Розділ 2. Класифікація об'єктів злочину

Науково обґрунтована класифікація об'єктів кримінально-правової охорони показує місце конкретного об'єкта в загальній системі суспільних відносин, а, отже, дозволяє усвідомити його важливість, цінність і суспільну небезпеку посягання на нього. Значною мірою класифікація об'єктів злочину полегшує застосування кримінального закону при кваліфікації злочинів.

У радянському кримінальному праві донедавна рахувалася загальновизнаної тричленна класифікація об'єктів злочину (загальний, родовий, безпосередній), запропонована В. Д. Меньшагіним у 1938 р.. Хоча в багатьох випадках різні правознавці визначали родовий і безпосередній об'єкти різноманітним чином, а іноді називали тільки два види об'єктів - загальний і родовий, вважаючи, що безпосередній зливається з родовим, ця класифікація не викликала заперечень і признавалася правильної.

Вперше вона була піддана критиці Б.С. Нікіфоровим. Обґрунтовано вказавши на плутанину, що припускається деякими авторами при визначенні родового і безпосереднього об'єктів, він приходив до висновку, що тричленна класифікація не є строго науковою й універсальною. По суті, ця «система фактично подана головним чином винятками з правила», тому що стосовно до багатьох складів злочинів вказується тільки два об'єкти - загальний і родовий, або спеціальний, або загальний і безпосередній. Е.А. Фролов також вважає, що тричленна класифікація не може бути визнана універсальною, тому що в ряді випадків можна виділити тільки два об'єкти посягання, а в інших випадках - чотири .

Критика існуючої класифікації об'єктів цілком обґрунтована, тому що в багатьох випадках не всі види об'єктів були достатньо точно визначені і наповнені конкретним змістом. Таке положення на практиці призвело до того, що визначення безпосереднього об'єкта і встановлення його в конкретному діянні викликають значні затруднення і плутанину, наприклад, при визначенні безпосереднього об'єкта ряду особо небезпечних державних злочинів, злочинів проти порядку управління, господарських злочинів і деяких інших.

Вся сукупність існуючих у суспільстві відносин може бути подана у вигляді конкретної системи (загальне). Різноманітні сфери громадського життя виступають у цій системі її елементами, складовими частинами, створюючи її структуру. Кожна така самостійна сфера являє собою визначене соціальне встановлення (особливе), окремі сторони якого складають обособлені суспільні відносини (окреме).

Якщо сукупність суспільних відносин розглядати як систему визначених взаємозв'язків, то неважко побачити, що шкода цій системі може бути заподіяна на різноманітних її рівнях. Соціальна шкода може бути заподіяна або на рівні всієї системи (суспільний порядок, суспільна безпека), або на рівні її окремих становлень (обороноздатність, державне і суспільне управління), або на рівні окремих суспільних відносин (життя, здоров'я, статева свобода, недоторканність житла, таємниця листування і т.п.). Загальне, особливе, одиничне й окреме - об'єктивні зв'язки самих суспільних відносин. Очевидно, що ці зв'язки і повинна виражати класифікація.

У такій системі завжди можна виділити конкретне суспільне відношення, що змінюється злочином, тому що різноманітні суспільні відносини, що є об'єктом кримінально-правової охорони, у дійсності виступають у взаємозв'язку загального й одиничного, окремого й особливого. Важко погодитися з тим, що сукупність явищ не має розподілу на окремі явища, що серед суспільних відносин неможливо виділити окремі (індивідуальні) суспільні відносини. Виділені з усієї сукупності окремі суспільні відносини і повинні бути визнані об'єктом конкретного виду посягання.

З іншого боку, очевидно, що суспільні відносини групуються по різноманітних сферах громадського життя (наприклад, майнові відносини, порядок управління, здоров'я населення). Таке групування суспільних відносин утворить родовий об'єкт посягання, що відповідає філософській категорії особливого. І, нарешті, уся сукупність суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону, утворює загальний об'єкт.

Поняття загального об'єкта виражає та важлива обставина, що злочин спрямований тільки на зміну суспільних відносин і нічому іншому не шкодить. Суспільна небезпека злочинного діяння тільки в тому і складається, що воно зазіхає на встановлений у суспільстві правопорядок.

Таким чином, уся сукупність суспільних відносин, що охороняється кримінальним законом, їхні окремі групи і конкретні, окремі суспільні відносини повною мірою відповідають взаємовідносинам філософських категорій загального, особливого, одиничного й окремого.

Висловлені тут думки не дозволяють визнати обґрунтованим розгляд взаємовідносин загального або родового і безпосереднього об'єкта з позиції взаємозв'язку філософських категорії сутності і явища. Адже раніш вважалося, що сутність і явище знаходяться в такому взаємозв'язку, при якому сутність існує, а явище істотно, і в явищі завжди виявляється його сутність, то стає очевидна неспроможність цієї позиції. Справді, якщо безпосереднім об'єктом виступає матеріальний об'єкт (річ, предмет), на який впливає злочинець, і ті суспільні відносини, що за ним стоїть і котре ще потрібно розкрити, то тут сутність вважається відірваною від явища і знаходяться десь поза нього, що у дійсності бути не може.

Матеріальний предмет (річ) є властивістю або системою властивостей об'єкта посягання - суспільних відносин - і виступає лише в цій якості. Предмет, річ не може бути сутністю об'єкта посягання. Сутністю об'єкта, його змістом завжди виступає конкретне соціальне відношення між окремими особами у виді визначеного поводження суб'єктів суспільних відносин.

Ось чому навіть ті автори, що визнають недосконалою тричленну класифікацію об'єктів злочину, не відхиляють її. Розподіл об'єктів на загальний, родовий і безпосередній у навчальній і монографічній літературі існує і донині. Тому пропозиції про відмову від того або іншого виду тричленної класифікації об'єктів не можна визнати вичерпними. Так, наприклад, М.І. Федоров, заперечуючи проти традиційної тріади об'єктів (загальний, родовий, безпосередній), вважає, що загального об'єкта злочину не існує, що загальний об'єкт злочину - це тільки поняття, а не реальна дійсність, не реальні явища громадського життя. Тому, на думку М.І. Федорова, так названий загальний об'єкт ні для науки, ні для практики нічого не дає і від нього варто відмовитися.

Не можна погодитися з тим, що сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, це не реальна дійсність, а тільки поняття. Крім того, варто пам'ятати, що загальне існує лише в окремому, через окреме. Всяке окреме є так чи інакше - загальне. Як загальне неможливо без окремого, так і окреме немислимо без загального.

Загальний об'єкт злочину об'єднує всю систему окремих суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Отже, виділення загального об'єкта має пізнавальне і практичне значення. Він показує суспільну небезпеку і спрямованість злочинного посягання на суспільні відносини. Відмова від загального об'єкта злочину призведе до затушовування і недооцінки суспільної небезпеки злочину і може завдати шкоду науці кримінального права і практику застосування кримінального законодавства. Д.Н. Розенберг справедливо думає, що не можна шукати спеціальний об'єкт, властивий окремій групі злочинів, не спираючись при цьому на правильне розуміння загального об'єкта.

Тричленна класифікація об'єктів злочину прийнятий і в кримінальному праві іноземних держав. Наприклад, Ф. Полячек розрізняє загальний (основний, по термінології автора) об'єкт злочину, особливий і окремий (індивідуальний) і вважає, що це розходження виходить із співвідношення окремого, особливого і загального.

Розбіжності, що зустрічаються в літературі у визначенні безпосереднього об'єкта злочину не можуть бути основою для того, щоб відкинути правильну по суті класифікацію об'єктів. Ця класифікація науково обґрунтована, цілком відповідає законам логіки і потребує лише в доповненні й уточненні. Зокрема, потрібно уточнити назву і визначення безпосереднього об'єкта. Об'єкт посягання який у даній класифікації іменується безпосереднім, у дійсності є не безпосереднім, а видовим. Безпосереднім об'єктом злочину варто вважати об'єкт конкретного посягання (життя П.П. Данилова, здоров'я И. З Захарова, власність МП і т.д.) Описане в законі посягання на життя, здоров'я, на відношення власності й інші соціальні блага є не конкретним, а видовим. Тому й об'єкт цього виду посягання (життя, власність і т.д.) є видовим, а не безпосереднім. Якщо ми говоримо, що об'єктом вбивства при вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 93-100 КК, є життя людини, то ми ж не маємо на увазі конкретне вбивство і життя конкретної людини. Тут вживається видове поняття вбивства у видове поняття життя. У такому вжитку життя означає не окремі суспільні відносини по забезпеченню життя, а всі аналогічні суспільні відносини, як окремий їхній вид. Неважко побачити, що жодне вбивство не спрямоване безпосередньо на позбавлення життя як виду суспільних відносинах, тобто на позбавлення життя всіх громадян. Вбивство безпосередньо направляється на позбавлення життя однієї людини (у рідкісних випадках декількох осіб), життя якого виступає безпосереднім об'єктом. На той об'єкт, що в існуючій класифікації називається безпосереднім, злочин безпосередньо не зазіхає. Цей об'єкт є видовим. На цей вид об'єкта зазіхають усі злочини одного, даного виду.

Таким чином видовим об'єктом є ті суспільні відносини, на які зазіхає злочин окремого виду (вбивство, розкрадання, образа, дезертирство, хабарництво і т.п.). Безпосереднім об'єктом варто вважати вже порушені суспільні відносини, тобто об'єкт, котрому вже заподіяна шкода окремим конкретним злочином.

Безпосередній об'єкт - це ті конкретні суспільні відносини, яким вчиненим злочином заподіяна шкода. На відміну від загального, родового і видового об'єктів, котрим шкода безпосередньо не заподіюється, збиток від злочину завжди зазнає безпосередній об'єкт. Видовому, родовому і загальному об'єктам шкода заподіюється тільки через ушкодження безпосереднього об'єкта. Видовий, родовий і загальний об'єкти змінюються тільки в тій частині, у якій шкода заподіюється безпосередньо об'єкту. При цьому конкретні суспільні відносини як безпосередній об'єкт порушуються злочином або навіть знищується зовсім. Видовий об'єкт може бути ушкодженим лише в одиничних своїх проявах, але він не може бути знищений, тому що неможливо взагалі знищити злочинним шляхом майнові відносини, життя, здоров'я людей і інші суспільні відносини.

Таким чином, на рівні особливого й одиничного в інтересах практики необхідно виділити в самостійні підгрупи родовий і видовий об'єкти.

Отже, класифікація об'єктів злочину по вертикалі має чотири ступені:

1. загальний об'єкт (правопорядок - уся сукупність суспільних відносин) родовий об'єкт (окрема група однорідних суспільних відносин, що складають одну область суспільного життя - власність, особистість тощо),

2. видовий об'єкт (суспільні відносини одного виду - життя, особиста власність)

3. безпосередній об'єкт (конкретні суспільні відносини - життя Ніколаєнко Н.О., особиста власність Петрова Д.Б. і т.п.). Виділення четвертої групи об'єктів призводить їхню класифікацію в повну відповідність із взаємозв'язком і співвідношенням філософських категорій загального, особливого, одиничного й окремого і надає їй завершений вид.

B запропонованої мною класифікації загальним є загальний об'єкт злочину, особливим - родовий об'єкт; одиничним - видовий об'єкт і окремим - безпосередній об'єкт.

Родовий і видовий об'єкти в даній класифікації є особливим і окремим і можуть бути об'єднані під загальною назвою спеціального об'єкта. Проте в такому загальному виді спеціальний об'єкт не може виконати своєї ролі бути основою побудови глав (родовий) і норм (видовий) Особливої частини кримінального законодавства. Тому виникає необхідність його розчленовування на родову і видову групи і визначення кожній із них окремо.

Непорозуміння і плутанина, що зустрічаються у визначенні безпосереднього і родового об'єктів визначаються, на нашу думку, недостатнім дослідженням вчення про об'єкт злочину і, головним чином, його утримання.

Помилки у визначенні об'єкта злочину в найбільшій мірі ставляться до видового і безпосередньому об'єктам якими в багатьох випадках визнаються не суспільні відносини, а речі, предмети, майно. Це значною мірою затрудняє встановлення об'єкта посягання в конкретному діянні. Очевидно, що названі речі і явища випадають із прийнятої класифікації об'єктів, у котрій класифікації піддаються суспільні відносини.

Відмова деяких авторів від визнання суспільних відносин безпосереднім об'єктом злочину визивається спробою розв'язати виникле протиріччя в класифікації об'єктів злочину. Це протиріччя полягає в тому, що деякі злочини, на думку цих авторів, не мають безпосереднього об'єкта, а тільки загальний і родовий. Такими вважають, наприклад, державна зрада (ст. 56 КК), шпигунство (cт. 57), крадіжку, грабіж і шахрайство, вчинені у відношенні особистого майна громадян (ст.ст. 140,141, 143 КК) і деякі інші. При вчиненні цих злочині родовий і безпосередньої об'єкти нібито збігаються.

Логічно обґрунтована система кримінального закону дозволяє установити видовий і безпосередній об'єкти конкретних посягань, наприклад, на майнові відносини (державні, суспільні, особисті). У цьому зв'язку не можна визнати обґрунтованим твердження про те, що відношення особистої власності є одночасно і родовим і безпосереднім об'єктом злочинів проти особистої власності громадян. При такому розумінні порушується логічне співвідношення роду і виду, тому що особиста власність є видове поняття від родового поняття власності. Правильно було б вважати родовим об'єктом майнові відносини (як родове поняття), видовим - відносини особистої власності (як видове поняття), а безпосереднім - особисту власність конкретної особи.

Крім вищевикладеної, у науці кримінального права застосовується і другого виду класифікація об'єктів злочину (класифікація по горизонталі). Суть її полягає в розрізненні основного, додаткового і факультативного об'єктів.

Необхідність у такого роду класифікації визивається тим, що всякий злочин заподіює шкоду не одному окремому об'єкту, а одночасно декільком суміжним суспільним відносинам. Ця особливість злочинного діяння викликала необхідність розрізняти основні і другорядні (додаткові) об'єкти.

Розподіл об'єктів на основні і додаткові Д.Н. Розенберг запропонував ще в 1948 р. Правда, він помилково вважав посягання на майнові відносини посяганнями на єдиний безпосередній об'єкт. Вилючення Д.Н. Розенберг робив тільки для розбою. Проте неважко виявити, що на два об'єкти і більш зазіхає не тільки розбій, але і насильницький грабіж, вимагательство (власність, особистість), знищення або ушкодження майна (власність, суспільний порядок, суспільна безпека) і інші злочини.

Оскільки, таким чином, злочин змінює не одне, а декілька суспільних відносин, то при кваліфікації діяння необхідно виділити ті суспільні відносини, що у даному випадку є головним, основним об'єктом посягання. Інші безпосередні об'єкти, яким даний злочин заподіює шкоду, будуть додатковими або факультативними.

Вперше в літературі визначення основного, додаткового і факультативного об'єктів запропоноване Е.А.Фроловим. На його думку, основним безпосереднім об'єктом посягання є такі суспільні відносини, той інтерес, котрий законодавець, створюючи норму, ринувся в даному випадку поставити під охорону кримінального закону (див. 120,213)

Вважається, що таке визначення неточне, тому що не містить у собі основної ознаки цього об'єкта. Головним у цьому визначенні є вказівка на прагнення законодавця поставити дане благо під охорону кримінального закону. Це положення, щонайменше, спірно, тому що і додатковий об'єкт заслуговує (через свою соціальну цінність) кримінально-правової охорони. Наприклад, здоров'я людини рівною мірою охороняється кримінальним законом і потребує такої охорони поряд із майновими відносинами (при грабежі і розбої), із статевою свободою (при зґвалтуванні) і т.д. Очевидно, сутність основного об'єкта полягає не в цьому.

На нашу думку, у його визначенні повинно бути зазначено на те, що в зазіханні на основний об'єкт полягає соціальна сутність даного злочину. Так, наприклад, насильницький грабіж в багатьох випадках заподіює шкоду майновим відносинам і здоров'ю, проте, сутність цього злочину полягає в зазіханні на відносини власності.