2.2. Культурно-історичні ресурси міста Генічеськ

Херсонської області

2.2.1. Архітектурні

Храм Різдва Пресвятої Богородиці почали будувати в 1905 р. при чоловічому монастирі, який заснував у Генічеську жебракуючий старий Созонт, що вважався блаженним. Церква побудована у формах російсько - візантійського стилю. У радянські часи храм вдалося зберегти, хоча він використовувався як спортзал і зерносховище. У 1989 р. церква була відкрита знову, проведена реставрація.

Кінотеатр “Дружба”, будівля з титанічними колонами на розі вул. Пушкіна та Леніна, яка десятиліттями несла кіно людям міста Генічеськ. Віконечко квиткової каси, обрамлене деревом, схоже на амбразуру доту, де завжди вражала саме глибина віконця, що підкреслювала фортечну товщину стін. Купивши квиток, до сеансу можна було посидіти в прохолодному вестибюлі. Входів у кінозал було два, але відкритий був як правило один - лівий. Саме там тітонька-контролер надривала квитки і пропускала в зал.

Раніше у кінотеатрі між входами, на стіні висіла величезна картина - репродукція Генічеського художника Іванова “Навіки з російським народом”- гетьман і козацька старшина на площі в Переяславі в далекому 1654 оголошує козакам про підписання договору дружби з Росією.

Перед самим кінотеатром стояли великі полотняні щити в металевій рамі з назвами фільмів. Зліва від входу - то що скоро очікується, справа - що вже йде до розкладу сеансів, в залежності від тривалості фільму. Були й дитячі, денні сеанси. Назви писали на маленьких метрових щитах, які або виставлялися у вікнах вестибюля, або були просто притулені до стіни біля віконця каси. Відстоявши чергу до каси, а невелика черга була присутня практично завжди, сунувши в дерев'яну амбразуру руку з 10, 30, 50 або 70 копійками, можна було попросити квиток подалі або ближче від екрану і бажано в центрі, саме звідси найкраще сприймався фільм.

У кінотеатрі йшли фільми: хіти 60-х років типу “Весілля в Малинівці”, 70-х з Фантомасом, перший радянський фільм жаху - “ Вій” за Гоголем, перший фільм-катастрофа “Екіпаж”. Також в прокаті крім само собою зрозумілих радянських фільмів, було безліч зарубіжних фільмів - популярний румунський про капітана Мікловане, були американські фільми “Три дні Кондора”, “Лихоманка на білій смузі” про тяжке життя американських далекобійників. Ну і індійське кіно “Зіта і Гіта”, “Пан 420” ... Куди без них [genichesk.com.ua / other / kino].

З технічного боку показ фільмів був організований просто чудово. Ще в 70-і роки був присутній організований на лампах багатоканальний звук, що спільно з величезним екраном справляло на глядачів незабутнє враження. Так сцени з фільму “Золото Маккени”, зняті в горах Америки залишали незабутнє відчуття небезпеки висоти і причетності до подій на екрані. Освітлення в кінотеатрах гасили повільно, спеціальним реостатом, плавно зменшуючи напругу на лампах освітлення залу.

І тільки одна обставина могла затьмарити перегляд. Малий нахил підлоги в переглядовому залі призводив до того, що попереду сидятчі глядачі заважали перегляду фільму. Було написане правило, що чоловіча половина глядачів обов'язково знімала головний убір на початку сеансу [castles.com.ua].

Арабатська фортеця

Арабат (від арабського “рабат” - “військовий пост”) - єдина татаро-турецька фортеця на Азовському узбережжі Криму. Вона була побудована (1475 р.) на косі Арабатська стрілка у двох кілометрах на північний захід від с. Каменське Ленінського району. Вважається, що фортеця Арабат була зведена на місці більш древньої Боспорської фортеці V-IV ст. до н.е. Стратегічно вигідне положення Арабатської фортеці було обумовлено тим, що у місці її будівлі Арабатська стрілка являла собою вузьку смужку між Сивашем та Азовським морем. Зараз фортеця Арабат сильно зруйнована. Проте, по сьогоднішній день збереглися величні стіни фортеці висотою 3 м, які були викладені потужним тесаним каменем. У стін виритий рів глибиною 7-8 м. Цей рів заповнювався водою Азовського моря й Сиваша за допомогою спеціальних каналів. Вважається, що раніше існував лаз із фортеці, який виходив в 100 метрах в Азовському морі. Турецькі бойові плавці лазили по ньому й зненацька атакували кораблі, що осаджували фортецю. Дійсно, Арабатську фортецю будував досвідчений військовий інженер. Складний периметр, який включає п'ять бастіонів і двоє воріт, припускав можливості довгострокової облоги й активних вилазок. Гарматні бійниці, зорієнтовані до сходу, півночі та заходу і розташовані кількома рядами, давали можливість одночасно використовувати знаряддя різних систем і потужностей. Усередині фортеці Арабат збереглася кам'яна кладка стін, колись існувавших тут будов. 1668 р. - запоріжці під командуванням кошового Івана Рогу взяли Арабатську фортецю штурмом і знищили всіх, хто там перебував. 1737 р. - полк запоріжців, яким командував полковник Онисим Білий, провів російські війська через Сиваш під час відливу й допоміг захопити фортецю. 1771 р. - Арабатська фортеця знову пала, не витримавши штурму російської армії під командуванням В.М. Долгорукова. Після приєднання Криму до Росії в фортеці перебував гарнізон, що під час Кримської війни не допустив висадження ворожого десанту на Арабатську стрілку. В 1856 році Арабатська фортеця була позбавлена міського статусу [ poluostrov-krym.com.ua ].

Також у місті Генічеськ є сквер Слави з монументом “Скорботлива мати” збудованим на пам’ять про земляків, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. На перехресті вулиць Леніна та Воровського знаходиться пам’ятник “Дружба” споруджений в 1958 році.

Парк імені Т. Г. Шевченка - це найулюбленіше місце місцевих жителів та відпочиваючих. У центрі парку встановлений бюст великого українського поета. Трішки далі в братських могилах захороненні воїни, що захищали Генічеськ в 1941р. в знак пам’яті про них в парку поставлено скульптурну групу “Дружба народів” - українець та грузин [ genichesk.ucoz.ru].