2. Відповідальність у міжнародному космічному праві.
Відповідальність у міжнародному космічному праві – зобов’язання держави відповідати перед іншими суб’єктами міжнародного права за відповідність усієї національної космічної діяльності (незалежно від того, провадиться ця діяльність урядовими органами чи неурядовими юридичними особами) як загальним принципам міжнародного права, так і нормам і принципам міжнародного космічного права.
відповідальність міжнародно-правова – обов’язок суб’єкта міжнародного права (МП) відшкодувати шкоду, заподіяну іншому суб’єктові цього права.
політична відповідальність в міжнародному космічному праві – відповідальність держави за забезпечення відповідності національної космічної діяльності положенням (нормам і принципам) Договору про космос 1967 р.
матеріальна відповідальність в міжнародному космічному праві – майнова відповідальність держави за шкоду, спричинену космічним об’єктом або його складовими частинами на Землі, у повітрі чи космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, іншій державі та її фізичним і юридичним особам.
шкода (за міжнародним космічним правом) – позбавлення життя, тілесне пошкодження чи інше пошкодження здоров’я; або знищення чи пошкодження майна держав, або фізичних чи юридичних осіб, або майна міжнародних міжурядових організацій.
За Принципами ДЗЗ (пр. IV) до поняття «шкоди» під час здійснення дистанційного зондування варто віднести непорушність «… законних прав та інтересів держави, що зондується».
Принципи ЯДЕ включають у поняття «шкоди» також належним чином обґрунтовані витрати на проведення операцій з пошуку та евакуації радіоактивних елементів і розчищення території від радіоактивних елементів у випадку заподіяння шкдио космічним об’єктом з ядерним джерелом енергії на борту (пр. 9.3).
солідарна відповідальність – відповідальність двох або більше запускаючих держав за шкоду, спричинену третій стороні; відповідальність двох держав за шкоду, спричинену третій стороні космічними об’єктами цих держав; відповідальність міжнародної організації та держав-членів за шкоду, спричинену третій стороні.
абсолютна відповідальність – у міжнародному праві це вид матеріальної відповідальності держави, що, на відміну від доктрини винності, може виникати навіть за відсутності вини (умислу або недбалості) суб’єкта міжнародного права. Виникла в результаті науково-технічного прогресу, об’єктивно пов’язаного з необхідністю відшкодування шкоди, заподіяної в процесі експлуатації джерел підвищеної небезпеки (авіація, атомна енергетика, космос тощо).
3. Договір повітряного перевезення вантажів.
ДОГОВІР ПОВІТРЯНОГО ПЕРЕВЕЗЕННЯ — домовленість, у відповідності до якої Авіаперевізник зобов‘язується перевезти Пасажира і його багаж у пункт призначення, надав Пасажиру місце відповідно до класу обслуговування на повітряному судні, яке здійснює рейс, зазначений у квитку, а Пасажир оплачує перевезення за встановленим тарифом.
Усі юридичні і фізичні особи, діяльність яких пов’язана з використанням повітряного простору України, розробкою, виготовленням, ремонтом та експлуатацією авіаційної техніки, здійсненням господарської і комерційної діяльності, обслуговуванням повітряного руху, забезпеченням безпеки авіації України, а також її управлінням і наглядом, пасажир, замовник або працівник авіації за порушення, невиконання або неналежне виконання правил, вимог і норм, що регламентують повітряні перевезення і авіаційні роботи, а також порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Загальні засади відповідальності встановлені Повітряним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Міжнародними угодами в сфері повітряного транспорту та спеціальними правилами.
Перевізник несе відповідальність за:
- втрату, нестачу або пошкодження багажу з часу прийняття його для перевезення і до видачі одержувачу або передачі його відповідно до правил іншій особі, якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання заподіянню шкоди або що таких заходів неможливо було вжити;
- збереження речей, що є у пасажира, якщо буде доведено, що втрата або пошкодження цих речей сталися з вини перевізника;
- втрату, нестачу або пошкодження вантажу з часу прийняття його для перевезення і до видачі одержувачу або передачі його відповідно до правил іншій установі (особі), якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання заподіянню шкоди або що таких заходів неможливо було вжити. До того часу, поки перевізник не доведе інше, вважається, що втрата, нестача чи пошкодження вантажу сталися під час перевезення;
- прострочення у доставці пасажира, багажу або вантажу, якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання простроченню або що таких заходів неможливо було вжити. Перевізник звільняється від відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідок несприятливих метеорологічних умов.
Перевізник несе матеріальну відповідальність перед органами зв’язку за втрату, пошкодження або прострочення у доставці пошти з вини перевізника у розмірі відповідальності органів зв’язку перед відправниками або адресатами, за міжнародну пошту — відповідно до актів Всесвітнього поштового союзу, а за внутрішню — згідно з правилами щодо розміру матеріальної відповідальності підприємств зв’язку за нестачу чи пошкодження вкладень поштових відправлень.
За шкоду, заподіяну третім особам та їх майну при виконанні перевезень і авіаційних робіт, експлуатант авіаційної техніки несе відповідальність у порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством України, зокрема Україна є учасником Конвенції про збитки, завдані іноземними повітряними судами третім особам на поверхні (від 07.10.1952 року), де встановлено граничний розмір відповідальності для кожного повітряного судна і по кожній події.
Порушення, як і невиконання або неналежне виконання вимог державних правил, норм і процедур з реєстрації та огляду на безпеку пасажирів щодо здачі, прийому, зберігання і перевезення на повітряному судні ручної поклажі, багажу, вантажу, пошти і бортового харчування тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Особи, винні у порушенні норм і правил, що регламентують діяльність авіації, несуть відповідальність згідно із законодавством України.
Повітряний перевізник і виконавець повітряних робіт зобов’язані страхувати членів екіпажу і авіаційного персоналу, які перебувають на борту повітряного судна, власні, орендовані та передані їм в експлуатацію повітряні судна, а також свою відповідальність щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим для перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту, а усі експлуатанти — третім особам; при цьому рівень відповідальності страховика не може бути нижчим за рівень, встановлений у Постанові Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 р. № 1083 “Про порядок і умови проведення обов’язкового авіаційного страхування”. У даній постанові законодавець визначив страхову суму (ліміт відповідальності страховика), встановлену договором обов’язкового страхування. Повітряні перевезення здійснюються у відповідності до вимог Конвенції для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреаль, 28 травня 1999 року), а також норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Повітряного кодексу України. Вони регулюються Наказом Мінтрансу № 793 від 14.10.2003 року «Про затвердження Правил повітряних перевезень вантажів» (зареєстровано у Мінюсті України 07.11.03 р. за № 1023/8344) Наказом Мінтрансу № 568 від 25.07.03 р. «Про затвердження Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу» (зареєстровано у Мінюсті України 29.08.03 р. за № 755/8076) та іншими нормативними актами, та загальних положень про перевезення і правил перевезення та надання послуг.