3. Принципи управління

Принципи управління підприємством визначають вимоги до си­стеми, структури й організації процесу управління. Управління підприємством здійснюється на основі базових вихідних положень і правил, якими керуються менеджери всіх рівнів. Ці правила виз­начають лінію поведінки менеджера. Отже, принципи уп­равління - це основоположні закономірності й правила поведінки керівників при здійсненні ними управлінських функцій.

У зв'язку з цим усі принципи менеджменту поділяють на дві групи - загальні та індивідуальні.

До загальних принципів управління відносять:

1. принцип застосовуваності, який полягає у тому, що менедж­мент розробляє свого роду керівництво до дії для всіх працівників підприємства;

2. принцип системності, що реалізується в охопленні менеджмен­том усієї системи з врахуванням зовнішніх і внутрішніх зв'язків, взає­мозалежності й відкритості власної структури чи системи в цілому;

3. принцип багатофункціональності, який передбачає охоплення менеджментом різних аспектів діяльності: матеріального (ресурси, послуги), функціонального (організація праці), змістового (досяг­нення кінцевої мети);

4. принцип інтеграції, що вимагає поєднання у межах системи різних способів взаємовідносин і поглядів працівників, тоді як по­за підприємством може відбуватись їх диференціювання;

5. принцип орієнтації на організаційні цінності заснований на ро­зумінні того, що менеджмент входить до зовнішнього середовища з певною уявою щодо таких цінностей, як гостинність, чесність, вигідне співвідношення ціни й пропонованих послуг тощо.

Зазначені загальні принципи управління необхідно не лише вра­ховувати, але й обов'язково виконувати в діяльності підприємств.

Основними серед індивідуальних принципів менеджменту є:

1. Прин­цип оптимального співвідношення централізації й децентралізації в управлінні. Вирішення проблеми співвідношення централізації й децентралізації у менеджменті полягає в оптимальному розподілі (делегуванні) повноважень при прийнятті управлінських рішень.

2. Принцип співвідношення централізації й децентралізації перед­бачає необхідність оптимального поєднання єдиноначальності та колегіальності в управлінні. Суть єдиноначальності полягає у тому, що керівник певного рівня управління має право самостійного вирішення питань, які відносяться до його компетенції, тобто у на­данні менеджеру підприємства широких повноважень, необхідних йому для виконання покладених на нього функцій управління та реалізації персональної відповідальності.Колегіальність передбачає колективне прийняття рішень на ос­нові точок зору керівників різного рівня та виконавців.

3. Пошук оптимального співвідношення між єдиноначальністю та колегіальністю становить одне з найважливіших завдань уп­равління, від вірності вирішення якого значною мірою залежать його ефективність та дієвість.

4. Принцип наукової обґрунтованості управління полягає в науко­вому передбаченні та плануванні в часовій площині соціально-еко­номічних перетворень на підприємстві. Основний зміст цього принципу відбивається у положенні: всі управлінські дії. здійсню­ються на базі наукових методів і підходів.

5. Наукове обгрунтування управління означає не лише використання досягнень науки при ви­робленні й реалізації управлінських рішень, але й глибоке вивчен­ня практичного досвіду й вміння виявляти наявні резерви.

6. Суть принципу плановості полягає у визначенні основних на­прямів і пропорцій розвитку підприємства на перспективу. План є певним комплексом економічних і соціальних завдань, які необ­хідно вирішити в майбутньому.

7. Принцип узгодженості прав, обов'язків і відповідальності перед­бачає, що кожний підлеглий повинен виконувати покладені на ньо­го завдання й періодично звітуватись щодо їх виконання.

7