Патогенні гриби. Актиноміцети. Найпростіші.
Актиноміцети і нокардіі – грам позитивні одноклітинні мікроорганізми, які займають проміжне положення між бактеріями і грибами. Вони утворюють розгалужені форми, легко фрагментуються, даючи паличкоподібні клітини, можуть розмножуватися брунькуванням та проростанням спор. Є сапрофітною флорою грунту і води, деякі з них зустрічаються у ротовій порожнині людини. Багато з них є продуцентами антибіотиків, окремі з них (Actinomyces bovis i A. Israelii) викликають захворювання людини і тварин, які називаються актиномікозами, нокардії спричиняють нокардіози.
Добре ростуть на простих живильних середовищах, на МПА часто утворюють повітряний міцелій, на кінцях якого розвиваються спори. Патогенні представники у цитоплазмі містять ендотоксин. Стійкі у зовнішньому середовищі, тривало зберігаються у висушеному стані.
Патогенні види у людини викликають ураження шкіри, кісток, лімфатичних вузлів, органів грудної і черевної порожнини.
Імунітет нестійкий, можливі повторні захворювання.
Лабораторна діагностика: матеріал залежить від місця розташування патологічного процесу.
Методи: - мікроскопічний (виявлення друз у патологічному матеріалі);
бактеріологічний.
Профілактика: специфічна не розроблена.
Лікування: специфічне – актинолізат (витяг з культури) і аутовакцина, антибіотики і сульфаніламіди, препарати йоду, в окремих випадках – хірургічне.
Збудники дерматомікозу.
Захворювання, які викликають патогенні грибки, називають мікозами. Групу патогенних грибків, які вражають у людини шкіру чи її придатки (нігті, волосся) об’єднують під назвою дерматофіти або дерматоміцети. Інші представники вражають внутрішні органи і системи – дихальну, травну, січе-статеву, ЦНС, ретікулоендотеліальну. Описано біля 500 патогенних грибків.
Збудниками дерматомікозів являються: Epidermophyton floccosum, Microsporum canis, Trichophyton rubrum.
Культивують на середовищі Сабуро, ростуть повільно: ріст почина.ться на 4-5день. Дорослі колонії щільні, зморщені з вдавленим центром. Поверхня може бути сухою з великою кількістю рівчаків, або порошкоподібною. При мікроскопічному дослідженні виявляються тонкі ниті міцелію довжиною 2-4 мкм.
Джерело інфекції – хвора людина.
Передача здійснюється через:
вражене волосся;
чешуйки з поверхні вогнищ на гладкій шкірі або волосяної частини голови;
нігті.
Механізм передачі – контактний прямий і контактно-побутовий.
Збудник може розповсюджуватися на тільки по шкірі а й по лімфатичним шляхам (при зниженні імунного стану). Велику роль відіграє порушення функції ендокринної системи.
Клінічно розрізняють:
Поверхневі трихофітії гладкої шкіри;
Поверхневі трихофітії волосяної частини голови;
Хронічні форми трихофітії;
Генералізована (гранулематозна) трихофітія.
Лабораторна діагностика: для діагностики можуть бути використані мікроскопічні, мікологічні (культуральні), алергічні, серологічні, біологічні, гістологічні методи.. Матеріалом для дослідження можуть бути гній, харкотиння, вражене волосся, нігті, чешуйки шкіри, пунктати кісткового мозку, лімфатичних вузлів, кров, жовч, випорожнення.
Мікроскопічне дослідження включає мікроскопію нативних препаратів і забарвлених мазків. Матеріал обробляють лугами і забарвлюють за Грамом, Романовському-Гімзі, Цилю-Нільсеном, Сабуро.
Мікологічні дослідження проводять для виділення чистої культури гриба і його ідентифікації. Застосовують рідкі і щільні поживні середовища (Сабуро, сусло-агар, Чапека. Вирощують при Т 22-280 протягом 3-4 тижнів.
Серологічні реакції проводять з грибковими антигенами у реакціях РА, РП, РЗК, РПГА, РІФ та ін.
Алергічні проби проводять по загальноприйнятих методиках введенням полісахаридних і білкових фракцій з клітин або клітинних оболонок вбитих грибів, фільтрати культур.