20. Концепція управління ризиками.

Концепція управління ризиками має включати компоненти:

1. оц-ку рівня ризику – визн-ня потенційних негативних наслідків прийнятих рішень, побічних ефектів здатних негативно вплинути на кінцевий результат,

2. опрацювання механізму реагування на можливі негативні наслідки,

3. розробка заходів для нейтралізації (компенсації) можливих негативних наслідків тієї чи ін д-ті.

В б-п є обов’язковим кількісний або хоча б якісний аналіз ризиків. Кількісний аналіз є доволі складним, але лише він дає змогу конкретно визн-ти рівень імовірності окремих ризиків, а отже і здійсненність вцілому даного проекту певного виду підприємницької д-ті.

У б-п можливе використання різних м кількісної оц-ки рівня ризику: статистичного м аналізу доцільності в-т, м. експертних оцінок, аналітичного м, м аналогій.

У б-п результати вимірювання ризиків можуть бути як в абсолютному так і відносному виразі: в абс. – рівень ризику визн-ся як добуток очікуваного збитку на ймовірність тото, що збиток насправді матиме місце. Очікувані збитки безпосередньо стосуються втрат реальних активів майна, сировини, палива, ен-ї, коштів і ц.п., втрат часу, збитків через погіршення іміджу компанії. Причини можливих збитків можуть бути різними.

21. Заходи для мін-ї негативних наслідків.

Одним із способів реагування на небезпеки і загрози є розробка альтернативних планів зі вказівками щодо порядку дій того чи ін працівника в разі несприятливої ситуації та щодо можливих позитивних наслідків таких його дій.

Визн-ся також критичні точки, досягнення яких свідчить про несприятливий розвиток подій і необх застосування альтернативних планів. Є зовн та вн-ні способи зменшення ризику.

До зовн-х є-ть:

1. розподіл частини ризиків між партнерами по реальному б-п, які матимуть змогу контролювати той чи ін ризик, а також хеджування,

2. передавання певних ризиків страховій компанії.

Вн-ні способи зменшення ризику для конкретних б-п досить різноманітні. найтиповішими є:

1. підвищення якості і еф-ті управління фірмою,

2. диверсифікація,

3. лімітування (встановл верх межі інвестицій у певний проект),

4. ств-ня запасів (резервів) для покриття можливих непередбачених в-т,

5. збільшення повноти та ґрунтовності інф-ї на підставі якої прийм-ся конкретні управлінські рішення.

П-во може зменш свої в-ти використовуючи м самострахування, він пов'язаний зі ств-м спец резервного фонду і покриттям збитків за рах вл-х оборотних коштів фірми.

Самострах-ня застосовується тоді, коли: 1. вартість майна, що стр-ся є невеликою порівняно з майновими і фінансовими параметрами всього бізнесу, 2. ймовірність збитків є надто малою, 3. фірма має вел к-ть однотипного обл.-ня.

Безпосередньо в б-п необхідно: 1. виокремити найб ймовірні для даного бізнесу типи ризиків і оц-ти їх вплив на бізнес, 2. вказати засоби, які будуть використовуватися як реакція на появу симптомів ризику, 3. зазначити типи страхових полюсів і на яку суму пл.-ся їх придбати.

Методи мін-ї ризиків:

1. придбання заг страхового полюсу на суму імовірних втрат від усіх ризиків або спеціалізованих угод на окремі види ризиків,

2. оформлення страхових угод на індивідуальні ризики, передбачення в кошторисі інноваційного проекту, резервного фонду для страх-ня мін-ї та покриття збитків від ризиків і непередбачуваних в-т,

3. укладання довгострокових угод на поставки сировини, матеріалів та ін види послуг,

4. підготовка резервних, альтернативних інвестиційних науково-техн. і виробничих заходів,

5. розробка сіткових графіків виконання проектів з урах-м резервів часу на операції пов’язані з порівняно високим і імовірним рівнем ризиків,

6. зд-ня біржових операцій, які страхують збут (придб) опціонів, фючерних, форвардних форм контрактів участі у к-лі фірм, які є дж-ми підвищувального ризику для даного інноваційного проекту,

7. синхронізація періодів порівняно високих ризиків одного проекту з періодами найб надійних доходів за паралельними проектами.