Іі.1. Елементи весільної обрядовості у п’єсі Івана Котляревського “Наталка Полтавка»

Іван Котляревський вважається зачинателем нової української літератури, не лише тому, що він пише живою народною української мовою, але й тому, що він показав живе народне життя. За матеріалами поеми «Енеїда» можна скласти справжній словник українських етнографічних назв. Адже письменник подає назви народних страв, ігор, танців, предметів одягу та побуту і т.д.

«Наталка Полтавка — п'єса, написана Іваном Петровичем Котляревським у 1819 році під впливом української вертепної, шкільної драми, інтермедій 18 століття. Основне джерело для написання твору — життя українського суспільства, лірично-побутові, обрядові, купальські пісні, балади («Ой оддала мене мати за нелюба заміж», «Брала дівка льон», «Розлилися води на чотири броди», «Чорна хмаронька наступає», «Лимерівна»). Поштовхом для написання "Наталки Полтавки" для Котляревського стала п'єса "Козак-стихотворец" О.О. Шаховського, у якій було зображено тогочасне українське сільське життя. Але автор був погано знайомий з реальним побутом українців, тому допустився багатьох помилок, через що полтавці були дуже розчаровані у театрі. Тому Котляревський вирішив виправити це становище, написавши правдиву п'єсу.

У п'єсі "Наталка Полтавка" дуже точно показав образ чесної й вірної дівчини. Головна героїня п'єси - Наталка. Вона жила з матір'ю. Батько помер. З самого дитинства кохала хлопця, який ріс і їхній родині, - Петра. Вона мала такий зовнішній вигляд: чудовий, стрункий стан, довга коса, ніжні роботящі руки, біляве обличчя, медові уста. І головна риса - краса співпадає з добротою. Сила Наталки - в правді і простоті. З пісні ми бачимо, що Наталка не тільки гарна, вірна й моторна, а ще й працьовита і озумна. Матір хоч і лає свою дочку за те, що вона не забула Петра і не хоче виходити заміж за багатого, але й дуже любить її, коротко характеризуючи: "Добра дочка". Тільки заради старої матері Наталка погоджується на одруження, але коли повертається Петро, вона твердо зрікається своєї обіцянки. Дівчина дійсно була вірною своєму коханому, про це говорить навіть виборний Макогоненко, буцімто наталка любить Петра і багатьом женихам відмовляє. Крім цього, проста селянська дівчина ще й гарно вихована, вона поважає свою матір і шанує всіх старших людей. Ось що про неї говорить односелець: "Золото - не дівка!.. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна - яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, що й себе і матір свою на світі держить."²¹ Ми можемо зробити висновок що в образі Наталки Полтавки автор показує всі найкращі риси гарних українських дівчат і жінок.

Наталчина мати Терпилиха видає доньку заміж за нелюба через скрутне матеріальне становище. В імені матері відбивається її доля. Вона овдовіла, сама виховує доньку, ледве зводить кінці з кінцями, буквально «терпить лиха». Її становищем користується Возний. Він знає, що Наталка закохана у іншого хлопця, але вирішує засилати старостів за порадою Виборного: «А що тут довго думати? Старостів посилати за рушниками, та й кінець. Стара Терпилиха не зсунулась ще з глузду, щоб вам одказати.»²² Так само Возний згадує, що «Наталка многим піднесла печеного кабака».²³ Мається на увазі традиція на знак відмови дівчини виходити заміж, вона виносила старості і хлопцеві, кий сватається гарбуза. Іноді вімова не супроводжувалась цим ритуалом, але вислів «винести гарбуза» став фразеологічним.

З весільного обряду зображено так звані змовини. Виборний, староста Возного, приходить до Наталчиної матері, щоб домовлятись про сватання. Ця сцена не багата на алегоричні розмови. Виборний, про згоду Наталки домовляться так, наче складає ділову угоду. З весільної обрядовості яскравим є пісенний момент, де Терпилиха словами пісні просить Наталку:

Ей, Наталко, не дрочися!

Та пожалій рідной,

Мене старой, бідной,

Схаменися!²⁴

На що Наталка відказує матері:

Тобі покорюсь,

На все соглашаюсь,

Прямодушно.²⁵

Потім Виборний, Терпилиха і Наталка співають весільної пісні:

Де згода в сімействі, де мир і тишина,      Щасливі там люди, блаженна сторона.

     Їх бог благословляєть,      Добро їм посилаєть,      І з ними вік живеть.²⁶

Виборний і Терпилиха змушують Наталку подати рушники. Самої сцени сватання у творі не представлено. На сцену потім виходить Возний з пов’язаним платком на руці і Виборний, перев’язаний рушником через плече. Це означає, що староста і молодий отримали згоду на сватанні. Це весілля з розрахунку, а не з взаємної любові двох людей.

У кульмінаційній сцені, де Наталка і Петро засвідчують, що вони повинні бути разом, відбражено момент материного благословення, а для українців – це один з найважливіших елементів весільного обряду.

П’єса «Наталка Полтавка» цінна не так описом весільного обряду,к вмілим використання фольклорних текстів, поетизацією вроди і розуму української дівчини, непідробністю відображуваних почуттів, моральною настановою ставити духовні цінності вище за матеріальні.