- •Сентиментальне і реалістичне у прозі г.Ф. Квітки-Основ’яненка
- •Розділ і
- •Розділ іі Роль г.Ф. Квітки-Основ’яненка в розвитку української літератури
- •2.1. Життєвий конфлікт соціально-побутового змісту, як ідейна основа повісті “Маруся”
- •2.2. Тема - зведення паном дівчини-селянки у повісті “Сердешна Оксана”
- •2.3 Соціально-моральна проблема можливості „нормального” кохання та шлюбу селянки й дворянина в повісті “Щира любов”
- •2.4. Образ вольової, рішучої, сповненої почуття людської гідності селянської дівчини Ївги у повісті “Козир-дівка”
- •2.5. Інші повісті г.Ф. Квітки-Основ’яненка, що належать до сентиментально - реалістичних Повість “Добре роби, добре й буде”
- •Повість “Перекотиполе”
- •Висновки
- •Список використаних джерел та літератури
Висновки
Г. Квітка-Основ'яненко в усіх своїх оповіданнях і повістях користується переважно двома художніми прийомами характеристики персонажів: описовим, який починається з портрета персонажу, і закінчується внутрішньою психологічною характеристикою (так створені не тільки позитивні образи - Маруся, Галочка, Оксана, Ївга, а також негативні - Забрьоха, Ничипір, Хома, Масляк та інші); самохарактеристикою персонажів за допомогою монологів, в яких вони розкривають свої характери, думки, психологію, душевні настрої і наміри. Іноді герої виголошують ті ж моральні сентенції, які висловив автор у вступі.
Г. Квітка-Основ'яненко бере теми з життя селян чи людей з приміських околиць Харкова, будує сюжети здебільшого за традиційною любовною інтригою, тема кохання завжди тлумачиться в сентиментально-ліричному плані. Тому герої, особливо дівчата, надзвичайно чутливі, ліричні, вразливі, релігійно настроєні, перебувають у стані екстазу (наприклад, Маруся, Галочка), часом незначні переживання можуть бути для них катастрофічними (Василь, Галочка). Вони дуже слабкі в боротьбі з несприятливими обставинами, гинуть від любовних невдач і надмірних почуттів, щоправда, є серед них і витривалі (Ївга, Оксана).
Для підкреслення і поглиблення сентиментально-ліричної тональності повістей Г. Квітки-Основ'яненко вибирає особливі теми, ситуації, пейзажі, особливих персонажів, щоб викликати у читача переживання й сльози. Наприклад, Маруся вмирає перед самим весіллям. Вмираючи при повній свідомості, герої виголошують монологи (Маруся, особливо Трохим з „Перекотиполе”).Він вводить у повість ліричні відступи, використовує пестливі слова.
Центральне місце в сентиментальних творах Г. Квітки-Основ’яненка займає кохання – найкращий дарунок природи. Тому художній конфлікт його повістей типовий для літератури сентименталізму: він є своєрідним варіантом колізії між чутливими, глибокоемоційними героями та обставинами, що постають на шляху до їхнього щастя. Згідно з традиціями західноєвропейських сентименталістів письменник закінчує повісті „Маруся” і „Щира любов” трагічним фіналом.
Фон у повістях Г. Квітки завжди побутово-етнографічний, особливо докладно описані народні обряди - сватання, весілля, церковні відправи, похорон.
Манера розповіді нагадує казку з усіма її вступами, відступами, повторами, імітацією інтонацій. Оповідач дуже добре обізнаний з тим, про що розповідає. Він сам дає характеристику персонажів, виявляє знання фактів, дає оцінку подій тощо. Його очима й розумом усе сприймається, оцінюється, визначається. Така форма оповіді надовго увійшла в українську прозу, особливо у прозу Марка Вовчка, Юрія Федьковича, А. Тесленка.
Так само як проза є показником рівня розвитку всієї літератури, мова художньої прози є показником рівня літературної мови. Наслідуючи досвід І. Котляревського щодо використання народної мови, як і народної творчості, Квітка-Основ'яненко, зрозуміло, створив свій мовний стиль, який відповідав потребам і вимогам його творчості. Якщо бурлескний мовний стиль "Енеїди" ще міг задовольнити потреби Квітки при написанні гумористичних творів, то для написання серйозних творів Квітка створює власний сентиментально-реалістичний мовний стиль, використавши для цього зразки російської сентиментальної прози, живу українську мову та фольклор. Тому мова гумористично-сатиричних творів Г. Квітки, в основному, розмовно-народна (говори Слобідської України), густо пересипана бурлескними виразами як засобом створення комічного, а мова сентиментально-реалістичних творів ближча до народнопісенної з ніжними, пестливими формами слів і зворотами. Отже, двом ідейно-художнім напрямам прози відповідали два мовних стилі – бурлескно-реалістичний і сентиментально-реалістичний.
Завдання курсової роботи виконано: було розглянуто сентиментально-реалістичну прозу Г. Квітки-Основ'яненка та просліджено поступовий розвиток таких літературних напрямів як сентименталізм та реалізм в творчості Г. Квітки-Основ'яненка.
Українська літературна мова у творчості Г. Квітки-Основ'яненка зробила дальший крок у своєму розвитку після І. Котляревського, проте і його мова не була нормалізована. У ній ще сильні діалектні риси, чимало незрозумілих слів, не звичайних конструкцій.
Процес становлення літературної мови тривав і після Г. Квітки-Основ'яненка, зокрема в творчості письменників - романтиків, і досяг зрілості аж у творчості Т. Шевченка .