10. Соціальний простір

Відомо, що фізичний простір є обєктивна форма існування матерії. А соціальний простір є форма буття соціальної матерії, тобто суспільства, що представляє собою продукт взаємодії людей, що створюють матеріальні і духовні цінності. Фізичне простір існує незалежно від соціальної матерії. Що стосується соціального простору, то воно не існує без соціальної матерії, тому що воно виникає разом з суспільством. Тому аналіз соціального простору передбачає вивчення становлення єдиної світової історії, яка існувала не завжди, оскільки вона була просторово, політично й економічно розрізнені й не являла собою єдиного цілого. Так, первісне суспільство існувало десятки тисяч років, але його соціальний простір було вкрай обмежене. Люди тієї епохи жили всередині роду або племені, основу якого складали кровноспоріднених звязки і відносини. Вони здійснювали далекі на той час подорожі, мали певні уявлення про оточуюче їх дійсності, але навіть не могли припустити, що за межами побаченого десь ще є інша земля, інші регіони, на яких живуть такі ж люди.

Зявилися світові держави з величезними територіями і населенням. Імперія Олександра Македонського, наприклад, займала великі простори від Греції до Індії. Почалася колонізація чужих земель. Різко посилюється взаємовплив культур і цивілізацій. Народи діляться один з одним матеріальними і духовними цінностями. Всім відомо, що завдяки китайської цивілізації світ збагатився багатьма досягненнями медицини. Широко відомо вплив античної Греції на сусідні держави і народи. Воно досі відчувається всіма країнами світу. З виникненням держави і міждержавних відносин до історичного простору додаються політичний і економічний простору, які, по суті, є частиною історичного простору, оскільки на його основі відбувається економічна та політична діяльність.

Налагоджуються економічні звязки, зявляються великі торгові шляхи, які зближують торгують народи. Природно, через торгівлю відбувається обмін економічною інформацією, культурними та науковими цінностями.

На політичному просторі встановлюються дипломатичні та інші відносини між державами. Нерідко розвязуються війни з-за розширення політичного простору. Більш потужні держави підкоряють собі менш сильні і навязують їм власні цінності, власні економічні, соціальні і політичні порядки, власний спосіб життя, хоча це не завжди вдається, тому що переможені держави чинять запеклий опір.

Після зміни рабовласницького ладу феодальним ще більше розширюється історичний простір. Якщо в попередню епоху багато держав були як би виключені з міжнародного економічного і політичного життя, оскільки в силу географічних, кліматичних та інших умов жили майже замкнуто і ізольовано, то в період феодалізму вони вже включені в загальну міждержавну діяльність.

11. Еквівалентом вітчизняної теорії соціальної структури є західна теорія соціальної стратифікації. Термін «стратифікація» (від латинського stratum — прошарок і facere — робити) запозичено з геології, де він означає вертикальне розшарування ґрунтових пластів. У соціології цей термін уперше був використаний П. Сорокіним на означення диференціації певної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Стратифікація — це визнання існування в суспільстві нерівності вертикального розшарування, вищих та нижчих прошарків — страт.

Страти — це великі сукупності людей, які різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства. Основою утворення страт є природна й соціальна нерівність. Природну нерівність зумовлено різними фізіологічними та психологічними властивостями, що їх різні люди мають від природи, з народження (етнічна належність, статево-вікові особливості, родинні зв’язки, фізичні та психологічні особливості тощо). Нерівність, зумовлена природними відмінностями, є первинною формою нерівності, що проявляється й у деяких тварин. У людей вона може стати основою появи нерівноправних відносин. Проте головною рисою людського суспільства є соціальна нерівність, зв’язана з відмінностями, зумовленими соціальними чинниками: поділом праці (розумова й фізична), укладом життя (міське й сільське), соціальною роллю (інженер, політичний діяч, батько) тощо.

Суспільство є не просто диференційованим на окремі групи, воно ще й ієрархізоване. У ньому одні групи мають більше прав, привілеїв і переваг, інші — менше. Така соціальна нерівність привносить у життя людей багато несправедливості, тому ця проблема завжди цікавила соціологів. І, якщо те, що основою диференціації є нерівність людей, визнають усі вчені, то щодо визначальних чинників і критеріїв ієрархії їхні погляди не збігаються. Існує багато шкіл і парадигм, які по-різному їх тлумачать.

На Заході найчастіше користуються семирівневою вертикальною стратифікацією: 1) вищий клас професіоналів, адміністраторів; 2) технічні спеціалісти середнього рівня; 3) комерсанти; 4) дрібна буржуазія; 5) техніки і робітники, що виконують управлінські функції; 6) кваліфіковані робітники; 7) некваліфіковані робітники.