4. Спадкування.

Спадкове право – це сукупність норм цивільного права, що встановлюють порядок переходу прав і обов’язків (спадщини) від особи, що померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкове право врегульоване шостою книгою ЦК. Підставою виникнення спадкових правовідносин є смерть громадянина або оголошення судом його померлим.

Переходять у спадок майнові права авторів, майнові права, пов’язані з винаходами, майнові права, що випливають з різноманітних договорів. Спадковим майном можуть бути також приватні підприємства. Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Після ліквідації юридичних осіб спадкування не буває.

Спадкоємці – це носії права спадкування. Ними можуть бути особи, живі на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті за життя спадкодавця і народжені після його смерті. Спадкоємцями можуть бути також юридичні особи (благодійні фонди, лікарні, установи, будинки інвалідів та ін.) і держава.

Є два види спадкоємства: спадкоємство за заповітом і спадкоємство за законом.

Спадкоємство за заповітом. Заповіт це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, має бути укладений в письмовій формі, де зазначається місце і час його укладання, Заповіт має бути власноручно підписаний спадкодавцем і нотаріально посвідченим.

У разі відсутності нотаріуса заповіт може бути посвідчений головним або черговим лікарем, головою сільради, командиром військового підрозділу, капітаном корабля та рядом інших посадових осіб, яким надано таке право.

Заповідач має право скасувати заповіт і скласти новий, внести до заповіту зміни та доповнення.

Цивільне законодавство визначає коло осіб, які мають право на обов’язкову частку в спадщині (ст. 1241 ЦК). Це особи, за якими в силу припису закону зберігається право на спадкування навіть у випадках коли заповідач у заповіті повністю або частково позбавив їх цього права. До таких осіб належать: неповнолітні, а також повнолітні, але непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Ці особи мають право спадкувати половину тієї частки, яка належала б кожному з них за законом.

Спадкування за законом виникає у разі, якщо воно не змінено або не скасоване спадкодавцем у заповіті. Спадкоємці за законом призиваються до спадщини в порядку черги. Цивільне законодавство передбачає п’ять черг спадкоємців.

У першу чергу право на спадкування за законом одержують в рівних частках діти і батьки спадкодавця і той з подружжя, який його пережив.

До другої черги належать рідні брати та сестри спадкодавця (в тому числі єдинокровні та єдиноутробні), дідусі й бабусі, як з боку матері, так і з боку батька.

У третю чергу право на спадкування одержують рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування одержують особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше як п’ять років до часу відкриття спадщини.

У п’яту чергу право на спадкування одержують інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно.

Слід мати на увазі, що кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування за законом у разі відсутності спадкоємців попередньої черги. Не мають права на спадкування ні за законом, ні за заповітом особи, які умисно позбавили життя спадкодавця, чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Не мають права на спадкування за законом батьки після дітей, щодо яких вони позбавлені батьківських прав і не були відновлені у цих правах на момент відкриття спадщини.

У разі відсутності спадкоємців як за законом, так і за заповітом, або усунення їх від права спадкування, за рішенням суду спадкове майно переходить у власність територіальній громаді села, селища або міста.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається від дня відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини визначається день смерті спадкодавця або оголошення його померлим судом.