4.Розвиток освіти й культури

Зміни, що відбувалися в економічному та суспільно-політичному житті Білорусії в кінці XIX- на початку XX ст. суттєво вплинули на розвиток культури. Культура Білорусії в цей час розвивалася під впливом дальшого розвитку капіталістичних відносин, революційного та національно-визвольного руху. Із народу вийшли талановиті письменники та поети, що заклали фундамент нової білоруської літератури та сучасної білоруської літературної мови. На початку XX ст. з’являється білоруська періодична преса та білоруські книговидавництва, що друкували підручники для шкіл рідною мовою. Активно розвивалися різноманітні жанри усної народної творчості. Як і у попередні роки на розвиток білоруської культури значний вплив мала культура російського, польського та українського народів.

На початку XX ст. у Білорусії відбувалися помітні зміни в системі народного освіти. Збільшувалося число шкіл, формувалася система підготовка вчителів. З 1900 по 1914 рр. кількість початкових і загальноосвітніх середніх шкіл всіх типів збільшилася майже на півтори тисяч і досягла 7682. У них навчалося відповідно 248 і 488,6 тис. учнів. У 1911 р. школи Білорусії охоплювали 25,9% хлопчиків і 10,7% дівчаток шкільного віку.

Розширилася мережа середніх спеціальних навчальних закладів. На початку XX ст. учительські семінарії працювали в Молодечно, Полоцьку, Несвіжі й Свіслочі. В 1909-1915 рр. семінарії були відкриті також в Рогачові, Гомелі. В Орші та Борисові в цей час працювали жіночі семінарії. В 1914 р. на території Білорусії працювали 5 сільськогосподарських середніх шкіл, що готували агрономів, зоотехніків та землемірів. Фельдшерів і акушерів готовили Могильовська, Вітебська та Гродненська медичні школи. У Гомелі було відкрито залізничне училище. Усього в 1914 р. у середніх спеціальних навчальних закладах Білорусі навчалося 1,4 тис. учнів. В 1912-1914 рр. у Мінську, Вітебську й Могильові функціонували вчительські інститути, що готовили вчителів для так званих вищих початкових училищ, створених в 1912 р. на базі початкових міських училищ.

Вищих навчальних закладів на території Білорусі не було. Багаторазові клопотання Мінських і Вітебської міських дум про відкриття університету або технічного інституту російський уряд залишав поза увагою. Вищу освіту молодь Білорусії одержувала в Москві, Петербурзі, Києві та інших містах Російської імперії.

Навчання й виховання в початкових школах здійснювалося в дусі вірності православ'ю й самодержавству. Школи перебували під наглядом місцевих церковних приходів. Головними предметами в них були: закон божий, церковний спів, письмо та арифметика.

За навчання в середніх школах була встановлена відносно висока плата, що обмежувало доступ туди дітей із не заможних родин. У них, як правило, навчалися діти дворян, буржуазії, чиновників, духовенства. Про соціальний склад учнів гімназії, можна судити по Віленському навчальному окрузі, де у 1913 р. діти дворян, чиновництва й духовенства становили 43%, міщан - 37%, заможних селян – 20%.

Активізація національного та революційного руху, пробудження до суспільно-політичного життя всіх соціальних станів і груп населення безпосередньо впливали на розвиток літератури, яка досягла значних успіхів. Білоруська література на початку XX ст. розвивалася переважно на власному фундаменті - національній мові. У літературі давався широкий аналіз соціальної дійсності, показувалися висока людська гідність та внутрішній світ людини. Найбільш значними прозаїками й поетами Білорусії початку XX ст. були Я. Купала(1882-1942), Я. Колас(1882-1956), Тітка(Алоїза Пашкевич, 1876-1916), М. Богданович(1891-1917).

Літературна творчість Я. Купали і Я. Коласа стала найбільшим внеском у білоруську культуру. Своїм високомистецьким білоруським словом вони талановито відбили самі насущні політичні й гуманістичні проблеми часу. У поезії, драматичних здобутках Я. Купали з повнотою й художньою силою відбито прагнення білоруського народу до соціальної та національної рівності. Уже в першому своєму вірші “Мужик”, надрукованому в 1905 р. у мінській газеті ”Північно-Західний край”, поет у весь голос заявив про право селян на кращу долю.

У творах 1905-1913 рр. Я. Купала закликав до революційної боротьби проти несправедливого суспільного ладу, проти експлуатації й гноблення народних мас, до збройної боротьби проти самодержавства. Всі ці ідеї висловлені в його збірниках ”Жалейка”, ”Гусляр”, ”Дорогого життя”, у поемах ”Курган”, ”Бондарівна”, драмі ”Розкидане гніздо”.

У вірші ”А хто там ще?” Я. Купала в поетичній формі поставив перед суспільно-політичною думкою актуальне на той час питання про ідеологію білоруської державності. Автор виокреслює два принципово важливих положення: по-перше, прагнення білорусів до творення самостійні нації, до створення власної державності, по-друге, утвердження себе у світі як самобутній народ. Вірш ”А хто там ще?” М. Горький перевів російською мовою, назвавши його гімном білоруського народу.

На народно-демократичних ідейних позиціях стояв і інший класик білоруської літератури - Я. Колас, перший вірш якого було надруковано в 1906 р. у газеті ”Наша доля”. В 1910 р. вийшов перший збірник його віршів ”Пісні суму”.

В 1912-1914 рр. з'явилися збірники прози ”Рідні образи” і ”Розповіді”. У своїх добутках Я. Колас дав справді реалістичне зображення побуту й праці селян Білорусі. У його ліриці твердо звучали громадянські мотиви, заперечення експлуататорського ладу й гноблення. Поет не раз звертався до селян із закликом до активної боротьби. У багатьох віршах Я. Колас викривав загарбницький характер Першої світової війни.

Із чітко позначеною позицією демократа, поета, громадянина, що вболіває за свій народ, увійшов у білоруську літературу М. Богданович. Він категорично засуджував капіталістичний суспільний лад, вірив у те, що білоруський народ буде вільним. Поет перекладав на білоруську мову здобутки російських, українських, сербських, французьких, фінських і німецьких поетів.

Білоруські письменники-демократи бачили свою роль у самовідданому служінні народу, у правдивому відбитті соціальних протиріч свого часу. Слід зазначити, що у творчості деяких білоруських літераторів після поразки революції 1905-1907 рр. з'явилися мотиви розгубленості й песимізму. Представники буржуазно-ліберального напряму в літературі намагалися направити її в русло декадентства, служіння ”чистому мистецтву”. Вони, як це робив І. Орловський у своїй книзі ”Білоруські народні розповіді”, виданій у 1908 р., ідеалізував минуле білоруського народу. Частина білоруських письменників, серед них А. Павлович та 3. Зезюля проповідували християнського вчення про непротивлення злу насиллям.

В кінці XIX – на початку XX ст. в Білорусії почали виникати різноманітні культурно-просвітницькі та наукові товариства. В 1900-1914 рр. на території Білорусії діяло понад 50 таких товариств. Найбільш активними були Товариство любителів мистецтва та Товариство мінських лікарів. У 1912 р. у Мінську виникло Товариство любителів природознавства, етнографії та археології.

Через відсутність у Білорусії вищих навчальних закладів та наукових установ багато талановитих вчених змушені були працювати за її межами. Серед них фізик та хімік Е.Врублевський, філолог Є. Карський, історик М. Довнар-Запольський. На початку XX ст. в Білорусії розвивалася переважно гуманітарна сфера наукових знань. Найбільших успіхів вона досягла в галузі етнографії та фольклористики. Найбільш відомими дослідниками традицій та культури білоруського народу були Є.Романов, А Богданович, Ю.Карський. Найбільший внесок у дослідження історії формування білоруської мови вніс Ю.Карський. Протягом майже 50-літньої наукової діяльності ним підготовлено понад 700 наукових праць з актуальних проблем славістики, та етнографії білоруського народу, його тритомна праця ”Білоруси” і сьогодні залишається унікальною енциклопедією білорусознавства.

Великий внесок в розвиток білоруської історичної науки цього часу зробили М.Любавський, М.Довнар-Запольський, В. Пічета. Дослідження М.Любавського ”Нарис історії Литовсько-руської держави до Люблінської унії включно” не втратило свого наукового значення і сьогодні. В 1910 р. у Вільно В.Ластовським було опубліковано першу узагальнюючу працю з історії Білорусії.

Бурхливі події перших десятиліть XX ст. помітно пожвавили усну народну творчість. У піснях і казках виникли такі мотиви, як переселення на хутори, відходництво, переселення в східні райони Російської імперії у пошуках кращої долі. Новим героєм народного фольклору став борець за волю, проти гніту та експлуатації.

Активізація всього суспільно-політичного життя в перші десятиліття XX в. призвела до помітних змін у мистецтві й театрі. На початку XX в. білоруський глядач міг ознайомитися з театральним мистецтвом братніх слов'янських народів. Російські й українські театри й трупи гастролювали в Мінську, Вітебську, Могильові, Бобруйську, Пінську й інших містах. У їхньому репертуарі були п'єси А. Островського, Н. Гоголя, А. Чехова, М. Кропивницького, И. Тобілевича й ін.

У цей час аматорські театральні гуртки працювали в Мінську, Орші, Могильові. Одержали поширення так звані ”білоруські вечірки”, де виступали хори, танцювальні групи, декламатори-читці й т. п. Продовжувала вдосконалювати своє мистецтво й народна форму театру – ”батлейка”, як різновид лялькового театру. Перша білоруська театральна трупа під керівництвом І. Буйніцького в 1910 р. перетворилася у професійний театр. Трупа гастролювала по Білорусі, виступала в Петербурзі, Варшаві та Києві.

Одержала значний розвиток і білоруську музична культура. Створювалися хорові гуртки, оркестри, товариства аматорів музики. Велику роботу по збиранню й пропаганді білоруської пісні провів мінський хор під керівництвом В. Теревського. Народні музичні мотиви широко використовували у своїй творчості білоруські композитори Л. Роговський, М. Чуркін, А. Гриневич і ін. Великою популярністю користувалися білоруські народні танці у постановці І.Буйніцького.

На початку XX ст. у Білорусі працювали відомі майстри живопису, графіки, скульптури. Після закінчення Академії мистецтв у Вітебську поселився В. Пен. Тут він створив багато пейзажів та портретів. Найбільш відомими є його твори ”Після страйку”, ”У в’язниці”. У жанрі пейзажу активно працювали художники-уродженці Білорусії Ф.Рушчиць та К.Стабровський. Із творів С.Жуковського найбільш відомими є ”Німан” та ”Осінній вечір”.

У Вітебську народився та розпочав своє творче життя Марк Шагал, що емігрував пізніше до Франції і здобув світове визнання. Саме у Вітебську він написав свої відомі картини ”Я і село” та ”Іменини”.

В 1910 - 1916 рр. у Мінську проводилися виставки образотворчого мистецтва, де виставлялися найкращі роботи білоруських художників. При майстерних живописців і скульпторів створювалися школи, з яких вийшло чимало майстрів, що прославили білоруське мистецтво в наступні десятиліття.

На початку XX ст. відбулися якісні зміни в галузі архітектури, у будівництві став ширше використовуватися метал та залізобетон особливо при будівництві багатоповерхових будинків. В цілому білоруська архітектура в цей час не відрізнялася високим художнім рівнем. На початку XX ст. в містах Білорусії з’являється кіно, в Мінську у 1912 р. працювали три кінотеатри.

Важливою подією культурно-релігійного життя Білорусі цього періоду було повернення в Полоцьк мощів святої Єфросинії Полоцької, які більше семи століть зберігалися в печерах Києво-Печерського монастиря. В 1910 р. спочатку Святійший Синод, а потім Микола II дозволили перенести їх у Полоцьк. 22 квітня 1910 р. Київ прощався зі святинею, а 22 травня до Спасо-Ефросинівського монастиря підійшла урочиста процесія в якій брали участь великий князь Костянтин, що представляв імператора Росії, королева Греції Ольга сестра російської цариці велика княгиня Єлизавета Федорівна. 23 травня 1910 р., у день пам'яті святої Єфросинії, її останки повернулися в Спаську обитель Полоцька.

Таким чином культура Білорусії на початку XX ст. зробила значний крок у своєму розвитку і все більше набирала національних рис.