Лекція №2 Тема .Трудові ресурси . План

1. Поняття трудових ресурсів.

2. Продуктивність праці трудових ресурсів.

3. Мотивація та оплата праці.

1. Поняття трудових ресурсів.

Трудові ресурси – це частина працездатного населення , яка за віковими, фізичними та освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності. Серед трудових ресурсів виокремлюють реальні (люди, які працюють) і потенційні (особи, які мають бути залучені до певної праці в майбутньому).

Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

Під поняттям «кадри» розуміється постійний кваліфікований склад працівників підприємства.

За принципом участі у виробничій діяльності персонал поділяється на дві категорії:

• Промислово – виробничий (ПВП), який займається виробництвом та його обслуговуванням;

• Непромисловий (працівники житлово – комунального господарства, лікувально – санітарних , дитячих закладів)

За характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на такі категорії:

Керівники — це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники перелічених керівників.

Спеціалісти - працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи, інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти. соціологи тощо.

Службовців - працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема — діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-дру­карки, стенографісти тощо.

Робітники — це персонал безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін.

За специфікою і складністю виконуваних робіт персонал підприємства групується за :

Професія — це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність — це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії

Кваліфікація — це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій визначеної складності

2. Продуктивність праці трудових ресурсів.

Продуктивність праці – це показник економічної ефективності трудової діяльності працівників підприємства, який визначається як відношення обсягу виробленої продукції (послуг) до витрат праці.

Рівень продуктивності праці характеризується показником «виробіток», що показує , яка кількість продукції вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є трудомісткість.

Існує три методи визначення виробітку:

Натуральний метод передбачає ділення обсягу виробленої продукції в натуральних одиницях на кількість витраченого часу(нормо - год)

Вартісний метод передбачає ділення обсягу виробленої продукції (грн) на витрати часу, які можуть бути виражені в середньообліковій чисельності працівників або у відпрацьованій ними кількості людино – днів(людино - год)

Трудовий метод передбачає ділення обсягу виробленої продукції у витратах робочого часу на кількість працівників, які її виробляють.

Планування продуктивності праці здійснюється методами прямого розрахунку та пофакторним.

Метод прямого розрахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці діленням запланованого обсягу випуску продукції на планову чисельність промислово – виробничого персоналу.

По факторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію робочого часу за всіма факторами приросту продуктивності праці .

Чинники, що істотно впливають на продуктивність праці, можна об’єднати в такі групи:

• матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, застосування нових видів сировини та матеріалів тощо);

• організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удосконалення системи управління, організації праці тощо);

• економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках тощо);

• соціальні (створення належного морально-психологічного клімату. нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу тощо);

• природні умови та географічне розміщення підприємств (цю групу факторів виділяють та аналізують переважно на підприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).