Внутрішня політика. Конституція 1889р.

Громадсько-політичні рухи	«Рух за свободу і народні права»
Політичні організації	«Товариство з визначення мети в житті» (Ріссія), «Товариство патріотів» («Айко-куся»), «Союз прихильників парламенту».
Політичні партії	Конституційно-ліберальна партія (Ріккен Дзюто): представляла інтереси аграрної буржуазії, самураїв, поміркованої частини національної буржуазії, виступала за капіталізацію сільського господарства, зменшення податкового тягаря для аграріїв, ліквідацію залишків станової нерівності, а також за відмову від кланового принципу формування уряду.
	Реформаторська партія (Кайшіто): соціальна опора – агресивна національна буржуазія, військові кола та націоналістична інтелігенція, виступала за анулювання ансейських угод, просування японських товарів на іноземні ринки, проведення грошової реформи, покращення обмінного валютного курсу, ідею «Великої Японії», яка передбачала активну зовнішню політику та територіальні надбання.
	Конституційно-Імператорська партія (Тайсейто): створена урядовцями та впливовими бюрократами, не мала вагомої підтримки в суспільстві.
	«Ліга держави й народу» (Кокумін ктокай): націоналістичні ідеї, не мала істотної підтримки в японському суспільстві, практикувала терористичну тактику.

Імператор

- законодавча ініціатива;

- скликання та розпуск парламенту;

- призначення та звільнення цивільних та військових;

- оголошення війни та миру тощо.

Уряд

Відповідальний тільки перед імператором

Фінанси

Бюджет має бути затверджений парламентом

Двопалатний парламент

Верхня палата

(палата перів)

- призначає імператор

Нижня палата

(палата представників)

- обирають виборці

Велика Таємна Рада

Дорадчі функції

Виборці

Заможні платники податків, чоловіки з 25-річноо віку

З початку 80-х р. XIXст. в країні розгорнувся активний рух за конституцію. У 1881р. імператор офіційно пообіцяв подарувати народові справедливу Конституцію. Для її розробки було створено комісію, яка мала ознайомитися з відповідними нормами, інститутами, процедурами за кордоном та вибрати найбільш прийнятні для Японії. Японці зупинилися на прусському варіанті О.Бісмарка. у 1889р. було опубліковано текст конституції, за якою Японія проголошувалась абсолютною монархією:

- імператор здобував широкі права: законодавчої ініціативи, право розпуску парламенту, призначення та звільнення усіх цивільних та військових посадових осіб, формування уряду, керівництво збройними силами, оголошення війни та укладання миру, призначення суддів;

- глава держави мав при собі Велику Таємну Раду (Дайрі), до складу якої окрім усіх членів кабінету, входило 15 призначених ним особисто радників;

- законодавча влада належала двопалатному парламенту, наділеному правом законодавчої ініціативи та контролю фінансів;

- нижня палата (палата представників – Сугіїн) обиралась на 4 роки заможними чоловіками, які сплачували відповідний податок та досягли віку 25 років;

- депутатів верхньої палати (палата перів – Кідзокуїн) імператор особисто призначав на 7-річний термін. Такими депутатами були члени його родини, князі, 15 найбільших платників та особи, що мали особливі заслуги перед батьківщиною.

Основний закон гарантував підданим станову рівність, право на вільне обрання місця проживання, таємницю листування, майнову захищеність, презумпцію невинності, свободу віросповідання, друку, слова, зборів, спілок.

З конституції Японії 1889р.:

«Ст. 1. Японською імперією управляє безперервно на вічні часи імператорська династія…

Ст.3. Особа імператора священна і недоторкана.

Ст. 4. Імператор – глава держави, він володіє верховною владою і здійснює її відповідно до постанов цієї конституції.

Ст. 5. Імператор здійснює законодавчу владу в погодженні з імперським парламентом.

Ст. 6.Імператор затверджує закони і дає розпорядження про їх обнародування і виконання.

Ст. 7. Імператор скликає імперський парламент, відкриває і закриває його, відстрочує його засідання і розпускає палату депутатів.

Ст. 8. Імператор може на випадок пекучої потреби підтримати громадську безпеку або усунути громадське лихо в той час, коли імперський парламент у розпуску, видавати імператорські укази, що мають силу закону.

Ці імператорські укази повинні бути подані імперському парламенту на найближчу сесію і, якщо імперський парламент їх не схвалить, повинні бути оголошені урядом недійсними на майбутній час…

Ст. 10. Імператор встановлює організацію різних галузей державного управління, призначає і звільняє всіх цивільних і військових чиновників і визначає їх оклади, оскільки і цій конституції чи в інших законах це спеціально не передбачено.

Ст.11. Імператор є верховним командуючим армією і флотом.

Ст.33. Імперський парламент складається з двох палат: палати перів і палати депутатів.

Ст. 34. Палата перів, відповідно до указу про палату перів, складається з членів імперської фамілії, з осіб, що мають дворянські титули, і з осіб, призначених до неї імператором.

Ст.35. Палата депутатів складається з членів, які обирає народ відповідно до постанов виборчого закону…»

• Хто, згідно з Конституцією 1889р., мав усю повноту влади в Японії?

• Які повноваження мав японський парламент?

Сильна імператорська влада в Японії відповідала як політичним потребам країни, що перебуває на шляху модернізації, так і світогляду японців. Останній багато в чому був сформований під впливом японської релігії синтоїзму. Що стосується парламенту, то, попри свою обмеженість, він виявлявся доволі незручним для влади та надавав цілком легальну трибуну для опозиції. Перші роки його існування відзначені цілком легальну трибуну для опозиції. Перші роки його існування відзначені парламентськими зіткненнями владних та опозиційних сил. У відповідь на систематичні зіткнення імператор неодноразово розпускав парламент (1891, 1893 та 1894рр.)

Зовнішня політика.

Зовнішня політика Японії була зумовлена її географічним та геополітичним становищем, рівнем розвитку економіки, станом її збройних сил, настроями в суспільстві та амбіціями політичної еліти.

Японські острови розташовані в Тихому океані, зі Сходу їх омиває Японське море. Сусідом Японії на Сході є Корея, яка виконує роль своєрідного мосту, що сполучає Японію з континентом та контролює вхід у Японське море. Важливе економічне, політичне, культурне місце в Далекосхідному регіоні історично мав Китай. У Північно-західному напряму від Японії перебувають Далекосхідні володіння царської Росії, яка наприкінці XIXст. мала інтереси в цьому регіоні. Традиційно вважали Тихий океан зоною своїх інтересів США, Велика Британія. Активну політичну позицію в регіоні займала Франція, а наприкінці XIXст. – Німеччина.

Зовнішня політика Японії