Тема1. Сутність, принципи й роль соціального страхування

1. Соціальна політика в Україні.

У соціальній політиці сучасної соціальної держави ключову роль відіграє держава, завдячуючи якій виникають, існують і діють інші суб’єкти, як-то об’єднання, громадські, благодійні організації тощо. Для держави, яка проголосила побудову соціально орієнтованої ринкової економіки (згідно з Конституцією Україна поставила це собі за мету), соціально-політична діяльність пов’я­зана з низкою заходів уряду, спрямованих на підвищення добробуту населення і посилення соціального захисту громадян шляхом реалізації різноманітних соціальних програм та заходів.

Соціальна політика за своєю суттю і повинна бути спрямована на побудову держави загального добробуту.

«Держава загального добробуту» — широке поняття, і сутність його полягає в тому, що держава взяла на себе обов’язок забезпечувати повний добробут населення. До сфери діяльності згаданої держави входять такі соціальні сфери, як охорона здоров’я, освіта, соціальні служби і розгалужені програми соціального страхування, а також політика, що сприяє повній зайнятості чи допомагає найменш захищеним працівникам. В останні роки передові держави загального добробуту пропонують політику, що домагається рівності людей за популяційними групами та статтю.

На сьогодні поняття «держава загального добробуту» ще академічно не визначене, але для його концептуального розкриття потрібно, за словами канадського вченого Теренса Ганслі¹, враховувати як мінімум чотири підстави, що включають програми, служби та заходи, які переслідують соціальні цілі. Сюди також можна включити програми, чиї первинні цілі інші — це, зокрема, оподаткування та фінансова політика, адже все економічне одночасно є соціальним.

У рамках соціальної політики існує конкретна мета — надання особливого захисту й допомоги бідним і слабозахищеним групам населення.

Спеціальна увага приділяється також розв’язанню або полегшенню соціальних проблем, що їх можуть спричинити економічні обставини або несподівані природні катаклізми.

Крім того, постійним прагненням соціальної політики є досягнення всіх соціальних цілей та сприяння й посилення соціальної солідарності та загального добробуту населення в цілому. Два основні принципи цього намагання — зменшення нерівності в суспільстві та уникнення економічної і соціальної маргіналізації у неповноцінних групах населення.

2. Сутність та роль соціального страхування. Історичний розвиток системи соціального захисту в Україні. Організаційні форми соціального страхування.

Людство пройшло довгий шлях у своїй історії, доки соціаль­ні функції держави набули масштабного характеру і стали домінуючими. Власне, і соціальна політика як напрямок діяльності держави і сама соціальна держава — явища досить молоді. Перші слабкі ознаки того, що сьогодні характерно для сучасних соціальних держав, можна спостерігати лише наприкінці XIX століття.

Починаючи з античності, європейська цивілізація пройшла кіль­ка етапів у своєму розвитку (рис. 1.8).

Перший етап можна позначити як етап політичної держави. Це період античних міст-полісів, у яких домінувала політична сфера життя.

Другий етап характерний для періоду середньовіччя, коли на перше місце в діяльності держави вийшли релігійно-ідеологічні функції, пов’язані з узаконюванням, поширенням і підтримкою релігійно-церковних догматів і норм у житті суспільства. Це період держави релігійної.

Рис. 1.8. Етапи розвитку європейської цивілізації

3. Принципи та структура системи соціального страхування. Правове та фінансове забезпечення соціального страхування.

Ключовим принципом у реалізації соціальної політики виступає забезпечення соціальної справедливості. Соціальна справед­ливість — соціально-психологічне сприйняття принципів і форм організації суспільства, що відповідає інтересам людей і соціальних груп, тобто узагальнена моральна оцінка суспільних відносин.

Соціальна справедливість — це і узагальнена моральна оцінка суспільних відносин, і один з основних загальнолюдських соціаль­них ідеалів, конкретне розуміння і зміст якого змінювалося протягом історії. При визначенні соціальну справедливість найчастіше співвідносять із соціальною рівністю, і в цьому контексті соціальна справедливість розуміється як міра рівності й нерівності в розподілі матеріальних і духовних благ у суспільстві, статусів і влади, а також у стані життя різних суспільних груп. Механізми такого розподілу по-різному бачаться прихильникам багатьох політичних доктрин.

Консервативна традиція виходить з невизнання іншого принципу розподілу, крім ринкового. Вільне суспільство не допускає встановлення моделей розподілу, оскільки це зумовлює втручання в права людини й обмеження її волі. Марксизм вбачав у соціаль­ній справедливості знищення приватної власності та реалізацію принципу розподілу по праці.

Чотири погляди на СОЦІАЛЬНУ справедливість

№ з/п	Вид погляду	Зміст
1 2 3 4	Егалітарний Роулсіанський Утилітарний Ринковий	Усі члени суспільства отримують рівні блага Максимізація корисності найменш забезпечених членів суспільства Максимізується загальна корисність усіх членів суспільства Соціальна справедливість встановлюється ринком і його регуляторами

Вибір принципів соціальної справедливості в перерозподілі доходів визначається в кожнім суспільстві по-своєму, виходячи з духовних підвалин і вироблених національних стандартів, що формувалися протягом усього попереднього історичного розвитку даної країни. Наприклад, українське суспільство, що формувалося під впливом складних історичних подій, природних особливостей країни і якому були нав’язані й прищеплені принципи егалітаризму (у вигляді колективістських засад), у значній своїй більшості не сприймає філософію індивідуалізму. І ринкові принципи справедливості на перших етапах переходу України до ринку потрібно формувати, виховувати, впроваджувати.

Реалізація принципу соціальної справедливості у суспільстві означає, що при цьому здійснюється справедливий розподіл:

1. діяльності, доходів, праці;

2. соціальних благ (прав, можливостей, влади, винагород, визнання);

3. рівня та якості життя;

4. інформації та культурних цінностей.