- •Поняття та ознаки права.
- •Підходи до визначення сутності права (школи права).
- •Система права
- •Принципи права
- •Форми права
- •Матеріальне і процесуальне право
- •Публічне і приватне право
- •Систематизація нормативно-правового матеріалу.
- •Ієрархія нормативно-правових актів.
- •2 Рівень
- •4 Рівень
- •Реалізація права
- •Підстави застосування норм права
- •Прогалини в праві та шляхи їх усунення та подолання
- •Колізії в законодавстві, шляхи їх подолання
- •Процес правоутворення, та його етапи.
- •Дія нормативно-правових актів в часі
- •Дія нормативно-правових актів просторі
Поняття та ознаки права.
Поняття та ознаки права у його нормативному розумінні
Юридичне суб'єктивне право - певні можливості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні. До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як волевиявлення держави можна віднести такі:
- право - це система правових норм;
- це правила поведінки загального характеру;
- ці правила мають загальнообов'язковий характер;
- вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;
- формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;
- установлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою та її органами;
- у своїй сукупності регулюють соціальні відносини між людьми;
- правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя.
У природно-правовому праворозуміні
право — не тексти закону, а система ідей (понять) про загальнообов'язкові норми, права, обов'язки, заборони, природні умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту, яка є у громадській свідомості та орієнтована на моральні цінності. Право виступає як категорія справедливості. При такому підході право і закон розмежовуються, першість віддається праву як нормативно закріпленій справедливості, а закон розглядається як його форма, покликана відповідати праву як його змісту.
Підходи до визначення сутності права (школи права).
Школа природного права. у вигляді прогресивних поглядів буржуазії, що виступала проти феодального свавілля і партикуляризму, на захист ідей свободи і рівності, склалися в цілісне вчення про природні права, так звану школу природного права. Головна ідея школи — існування права як встановленого державою, так і діючого поза нею, поділу права на природне і позитивне.
Але якщо позитивне право відбиває особливості місцевих умов окремих країн, то природні права, що існують в усіх країнах, в усіх народів, є для всіх людей невід'ємними і спільними. До них належить право на життя, право на особисту недоторканність, право на свободу пересування, право на власне майно і т. ін.
Нормативна школа. Відомий лідер цієї школи — Г. Кельзен, який головні свої теоретичні положення виклав у роботі «Чиста теорія права» (1934 р.). Право розглядається там як сукупність норм, що встановлюють належну поведінку людей. Право мовби виводиться само із себе, Нормативна школа права намагалася обмежити кругозір юриста виключно правовими поняттями. Нормативізм виходив з примату права .над державою.
Соціологічний напрямок у правознавстві Вони вважають, що не слід змішувати правову можливість з правовою дійсністю. Прагматичний підхід до права вимагає розглядати його в динаміці. Тільки право в дії є «живим правом», право ж у тексті правових норм «мертве». Зміст права прихильники цієї теорії обумовлюють впливом цілого ряду соціологічних факторів, серед яких і суспільні потреби, і особисті якості правозастосовувача, і його емоції. Так, наприклад, школа вільного права вбачає головний вияв динаміки права в судовій практиці, в основу якої покладений особистий розсуд судді, здатного враховувати всі життєві обставини. Звідси походить відомий вислів: «Право — це те, що думають про право судді». Головним засобом досягнення корисного результату запобігання конфліктам у суспільстві і їх подолання, здійснення соціального контролю є не закон, а належне спрямування юридичної практики, локальні норми, статути юридичних осіб і практика їх реалізації. Право в законі — це лише «можливе», а в практиці — «діюче» право. Закон не може всього передбачити, оскільки лише юридична практика суду та адміністрації здатна наповнити законодавче право конкретним змістом, розкрити і доповнити його, зробити реальним.
Психологічна школа права, яку очолював професор з Санкт-Петербурга Л. Петражицький Право вона розглядає винятково як прояв правосвідомості, явище людської психіки, на яку впливають різні фактори, в тому числі і законодавство. У центрі уваги Л. Петражицького стоїть питання про розмежування права і моралі, яке засноване на поділі емоцій на імперативні, атрибутивні і імперативно-атрибутивні. Імперативні емоції — це уявлення про свої обов'язки, що і становить зміст мо-ралі. Головними для права є атрибутивні емоції — усвідомлення своїх прав. Але в цілому правові мотивації поведінки людини повинні мати двосторонній, тобто атрибутивно-імперативний характер. Право діє в умовах, коли атрибутивним уявленням одного суб'єкта про право відповідає імперативне уявлення іншого про обов'язки. Саме двосторонній характер правових емоцій обумовлює їх більші можливості порівняно з мораллю, яка має односторонній (імперативний) характер.
Марксистське вчення про право право як сукупність норм (вже потім стали говорити про їх систему), що встановлені або санкціоновані державою, виражають волю панівного класу, виконання яких забезпечується примусовою силою держави з метою охорони, закріплення і розвитку суспільних відносин, що є вигідним для панівного класу. визначальними рисами такого розуміння права є проголошення верховенства держави над правом, ототожнення права з законодавством, проголошення його повної залежності від держави, обов'язкової класовості і орієнтації на примус у праві, заперечення його загальносоціальної цінності. Крізь призму такого уявлення права людини, і все право в цілому, виглядають як продукт діяльності держави, фактично нею «дарований», як такі, що завжди можуть бути нею скасовані.