Під етикою розуміють науку про суть, закони виникнення, розвиток і функції моралі, про відносини між людьми і обов'язки, які випливають з цих відносин. Вперше термін «етика» застосував Арістотель, який розумів її як філософію моральної поведінки людей.
Медична етика вийшла з надр загальної етики і її слід розглядати як специфічний прояв загальної етики. Медична етика — це вчення про роль моральних засад у діяльності медичних працівників, про їх високогуманне ставлення до людини як необхідну умову успішного лікування хворого.
Основні етичні норми, які формувалися в процесі надання медичної допомоги хворим, були узагальнені й сформовані вченими-лікарями різних епох, коли спеціальності медсестри ще не було.
Так, у древньоіндійській книзі «Аюрведа» («Книга життя» — V—VI ст. до н.е.) знаходимо досить чіткий портрет лікаря: «Він повинен мати чисте, співчутливе серце, правдивий характер, спокійний темперамент, вирізнятися великою поміркованістю і порядністю, постійним прагненням робити добро». Перші наукові узагальнення народного досвіду лікування і правил поведінки лікаря біля ліжка хворого знаходимо в працях Гіппократа (V—VI ст. до н. е.) та інших вчених Стародавніх Греції і Риму. В «Клятві Гіппократа» чітко сформульовано професійний обов'язок лікаря: «Чесно і добросовісно служити хворій людині, в своїх діях утримуватись від нанесення будь-якої шкоди і несправедливості».
За пропозицією голландського лікаря Ніколаса ван Пульпа (XVII ст.), емблемою медиків стала палаюча свічка. Внутрішній зміст цього символу висловлений у девізі: «Згораю, щоб світити».
Як і в Стародавній Греції, лікарі Середньовіччя приносили клятву на вірність своїй професії. Визначний представник середньовічної медицини арабський філософ і лікар Авіценна (IX—X ст.) у своїй праці «Канон лікарської науки» пише про те, що лікар має володіти очима сокола, руками дівчини, мудрістю змії і серцем лева.
Представники медичної науки XVIII—XIX ст. теж внесли свій вклад у розвиток етичних ідей, і серед них значне місце належить Д. С. Самойловичу. За його словами, «лікарі повинні бути милосердними, співчутливими, послужливими, повинні любити свого ближнього, як самого себе».
М. Я. Мудров — основоположник клінічної медицини в Росії — давав високу етичну оцінку праці жінок, які залучалися до догляду за хворими, і ласкаво називав їх «сиділками». Він відводив їм важливу роль у виходжуванні важкохворих і створенні сприятливої обстановки в лікарнях.
Основний принцип моралі медичного працівника — це гуманізм. Медичному працівникові мають бути притаманні чуйність, увага до хворого, намагання виправдати його довір'я. Медичний працівник повинен не лише сумлінно виконувати свої обов'язки щодо хворого, але й боротися за фізичну досконалість і психічне здоров'я людей, проводити профілактичну і санітарно-просвітню роботу, зберігати лікарську таємницю, надавати медичну допомогу хворому незалежно від його національної та расової належності, політичних і релігійних переконань тощо.
Науку про професійний обов'язок медичних працівників щодо хворих і здорових людей називають деонтологією.
Деонтологія — це вчення про принципи поведінки медпрацівників з метою забезпечення максимальної користі для хворого. Основою деонтології є адміністративно-регламентуючі форми (накази, інструкції) норм поведінки медпрацівників, їх професійних обов'язків і організації лікувально-діагностичного процесу. Суть деонтології можна викласти такими словами: «До хворого треба ставитись так, як ти хотів би, щоб ставились до .тебе».
Після закінчення вищих медичних навчальних закладів молоді лікарі дають клятву Гіппократа. Клятва вимагає від лікаря бути завжди готовим надати медичну допомогу хворому. В медичних училищах випускники дають Урочисту обіцянку, яка певною мірою відображає зміст присяги лікаря.
Медична сестра має усвідомлювати свою відповідальність за життя хворого, однак це почуття не повинне переходити в сентиментальність, яка стане на заваді зібраності, активності у боротьбі за здоров'я, а нерідко й життя хворого.
Однією з основних рис характеру медичної сестри має бути чесність. Ні в якому разі не можна приховувати допущені помилки. М.І. Пирогов говорив з цього приводу: «Необхідно мати мужність обнародувати свої помилки, щоб застерегти від них інших працівників».
Медична сестра повинна сумлінно виконувати свої обов'язки щодо роздачі лікарських препаратів і здійснення маніпуляцій. Вона зобов'язана бути завжди зібраною, спокійною і врівноваженою, не допускати нервозності і метушні в роботі. При погіршенні стану хворого не можна допускати паніки і розгубленості. В таких випадках дії медсестри повинні бути чіткими та впевненими. Слід пам'ятати, що неуважність у роботі, сторонні розмови під час обслуговування хворих, а також відлюдність, зарозумілість підривають авторитет медичної сестри. Кваліфіковане, чітке, своєчасне і старанне виконання призначень і процедур зміцнюють віру хворого в успіх лікування. Істотне значення для створення сприятливої атмосфери в лікувальному закладі має зовнішній вигляд медичного персоналу. Акуратна, в білосніжному халаті, з прибраним під шапочку волоссям, медична сестра викликає довір'я хворого. І навпаки, зім'ятий чи забруднений халат, недоглянуті руки, надлишок прикрас і косметики, подразливі запахи несприятливо впливають на хворого.
Важливим обов'язком медичної сестри є збереження професійної таємниці, якщо вона не зачіпає інтересів суспільства або хворого. Ще Гіппократ говорив: «Отjчи хворого любов'ю і розумною утіхою, а головне — залиши його в незнанні того, що на нього чекає і особливо — що йому загрожує». Медичні сестри не мають права розголошувати і обговорювати відомості про хворобу та інтимне життя хворого, які вони отримали під час виконання професійних обов'язків. Медичним сестрам не треба брати на себе функції, які віднесені до лікарської компетенції, роз'яснювати хворим або їхнім родичам характер захворювання, інтерпретувати результати лабораторних, інструментальних та рентгенологічних досліджень. Вони можуть говорити лише про загальний стан хворого. Увага і делікатність з боку медичної сестри до хворих не повинні виходити за межі розумного. Звертатися до хворих треба зі строгою ніжністю, не допускати кокетства та нав'язливості.
Недопустимо у присутності хворих обговорювати або критикувати професійний рівень і призначення лікарів. Це підриває не лише авторитет лікаря, але й віру хворого в успіх лікування.
Для формування особистості медика важливе значення має рівень загального культурного розвитку, знайомство з літературою, мистецтвом, уміння організувати своє самовиховання. Соціально-психологічною основою ефективного етико-деонтологічного виховання є такі моральні риси, як співпереживання та милосердя. Вони мають стати внутрішньою духовною потребою, моральним кредо людини, яка їх виражає повсякденними вчинками та діями.
До питань етики належать також і медичні помилки, які слід відрізняти від злочинних дій, що караються законом. Професійні помилки можуть бути пов'язані з недостатнім рівнем знань, відсутністю досвіду, недосконалими методами дослідження, їх слід розглядати й аналізувати в колективі, щоб не повторювати більше.
Службові взаємини палатної медичної сестри складаються зі взаємин із співробітниками, хворими та родичами. Передусім культура службових взаємин у колективі базується на високій трудовій дисципліні, товариській взаємодопомозі, ввічливості та доброзичливому ставленні до людей. Проявами добрих взаємин між медсестрами є постійна готовність допомогти колезі в скрутних ситуаціях, що можуть виникнути при виконанні різних процедур.
Психологічний клімат у медичному колективі — це не просто сума особистих якостей його співробітників. Він утворюється внаслідок взаємин між членами колективу. Джерелом складних взаємин у деяких медичних колективах часто є відсутність у колективі творчої роботи по спрямуванню зусиль його членів на виконання основного завдання — боротьби за здоров'я хворого. Висока культура взаємин палатних сестер — це вимогливість кожної сестри до себе, вміння тактовно та у доброзичливій формі звернути увагу своїх колег на їхні недоліки в роботі, а також без образ сприйняти справедливі зауваження щодо своєї особи. Самовпевненість і зарозумілість у роботі медичних працівників неприпустимі, в інтересах хворого треба виявляти максимум такту і самодисципліни.
На особливу увагу заслуговують взаємини палатної сестри з молодшим медичним персоналом. Палатна сестра по відношенню до санітарки є не лише товаришем по роботі, але й керівником, учителем і наставником. Свої розпорядження сестра повинна робити у ввічливій формі, без проявів роздратування чи зарозумілості. Однак при виконанні службових обов'язків не слід встановлювати й фамільярних стосунків. Палатна сестра зобов'язана систематично контролювати виконання молодшим персоналом її розпоряджень. У присутності хворих чи їхніх родичів не слід робити санітаркам зауваження. Звертатися до санітарки, особливо старшої за віком, треба по імені та по-батькові. У розмовах про санітарку з хворими або їхніми родичами краще називати її нянею. Молоді медичні сестри, які недавно закінчили училище, володіють певним обсягом знань, але не мають досвіду роботи, можуть багато чого повчитися у досвідчених санітарок, які добре вміють виконувати різні процедури по догляду за хворими. І все-таки, навчаючись у санітарок, палатна сестра повинна завжди бути старшою на посту, коректно вимагати від молодшого медперсоналу виконання їхніх службових обов'язків.
Основу взаємин медичної сестри і лікаря складає субординація, тобто система службового підпорядкування молодшого за посадою старшому. Одержавши від лікаря розпорядження, медсестра повинна ретельно їх виконувати. Про труднощі, що можуть виникнути при виконанні призначень, необхідно доповісти палатному лікарю, якщо він відсутній, — завідуючому відділенням, а у вечірній час — черговому лікарю. Якщо у медсестри виникли сумніви щодо доцільності якогось призначення або вона вважає його шкідливим чи небезпечним для хворого, вона зобов'язана не в присутності хворих повідомити про свої сумніви лікарю, який зробив це призначення, і виконати його лише після того, як лікар підтвердить своє рішення. Якщо медична сестра і після підтвердження лікарем призначення продовжує вагатися щодо його доцільності, вона зобов'язана доповісти про це завідуючому відділенням. При обході палат черговим лікарем або відвідуванні хворого лікарем-консультантом палатна сестра зобов'язана створити сприятливі умови для їхньої роботи.
Медична деонтологія та етика
Медична деонтологія – це сукупність етичних норм і принципів поведінки медичного працівника при виконанні своїх професійних обов’язків.
Моральне обличчя медичного працівника, основні його принципи формувалися і удосконалювалися впродовж багатьох століть залежно від політичного ладу, рівня культури, національних та релігійних традицій, а також соціально-економічних і класових відношень у країні.
Величезну роль у визначенні основних проблем медицини і як науки, і як моральної діяльності належить основоположнику наукової медицини Гіппократу. Його численним учням та послідовникам наступних поколінь, зокрема таким видатним діячам вітчизняної медицини, як І.П.Павлов та М.І.Пирогов.
Свій вклад у розвиток деонтології та етики внесли визначні вчені сучасності Н.П.Сокольський, О.Т.Михайленко, Г.К.Степанівська та інші.
Медична деонтологія тісно пов’язана з медичною етикою. Медична етика – це вчення про мораль медпрацівників, їх поведінку, взаємозв’язки з хворими, з колегами, із суспільством.
Складовою частиною медичної етики є деонтологія – вчення про обов’язки медичного працівника.
Порушення правил деонтології може призвести до виникнення такої патології як ятрогенія – психогенний розлад внаслідок неправильних, необережних висловлювань або дій медичного працівника.
Тому важливим принципом є дотримування основного деонтологічного правила – не зашкодили при діагностиці, або лікуванні.
За визначенням ВООЗ (1967), “Медична сестра – це особа, підготовлена за основною програмою сестринського навчання, яка має достатню кваліфікацію і право виконувати в своїй країні дуже відповідальну роботу із сестринського обслуговування з метою зміцнення здоров'я, запобігання хворобам і догляду за хворими”.
Основною функцією медичної сестри є догляд за хворими та виконання призначень лікаря, під керівництвом якого вона працює.
Високий рівень фахових знань та вмінь, точність у виконанні призначень, тактовність, людяність, уважність, самовладання, чуйність – ці якості конче необхідні медичній сестрі.
Останніми роками роль середнього медичного персоналу зросла. Медичні сестри почали працювати із складною технікою, виконувати відповідальні маніпуляції. Це вимагає високої кваліфікації та постійного вдосконалення знань.
Проте надзвичайно важливим залишається спілкування з хворими. Жоден комп’ютер не може замінити людського слова, щирого співчуття та вчасної допомоги.
Медична сестра своїми діями, поведінкою та словом повинна зробити все, щоб у хворого були оптимістичний настрій, впевненість у швидкому одужанні.
Не слід інформувати хворих про результати аналізів, висновки лікарських консиліумів, виловлювати свої прогнози щодо термінів лікування, розповідати про об’єм оперативних втручань. Таке право має тільки лікар. Помилки медичного персоналу, не залежно від рівня, не можна приховувати. Навпаки, помилка, допущена лікарем чи медичною сестрою, фельдшером повинна бути якнайшвидше виявлена та виправлена. Приховування помилок або ускладнень, що виникли під час виконання своїх професійних обов’язків медичними працівниками може призвести до важких або непоправних наслідків для здоров'я хворих. Кожний такий випадок повинен стати темою обговорення у колі колег, потрібно вжити адміністративних чи, якщо необхідно, юридичних санкцій.
У жодному разі це не повинно бути предметом обговорення поза межами лікувального закладу.
Високі морально-етичні принципи, чітке дотримання деонтологічних норм лікарями та середнім медичним персоналом мають величезне значення для ефективного лікування хворих.
Етика і деонтологія медичного працівника 1. Актуальність проблеми Своєрідність медичної етики полягає в тому, що в ній, всі норми, принципи та оцінки орієнтовані на здоров'я людини, його поліпшення та збереження. Своє вираження ці норми спочатку були закріплені у Клятві Гіппократа, яка стала відправною точкою для створення інших професійно-моральних медичних кодексів. Етичний фактор має в медицині традиційно велике значення. Понад вісімдесят років тому за аналогією з лікарською Клятвою Гіппократа була створена сестринська Клятва Флоренс Найтінгейл. 2. Етичні норми і явища Поняття моралі У етичних явищах присутні два моменти: 1) особистий момент (автономія індивіда і самосвідома мотивація ним правил моральної поведінки та моральних оцінок); 2) об'єктивний, внеособовий момент (що склалися в даній культурі, соціальній групі, спільності моральні погляди, цінності, звичаї, форми і норми людських відносин). Перший із зазначених моментів відноситься до характеристики моралі, другий - моральності. Відмітна особливість моралі полягає в тому, що вона висловлює автономну позицію індивідів, їх вільне і самосознательной вирішення того, що є добро і зло, обов'язок і совість у людських вчинках, взаєминах і справах. Коли говорять про мораль соціальних груп, спільнот і суспільства в цілому, мова по суті йде проморальність (про груповий і загальносоціальних моралі, цінностях, поглядах, відносинах, нормах і установленнях). Етика - наука про мораль Етика як філософська теорія моралі виникає не стихійно, як мораль, а на основі свідомої, теоретичної діяльності з дослідження моралі. Реальні моральні явища іморальна діяльність людей виникли значно раніше етики як науки, формування якої пов'язано з виникненням системи наукових знань про мораль. Прийнято вважати етику однією з філософських наук. В історії розвитку етичних поглядів етика визначалася як практична філософія, яка обгрунтовує цілі практичної діяльності на основі ідей про належне і сущому, про добро і зло, про щастя і сенс життя. Етика розглядає мораль як сферу суспільного життя на основі певних норм і цінностей, що етика регулює відносини між людьми на основі моральних вимог і понять. Етика бачить свої завдання не тільки в тому, щоб пояснювати мораль, але і в тому, щоб запропонувати суспільству більш досконалу нормативність і модель поведінки. Етика і описує мораль, і пояснює її, і вчить моралі, роз'яснює те, як слід виконувати моральні нормативи поведінки, виділяючи специфіку змісту і форми цих нормативів. Етика включає як вчення про морально-сущому, про реально виявляється нормативності в поведінці людей, так і вчення про морально-належному, про те, як кожна людина повинна вести себе в суспільстві, як повинен визначати свої моральні цілі, потреби та інтереси. Етика вивчає мораль з позицій принципу історизму, так як кожне суспільство має свої особливості реалізації моральних норм і вимог, свої звичаї і принципи поведінки. Мораль в історії суспільства еволюціонує, вдосконалюється, прогресує, по-різному проявляються особливості розвитку та нормативності різних типів моралі. Професійна етика Професійна етика - це сукупність моральних норм, які визначають ставлення людини до свого професійного обов'язку. Змістом професійної етики є кодекси поведінки, розпорядчі певний тип моральних взаємин між людьми і способи обгрунтування даних кодексів. Незважаючи на загальний характер моральних вимог і наявність єдиної трудової моралі класу або товариств, існують ще й специфічні норми поведінки тільки для деяких видів професійної діяльності. Виникнення і розвиток таких кодексів являє собою одну з ліній морального прогресу людства, оскільки вони відображають зростання цінності особистості і стверджують гуманність в міжособистісних відносинах. Отже, основне призначення професійної етики у тому, що вона забезпечує реалізацію общеморальних принципів в умовах професійної діяльності людей, сприяє успішному здійсненню професійних обов'язків. Професійна етика допомагає фахівцю уникати помилок, вибирати найбільш правильну, високоморальну лінію поведінки в різних ситуаціях трудової діяльності. Завдання професійної етики не дати готові рецепти на всі випадки життя, але навчити культурі морального мислення, дати надійні орієнтири для вирішення конкретних ситуацій, впливати на формування моральних установок у фахівця у відповідності зі специфічними вимогами професії, пояснення і оцінку вироблених адвокатською практикоюстереотипів поведінки в областях , не врегульованих правом. Етичний кодекс медичних сестер Етичний кодекс медичної сестри Росії розроблений на замовлення Асоціації медсестер Росії в 1997р. Він складений з урахуванням нових ідей, що визначили протягом останніх двох - трьох десятиліть зміст медичної етики взагалі та професійної етики медичної сестри зокрема. Перш за все, Кодекс в розгорнутому вигляді відобразив сучасні уявлення про права пацієнта, які як би диктують зміст конкретних обов'язків, визначають формули морального боргу медичної сестри. Кодекс так само відбив що почалася в Росії реформу сестринської справи (зокрема, вимагає залучення медичних сестер у самостійну науково-дослідну діяльність, без чого неможливо перетворення сестринської справи в самостійну науку). У Кодексі знайшли відображення ті особливості сьогоднішньої медицини, які пов'язані з сучасним науково-технічним прогресом, - наприклад, проблеми ризику, ятрогенних ефектів при багатьох вживаних в даний час медичних втручань. Гуманність сестринської професії. Медична сестра повинна понад усе ставити співчуття і повага до життя пацієнта. Медична сестра зобов'язана поважати право пацієнта на полегшення страждань у тій мірі, в якій це дозволяє існуючий рівень медичних знань. Медична сестра не має права брати участь в тортурах, стратах та інших формах жорстокого і нелюдського поводження з людьми. Медична сестра не має права сприяти самогубства хворого. Медична сестра відповідальна, в межах своєї компетенції, за забезпечення прав пацієнта, проголошених Всесвітньої медичної асоціацією, Всесвітньою організацією охорони здоров'я та закріплених у законодавстві Російської Федерації. Медична сестра і вмираючий хворий Медична сестра повинна з повагою ставитися до права вмираючого на гуманне ставлення і гідну смерть. Медична сестра зобов'язана володіти необхіднимизнаннями та вміннями в області паліативної медичної допомоги, що дає вмираючому можливість закінчити життя з максимально можливим фізичним, емоційним і духовним комфортом. Найперші моральні і професійні обов'язки медичної сестри: запобігання і полегшення страждань, як правило, пов'язаних з процесомвмирання, надання вмираючому і його сім'ї психологічної підтримки. Евтаназія, тобто навмисні дії медичної сестри з метою припинення життя вмираючого пацієнта, навіть на його прохання, неетична і неприпустима. Медична сестра повинна ставитися шанобливо до померлого пацієнта. При обробці тіла слід враховувати релігійні та культурні традиції. Медична сестра зобов'язана поважати закріплені в законодавстві РФ права громадян щодо патологоанатомічних розтинів. Професійна компетентність медичної сестри Медична сестра повинна завжди дотримуватися і підтримувати професійні стандарти діяльності, які видаються Міністерством охорони здоров'я Російської Федерації. Безперервне вдосконалення спеціальних знань і умінь, підвищення свого культурного рівня - найперший професійний обов'язок медичної сестри. Медична сестра повинна бути компетентною у відношенні моральних і юридичних прав пацієнта. Медична сестра повинна бути постійно готовою надати компетентну допомогу пацієнтам незалежно від їхнього віку чи статі, характеру захворювання, расової чи національної приналежності, релігійних або політичних переконань, соціального чи матеріального становища чи інших відмінностей.
Висновок Етичної основою професійної діяльності медичної сестри є гуманність і милосердя. Найважливішими завданнями професійної діяльності медичної сестри є: комплексний всебічний догляд за пацієнтами і полегшення їхніх страждань; відновлення здоров'я та реабілітація; сприяння зміцненню здоров'я та попередження захворювань. Етичний кодекс дає чіткі моральні орієнтири професійної діяльності медичної сестри, покликаний сприяти консолідації, підвищення престижу і авторитету сестринської професії в суспільстві, розвитку сестринської справи в Росії.
Список використаної літератури 1. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Етика. - М.: 1998. 2. Зеленкова І.Л., Бєляєва Є.В. Етика: Навчальний посібник. - Мн.: Вид. В.М. Скакун, 1995. 3. Основи етичних знань / під ред. професора М. Н. Росенко. - М.: Изд. "Лань", 1998. 4. Словник з етики. Під ред. І.С. Кона. - М.: Політвидав, 1990.
|
|
Під етикою розуміють науку про суть, закони виникнення, розвиток і функції моралі, про відносини між людьми і обов'язки, які випливають з цих відносин. Вперше термін «етика» застосував Арістотель, який розумів її як філософію моральної поведінки людей. Медична етика вийшла з надр загальної етики і її слід розглядати як специфічний прояв загальної етики. Медична етика — це вчення про роль моральних засад у діяльності, медичних працівників, про їх високогуманне ставлення до людини як необхідну умову успішного лікування хворого. Науку про професійний обов'язок медичних працівників щодо хворих і здорових людей називають деонтологією. Деонтологія — це вчення про принципи поведінки медпрацівників з метою забезпечення максимальної користі для хворого. Основою деонтології є адміністративно-регламентуючі форми (накази, інструкції) норм поведінки медпрацівників, їх професійних обов'язків і організації лікувально- діагностичного процесу. Суть деонтології можна викласти такими словами: «До хворого треба ставитись так, як ти хотів би, щоб ставились до тебе». Після закінчення вищих медичних навчальних закладів молоді лікарі дають клятву Гіппократа. Клятва вимагає від лікаря бути завжди готовим надати медичну допомогу хворому. В медичних училищах випускники дають Урочисту обіцянку, яка певною мірою відображає зміст присяги лікаря. Медична сестра має усвідомлювати свою відповідальність за життя хворого, однак це почуття не повинне переходити в сентиментальність, яка стане на заваді зібраності, активності у боротьбі за здоров'я, а нерідко й життя хворого. Однією з основних рис характеру медичної сестри має бути чесність. Ні в якому разі не можна приховувати допущені помилки. М.І. Пирогов говорив з цього приводу: «Необхідно мати мужність обнародувати свої помилки, щоб застерегти від них інших працівників». Медична сестра повинна сумлінно виконувати свої обов'язки щодо роздачі лікарських препаратів і здійснення маніпуляцій. Вона зобов'язана бути завжди зібраною, спокійною і врівноваженою, не допускати нервозності і метушні в роботі. При погіршенні стану хворого не можна допускати паніки і розгубленості. В таких випадках дії медсестри повинні бути чіткими та впевненими. Слід пам'ятати» що неуважність у роботі, сторонні розмови під час обслуговування хворих, а також відлюдність, зарозумілість підривають авторитет медичної сестри. Кваліфіковане, чітке, своєчасне і старанне виконання призначень і процедур зміцнюють віру хворого в успіх лікування. Істотне значення для створення сприятливої атмосфери в лікувальному закладі має зовнішній вигляд медичного персоналу. Акуратна, в білосніжному халаті, з прибраним під шапочку волоссям, медична сестра викликає довір'я хворого. І навпаки, зім'ятий чи забруднений халат, недоглянуті руки, надлишок прикрас і косметики, подразливі запахи несприятливо впливають на хворого. Важливим обов'язком медичної сестри є збереження професійної таємниці, якщо вона не зачіпає інтересів суспільства або хворого. Медичні сестри не мають права розголошувати і обговорювати відомості про хворобу та інтимне життя хворого, які вони отримали під час виконання професійних обов'язків. Медичним сестрам не треба брати на себе функції, які віднесені до лікарської компетенції, роз'яснювати хворим або їхнім родичам характер захворювання, інтерпретувати результати лабораторних, інструментальних та рентгенологічних досліджень. Вони можуть говорити лише про загальний стан хворого. Увага і делікатність з боку медичної сестри до хворих не повинні виходити за межі розумного. Звертатися до хворих треба зі строгою ніжністю, не допускати кокетства та нав'язливості» Недопустимо у присутності хворих обговорювати або критикувати професійний рівень і призначення лікарів. Це підриває не лише авторитет лікаря, але й віру хворого в успіх лікування. Для формування особистості медика важливе значення має рівень загального культурного розвитку, знайомство з літературою, мистецтвом, уміння організувати своє самовиховання» Соціально-психологічною основою ефективного етико-деонтологічного виховання є такі моральні риси, як співпереживання та милосердя. Вони мають стати внутрішньою духовною потребою, моральним кредо людини, яка їх виражає повсякденними вчинками та діями. До питань етики належать також і медичні помилки, які слід відрізняти від злочинних дій, що караються законом. Професійні помилки можуть бути пов'язані з недостатнім рівнем знань, відсутністю досвіду, недосконалими методами дослідження. Їх слід розглядати й аналізувати в колективі, щоб не повторювати більше. Службові взаємини палатної медичної сестри складаються зі взаємин із співробітниками, хворими та родичами. Передусім культура службових взаємин у колективі базується на високій трудовій дисципліні, товариській взаємодопомозі, ввічливості та доброзичливому ставленні до людей. Проявами добрих взаємин між медсестрами є постійна готовність допомогти колезі в скрутних ситуаціях, що можуть виникнути при виконанні різних процедур. Психологічний клімат у медичному колективі — це не просто сума особистих якостей його співробітників. Він утворюється внаслідок взаємин між членами колективу. Джерелом складних взаємин у деяких медичних колективах часто є відсутність у колективі творчої роботи по спрямуванню зусиль його членів на виконання основного завдання — боротьби за здоров'я хворого. Висока культура взаємин палатних сестер — це вимогливість кожної сестри до себе, вміння тактовно та у доброзичливій формі звернути увагу своїх колег на Їхні недоліки в роботі, а також без образ сприйняти справедливі зауваження щодо своєї особи. Самовпевненість і зарозумілість у роботі медичних працівників неприпустимі, в інтересах хворого треба виявляти максимум такту і самодисципліни. На особливу увагу заслуговують взаємини палатної сестри з молодшим медичним персоналом. Палатна сестра по відношенню до санітарки є не лише товаришем по роботі, але й керівником, учителем і наставником. Свої розпорядження сестра повинна робити у ввічливій формі, без проявів роздратування чи зарозумілості. Однак при виконанні службових обов'язків не слід встановлювати й фамільярних стосунків. Палатна сестра зобов'язана систематично контролювати виконання молодшим персоналом її розпоряджень. У присутності хворих чи їхніх родичів не слід робити санітаркам зауваження. Звертатися до санітарки, особливо старшої за віком, треба по імені та по батькові. У розмовах про санітарку з хворими або їхніми родичами краще називати її нянею. Молоді медичні сестри, які недавно закінчили училище, володіють певним обсягом знань, але не мають досвіду роботи, можуть багато чого повчитися у досвідчених санітарок, які добре вміють виконувати різні процедури по догляду за хворими. І все-таки, навчаючись у санітарок, палатна сестра повинна завжди бути старшою на посту, коректно вимагати від молодшого медперсоналу виконання їхніх службових обов'язків. Основу взаємин медичної сестри і лікаря складає субординація, тобто система службового підпорядкування молодшого за посадою старшому. Одержавши від лікаря розпорядження, медсестра повинна ретельно їх виконувати. Про труднощі, що можуть виникнути при виконанні призначень, необхідне доповісти палатному лікарю, якщо він відсутній, — завідуючому відділенням, а у вечірній час — черговому лікарю. Якщо у медсестри виникли сумніви щодо доцільності якогось призначення або вона вважає його шкідливим чи небезпечним для хворого, вона зобов'язана не в присутності хворих повідомити про свої сумніви лікарю, який зробив це призначення, і виконати його лише після того, як лікар підтвердить своє рішення. Якщо медична сестра і після підтвердження лікарем призначення продовжує вагатися щодо його доцільності, вона зобов'язана доповісти про це завідуючому відділенням. При обході палат черговим лікарем або відвідуванні хворого лікарем-консультантом палатна сестра зобов'язана створити сприятливі умови для їхньої роботи. Для того щоб створити умови для дотримання правил деонтології, побудови найсприятливіших взаємин з хворими, лікарі і середні медичні працівники повинні чітко уявляти весь комплекс переживань хворого, пов'язаних з хворобою. Звичайно, крім власне переживань, тобто емоційних порушень, у кожного хворого є також певні уявлення про хворобу, різні думки — судження і висновки, пов'язані з нею. Крім того, хворому притаманні й такі психологічні процеси, як боротьба мотивів, прийняття рішення, прагнення до певної мети, тобто явища, що відносяться до вольової сфери. Внутрішня картина хвороби — це 'сукупність не лише емоційних порушень, але й певних процесів інтелектуального та вольового порядку, пов'язаних зі свідомістю, переживанням і ставленням до хвороби. Спрощено структуру внутрішньої картини хвороби можна представити таким чином. Основним і первинним компонентом цієї структури є емоційна реакція хворого на факт захворювання. З часом ці емоційні порушення ускладнюються за рахунок недостатності інформації, а також взаємовпливів пацієнтів. Виникають стани страху, тривоги, депресії. Мислення хворого базуються не на логічних закономірностях, а на емоційній значимості тих чи інших фактів. Проблеми хвороби займають у ньому непропорційно велике місце, відтісняючи інші проблеми (робота, сім'я, суспільна діяльність). Деякі положення і висновки набувають значення надцінних ідей, які важко піддаються корекції. У людей зі слабкою волею захворювання може призвести до стану пасивності, депресії. У людей з сильною волею спостерігається прийняття і впровадження в життя рішень, спрямованих як на боротьбу з хворобою та раціональне пристосування до життя, так і на розвиток надцінних і маячних ідей. Концепція хвороби — це теорія, яка розглядає всі аспекти захворювання: причини, механізми розвитку, клінічні прояви та їх значення для хворого, прогноз, можливість і ефективність лікування. Зауважимо, що концепція хвороби, створена лікарем, опирається на дані всебічних клінічних досліджень і багатий досвід медицини, тоді як концепція хворого являє собою спотворене розуміння захворювання. Починаючи лікування хворого, медичний персонал повинен з'ясувати, в чому полягає концепція хвороби пацієнта і поступово коригувати її, щоб хворий дійшов правильного розуміння свого захворювання і своїх перспектив. Адекватне ставлення до свого захворювання (здоров'я) — це визнання пацієнтом факту захворювання (рівня здоров'я) із врахуванням медичного висновку, співпраця пацієнта з лікарем і медичною сестрою. Сірійський лікар Абуль Фарадж, який жив у XIII ст., звертаючись до хворого, говорив: «Нас троє — ти, хвороба і я. Якщо ти будеш з хворобою, вас буде двоє і я залишусь один — ви мене переможете. Якщо ти будеш зі мною, нас буде двоє, хвороба буде одна — ми її переможемо». Завдання медичного персоналу полягає в тому, щоб створити у хворого розумне ставлення до хвороби, яке забезпечить найкраще дотримання лікувального режиму і проведення лікування в цілому. Хворий і медичний персонал повинні підтримувати постійний контакт. Для цього визначають мету лікування і його перспективи. Щоб поставити перед хворим певну мету, слід враховувати його особистісні якості і стан вольових процесів. Необхідно всю поведінку хворого підкорити досягненню конкретної мети лікування. Певну роль тут можуть відіграти хворі, які одужують. Другим психологічним моментом є підтримання надії на успіх лікування. Емоційне обнадіювання має поєднуватись з поясненням хворому основних типів перебігу захворювання. Це застереже хворого від розчарувань у лікуванні при можливому погіршенні його стану. Пацієнт знатиме, що деяке загострення захворювання закономірне, передбачене лікарем і що воно не стане на перешкоді сприятливого перебігу хвороби. Наведемо варіанти неадекватного ставлення пацієнта до захворювання або стану свого здоров'я: 1) негативне — ігнорування факту Хвороби, впливу факторів ризику, стану передхвороби; 2) зверхнє — недооцінка важкості хвороби, факторів ризику, передхвороби; 3) поринання в хворобу, передхворобу; 4) іпохондричне ставлення — безпідставний страх за здоров'я і життя (при неврозах); 5) утилітарне — одержання певної вигоди від хвороби, матеріальної чи моральної. Негативний вплив на психіку, емоції і поведінку хворого може справляти лікарняна обстановка, особливо якщо в лікувальному закладі порушуються гігієнічний та лікувально-охоронний режими, не дотримуються норми медичної етики й естетики. За таких умов можливе погіршення не лише психічного й емоційного, але й фізичного стану хворого, загострення його хвороби. Негативний вплив лікарняної обстановки на здоров'я пацієнта, особливо за умов неправильної організації його утримання, визначає поняття «госпіталізм». Ріст санітарної культури населення вносить ще один аспект у взаємини хворого та медичного персоналу. Пацієнт з різних джерел може отримати відомості про свою хворобу, що нерідко дезинформують його, стають причиною сумнівів щодо правильності лікування. Часто таке «медичне» мислення у пацієнтів спостерігається вже в ході обстеження, при ранніх проявах хвороби, коли хворий стурбований змінами самопочуття і стає схильним до помилкових трактувань свого стану» Цьому сприяють побоювання, з якими людина йде на прийом до лікаря, елементи недовіри до можливостей медицини, а іноді й страху. Такі згубні самовпливи хворого у зв'язку з хворобою або певним станом здоров'я називають егогеніями. Під час госпіталізації хворих слід враховувати проблему сумісності пацієнтів. Егротогенія — це взаємний вплив пацієнтів, який може бути позитивним або негативним. До хворих з відхиленнями в поведінці має бути особливе ставлення не лише з боку медичного персоналу, а й пацієнтів. Порушити психологічний спокій хворого може також ятрогенія — патологічний стан, зумовлений необережними висловлюваннями чи діями медичних працівників. Відповідаючи на запитання хворих про ті чи інші прояви хвороби, медична сестра повинна продумати, чи не спричиняться її відповіді до марних переживань хворого, чи не призведуть вони до фобії, тобто страху захворіти на ту чи іншу хворобу (наприклад, канцерофобії — страху захворіти на рак, кардіо-фобії — страху мати захворювання серця тощо). Не можна зловживати в присутності хворого професійними, особливо жаргонними термінами і висловами, які можуть травмувати психіку хворого (неврастенік, істерик, ревматик, артерії твердуваті, склерозовані, аорта дуже ущільнена та ін.). Документи, які відображають результати лабораторних та інструментальних досліджень, повинні бути недоступними для хворого. Їх не потрібно обговорювати з хворим, оскільки не виключено, що лікар вже інформував хворого про них, а інтерпретація цих даних медичною сестрою може бути дещо іншою — це породить сумніви і недовіру до лікаря і може стати причиною фобій — непереборних нав'язливих страхів. Однією з форм ятрогенії є так звана німа ятрогенія — вона виникає як наслідок бездіяльності або неуваги персоналу до хворого, нероз'яснення йому діагнозу (тоді він отримує спотворену інформацію з інших джерел). Для встановлення контакту між хворим і медичною сестрою важливе значення має її особистість. Медична сестра може любити свою професію, прекрасно володіти навичками, однак якщо вона через особливості свого характеру часте конфліктує з хворими, її професійні якості не можуть бути повністю реалізовані. Буває, що часті психоемоційні перевантаження у процесі професійної діяльності, а також деякі особливості психічної індивідуальності призводять до того, що її характер змінюється, деформується. Проявляються такі негативні риси, як байдужість, грубість, дратівливість при контакті з хворими, а іноді — пригніченість від безсилля, особливо при лікуванні важко хворих пацієнтів. Тому медичній сестрі слід оберігати себе від професійної деформації, а також намагатись зберегти душевну рівновагу пацієнта, утвердити в ньому позицію на одужання.
|
|
|
|
"Сестринська етика та деонтологія".
Під етикою розуміють науку про суть, закони виникнення, розвиток і
функції моралі, про відносини між людьми і обов'язки, які випливають з
цих відносин. Вперше термін «етика» застосував Арістотель, який розумів
її як філософію моральної поведінки людей.
Медична етика вийшла з надр загальної етики і її слід розглядати як
специфічний прояв загальної етики. Медична етика — це вчення про роль
моральних засад у діяльності, медичних працівників, про їх високогуманне
ставлення до людини як необхідну умову успішного лікування хворого.
Науку про професійний обов'язок медичних працівників щодо хворих і
здорових людей називають деонтологією.
Деонтологія — це вчення про принципи поведінки медпрацівників з метою
забезпечення максимальної користі для хворого. Основою деонтології є
адміністративно-регламентуючі форми (накази, інструкції) норм поведінки
медпрацівників, їх професійних обов'язків і організації
лікувально-діагностичного процесу. Суть деонтології можна викласти
такими словами: «До хворого треба ставитись так, як ти хотів би, щоб
ставились до тебе».
Після закінчення вищих медичних навчальних закладів молоді лікарі дають
клятву Гіппократа. Клятва вимагає від лікаря бути завжди готовим надати
медичну допомогу хворому. В медичних училищах випускники дають Урочисту
обіцянку, яка певною мірою відображає зміст присяги лікаря.
Медична сестра має усвідомлювати свою відповідальність за життя хворого,
однак це почуття не повинне переходити в сентиментальність, яка стане на
заваді зібраності, активності у боротьбі за здоров'я, а нерідко й життя
хворого.
Однією з основних рис характеру медичної сестри має бути чесність. Ні в
якому разі не можна приховувати допущені помилки. М.І. Пирогов говорив з
цього приводу:
«Необхідно мати мужність обнародувати свої помилки, щоб застерегти від
них інших працівників».
Медична сестра повинна сумлінно виконувати свої обов'язки щодо роздачі
лікарських препаратів і здійснення маніпуляцій. Вона зобов'язана бути
завжди зібраною, спокійною і врівноваженою, не допускати нервозності і
метушні в роботі. При погіршенні стану хворого не можна допускати паніки
і розгубленості. В таких випадках дії медсестри повинні бути чіткими та
впевненими. Слід пам'ятати» що неуважність у роботі, сторонні розмови
під час обслуговування хворих, а також відлюдність, зарозумілість
підривають авторитет медичної сестри. Кваліфіковане, чітке, своєчасне і
старанне виконання призначень і процедур зміцнюють віру хворого в успіх
лікування. Істотне значення для створення сприятливої атмосфери в
лікувальному закладі має зовнішній вигляд медичного персоналу. Акуратна,
в білосніжному халаті, з прибраним під шапочку волоссям, медична сестра
викликає довір'я хворого. І навпаки, зім'ятий чи забруднений халат,
недоглянуті руки, надлишок прикрас і косметики, подразливі запахи
несприятливо впливають на хворого.
Важливим обов'язком медичної сестри є збереження професійної таємниці,
таємниці,
якщо вона не зачіпає інтересів суспільства або хворого. Медичні сестри
не мають права розголошувати і обговорювати відомості про хворобу та
інтимне життя хворого, які вони отримали під час виконання професійних
обов'язків. Медичним сестрам не треба брати на себе функції, які
віднесені до лікарської компетенції, роз'яснювати хворим або їхнім
родичам характер захворювання, інтерпретувати результати лабораторних,
інструментальних та рентгенологічних досліджень. Вони можуть говорити
лише про загальний стан хворого. Увага і делікатність з боку медичної
сестри до хворих не повинні виходити за межі розумного. Звертатися до
хворих треба зі строгою ніжністю, не допускати кокетства та
нав'язливості»
Недопустимо у присутності хворих обговорювати або критикувати
професійний рівень і призначення лікарів. Це підриває не лише авторитет
лікаря, але й віру хворого в успіх лікування.
Для формування особистості медика важливе значення має рівень загального
культурного розвитку, знайомство з літературою, мистецтвом, уміння
організувати своє самовиховання» Соціально-психологічною основою
ефективного етико-деонтологічного виховання є такі моральні риси, як
співпереживання та милосердя. Вони мають стати внутрішньою духовною
потребою, моральним кредо людини, яка їх виражає повсякденними вчинками
та діями.
До питань етики належать також і медичні помилки, які слід відрізняти
від злочинних дій, що караються законом. Професійні помилки можуть бути
пов'язані з недостатнім рівнем знань, відсутністю досвіду, недосконалими
методами дослідження. Їх слід розглядати й аналізувати в колективі, щоб
не повторювати більше.
Службові взаємини палатної медичної сестри складаються зі взаємин із
співробітниками, хворими та родичами. Передусім культура службових
взаємин у колективі базується на високій трудовій дисципліні,
товариській взаємодопомозі, ввічливості та доброзичливому ставленні до
людей. Проявами добрих взаємин між медсестрами є постійна готовність
допомогти колезі в скрутних ситуаціях, що можуть виникнути при виконанні
різних процедур.
Психологічний клімат у медичному колективі — це не просто сума особистих
якостей його співробітників. Він утворюється внаслідок взаємин між
членами колективу. Джерелом складних взаємин у деяких медичних
колективах часто є відсутність у колективі творчої роботи по спрямуванню
зусиль його членів на виконання основного завдання — боротьби за
здоров'я хворого. Висока культура взаємин палатних сестер — це
вимогливість кожної сестри до себе, вміння тактовно та у доброзичливій
формі звернути увагу своїх колег на Їхні недоліки в роботі, а також без
образ сприйняти справедливі зауваження щодо своєї особи. Самовпевненість
і зарозумілість у роботі медичних працівників неприпустимі, в інтересах
хворого треба виявляти максимум такту і самодисципліни.
На особливу увагу заслуговують взаємини палатної сестри з молодшим
медичним персоналом. Палатна сестра по відношенню до санітарки є не лише
товаришем по роботі, але й керівником, учителем і наставником. Свої розпорядження сестра повинна робити у ввічливій формі, без проявів
роздратування чи зарозумілості. Однак при виконанні службових обов'язків
не слід встановлювати й фамільярних стосунків. Палатна сестра
зобов'язана систематично контролювати виконання молодшим персоналом її
розпоряджень. У присутності хворих чи їхніх родичів не слід робити
санітаркам зауваження. Звертатися до санітарки, особливо старшої за
віком, треба по імені та по батькові. У розмовах про санітарку з хворими
або їхніми родичами краще називати її нянею. Молоді медичні сестри, які
недавно закінчили училище, володіють певним обсягом знань, але не мають
досвіду роботи, можуть багато чого повчитися у досвідчених санітарок,
які добре вміють виконувати різні процедури по догляду за хворими. І
все-таки, навчаючись у санітарок, палатна сестра повинна завжди бути
старшою на посту, коректно вимагати від молодшого медперсоналу виконання
їхніх службових обов'язків.
Основу взаємин медичної сестри і лікаря складає субординація, тобто
система службового підпорядкування молодшого за посадою старшому.
Одержавши від лікаря розпорядження, медсестра повинна ретельно їх
виконувати. Про труднощі, що можуть виникнути при виконанні призначень,
необхідне доповісти палатному лікарю, якщо він відсутній, — завідуючому
відділенням, а у вечірній час — черговому лікарю. Якщо у медсестри
виникли сумніви щодо доцільності якогось призначення або вона вважає
його шкідливим чи небезпечним для хворого, вона зобов'язана не в
присутності хворих повідомити про свої сумніви лікарю, який зробив це
призначення, і виконати його лише після того, як лікар підтвердить своє
рішення. Якщо медична сестра і після підтвердження лікарем призначення
продовжує вагатися щодо його доцільності, вона зобов'язана доповісти про
це завідуючому відділенням. При обході палат черговим лікарем або
відвідуванні хворого лікарем-консультантом палатна сестра зобов'язана
створити сприятливі умови для їхньої роботи.
Для того щоб створити умови для дотримання правил деонтології, побудови
найсприятливіших взаємин з хворими, лікарі і середні медичні працівники
повинні чітко уявляти весь комплекс переживань хворого, пов'язаних з
хворобою. Звичайно, крім власне переживань, тобто емоційних порушень, у
кожного хворого є також певні уявлення про хворобу, різні думки —
судження і висновки, пов'язані з нею. Крім того, хворому притаманні й
такі психологічні процеси, як боротьба мотивів, прийняття рішення,
прагнення до певної мети, тобто явища, що відносяться до вольової сфери.
Внутрішня картина хвороби — це 'сукупність не лише емоційних порушень,
але й певних процесів інтелектуального та вольового порядку, пов'язаних
зі свідомістю, переживанням і ставленням до хвороби.
Спрощено структуру внутрішньої картини хвороби можна представити таким
чином. Основним і первинним компонентом цієї структури є емоційна
реакція хворого на факт захворювання. З часом ці емоційні порушення
ускладнюються за рахунок недостатності інформації, а також взаємовпливів
пацієнтів. Виникають стани страху, тривоги, депресії. Мислення хворого Виникають стани страху, тривоги, депресії. Мислення хворого
базуються не на логічних закономірностях, а на емоційній значимості тих
чи інших фактів. Проблеми хвороби займають у ньому непропорційно велике
місце, відтісняючи інші проблеми (робота, сім'я, суспільна діяльність).
Деякі положення і висновки набувають значення надцінних ідей, які важко
піддаються корекції. У людей зі слабкою волею захворювання може
призвести до стану пасивності, депресії. У людей з сильною волею
спостерігається прийняття і впровадження в життя рішень, спрямованих як
на боротьбу з хворобою та раціональне пристосування до життя, так і на
розвиток надцінних і маячних ідей.
Концепція хвороби — це теорія, яка розглядає всі аспекти захворювання:
причини, механізми розвитку, клінічні прояви та їх значення для хворого,
прогноз, можливість і ефективність лікування. Зауважимо, що концепція
хвороби, створена лікарем, опирається на дані всебічних клінічних
досліджень і багатий досвід медицини, тоді як концепція хворого являє
собою спотворене розуміння захворювання. Починаючи лікування хворого,
медичний персонал повинен з'ясувати, в чому полягає концепція хвороби
пацієнта і поступово коригувати її, щоб хворий дійшов правильного
розуміння свого захворювання і своїх перспектив.
Адекватне ставлення до свого захворювання (здоров'я) — це визнання
пацієнтом факту захворювання (рівня здоров'я) із врахуванням медичного
висновку, співпраця пацієнта з лікарем і медичною сестрою.
Сірійський лікар Абуль Фарадж, який жив у XIII ст., звертаючись до
хворого, говорив: «Нас троє — ти, хвороба і я. Якщо ти будеш з хворобою,
вас буде двоє і я залишусь один — ви мене переможете. Якщо ти будеш зі
мною, нас буде двоє, хвороба буде одна — ми її переможемо».
Завдання медичного персоналу полягає в тому, щоб створити у хворого
розумне ставлення до хвороби, яке забезпечить найкраще дотримання
лікувального режиму і проведення лікування в цілому.
Хворий і медичний персонал повинні підтримувати постійний контакт. Для
цього визначають мету лікування і його перспективи. Щоб поставити перед
хворим певну мету, слід враховувати його особистісні якості і стан
вольових процесів. Необхідно всю поведінку хворого підкорити досягненню
конкретної мети лікування. Певну роль тут можуть відіграти хворі, які
одужують.
Другим психологічним моментом є підтримання надії на успіх лікування.
Емоційне обнадіювання має поєднуватись з поясненням хворому основних
типів перебігу захворювання. Це застереже хворого від розчарувань у
лікуванні при можливому погіршенні його стану. Пацієнт знатиме, що деяке
загострення захворювання закономірне, передбачене лікарем і що воно не
стане на перешкоді сприятливого перебігу хвороби.
Наведемо варіанти неадекватного ставлення пацієнта до захворювання або
стану свого здоров'я: 1) негативне — ігнорування факту Хвороби, впливу
факторів ризику, стану передхвороби; 2) зверхнє — недооцінка важкості
хвороби, факторів ризику, передхвороби; 3) поринання в хворобу,
передхворобу; 4) іпохондричне ставлення — безпідставний страх за ставлення — безпідставний страх за
здоров'я і життя (при неврозах); 5) утилітарне — одержання певної вигоди
від хвороби, матеріальної чи моральної.
Негативний вплив на психіку, емоції і поведінку хворого може справляти
лікарняна обстановка, особливо якщо в лікувальному закладі порушуються
гігієнічний та лікувально-охоронний режими, не дотримуються норми
медичної етики й естетики. За таких умов можливе погіршення не лише
психічного й емоційного, але й фізичного стану хворого, загострення його
хвороби. Негативний вплив лікарняної обстановки на здоров'я пацієнта,
особливо за умов неправильної організації його утримання, визначає
поняття «госпіталізм».
Ріст санітарної культури населення вносить ще один аспект у взаємини
хворого та медичного персоналу. Пацієнт з різних джерел може отримати
відомості про свою хворобу, що нерідко дезинформують його, стають
причиною сумнівів щодо правильності лікування. Часто таке «медичне»
мислення у пацієнтів спостерігається вже в ході обстеження, при ранніх
проявах хвороби, коли хворий стурбований змінами самопочуття і стає
схильним до помилкових трактувань свого стану» Цьому сприяють
побоювання, з якими людина йде на прийом до лікаря, елементи недовіри до
можливостей медицини, а іноді й страху. Такі згубні самовпливи хворого у
зв'язку з хворобою або певним станом здоров'я називають егогеніями.
Під час госпіталізації хворих слід враховувати проблему сумісності
пацієнтів. Егротогенія — це взаємний вплив пацієнтів, який може бути
позитивним або негативним. До хворих з відхиленнями в поведінці має бути
особливе ставлення не лише з боку медичного персоналу, а й пацієнтів.
Порушити психологічний спокій хворого може також ятрогенія —
патологічний стан, зумовлений необережними висловлюваннями чи діями
медичних працівників. Відповідаючи на запитання хворих про ті чи інші
прояви хвороби, медична сестра повинна продумати, чи не спричиняться її
відповіді до марних переживань хворого, чи не призведуть вони до фобії,
тобто страху захворіти на ту чи іншу хворобу (наприклад, канцерофобії —
страху захворіти на рак, кардіо-фобії — страху мати захворювання серця
тощо). Не можна зловживати в присутності хворого професійними, особливо
жаргонними термінами і висловами, які можуть травмувати психіку хворого
(неврастенік, істерик, ревматик, артерії твердуваті, склерозовані, аорта
дуже ущільнена та ін.).
Документи, які відображають результати лабораторних та інструментальних
досліджень, повинні бути недоступними для хворого. Їх не потрібно
обговорювати з хворим, оскільки не виключено, що лікар вже інформував
хворого про них, а інтерпретація цих даних медичною сестрою може бути
дещо іншою — це породить сумніви і недовіру до лікаря і може стати
причиною фобій — непереборних нав'язливих страхів.
Однією з форм ятрогенії є так звана німа ятрогенія — вона виникає як
наслідок бездіяльності або неуваги персоналу до хворого, нероз'яснення
йому діагнозу (тоді він отримує спотворену інформацію з інших джерел).
Для встановлення контакту між хворим і медичною сестрою важливе значення им і медичною сестрою важливе значення має її особистість. Медична сестра може любити свою професію, прекрасно
володіти навичками, однак якщо вона через особливості свого характеру
часте конфліктує з хворими, її професійні якості не можуть бути повністю
реалізовані. Буває, що часті психоемоційні перевантаження у процесі
професійної діяльності, а також деякі особливості психічної
індивідуальності призводять до того, що її характер змінюється,
деформується. Проявляються такі негативні риси, як байдужість, грубість,
дратівливість при контакті з хворими, а іноді — пригніченість від
безсилля, особливо при лікуванні важко хворих пацієнтів.
Тому медичній сестрі слід оберігати себе від професійної деформації, а
також намагатись зберегти душевну рівновагу пацієнта, утвердити в ньому
позицію на одужання.
Медична деонтологія