Міністерство освіти і науки України

Національний лісотехнічний університет України

Кафедра соціології і культурології

СОЦІОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ТЕМУ:

«Чи є майбутнє в народній культурі»

Виконав:

ст. гр. ДТ-31

Тимко В.Я.

Перевірив:

Кравець М.С.

Львів 2011

Зміст

1. Методологічний розділ програми

1.1Формумювання проблеми.

1.2. Визначення об’єкту та предмету дослідження.

1.3. Мета дослідження.

1.4. Логічний аналіз основних понять

1.5 Формулювання робочих гіпотез та постановка задач дослідження.

2. Процедурний розділ.

2.1 Обґрунтування системи вибірки одиниць обстеження.

2.2 Обґрунтування методів збору первинної соціологічної інформації, вибору методики.

3. Зведені результати опитування.

Висновки

Анкета студента

1.Методологічний розділ програми.

1.1Формулювання проблеми.

З проголошенням України незалежною республікою значно зріс інтерес до традиційної народної культури. Традиції особливо яскраво виявлялись у сфері духовного виробництва, фольклору; містили у собі стабілізуючі елементи, які регулюють життєдіяльність людини. Це давало певні підстави для стриманого оптимізму і прогнозу подальшого освоєння народного мистецтва, зростання творчих потенцій населення як передумови розвитку української культури.

Але «передозування» в засобах масової інформації (особливо на телебаченні ) гопака та іншого фольклору викликало протилежні задуму процеси: зменшення інтересу до народної культури.

Науково-технічний прогрес та активний розвиток засобів комунікації зумовили формування масової культури, яка апелює до всіх, поширює цінності, доступні для більшості людей, - розрахована для масового вжитку. Завдяки своїй смисловій та художній спрощеності (наприклад, постійно-діючі «вечори Поплавського», які і культурою українського народу назвати важко, а не то, що народною), технічній доступності вона помітно витіснила високу і народну культуру.

Масова культура є зв’язуючою ланкою між стабільним і змінюваним, оскільки орієнтована на цінності і норми переважної більшості. Вона є продуктом новітнього часу, затребувана до життя людиною, яка не приєдналась через різні причини до високої культури, але вже відірвалась від традиційного суспільства.. Тому питання :

« Чи є майбутнє в народної культури» є досить актуальним.

1.2 Визначення об’єкту та предмету дослідження.

1.2.1 Об’єктом цього дослідження є студенти групи ДТ-31, від якої значною мірою залежить майбутнє народної культури.

Це та частина об’єктивної реальності, на яку безпосередньо спрямований процес пізнання.

1.2.2 Предметом в цьому дослідженні є думки та судження студентів групи ДТ-31, на яких спрямований процес пізнання, стосовно їх ставлення до народної культури та її майбутнього, та факти з сфери народної культури.

1.3. Мета дослідження.

Мета дослідження: з’ясувати судження та думки (вимоги) об’єкту дослідження групи ДТ-31 щодо майбутнього ставлення до народної культури в незалежній Україні.

Завдання дослідження: з’ясувати питання « Чи є майбутнє в народній культурі »

1.4. Логічний аналіз основних понять.

а). Теоретична інтерпретація:

Існує понад трьохсот визначень культури, які можна віднести і до народної. Зупинимось на загальноприйнятих визначеннях:

• культура, це все, що створено людським суспільством і існує завдяки розумовій і фізичній праці людей:

• культура, це сукупність досягнень суспільства в науці, мистецтві, організації державного і суспільного життя у кожну історичну епоху.

Відповідно до змісту діяльності культуру поділяють на матеріальну і духовну.

Історичними є дві форми культури: елітарна (професіональна) та

народна (побутова). Елітарну культуру створювала обмежена

кількість людей, народна – пов’язана з творчістю широких народних мас.

Висока(елітарна) і народна культури виникли ще за часів розподілу праці й розвивались, постійно взаємодіючи, зберігаючи при цьому свою специфіку. Вони, як правило, поширювались серед індивідів з різним рівнем освіченості і культури. З демократизацією суспільства вони дедалі більше втрачали свою соціально-групову прив’язаність, набували сильного розмаїття, модифікування.

Основні ознаки фольклору, як складової народної культури.

Для фольклору властиві усна форма поширення і передача між людьми способом безперервної комунікації. Фольклор існує як вираз естетичної потреби і переживань та настроїв. У цьому процесі відбувається і власне творення фольклору. Воно бере початок від певних, творчо обдарованих індивідуальностей, імена яких втрачені в минулому. Тільки в деяких випадках народні легенди чи писані джерела зберегли прізвища авторів поодиноких пісень, наприклад, дівчини-козачки Марусі Чухрай (XVII століття) і козака Климовського (XVIII століття), якому приписується створення широковідомої пісні «Їхав козак за Дунай»

Щоб ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ТВІР СТАВ ФОЛЬКЛЬОРНИМ, він , передусім, повинен бути створений в дусі народної традиції, народних уподобань і певної потреби, а також в процесі поширення зазнати неодмінно шліфування, обробки, чи, навіть, переробки.

Не є винятком і твори відомих письменників, що переходять у вигляді пісень, приказок, прислів’їв, оповідань в усний народний обіг і часто зазнають при цьому помітних змін.

Характерними ознаками фольклору є його анонімність, варіантність та усність.

Національне народне мистецтво яскраво характеризує національні особливості нації, ЛОКАЛЬНІ ВІДМІНИ ЕТНОГРАФІЧНИХ груп , це «минуле в сучасному»

б) структурний аналіз поняття «народна культура».

Теоретичний аналіз вказує на те, що «народна культура», це -

1). духовна народна творчість;

2).матеріальна народна творчість.

Духовна народна творчість:

- Народна творчість – вид творчої діяльності народу, що виявляється в усній поезії, музиці та інших видах мистецтва (архітектура, образотворче, театральне й танцювальне мистецтво).

зародження народної творчості сягає первісного суспільства.

• Художня самодіяльність – це творчість народних мас у галузі театрального,музичного,хорового,хореографічного,образотвор-

чого та інших видів мистецтва.

• (Художня самодіяльність здійснювалась будинками народної творчості, які в даний час розвалені, фактично не існують).

• Народна поетична творчість, народна словесна творчість, фольклор – словесна творчість широких мас. Жанри поетичної народної творчості – пісні, казки, перекази, легенди, оповідання, перекази тощо.

• Народна архітектура виявляється в створенні майстрами будівель, зовнішній вигляд і об’ємно-планування яких залежить від соціальних і народних умов життя.

• Найпоширенішими видами народного декоративно-ужиткового мистецтва є різьблення на дереві та кістці, карбування на металі, декоративний розпис, вишивання, ткацтво, килимарство, керамічні вироби, писанки тощо.

• Народна музика, народний фольклор – вокальна та інструментальна творчість широких мас. Найпоширеніші її види – пісні, думи, танцювальні та інструментальні мелодії.

• Народне театральне мистецтво на Україні існувало ще в первісному суспільстві(обрядові пісні, мисливські дії).

Матеріальна народна культура, це:

• традиційне землеробство;

• тваринництво (вівчарство, птахівництво);

• допоміжні заняття і промисли (бджільництво, мисливство, рибальство, лісорубство, лісосплав);

• промисли і ремесла (ткацтво, килимарство, вишиванка, в’язанка, художня обробка шкіри, деревообробництво, художнє плетіння, гончарство, гутництво, художній метал, іграшки, писанкарство, вишиванки тощо).

Фактори інтерпритації

в) фактори, що впливають на майбутнє народної культури.

Майбутнє народної культури залежить від таких факторів:

• культурного капіталу – міри засвоєння індивідами народної культури в суспільстві;

• індустрії культури –роботи організацій, які беруть участь у розповсюдженні та рекламі народної культури (телебачення, радіо, книги, журнали, газети, будинки народної творчості, гуртки художньої самодіяльності та народної творчості в закладах освіти тощо);

• державних заходів (державної політики в сфері народної культури);

• моди (на музику, одяг, ужиткове мистецтво, святкові, весільні та похоронні обряди, культура землеробство тощо;

• традиції народу в цілому та кожної сім’ї зокрема;

• ролі релігії як соціального інституту;

• культурної діяльності людей в створенні, поширенні та засвоєнні культури як цінності.

г) емпіричний аналіз.

Емпіричними показниками (індикаторами) ставлення студентів до майбутнього народної культури можуть бути:

• характер відношення до народної культури в суспільстві (мода на народну культуру);

• пропаганда народної культури засобами масової інформації;

• відношення до народної культури на рівні держави (її пропаганда церквою, школою, громадськими організаціями тощо;

• реальна поведінка у сфері народної культури

позитивне (активне – пасивне):

Активне:

- участь у створенні різних виробів народної культури: промислів та ремесел;

- участь у заходах, що сприяють поширенню народної культури;

- рівень пропаганди народної культури;

- придбання предметів народної культури (матеріальної, образотворчої тощо).

Пасивне:

• інтерес до народної культури;

• обізнаність з народною культурою.

Байдуже:

- відсутність будь-якої реакції на різні види народної культури.

Негативне (активне – пасивне):

Активне:

• анти пропаганда народної культури;

• варварське відношення до народної культури: руйнування пам’яток народної культури, сатира на народну культуру тощо

Пасивне:

- відкидання значення народної культури для особистісного росту людини.

1.5.Формулювання робочих гіпотез .

На основі спостереження та існуючого досвіду можна висунути такі гіпотези:

-ГІПОТЕЗУ-ПІДСТАВУ:

Ми припустили, що народна культура витримала випробування тисячоліть, тому з впевненістю можемо висунути

гіпотезу - підставу:

« Народна культура оцінюється студентською молоддю, як така у якої є майбутнє »

ГІПОТЕЗА-НАСЛІДОК:

Майбутнє народної культури значною мірою залежить:

- традицій сім’ї;

- від культурного капіталу;

- традицій сім’ї;

- моди на народну культуру.

2. Методичний (процедурний) розділ.