх його інституцій спиратиметься на обда­рованих і компетентних професіоналів. їх пошук і залучення до розв'язання важливих державних завдань, сприяння роз­виткові здібностей і обдаровань має здійснити Національна соціально-психологічна служба (НСПС).

Нині окремі елементи НСПС уже існують у різних міністерствах і відомствах, але у своїй діяльності вони не ви­ходять за межі вузьковідомчих інтересів, а їхня робота ніким не координується. При цьому безліч гострих соціально-психологічних проблем, залишаються поза увагою як суспіль­ства взагалі, так і фахівців, оскільки "не вкладаються" у відомчі структури. З цього випливають нагальна потреба пріоритетного розвитку соціально-психологічних служб у та­ких галузях, як медицина, освіта, управління державою, обо­рона, захист правопорядку, економіка, соціальне забезпечена ня і т. ін., а також необхідність координації діяльності таких служб на території адміністративних одиниць.

Наявність розгалуженої системи захисту особистості, психічного здоров'я населення є показником зрілості демо­кратичного суспільства.

Визначення НСПС. Національна соціально-психологічна служба об'єднує державні органи й організації, що виконують практичні роботи у галузі соціальної педагогіки, прикладної соціології та психології. До неї входять: психологічні та со­ціологічні підрозділи й служби, які функціонують у різних відомствах; соціально-психологічні служби державної ад­міністрації; територіальні (муніципальні) структури (об'єднання), що надають соціально-психологічні послуги насе­ленню.' НСПС є основою загальнодержавної системи охо­рони психічного здоров'я населення України. Вона вико- -нує дорадчі та експертні функції в усіх державних і тери­торіальних установах: забезпечення соціально-психоло-гічних умов вільного саморозвитку особистості; розв'я­зання та профілактики різних типів конфліктів, психо­логічних перевантажень у професійній діяльності; створен­ня оптимальних соціально-психологічних умов підвищення ефективності праці, навчання і виховання; захисту й допо­моги людині, котра перебуває у кризовій життєвій ситуації; кваліфікованого управління соціальними процесами у суспільстві; забезпечення єдиної політики у психологічному захисті населення.

Основні завдання й напрями роботи. Діяльність соціаль­но-психологічної служби є одним із вирішальних чинників гуманізації відносин у суспільстві, оскільки грунтується виключно на індивідуальному підході до особистості лю­дини.

Основними спеціалістами НСПС є: психологи-консуль-танти, практикуючі психологи, соціологи, соціальні пра­цівники, соціальні педагоги, методисти соціально-психоло­гічних служб.

До НСПС не входять та їй не підпорядковуються державні або приватні науково-дослідні установи, наукові групи, лабо­раторії у відомствах, навчальні (вищі й середні) заклади. Відносно цих структур НСПС виступає як замовник.

У своїй діяльності НСПС співпрацює на договірних заса­дах з неурядовими або приватними структурами, що надають соціально-психологічні послуги населенню або проводять навчання за тематикою НСПС.

Основні функції НСПС: аналіз і прогнозування поведінки людей, активний соціально-психологічний вплив, консульта­тивно-методична, просвітницька, профілактична робота, реабілітація, дорадча функція, психогігієна.

Головна мета НСПС — забезпечення необхідних соціально-психологічних умов підвищення ефективності діяльності лю­дини в усіх сферах суспільного життя (від політики й управління державою до сімейних стосунків і міжособової взаємодії) і водночас — підтримка розвитку і захист психічно­го здоров'я особистості громадян України.

Основні завдання НСПО.

1. Надання допомоги органам управління у розробці та реалізації державної політики на основі вивчення стану масо­вої свідомості, прогнозування й активного впливу на соціаль-но-психологічні процеси у суспільстві.

2. Виконання консультативних, дорадчих та експертних функцій у сфері управління державою, в економіці, у галузях науки й культури, в органах законодавчої, виконавчої та су­дової влади.

3. Забезпечення соціально-психологічного захисту і підтримки індивідуального розвитку громадян України з ура­хуванням їхніх здібностей, особливостей життя і праці; реа­білітація потерпілих від техногенних, соціальних та природ­них катастроф.

4. Участь у розробці й практичному застосуванні нових технологій і методик навчання, виховання, розвитку і переви­ховання дітей та молоді, впливу засобів масової комунікації -на людей.

5. Координація прикладних психологічних, соціологічних і педагогічних досліджень у практичній діяльності; підтримка пріоритетних науково-методичних і практичних програм що­до роботи з молоддю, сім'єю, в галузях політичної, юридич­ної, військової, педагогічної та медичної психології, соціо­логії, педагогіки. Створення єдиної інформаційної системи соціально-психологічної служби.

6. Здійснення психометричного нагляду: розробка, упро­вадження і контроль за кваліфікованим використанням пси­хологічних методик і технологій. Контроль за дотриманням професійної етики.

7. Участь у ліцензуванні навчальних закладів і в атестації спеціалістів відповідно до державних і міжнародних стандартів.

Сучасний стан розвитку практичної психології в Україні свідчить, що найбільш актуальними її напрямами є психоло­гія управління та організацій, практична психологія освіти, психологія сім'ї та соціального захисту, політична психологія, профорієнтація і профвідбір. Інтенсивного розвитку потребу­ють військова, медична та юридична психологія.

Порівняння структури практичної психології за кордоном і в нашій країні дає можливість назвати основні її напрями:

1. Психологія політичної діяльності, управління та масових комунікацій.

2. Юридична психологія.

3. Військова та спортивна психологія.

4. Медична (клінічна) психологія.

5. Практична психологія системи освіти.

6. Психологія управління і виробництва.

7. Психологія сім'ї та соціального захисту населення.

Організаційні принципи НСПС полягають у тому, щоб за­безпечити її максимальну ефективність при оптимальних вит­ратах і мінімальному кадровому забезпеченні. Оскільки НСПС діє в різних міністерствах та відомствах, її працівники мають, як правило, подвійне підпорядкування.

Структура НСПС має три рівні; центральні органи, об­ласні, районні (міські). На кожному з рівнів створюються практичні центри, які безпосередньо здійснюють практичну соціально-психологічну діяльність, і органи науково-методичного забезпечення діяльності служби. Чимале значен­ня мають професійні асоціації та товариства соціальних працівників і практикуючих психологів.

Вищим органом управління ПСПС є Рада головних психо­логів відомств і областей, яка вивчає напрями та зміст роботи НСПС, здійснює фінансування основних проектів, створює атєстаційні й акредитаційні комісії.

Поточну роботу з виконання рішень ради, з координації практичних робіт і розвитку служби здійснює Координаційна група (комітет), що входить до складу Науково-методичного центру НСПС.

На основі відповідних кафедр інститутів удосконалення, лабораторій і центрів практичної психології, профорієнтації тощо створюється Науково-методичний центр Національної соціально-психологічної служби. Він є головною управлінською, методичною і координуючою організацією в НСПС.

Науково-методичний центр:

організовує та контролює виконання рішень Ради головних психологів;

організовує та координує роботу комісій, творчих груп, центрів і лабораторій, що входять до структури НСПС;

виступає головним виконавцем державних замовлень на здійснення робіт у галузі практичної психології та соціальної роботи;

здійснює розробку, експертизу і розповсюдження методів, методик і технологій, що застосовуються в діяльності НСПС;

бере участь в акредитації психологічних навчальних за­кладів;

здійснює атестацію спеціалістів вищої категорії в галузі практичної психології та соціальної роботи;

здійснює підвищення кваліфікації психологів, соціологів, соціальних працівників та ін.

Центр має право видавати або анулювати ліцензії на інди­відуальну трудову діяльність в галузі практичної психології, перевіряти діяльність приватних фірм, що займаються прак­тичною психологією, і ставити питання про її припинення, якщо вона приносить шкоду психічному здоров'ю населення, його духовному розвиткові.

При Центрі діє Рада з практичної психології, до якої вхо­дять представники наукових, навчальних, практичних психо­логічних і соціологічних структур, Товариства психологів, практикуючі спеціалісти.

Головний психолог області є головною посадовою особою НСПС в області. Він підпорядковується керівникові Науково-методичного центру НСПС та обласній Раді з практичної психології, до якої входять: керівництво обласного Центру НСПС, представники психологічних навчальних закладів, науковці, психологічна громадськість, практикуючі психоло­ги, соціальні педагоги, методисти соціально-психологічних служб та ін.

Обласний Центр НСПС можуть складати: курси підвиг* щення кваліфікації або перекваліфікації психологів, со­ціальних працівників, дослідні лабораторії та центри, кон­сультативні кабінети, методичні групи, практикуючі пси­хологи й соціологи закладів обласного підпорядкування. Основні функції Центру: атестація спеціалістів, розробка і впровадження нових методик і методів, здійснення прак­тичної роботи, надання консультативно-методичної допо­моги.

Головний психолог району (міста) є головною посадовою особою НСПС в районі (місті). Він підпорядковується голов­ному психологові області та є, як правило, керівником рай­онного (міського) Центру психологічної служби.

До районного Центру НСПС можуть входити: психологи, соціальні працівники й соціологи, що працюють у державних закладах і установах, консультативні кабінети, центри проф­орієнтації, "Телефон довіри", сімейна консультативна служба, група аналізу інформації та ін. Головна задача Центру — на­дання практичної допомоги населенню.

Діяльність НСПС забезпечується спеціалістами-психо-логами, соціологами, соціальними педагогами, що мають від­повідний диплом і ліцензію на конкретний вид роботи. Заміщення посад у НСПС відбувається на конкурсній основі. Працівники НСПС підпорядковані керівництву відповідного Центру і узгоджують свою діяльність з адміністрацією уста­нов, в яких вони працюють.

Професійна підготовка працівників НСПС здійснюється державними, приватними або неурядовими навчальними за­кладами, що пройшли акредитацію на певний час. Рівень кваліфікації спеціалістів визначається Державною комісією і підтверджується ліцензією.

Акредитація навчальних закладів і атестація спеціалістів періодично повторюються.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації психологів мають відбуватися за напрямами, зазначеними вище. При цьому кожен із цих напрямів має містити в собі спеціалізації з більш вузьких проблем. Після того як сту­дент (курсист) засвоїв загальні положення й методи кон­кретного напряму служби, що підтверджується дипломом, він може спеціалізуватись у конкретній проблематиці, за якою отримує ліцензію на проведення певного виду прак­тичної роботи.

Основні спеціалісти НСПС повинні мати вищу гуманітар­ну освіту, конкретну спеціалізацію, певний досвід практичної роботи. На всіх етапах професійного зростання спеціалісти НСПС проходять професійний відбір за стандартними мето­диками. Центри НСПС відстежують професійне просування кожного спеціаліста, що їм підпорядкований.

Елементи національної системи соціально-психологічної служби уже створені й функціонують, посилюється коорди­нація між психологічною службою системи освіти і соціаль­ною службою для молоді, центрами соціально-психологічної реабілітації населення, що постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС, комісіями у справах неповнолітніх і т. п. Усе це свідчить про інтеграцію зусиль психологів і соціальних працівників різного відомчого підпорядкування довкола ре­альної життєвої проблематики окремо взятої людини. Таким чином практична психологія реально впливає на процес гу­манізації суспільства.

5. 5

Форма організації психологічної служби визначала і коло проблем, які вона вирішувала. Спостерігалася динаміка в розвитку діяльності служби від виконання окремих робіт, які визначалися керівництвом підприємства (підрозділу), до самостійної ініціації діяльності з розв'язання широкого кола проблем.

Як правило, в процесі діяльності практичних психологів окремих підприємств формувалися і закріплювалися в нормативній документації узагальнені уявлення про цілі, завдання, форми їх діяльності тощо. Це приводило до того, що серед психологів-практиків не було єдності у визначенні цілей і задач психологічних служб, у формах і методах роботи.

Останніми роками приходить розуміння, що будь-якій фірмі чи підприємству, незважаючи на сферу їх діяльності, кількості задіяних працівників тощо, потрібен професіонал з психологічною підготовкою у сфері роботи з людьми.

Психолог в організації, на думку М.Ю Шейніса, будує свою діяльність на основі однієї з трьох моделей [6].

Перша модель ґрунтується на ідеї, що психолог повинен здійснювати науково-методичне забезпечення кадрової і виховної роботи, тому він стає творцем та реалізатором всієї кадрової роботи організації.

Друга модель вбачає сенс діяльності практичного психолога у наданні психотерапевтичної допомоги співробітникам, які мають різноманітні психологічні труднощі. На жаль, сьогодні мало організацій, які безпосередньо опікуються проблемами працівників, тому більшість підприємств не зацікавлені у діяльності практичного психолога за цією моделлю. Виняток хіба що складають армія, міліція, СБУ, диспетчерські служби тощо, де якість та ефективність діяльності співробітників визначається їх психічним станом.

№6 Психологічна служба в системі освіти є „складовою частиною державної системи охорони фізичного і психічного здоров'я молодих громадян України і діє з метою виявлення і створення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку особистості" (наказ Міносвіти України №127 від 03.05.1999р.).

Розглядаючи організаційні засади психологічної служби в системі освіти потрібно знати мету, завдання, стратегії розвитку психологічної служби, зміст основних видів роботи психолога освітніх закладів. Завдання психологічної служби системи освіти:

• сприяння повноцінному особистісному та інтелектуальному розвитку дітей на кожному віковому етапі;

• створення умов для формування у них мотивації до самовиховання та саморозвитку;

• забезпечення індивідуального підходу до кожної дитини на основі її психолого-педагогічного вивчення;

• профілактика та корекція відхилень в інтелектуальному та особистісному розвитку дитини.

В системі освіти психолог виконує такі основні види роботи:

1. Діагностика - психологічне обстеження дітей і підлітків, їхніх груп і колективів, моніторинг змісту і умов індивідуального розвитку дітей та учнівської молоді, визначення чинників, що ускладнюють їх розвиток та навчання.

2. Корекція - здійснення психолого-медико-педагогічних заходів з метою усунення відхилень у психофізичному та індивідуальному розвитку і поведінці, схильності до залежностей та правопорушень, подолання різних форм девіантної поведінки, формування соціально корисної життєвої перспективи.

3. Реабілітація - надання психолого-педагогічної допомоги дітям, підліткам і молоді, які перебувають у кризовій ситуації (постраждали від соціальних, техногенних, природних катастроф, перенесли тяжкі хвороби, стреси, переселення, зазнали насильства тощо), з метою адаптації до умов навчання і життєдіяльності.

4. Профілактика - своєчасне попередження відхилень у психофізичному розвитку та становленні особистості, запобігання конфліктних ситуацій тощо.

5. Психологічна просвіта, яка реалізується в організації відповідних гуртків та викладанні курсу психології для школярів. Стосовно педагогів та батьків цей напрям реалізується опосередковано під час психологічного консультування, а також під час виступів на нарадах та зборах. В системі освіти працюють психолого-медико-педагогічні консультації (ПМПК) до складу яких входять дитячий лікар-психіатр, невролог, 2 практичних психологи .(фахівець з питань інтелектуального розвитку дитини та з питань девіантної поведінки), учитель-логопед, З вчителя-дефсктолога (олігофренопедагог, сурдопедагог, тифлопедагог). ПМНК надають допомогу шкільним психологам, здійснюють діагностику дітей з вадами розвитку, визначають адекватну для них форму соціально-психологічної та медичної допомоги.

.

7. Молодь - це соціально-демографічна група, яка займає певне місце в соціальній структурі суспільства, характеризується процесом набуття соціального статусу в різних соціальних підструктурах (професійно-трудовій, соціально-політичній, сімейно-побутовій).

Соціальні молодіжні проблеми: визначення ролі та місця молоді в сучасному суспільстві; формування ціннісних орієнтацій молодих людей та їх моральних пріоритетів; становище на ринку праці; забезпечення молоді певного освітнього рівня; політичні орієнтації та електоральна поведінка молоді. Особистісні проблеми молодої людини: пошуки сенсу життя; професійне самовизначення; кохання; створення власної сім'ї; взаємостосунки з дорослими та однолітками; стан здоров'я.

Соціальні служби для молоді; громадські молодіжні об'єднання; цільові комплексні програми; цільові кошти на фінансування молодіжної соціальної політики, залучені матеріальні та фінансові ресурси підприємств, організацій і установ, об'єднань громадян, зацікавлених у роботі з молоддю, діяльність спеціальних молодіжних фондів, які виступають у якості суб'єктів соціальної роботи з молоддю.

Завданнями суб'єктів соціальної роботи з дітьми та молоддю є:

• надання різноманітних соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги, консультування дітей та молоді;

• розроблення та здійснення системи заходів зі створення умов, достатніх для життєдіяльності різних категорій дітей та молоді;

• здійснення соціально-профілактичної роботи серед дітей та молоді, проведення системи заходів щодо запобігання негативним явищам та їх подолання;

• розроблення та здійснення реабілітаційних заходів щодо відновлення соціальних функцій, морального, психічного та фізичного стану дітей та молоді, пристосування їх до безпечних соціальних та інших умов життєдіяльності, а також надання допомоги дітям, молоді, які зазнали жорстокості та насильства, потрапили в екстремальні ситуації;

• здійснення міжнародного співробітництва, вивчення і поширення передового міжнародного досвіду з питань соціальної роботи з дітьми та молоддю;

• сприяння молодіжним організаціям і окремим громадянам у їх культурному і фізичному розвитку, участі в трудовій та суспільне корисній діяльності;

• здійснення інших повноважень у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю.

Об'єктами соціальної роботи з молоддю є:

• працююча молодь;

• безробітна молодь;

• молодь, яка навчається;

• молоді сім'ї (в тому числі неблагополучні сім'ї та сім'ї групи ризику);

• діти і молодь, які мають відхилення в здоров'ї (молоді інваліди, наркозалежна молодь, алкогольнозалежна молодь, хворі на СНІД та інш.);

• молодь, яка має відхилення у поведінці;

• молодіжні організації та об'єднання;

• обдарована і талановита молодь;

• молодь із числа сиріт;

• біженці і переселенці та інші категорії молоді.

Головною метою соціальної роботи з дітьми та молоддю є створення умов позитивно орієнтованої соціалізації особистості, що сприяє соціальній адаптації та самореалізації молодого покоління в інтересах особистості і суспільства. Соціальна робота передбачає взаємодію двох пріоритетних аспектів діяльності держави: соціальна опіка, надання різних видів допомоги різним категоріям молоді і діяльність соціальних інституцій, спрямована на розкриття творчого потенціалу молоді.

Соціальна робота з дітьми та молоддю — діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від їх порядкування і форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного Та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб.

Соціальна профілактика.

Соціальна профілактика — робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та молоді та запобігання такому впливу. Соціальна профілактика ґрунтується на виявленні несприятливих психо-біологічних, психолого-педагогічних, соціальних умов, що зумовлюють відхилення в психічному та соціальному розвитку молоді, в її поведінці, стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності й дозвілля.

Види та форми соціальної профілактики:

• організаційно-педагогічні заходи зі створення виховуючого середовища за місцем проживання (на місцевому рівні) молоді (робота консультаційних пунктів з проблем освіти, виховання, організація дозвілля, працевлаштування, вибору професії, правових питань; реалізація державних, галузевих програм з профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі алкоголізму, наркоманії, проституції, правопорушень);

• залучення різних соціальних інститутів у процес соціалізації дітей і молоді, що передбачає подолання міжвідомчих бар'єрів організації профілактичної роботи, створення в мережі соціальних служб умов для виявлення соціальних ініціатив, розвитку молодіжного руху та відродження традицій національного виховання (проведення масових свят, конкурсів, спортивних змагань, театралізованих дій тощо);

• організація соціально-педагогічної і психологічної роботи з молоддю групи ризику (індивідуальна і групова робота з батьками та дітьми, ознайомлення різних категорій молоді з інформацією про можливі наслідки асоціальних дій);

• розв'язання проблем зайнятості і працевлаштування неповнолітніх і молоді завдяки створенню робочих місць для цих категорій.

Соціальна допомога (підтримка) молоді

Соціальна допомога (підтримка) молоді — вид соціальної діяльності спеціально уповноважених органів держави та соціальних інституцій щодо забезпечення потрібного особистості рівня освіти, культури, умов організації дозвілля та відпочинку, забезпечення працевлаштування, а також надання системи гарантованого державою рівня матеріальної підтримки молоді та сімей з дітьми з урахуванням їх матеріального та фізичного стану, складу сім'ї, віку, здоров'я, участі в суспільному та іншому виробництві. Це допомога окремим людям, соціальним групам з метою задоволення потреб, необхідних для нормальної життєдіяльності в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації, а також створення умов для самореалізації.

Соціальна допомога молоді також використовує такі підходи коригування відхилень у поведінці на основі індивідуально-диференційованого підходу; введення у практику роботи психолого-педагогічного інструментарію з метою вивчення особливостей поведінки особистості, її близького оточення, в тому числі емпіричні дані, що характеризують ступінь соціальної дезадаптації; надання кваліфікованої допомоги у формуванні системи взаємин, моральних цінностей, що сприяють природній соціалізації; використання методів психо-консультативної та психотерапевтичної роботи з підлітками, сім'єю подружжям з метою полегшення соціальної ситуації, розв'язання побутових і шкільних конфліктів, корекції педагогічної позиції батьків. Зміст соціальної допомоги полягає у цільовій реалізації програм діяльності служб у системі соціальної роботи з молоддю: робота із сім'єю, розв'язання конфліктів між подружжям чи у стосунках із дітьми, а також проблем освіти, працевлаштування, організації культурно-дозвільневої діяльності, охорони здоров'я.

Напрямки соціальної допомоги молоді: підтримка життєвого рівня дітей і молоді; надання державної допомоги, пільг, інших видів соціальної підтримки малозабезпеченій молоді, молодій сім'ї, сім'ї, яка виховує дитину-інваліда, в тому числі тим, хто опікує сироту; матеріальне забезпечення у разі тимчасової або постійної втрати працездатності; реалізація заходів діючої системи соціального забезпечення; створення умов для розвитку творчого потенціалу особистості, державної підтримки інтелектуальної еліти та обдарованих дітей і молоді; захист прав працездатної молоді у галузі праці в умовах різних форм власності.

Соціальний супровід

Одним із сучасних напрямків соціальної роботи з молоддю є соціальний супровід, який передбачає здійснення: службами у справах неповнолітніх, центрами соціальних служб для молоді системного обліку та догляду дітей і молоді, які опинилися в складних життєвих ситуаціях; систематичних і комплексних заходів, спрямованих на подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення соціального статусу дітей та молоді; системи заходів, спрямованих на подолання різних видів залежностей, які завдають шкоди психічному і фізичному здоров'ю дітей та молоді; соціальної опіки щодо дітей з вадам фізичного та розумового розвитку. Соціальна служба молоді як інститут реалізації державної молодіжної політики

Соціальні служби молоді - державні організації, що реалізують соціальну молодіжну політику шляхом надання різних видів допомоги та соціальних послуг дітям, молоді та сім'ї.

Соціальні служби молоді були створені в Україні на виконання ст.6 Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" та постанови Кабінету Міністрів України № 648 від 13 серпня 1993 року "Про соціальні служби для молоді".

Соціальна робота в мережі соціальних служб для молоді має чітко визначену адресність. До уваги беруться такі фактори як віковий показник осіб, яким надається соціальна допомога та підтримка; основні сфери життєдіяльності молоді (навчальні заклади, місця роботи, проживання, відпочинку); основні категорії молоді (учні шкіл, студенти навчальних закладів різного рівня акредитації, працююча молодь, безробітня молодь, сироти, особи з обмеженими функціональними можливостями тощо); типові соціальні та психологічні проблеми молоді.

Діяльність центрів соціальних служб молоді передбачає виконання низки завдань: надання соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги; розробка та здійснення системи заходів щодо створення умов, необхідних для життєдіяльності різних категорій дітей та молоді; здійснення соціально-профілактичної роботи серед дітей та молоді, застосування комплексних заходів, спрямованих на подолання негативних явищ в молодіжному середовищі; розробка та впровадження реабілітаційних програм, змістом яких є відновлення соціальних функцій, морального, психічного і фізичного стану дітей та молоді, пристосування їх до соціальних та сімейних умов життєдіяльності; допомога дітям та молоді, які зазнали від інших жорстокості та насильства чи потрапили в екстремальні ситуації; сприяння дитячим, молодіжним організаціям у становленні та розвитку, участі в суспільній діяльності; здійснення міжнародного співробітництва, вивчення і поширення міжнародного досвіду соціальної роботи з молоддю; співпраця з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, установами та організаціями незалежно від форм власності і підпорядкування, громадськими організаціями, фізичними особами у вирішенні питань соціальної підтримки дітей та молоді.

Соціальні служби молоді реалізують ряд комплексних програм, основними серед яких є: "Соціальна підтримка сім'ї", "Профілактика негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі", "Сприяння працевлаштуванню та вторинній зайнятості молоді", "Соціальна робота з призовною молоддю та військовослужбовцями", "Всеукраїнська школа волонтерів".

Для організації соціально-педагогічної роботи в межах цих програм при соціальних службах молоді створюються різноманітні спеціалізовані служби: кризові центри соціально-педагогічної допомоги різним категоріям сімей, дітей та молоді; центри соціальної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями; центри сім'ї "Родинний дім"; клубні об'єднання за місцем проживання; лінія дистанційного консультування "Телефон довіри"; консультпункти У РАГСах, військоматах, колоніях для неповнолітніх; консультативні пункти для ін'єкційних споживачів наркотиків; консультативні пункти для роботи з молоддю, яка повернулася з місць позбавлення волі.