- •Початок XX ст.: Загальнi тенденцiї художнього розвитку
- •Драматургія Лесі Українки
- •Рецепція творчості Ольги Кобилянської
- •Ольга Кобилянська (1863-1942)
- •Модернізм як фемінізм
- •Василь Стефаник (1871-1936)
- •1929 Р. Стефаник відкликає свою кандидатуру в академіки, хоча освіта трьох синів, переслідуваних польською владою, коштувала дуже дорого.
- •Стрiлецька поезiя
- •Богдан Лепкий та «Молода муза»
- •Поезія «Молодої музи»
- •Імпресіонізм та експресіонізм
- •Лірика Миколи Вороного та Олександра Олеся
- •Микола Вороний (1871-1942)
- •Олександр Олесь (1878-1944)
- •Богдан-Ігор Антонич (1909-1937)
- •1928 Р. Б-і. Антонич закінчив гімназію і вступив на філософський факультет Львівського університету (спеціальність – слов’янська філологія, болгарська мова).
- •«Празька школа»
- •Євген Маланюк (1897-1968)
- •1968 Р. Письменник помер у передмісті Нью-Йорка.
- •Олег Ольжич (1907-1944)
- •Олена Теліга (1907-1942)
- •Павло Тичина (1891-1967)
- •Рання лірика Павла Тичини
- •Якiв Савченко (1890-1937)
- •Михайль Семенко (1892-1937)
- •Неокласики
- •Максим Рильський (1895-1964)
- •Розстріляне відродження
- •1930 Року друкувалися 259 українських письменників. Після 1938 року з них друкувалися лише 36. Просимо вияснити в мгб, де чому зникли з української літератури 223 письменники?»
- •Лесь Курбас (Олександр-Зенон; 25.02.1887 – 3.11.1937)
- •Микола Куліш (1892-1937)
- •Валер’ян Підмогильний (1901-1937)
- •Володимир Винниченко (1880-1951)
- •Iз цим спраглим переконанням видатний письменник та полiтичний дiяч в. Винниченко вiдходить iз життя.
- •Олександр Довженко (1894-1956)
- •Українське шістдесятництво
- •Василь Симоненко (1935-1963)
- •Дмитро Павличко (1929)
- •Олесь Гончар (1918-1995)
- •Іван Багряний (1906-1962)
- •Модерністичний рух на Заході в 60-70-і роки («Нью-йоркська група»)
- •Павло Загребельний (рік народження 1924)
- •Юрій Мушкетик (рік народження 1929)
- •Ліна Костенко (рік народження 1930)
- •Василь Стус (1938-1985)
- •14 Травня 1980 р. Поет вдруге заарештований. Наприкінці вересня 1980 р. Відбувся суд, на якому поета було засуджено до десятирічного ув’язнення та п’яти років заслання.
- •Валерій Шевчук (рік народження 1939)
- •Василь Земляк (1923-1977) - Справжнє ім’я – Вацлав Вацик
- •Іван Драч (рік народження 1936)
- •Ігор Калинець (рік народження 1939)
- •Микола Вінграновський (рік народження 1936)
- •Василь Голобородько (рік народження 1945)
- •Сучасна українська література
- •Асоціація українських письменників
- •Юрій Андрухович (рік народження 1960)
- •Віктор Неборак (рік народження 1961)
- •Оксана Забужко (рік народження 1960)
- •ЛуГоСад
- •Список рекомендованої літератури
Рецепція творчості Ольги Кобилянської
Статті Лесі Українки про буковинських письменників належить в українській критиці важливе місце ще з однієї причини. В ній Леся свідомо вступала в полеміку, яка вже впродовж року точилася навколо постаті Ольги Кобилянської, яка на той час була авторкою двох феміністичних повістей і низки оповідань, з яких Леся Українка сприйняла її як споріднену душу. Полеміка навколо перших творів письменниці засвідчила визрівання конфлікту культури. Літературні критики не сприйняли «німеччини» - німецького впливу на її мову, німецької лектури, яка навіяла чимало ідей. Одна лише Леся захоплювалася цією «німеччиною». Деякі критики з огляду на це вирішили, що Кобилянська взагалі не може називатися українською письменницею.
Про оповідання «Valse melancolique» писали, що цей твір не відбивав українського життя, а тема не властива для української літератури. Після появи роману «Земля» Кобилянській закидали неповагу до народу, бо вона показала землю як загрозливу силу, що закріпачує і бруталізує людину. На протилежному полюсі поставлено людину. Лише безземельна Анна має шанс відірватися від землі, наблизитися до культури. В цьому сенсі вона головною героїнею твору. Однак її життя руйнує залежність від землі, характерна для всіх інших героїв роману. Ольга Кобилянська показала життя на землі, позбавлене гармонії, руйнуючи цим патріархальний народницький міф культури. Саме до культури спрямований заклик відірватися від землі. В романі відбулася демістифікація ключових понять, святих для народницького світогляду: ідеальність громади, ідеальність природної людини – українця-селянина, селянської сім’ї, ідеальність жінки. У селі, на землі панують насильство, інстинкти, злоба сусідів, взаємна заздрість. Шлюби з розрахунку сполучені з взаємною ненавистю, тиранія батьків. Людська природа не відшліфована культурою. Іван Франко про «Землю» Кобилянської писав: «Серед українських письменниць вона не має суперниць в жанрі новели і роману, а її роман «Земля», крім літературної та мовної вартості, матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час важкого лихоліття».
Розпочавши писати ще в 90-тi роки XIX ст. вона започаткувала в українськiй лiтературi нову – неоромантично-символiстську-стилiстику, яка своїм потужним романтичним iдеалiзмом i психологiзмом вирiзнялася на тлi аналогiчних спроб тогочасної хвилi. Письменниця розробляла типи i моделi iндивiдуалiзованого духовного характеру, переважно жiночого («Царiвна»), вiдкривала символiчнi вiдповiдники настроїв людської душi й природного середовища («Природа»), вдавалася до динамiчного iмпресiонiстичного нюансування людських почуттiв i думок («Valse melanсolique”), сугестiювала, аналiзуючи водночас, аж до полемiчного переосмислення, естетично-моральну проблематику фiлософiї Ф. Нiцше («Вiн i вона»). Пориваючи з народницької традицiєю побутовiзму та описовостi, О. Кобилянська тяжiє до творення власної iндивiдуальної фiлософiї, близької до романтичної нiмецької натурфiлософiї.
Актуальну в українськiй лiтературi тему землi О. Кобилянська трансформувала в натуралiстично-символiстську драму духовностi, яка протистоїть iнстинктам (власности, заздрощiв, «грубої» природи), хоча людина фатально залежна вiд них, починаючи з бiблiйного «первородного» грiха i до нового кола братовбивства («Земля»). Соцiальнi та родовi конфлiкти, зiткнення доль, характерiв i темпераментiв письменниця узагальнює часто за допомогою бiблiйної символiки й мiфологiї, своєрiдного духовно-мiстичного забарвлення («Нiоба», «За готар», «Думи старика»); в iнших творах намагається розгорнути неофольклорну мiфологiзовану прозу («В недiлю рано зiлля копала»). У своїх великих прозових полотнах («Через кладку», «За ситуацiями», «Апостол чернi») письменниця переосмислює традицiйну для української лiтератури виховну проблематику. Через спiввiднесення конфлiктiв i ситуацiй буденого життя i життя духовного, iдеального вона простежує обмеження, якi накладаються консервативною традицiєю нацiонального, станового (приналежнiсть до попiвського середовища), родового (щодо жiнки) виховання. Увага перемiщується з характерiв на iдеї, мотиви, якi вiдбиваються у дзеркалi саморефлексiв, спогадiв, поривань героя. Змодельованi таким чином характери були здатнi до свiдомої культуро-творчої життєдiяльностi, завдяки чому українська лiтература збагатилася новою формою психологiчної повiстi, що не була схожою на традицiйну ранiше повiсть-хронiку. При цьому О. Кобилянська розгорнула рiзнi жанровi модуси, такi як лiричний щоденник, дiалогiзована оповiдь («Нiоба»), побутова iсторiя, збагачена символикою («Через кладку»). Iнодi помiтна неспiвмiрнiсть рiзних планiв оповiдi, рiзностильовiсть письменницi засвiдчували перехiд її вiд старої сентиментально-романтичної традицiї (не лише української, а й нiмецької, впливу якої зазнала в раннiй перiод) до нової, символiстьскої i неоромантичної прози XX ст.